Розташування:Закарпатська областьЗакарпатська область, УкраїнаУкраїна Найближче місто:Рахів Координати:48°1036 пн. ш. 24°20 55 сх. д.Координати48°1036 пн. ш. 24°20 55 сх. д.Координати: 48°1036 пн. ш. 24°2 055 сх. д.48°1036 пн. ш. 24°2 055 сх. д. Площа: гага Заснований:1968 Керуюча організація: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

Карпатський біосферний заповідник є одним із найбільших природоохоронних, науково-дослідних та еколого-освітніх центрів в Україні. Створений Указом Президента України на базі Карпатського природного заповідника та землях інших землекористувачів у 1993 році. Входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. У 1997, 2002 та 2007 роках нагороджений Радою Європи Європейським дипломом, у 2007 р. у складі українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» ввійшов до переліку обєктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Підпорядкований Міністерству екології та природних ресурсів України. Розташований на територіях Виноградівського, Хустського, Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, його адміністрація розміщена в м. Рахів.

Біосферний заповідник репрезентує все природне та ландшафтне різноманіття Українських Карпат – від Закарпатського передгіря до субальпійського та альпійського поясів. В його межах знаходиться гора Говерла та інші найвищі вершини Українських Карпат (Петрос, Бребенескул, Ребра, Гутин-Томнатик, Поп Іван Мармароський, Близниці, тощо), Географічний Центр Європи, найбільші в Європі ділянки букових та буково-ялицево-смерекових пралісів, знаменита Долина нарцисів, найбільші карстові печери Українських Карпат, багато інших унікальних природних і культурних обєктів.

Історія становлення Карпатського біосферного заповідника бере початок від перших резерватів, які організовувались ще за часів Австро-Угорської імперії. У 1907 р. створюються резервати у Стужиці та на південних мегасхилах гори Попа Івана Мармароського, а в pp. угорська лісова дирекція взяла під охорону невеликі ділянки Чорногірських пралісів на південно-західних схилах Говерли у верхівях потоку Білий. Велику увагу збереженню природи Карпат приділяли вчені та уряди Чехословаччини та Польщі, на території яких після розпаду габсбурзької монархії опинились землі Карпатського регіону. Так, відомий чехословацький лісівник, професор А. Златнік разом з А. Гілітцером домагаються розширення Говерлянського резервату в Чорногорі, обґрунтовують створення резервату в букових пралісах в басейні р. Лужанки, які в майбутньому стали основою Карпатського заповідника. Практична робота заповідника як установи розпочинається лише в 1974 p., коли в м. Рахові Закарпатської обл. створюється його адміністрація. В 1979 р. до нього приєднується Широколужанський масив та «Долина нарцисів», а у 1980 році масиви на північно-східних мегасхилах Чорногори вилучено до складу Карпатського національного природного парку. Але в 1990 р. реалізується проект розширення території заповідника, в результаті чого до його складу передається високогіря Карпат, створюється унікальний Мармароський заповідний масив. Площа заповідника майже подвоюється і досягає гектарів.

В 1997 та 2010 роках видаються ще два Укази Президента України щодо розширення території Карпатського біосферного заповідника. До його складу включаються Свидовецький масив, заказники загальнодержавного значення «Чорна гора» та «Юлівська гора», північний макросхил Чорногірського хребта в межах Закарпаття та інші цінні природні території. Кінець 1980-х pp. стає початком становлення і розвитку Карпатського заповідника як природоохоронної та науково- дослідної установи міжнародного значення. В заповіднику проводиться серія всесоюзних, всеукраїнських та міжнародних наукових і науково-практичних конференцій, на яких розробляється нова парадигма заповідної справи в Україні, а на конференції «Соціально-екологічні та економіко- правові аспекти розвитку заповідної справи в Україні» (Рахів, 1991) апробується проект Закону України «Про природно- заповідний фонд України», приймаються рекомендації щодо створення єдиної системи управління заповідними територіями, які стали основою Постанови Верховної Ради України «Про впорядкування управління заповідниками і національними парками в Україні» (1993) тощо.

