В небі сонечко гуляло, Землю гарно зігрівало. В синім небі поміж хмар Тихо в ліжку дощик спав. А як добре відпочив, Землю щедро він полив. І в травиці зелененькій Народився хтось тоненький. Все до сонечка спішив, Пелюстки свої розкрив І розплющив оченята: -Хто я? Хто я? Хочу знати Тут метелик прилетів, На пелюсточки присів: - Ти літати можеш швидко? Ні? Тоді ти просто квітка. Хоч між квітів я літаю, Та імен я їх не знаю. Запитай ти у сестриці У зеленої травиці. Та травиця відказала, Що у неї інші справи

Поруч квіти проживали, Всі голівками кивали, Шепотіли зліва й справа: -На імя ти маєш право. Нас сімейка чимала І дала нам імена. Під високими дубками Ти така одна між нами. Ми тому тебе не знаєм І ніяк не називаєм. Зажурилась квітка гожа: -Ні на кого я не схожа. Як же жить мені між квітів Безіменною на світі. Мимо Ластівка летіла, На горбочок тихо сіла І сказала квітці пташка: -Знай, що ти, мала, РОМАШКА! І РОМАШКА посміхнулась, Та до Ластівки звернулась: -Щиро вдячна тобі Я. -Маю я тепер імя.

Десь у тихому гайку На зеленому горбку, Поміж трав шовкових Й квітів веселкових Жили подружки Берізки, Кожен день чесали кіски, Умивали чисто личка. Дощик їм давав водичку, Сонце плаття білило, Їм земля давала сили, Птахи їм пісні співали Їх ялиці колихали. Слів вони не чули злих, Турбувались всі про них. Але якось із-за хмар Вітер в гості завітав. Став Берізок ображать, Став тонке гілля ламать. До землі деревця гнув, Про права він їх не чув. Просять подружки: - Спинись! Так не можна, схаменись! Але Вітер мов не чує Й далі їм гілля шматує. Дуб гукнув: - Ану, постій! Кривдить ти малих не смій! Знає в нашім лісі кожний Кривдить інших нам не можна.

На садок вже вечір впав, Рід бджолиний задрімав. Тільки Зоя ще не спала, Книжку в ліжечку читала. Раптом чує стукіт-грім, Хтось хитає бджілок дім. Хоче бджілок вигнать з хати, Щоб медок собі забрати. Але Зоя, хоч мала, До Ведмедя підійшла: -Житло наше не чіпай, А до лісу утікай. Вулик – мій тепленький дім. Маю право жити в нім.

Наша Зоя все працює, Не співає, не танцює. Кажуть їй і мама й тато: -Не працюй ти так багато. Ти ще бджілонька мала. -Маю два міцних крила, Той працюю я щодня, Устаю я ще до дня. Я працюю цілий день, То ж коли співать пісень. -Ти дорослим помагай, Але ще й відпочивай. Працювати слід, старатись, Але ще ти можеш гратись. Всі-усі на світі діти Можуть гарно відпочити.

У вишневому садочку Стали вулики рядочком. В тім, що синю має цятку, Народилось бджоленятко. І зібралась вся сімя. Зоя їй дали імя. Довго Зоєчка не спала, Помогать дорослим стала: Узялась мерщій до діла І на луки полетіла. Мед до вулика носила І імя своє згубила. Та старенький Джміль вусатий Зміг імя те відшукати. Бджілці він віддав імя, Дуже рада вся сімя. -Навіть квіточки тоненькі, Навіть бджілоньки маленькі,- Посміхнувся він лукаво: - На імя всі мають право.

ШКОЛА Десь подалі від землі У зручнім, мякім дуплі, Що хова рясне гілля, Жила Білчина сімя: Тато, мама і синочок Та ще троє милих дочок. Тут дітей своїх любили, Турбувались що є сили. Швидко діти підростали, Щось самі робити стали. От якось малі Білчата Попросили маму й тата: -Нам хутчіш роботу дайте. -Ви грибочків відшукайте. Всі мерщій грибків шукають. -А які ж бо їх збирають? Йти куди нам? Що робить? Хто збирать гриби навчить? З гілки їм гукнула Ґава: -На навчання є в вас право. В школу швидше поспішайте! Все, що треба, те вивчайте. Гаві дякують Білчата, Будуть все на світі знати. вул. Лисичок, дерево 6, дупло 1 сімя Пухнасті Китички

ЛІКАРНЯ Р озкажу вам казку, дітки, Ту, що чула я від квітки. Десь колись Метелик жив, Він із квітами дружив. І хотів злетіть до хмар, Пив солодкий він нектар. Щоб злетіти була сила, Тренував свої він крила. Тренувався як умів, Вже й над Дубом він злетів. Ще б йому один ривок – І до хмарки зробить крок. Крильця він щодня трудив Й відпочити захотів. На Шипшину він присів, Крильця тихо опустив І хвилини не пройшло, Як порвав своє крило. -Що робити маю й як? І сказав Горобчик так: -Не сумуй і не журись, -А до лікаря звернись. Подзвонили по 103, Швидко лікаря знайшли. Лікар – вчений Їжачок Мав багато голочок. Він крило скоріш зашив, І Метелик полетів. Поміж квітами літав, Всім про себе розказав. Всі тепер у лісі знають – Лікуватись право мають.

Бачте, Зоя знов спішить По нектар вона летить. -Ти куди спішиш, мала? - Гляньте, липа розцвіла! Дуже раді цьому Бджоли І спішать всі як ніколи З ними Зоєчка спішить Раз у раз по мед летить Ось вона ще раз летить, Тільки хто на зустріч мчить? Перевищив швидкість й звук Колорадський гарний Жук. Він на Зою налетів Зупинитись не хотів. Впала Бджілка і тремтить, Дуже ніженька болить Ні ступити, ні злетіть Що робить тепер скажіть? Тут Метелик прилетів І на квіточку присів: -Поможу тобі я, Зою, Ти лети хутчіш зі мною Повезу тебе туди, Де рятують від біди Знають навіть квіти ці Лікуватись можуть всі. І в лікарні як могли Швидко Зої помогли.

На ромашку Зоя сіла, Відпочити захотіла Озирнулась з висоти: Друзів де мені знайти? На листочку Гусінь спить, І кудись Оса спішить, Між травинок на землі Бють футбольний мяч Джмелі. Ще Комарик прилетів І футбол пограть хотів. І на скрипках тілі-лі Грають Сонечка малі. -Буде з ким порозважатись А чи можна з вами гратись? -Заборони тут нема Ти спілкуйся з усіма,- Їй сказав це дядько Хрущ. І сховавсь в шипшини кущ.

Як завжди, маленька Зоя Мед збирала ген край поля. На знайому квітку сіла, Потім далі полетіла. Бачить ціле поле квітів, Як же Зої не радіти. Але раптом зупинилась І до квітів придивилась: -Як мені, малій, вгадати Можна з них нектар збирати? Хто де є допоможіть, Що за квіти підкажіть? Жук промовив: - Не гадай, А до школи поспішай. Знай, мала, у стінах школи Вчать усе про квіти бджоли. школа