Арабо- ізраїльський конфлікт Виконаола учениця 11 класу Чистюхіна Наталія

Арабо-ізраїльський конфлікт - це військове, політичне, релігійне, економічне та інформаційне протистояння між Ізраїлем (євреями, що населяли цю землю до 1948 року) і деякими арабськими державами, народами та організаціями, які переважно знаходяться і діють в близькосхідному регіоні.

Причини: - історико-територіальні (домагання палестинських арабів і євреїв на одну і ту ж землю і різні трактування історії цих територій); - політико-ідеологічні (слабка розробленість ідей сіонізму в питанні арабів, що проживають на землях, що плануються для створення єврейської держави, а також безкомпромісний, радикальний політичний курс, обраний арабськими лідерами); - релігійні (існування загальних або близько розташованих святинь); - економічні (блокада стратегічних торговельних шляхів); - міжнародно-правові (невиконання сторонами рішень ООН та інших міжнародних організацій); - міжнародно-політичні (на різних етапах проявилися в зацікавленості різних світових центрів сили в каталізації конфлікту)

4 основні етапи протистояння На першому етапі (до 14 травня 1948) конфлікт був суто локальним. Вельми складно визначити конкретних суб'єктів протистояння, адже в кожному таборі були сили налаштовані як на діалог, так і на конфронтацію. Наступний етап тривав з початку війни 1948 року по закінченні війни 1973 року. За ці 25 років відбулося п'ять (!) повномасштабних військових зіткнень. Всі вони були виграні Ізраїлем. Війни були або розпочаті, або в тій чи іншій мірі спровоковані арабськими державами. У цей період був відсутній систематичний мирний процес. Третій етап конфлікту (з 1973 по 1993 роки) характеризується початком мирного процесу, низкою стратегічних переговорів і мирних угод (Кемп- Девід, Осло). Тут частина арабських держав змінила свої позиції і пішла на мирні переговори з Ізраїлем. З 1994 року веде свій відлік сучасний етап конфлікту. Військове протистояння перейшло в область тероризму і анти-терористичних операцій. Мирний процес став системним, але далеко не абсолютно успішним. Вирішення конфлікту стало інтернаціональної завданням, що втягнуло в процес мирного врегулювання міжнародних посередників.

«Угоди в Осло» Уже в 1993 році Шимон Перес і Махмуд Аббас підписали в Осло мирні угоди, згідно з якими була створена Палестинська національна адміністрація (ПНА), що отримала контроль над частиною Західного берега річки Йордан і сектором Газа. Згідно з «Угод в Осло», ООП зобов'язувалася визнати право Ізраїлю на мир і безпеку і припинити терористичну діяльність. Протягом 5 років планувалося підписати остаточну угоду про врегулювання. Саміт у Кемп-Девіді У липні 2000 року прем'єр-міністр Ехуд Барак проводив переговори з Ясіром Арафатом на саміті в Кемп-Девіді за посередництва президента США Білла Клінтона. На цьому саміті Ехуд Барак запропонував план створення палестинської держави на 97% території Західного берега річки Йордан і Сектора Гази. Після провалу переговорів і провокативного (з точки зору багатьох палестинців) візиту Аріеля Шарона, лідера партії Лікуд на Храмову Гору, палестинські араби почали Інтифаду Аль-Акси.

Муаммар аль-Каддафі (7 червня / 19 червня жовтня 2011) - лівійський державний і військовий діяч, політик і публіцист. Поваливши монархію, сформулював «Третю всесвітню теорію», встановивши в Лівії новий політичний режим - «Джамахірія». 27 червня 2011 під час громадянської війни в Лівії Міжнародний кримінальний суд видав санкцію на арешт Муаммара Каддафі. Убитий 20 жовтня 2011 року в ході взяття Сирта силами Перехідної національної ради. Повалення Каддафі, що проходило під демократичними гаслами, поклало початок періоду нестабільності та збройної боротьби за владу на території Лівії, привівши до фактичного розпаду країни на ряд самостійних державних утворень, зростанню впливу ісламістів і трібалізма.

Гамаль Абдель Насер (15 січня 1918, - 28 вересня 1970) - другий президент Єгипту ( ), полковник, діяч панарабского руху, Герой Радянського Союзу. Лідер панарабского руху Під впливом проведеної Гамалем Абдель Насером політики, спрямованої проти британського колоніального панування на Близькому Сході, в Адені почало зароджуватися антибританські рух. Слідом за створенням Об'єднаної Арабської Республіки (створена в лютому 1958), Насер запропонував Ємену примкнути до союзу арабських держав. Через страх втратити колонію, Британськими владою було прийнято рішення про об'єднання окремих южнойеменскіх князівств під англійською короною. Насер довів справу до кінця - націоналізував Суецький канал, а потім провів націоналізацію англійських і французьких банків, страхових компаній, торгових і промислових фірм.