Площа Карпатського біосферного заповідника складає сьогодні 58035,8 га, із них гектарів надані заповіднику у постійне користування, а 18550,8 гектарів знаходяться у його складі без вилучення у землекористувачів. Його територія займає 4,53 відсотка Закарпатської області, а в Рахівському районі – понад 20 відсотків Біосферний заповідник охороняє найбільші у Європі ділянки букових і ялиново- букових пралісів, життєздатні популяції 1111 видів вищих судинних рослин, 1344 видів нижчих рослин, 66 видів ссавців, 189 видів птахів, 9 видів плазунів, 13 видів земноводних, 26 видів риб та понад 15 тисяч видів безхребетних тварин. Із табл. 2 бачимо, що чимало із них занесено до Міжнародного Червоного списку IUSN, Європейського Червоного списку, Червоної книги України, охороняється міжнародними конвенціями.

РІДКІСНІ ТА ЗНИКАЮЧІ ВИДИ РОСЛИН І ТВАРИН КАРПАТСЬКОГО БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА Т аксономічна група Кількість видів, що занесені до: Червоної книги України Міжнарод ної Червоної книги Європейс ького Червоног о списку Бернської конвенції Боннської конвенції SITES Вищі судинні рослини мохи лишайники гриби молюски багатовٰязи комахи круглороті кісткові риби земноводні плазуни птахи ссавці Разом

У зоні діяльності біосферного заповідника розміщено 20 населених пунктів, де проживає близько 100 тисяч чоловік. Тут зосереджено величезні культурні і духовні цінності, зокрема, розміщується центр Закарпатської Гуцульщини, яка характеризується самобутньою культурою і побутом, в тому числі полонинське господарство. На ділянках полонин, що входять до складу території заповідника щорічно випасається близько десять тисяч голів овець, півтора тисячі голів великої рогатої худоби. А дворогосподарства забезпечуються дровами, сінокосами, заготовляють для своїх потреб дикоростучі плоди, ягоди та гриби. Десятки тисяч людей використовують територію заповідника для туризму та рекреації.

Природні ресурси біосферного заповідника використовуються у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних, освітньо-виховних цілях та для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. В межах Карпатського біосферного заповідника встановлено диференційований режим охорони, відтворення та використання його природних комплексів. Для цього його територія поділена на чотири функціональні зони. По-перше, це заповідна зона, яка складає 29,6 відсотки і включає найбільш екологічно цінні території, які призначені для збереження і відтворення генофонду рослинного і тваринного світу. Ці території повністю вилучаються із господарського використання. Тут забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідної зони, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на природу, зокрема будь-яке використання природних ресурсів та будівництво, розведення вогнищ, влаштування пунктів відпочинку, проїзд, прохід людей, геологорозвідувальні роботи, мисливство, збір колекцій тощо.

Навколо заповідної зони сформовано буферну зону, яка складає 29,7% території біосферного заповідника. Тут обмежуються певні види господарської діяльності допускається використання природних ресурсів та туристично-рекреаційна діяльність. Зона антропогенних ландшафтів становить 35,1% території біосферного заповідника. Вона включає землі традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місця поселення людей, рекреації та інших видів господарської діяльності. В ній забороняється мисливство. І на кінець, зона регульованого заповідного режиму займає 5,6 відсотка і запроваджує певні обмеження вздовж туристичних маршрутів, шляхів прогону худоби через заповідну зону, тощо. Територія заповідника має кластерний характер і складається з окремих масивів: Чорногірського, Свидовецького, Марамороського, Кузій-Трибушанського, Угольсько-Широколужанського, Долини нарцисів, Чорної гори та Юлівської гори.

Чорногірський масив розміщений на південному макросхилi Чорногiрського хребта в межах висот від 600 до 2061 м над рівнем моря і займає площу 17134,8 га. На його території знаходяться пять із шести двохтисячників Українських Карпат, в тому числі і найвища вершина України – гора Говерла (2061 м). У Чорногірському масиві знаходяться Брецкульські озера, Туркульські озера (Верхнє і Нижнє), та найвисокогірніше озеро Українських Карпат – озеро Бребенєскул на висоті 1800 м. Особливою унікальністю Чорногірського масиву є широко відомі чисті і мішані смерекові, букові, яворові і ялицеві праліси. Характерною ознакою первісних лісів є висока різновіковість і присутність дерев- велетнів. Наприклад, в урочищі Товстий Грунь у мішаних смерекових пралісах окремі дерева ялиці сягають 55 м висоти, до 1,6 м в діаметрі і містять до 35 кубічних метрів деревини. Йдучи таким лісом, людина почуває себе карликом. У межах лісового поясу зростає багато рідкісних, ендемічних і реліктових рослин. Серед них гронянка півмісяцева, волошка карпатська, лілія лісова, чемерник червонуватий та ін. Дивовижну красу альпійських пейзажів доповнюють скорзонера рожева, жовтець аконітолистий, дзвоники альпійські, сугайник, нечуй-вітер, золотий корінь та інші.

