Ой, на горі, на Маківці

Від станції Славське до села Грабовець, де ми зупинились на ніч, якихось 7 кілометрів пішки, та подолати перевал було не так вже й легко, особливо для тих, хто вперше був у гірському поході. Але вигляд залитих сизим серпанком гір, ранкове сонце, під променями якого краплі роси виблискували розсипаними діамантами, розвіяли всі сумніви щодо складності і довжини маршруту.

Згодом розмита недавніми зливами гірська дорога вивела нас до потічка. Тут на порослій іван-чаєм галявині ми розбили табір. Відпочивши ми заходились готувати червоний український борщ. Пообідавши, ми спустилися до Грабівця.

Попереду виднілися три верхи гори Маківки-основної мети нашого походу.

Ми зупинилися в привітній бойківській родині. У побуті цих людей, якщо не враховувати супутникового телебачення і стільникового звязку, за останні кількасот років майже нічого не змінилося. Спати нас розмістили в просторій смерековій стодолі на свіжому запашному сіні.

Зранку, поснідавши козацьким кулешем та чаєм на картацьких травах, наша група з 24 осіб вирушила до гори Маківки, аби разом з місцевою громадою вшанувати пам'ять Січових стрільців, що загинули там в роки першої світової війни.

Скупавшись після досить екстремального спуску в гірській річці Головчанці, ми рушили назад до гостинного Грабівця, аби трохи відпочити і повернутись до Славського, де в ці дні проходив традиційний рок-фестиваль, аби відвідати його заключний концерт.

Додому всі повернулись у піднесеному настрої, переповнені враженнями і почуттями.

Похід було організовано та профінансовано Здолбунівською РО ПП Наша Україна.