Мухаммад Анвар ас-Садат (25 грудня жовтня 1981) - єгипетський державний і військовий діяч; президент Єгипту ( ), маршал (Мушір; 1973). Війна Судного дня Пріоритетним напрямком своєї політики Анвар Садат вважав відродження Єгипту, посилення позицій країни на світовій арені і реванш за принизливу поразку в Шестиденної війни з Ізраїлем 1967 року. Наприкінці 1972 Садат почав схилятися до військової кампанії проти Ізраїлю.Рішення Єгипту про початок війни з Ізраїлем було прийнято президентом Анваром Садатом і його сирійським колегою Хафезом Асадом влітку 1973.

Махаммад Хосні Сайид Мубарак (4 травня 1928) - єгипетський військовий, політичний і державний діяч. Президент Єгипту в роках. Мубарак переглянув політику Садата у відносинах з опозицією. З в'язниць були звільнені декілька сотень членів опозиційних організацій, пом'якшені умови діяльності опозиційних партій, їм було дозволено видавати власні газети. У той же час ряд фундаменталістських організацій були розгромлені, деякі їх члени страчені. За роки свого президентства Мубарак став одним з найбільших державних лідерів Близького Сходу. Прийшовши до влади в країні, що знаходиться в ізоляції від арабського світу, Західної Європи, Мубарак зумів відновити позиції Єгипту на міжнародній арені. Двічі (у 1989 і 1993 роках) обирався головою Організації африканської єдності. Були відновлені дипломатичні відносини з усіма арабськими країнами.

Давид Бен-Гуріон (16 жовтня грудня 1973) - ізраїльський політичний і державний діяч, великий діяч сіонізму, лідер єврейського робітничого руху в Палестині, голова Єврейського агентства Ізраїлю ( ), прем'єр-міністр Ізраїлю (в і роках), міністр оборони в перших десяти урядах Ізраїлю, міністр транспорту в третьому уряді Ізраїлю Давид Бен-Гуріон 14 травня 1948 зачитав Декларацію незалежності Ізраїлю і очолив молоду державу. Саме під керівництвом Бен- Гуріона Ізраїль відстояв свою незалежність в Арабо-ізраїльській війні років. Бен- Гуріон вважається одним із батьків- засновників Ізраїлю, саме він заклав фундамент єврейської держави, безпосередньо вплинувши на рішення ключових питань і формування основних інститутів Держави Ізраїль.

Голда Меїр (3 травня грудня 1978) - ізраїльський політичний і державний діяч, 5-й прем'єр-міністр Ізраїлю, міністр внутрішніх справ Ізраїлю, міністр закордонних справ Ізраїлю, міністр праці і соціального забезпечення Ізраїлю. Війна Судного дня Єгипет і Сирія почали війну несподівано і злагоджено, вирішивши «стерти Ізраїль з лиця Землі». Атака арабських сусідів була проведена в день щорічного єврейського поста Йом-Кіпур, коли всі проводять день в синагозі. Лише з великими труднощами вдалося відбити єгиптян і сирійців. Відставка Після ініційованої президентом Єгипту Анвара Садата війни Судного дня 3 червня 1974 кабінет міністрів на чолі з Голдою Меїр пішов у відставку. Наступником Голди Меїр на посту прем'єр-міністра Ізраїлю став Іцхак Рабін. На цьому політична кар'єра Голди Меїр була закінчена.

Ясир Арафат - один з найвідоміших радикальних політичних діячів другої половини XX століття. Його життя і діяльність отримували і, очевидно, завжди будуть отримувати вкрай суперечливі оцінки, при цьому для одних Арафат є борцем за незалежність і національне визволення, а для інших - найлютішим ворогом, вбивцею і терористом, так як він організовував атаки проти мирного населення. Ясир Арафат є політичним діячем, якому практично вдалося перетворити недержавне насильство в легітимну форму політичної боротьби. Очолювана ним організація ООП була прийнята в ООН в якості спостерігача, а самого Арафата зустрічали в різних країнах як главу держави. Ясир Арафат ( 24 серпня листопада 2004 )-голова (президент) Палестинської національної адміністрації з 1993 року, лідер руху ФАТХ і голова виконкому Організації визволення Палестини (ООП) (з 1969 року); один з лауреатів Нобелівської премії миру за 1994 рік.

Арабська весна - хвиля демонстрацій і путчів, що почалися в арабському світі 18 грудня Відбулися перевороти в Тунісі, в Єгипті і в Ємені ; громадянські війни в Лівії (призвела до падіння режиму) і в Сирії (триває); цивільне повстання в Бахрейні ; масові протести в Алжирі, в Іраку, в Йорданії, Марокко і в Омані ; і менш значні протести в Кувейті, Лівані, Мавританії, в Саудівській Аравії, Судані, Джібуті і Західній Сахарі. Зіткнення на кордоні Ізраїлю в травні 2011 року також були натхненні місцевої Арабською весною. У ході протестів використовувалися загальні методи громадянського спротиву в тривалих кампаніях: страйки, демонстрації, ходи і мітинги, а також використання соціальних медіа для організації, спілкування та інформування при спробах державних репресій та інтернет-цензури. Багато демонстрації були зустрінуті насильницької реакцією влади,а також проурядових ополченців і контр-демонстрантів. Основним гаслом демонстрантів в арабському світі був «Народ хоче падіння режиму». Назва Арабська весна перегукується з виразом Весна народів, яким називали період революцій в Європі років.