Фауна хребетних Чорногірського масиву представлена видами альпійського та тайгового комплексів. У високогірї, на висоті м, зустрічаються гірський щеврик, камяний дрізд, альпійська тинівка, снігова нориця та інші. Останні три види занесені до Червоної книги України. У заростях гірської сосни знайшли собі притулок тетеруки, які відносяться до унікальної гірської раси. У невеликих водоймах високогіря можна зустріти ще один червонокнижний вид – альпійського тритона. Ссавці представлені звичайною бурозубкою, рудою норицею, жовтогорлою мишею, лісовою куницею, лисицею та іншими. Тут зустрічаються усі види копитних (олень благородний, козуля, дикий кабан), а також великих хижих звірів Українських Карпат. До останніх належать вовк, рись і ведмідь. Чимало видів тварин зареєстровано в Україні тільки в Чорногорі. Серед хребетних – це татранська нориця, яка донедавна була відома лише з Високих Татр. Із безхребетних – це жуки красотіл інквізитор, турун трансільванський, трехус плікатулус, дюваліус рутенський тощо. Усі вони є карпатськими чи східно-карпатськими ендеміками. З рідкісних комах, занесених до Червоної книги України, в Чорногірському масиві відмічено веснянку велику, акантолід сланцеву та жовтоголову.

Свидовецький масив заповідника розміщений на схилах однойменного хребта, який вінчає гора Близниця (1883 м). Заповідна територія, площею га, лежить в межах висот м. Грунтово-кліматичні умови південного макросхилу Свидовця оптимальні для бука. Букові ліси піднімаються тут до висоти 1380 м, що є їх найвищою межею в Українських Карпатах. На скельних формах рельєфу зустрічаються буково-яворові та буково-ясенево-яворові ліси. На високогірї Свидовця в районі вершин Малої та Великої Близниць ростуть такі рідкісні аркто-альпійські види як бартсія альпійська, дріада восьмипелюсткова, діфазіаструм альпійський, ситник каштановий, ллойдія пізня, айстра альпійська, родіола рожева, верба списовидна. В Українських Карпатах лише тут зростають крупка аїзовидна, очанка зальцбурзька, ломикамінь переломниковий та ін. Дуже рідкісними є також білотка альпійська, орлики чорніючі, сверція альпійська тощо.

Фауну Свидовецького масиву складають характерні для лісів Українських Карпат види. В річці Кісва знаходить сприятливі умови для проживання видра. Частіше, ніж на інших ділянках заповідника, тут зустрічається лісовий кіт. Чисельність його дуже мала і тенденція до її зростання поки що не помітна. Обидва види занесені до Червоної книги України. Хороші умови для проживання знаходить тут і ведмідь. Рись не є постійним мешканцем масиву. Її мисливські угіддя виходять далеко за його межі. Однак вона нерідко відвідує заповідник, оскільки тут може знайти спокій, а також багату поживу. Обох згаданих хижаків також занесено до Червоної книги України. Птахи представлені типовими гірськими та лісовими видами. У високогірї гніздяться альпійська тинівка, гірський щеврик, звичайна камянка, чорна горихвістка, боривітер звичайний. У заростях субальпійського поясу можна зустріти тетеруків. Характерними жителями хвойних і букових лісів масиву є глухар, трипалий та чорний дятли, сіра сова, звичайний канюк, різні види дроздів та вюрків. У масиві зустрічаються й рідкісні види птахів, такі як пугач, волохатий сич, довгохвоста сова, беркут тощо. До речі, чисельність беркута тут є найвищою в Українських Карпатах. Із плазунів тут можна зустріти гадюку звичайну, вужа, веретільницю, а також ящірок прудку і живородну. Звичайними представниками земноводних є саламандра плямиста та карпатський і альпійський тритони. Усі вони занесені до Червоної книги України.

