Велика і прекрасна наша земля. Змінюється, вічно оновлюється вона. І це оновлення завжди починається весною.

Наші предки словяни вважали весну живою істотою.

Вони вірили в багатьох богів, шанували, справляли їхні свята навесні. Ці свята супроводжувалися веснянками. Урочистість веснянок була зумовлена ще й тим, що цей обряд починається ще з зими.

На свято Стрітення весна з зимою зустрічається. То вже тоді, для того, щоб закликати весну, наші предки рубали ополонки, кричали, стріляли, запрошували повернутись весну.

Вони вірили, що весна під водою, у далекому царстві Дажбога.

А саму весну приносили на крилах птахи 30 березня, коли святкували Теплого Олексія. Чекали всі цього свята з нетерпінням. Зранку вдягались у святкове вбрання, хлібороби вітали один одного з теплом.

Господині випікали обрядове печиво у вигляді жайворонків. Це печиво носили селом на долонях і показували сонцю, сподіваючись ввести його в оману. Мовляв, птахи прилетіли, пора весні бути. А потім ішли весну закликати.