Марамороський масив розміщений на північному мегасхилі Рахівських гір одному з відрогів Мармароського кристалічного щита. Заповідна територія, площею 8916 га, лежить в межах висот м. Основним гірським вузлом є гора Поп Іван Мармароський (1940 м). Флора вищих судинних рослин нараховує тут понад 500 видів, з яких 7% є рідкісними та зникаючими. В субальпійському та альпійському поясах зростають рідкісні рослини: анемона нарцисоцвіта, молодило гірське, нарцис вузьколистий, роман карпатський, сон білий, тирлич безстебловий, первоцвіт малий, тирлич жовтий, тирлич крапчастий, тонконіг Дейла, а в лісовому поясі – дзвоники карпатські, скополія карніолійська, тис ягідний. Фауна масиву багато в чому нагадує тваринний світ Чорногори, але має свої особливості, що обумовлені більш скелястим рельєфом. Тут представлені види широколистяного, тайгового та альпiйського комплексів З плазунів тут поширені гадюка звичайна і ящірка живородна. Рідше трапляються ескулапова змія, веретільниця та ящірка прудка.

Долина нарцисів це єдиний масив Карпатського біосферного заповідника, який репрезентує Закарпатську рівнину. Він розміщений у західній частині Хустсько-Солотвинської улоговини в межах заплавної тераси р. Хустець неподалік від міста Хуста. Масив, площею 256 га, лежить у межах висот м. Його рельєф має плоскорівнинний характер, ускладнений незначними пониженнями на місці річкових стариць. На території масиву знаходиться найбільше в світі рівнинне місцезростання нарцису вузьколистого. Цей рідкісний середньоєвропейський вид поширений у високогірї Альп, Балкан i Карпат в межах висот м. Як такий високогірний вид опинився на низині? Вважається, що нарцис спустився з Карпатських вершин у льодовиковий період і з того часу прижився тут. У минулому, територія Долини нарцисів була вкрита дубовим рідколіссям з травянистим покривом, у якому, серед багатьох інших вологолюбних рослин, траплявся й нарцис. З приходом сюди людини ліс вирубали і на його місці утворилися луки, які здавна використовували для заготівлі сіна та випасу худоби. Такий спосіб господарювання виявився сприятливим для нарциса і він почав домінувати у травостої. Зараз більша частина Долини нарцисів зайнята вологими і перезволоженими луками, на яких власне й росте нарцис вузьколистий.

На території масиву зустрічаються тварини, яких не зустрінеш на інших ділянках Карпатського біосферного заповідника, адже вони є характерними мешканцями заплавних лук Закарпатської рівнини. Фауна ссавців представлена білозубкою малою, норицею звичайною, мишою польовою, мишкою луговою, ондатрою, зайцем-русаком та іншими видами, зовсім не властивими для гірських масивів заповідника. Особливо багатий світ метеликів. Звичайними тут є красені адмірал, денне павичеве око, жалібниця, малий винний та середній винний бражники, жовтянка шафранова, перламутрівка Діа, шашечниця цінксія та багато інших. Можна побачити і рідкісних махаона, подалірія, бражника Прозерпіну, сатурнію малу, червонця непарного, синявця аріона тощо. Перші чотири види занесені до Червоної книгу України. Завдяки багатству фауни метеликів це місце могло б також називатись Долиною метеликів.

Найдавнішою культурно-істричною памяткою біосферного заповідника є пiзньо-палеолiтична стоянка стародавньої людини, знайдена у карстовій вапняковій печері Молочний камiнь на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення. За результатами проведених тут науковцями Інституту археології Національної Академії наук археологічних розкопок встановлено, що первісні люди, так звані троглодити, жили на цій території понад 20 тисяч років тому, вели кочовий спосіб життя і займалися збиральництвом, рибальством та полюванням. Ця печерна стоянка має не тільки історичне, але й велике наукове значення.

Перлиною є так званий Карстовий міст. Він знаходиться в урочищі Чурь і являє собою грандіозне і вражаюче диво природи – вапнякову камяну арку, сформовану впродовж тисячоліть карстовими процесами. До цього ж місця було приурочене капище поганів, що поклонялися сонцю. Їх культ проіснував тут до XVI ст., а місіонерська діяльність православної церкви щодо його викорінення призвела до появи тут низки монастирів та церков. Вони є чи не найдавнішими на Закарпатті і мають неповторні архітектурні риси. Карстовий міст у свій час справив велике враження на послів російського царя Івана Грозного, які відвідали ці місця у 1552 p., повертаючись з Константинополя в Москву. Посли відвідали також місцевий православний монастир, який знаходився поблизу Малої Угольки і був на той час центром православя у колишній Марамороській окрузі, поки в 1788 р. не був закритий указом австрійського імператора Йосипа Другого. Залишки монастиря збереглися до цього часу.

Зворотній зв'язок