Герої поруч з нами Підготували члени гуртка Народознавство

Ірина Моложон Ірина Семенівна Моложон народилася в 1923 році. Закінчила 7 класів Жуклянської школи, курси. Працювала секретарем сільської ради, секретарем комсомольської організації. Під час війни залишилась у селі, на тимчасово окупованій території. З перших днів стала активно боротися проти ворога. Разом з Оксаною Моложон та дядьком Іваном розповсюджували листівки серед населення колишніх районів Холминського та Поборницького. Листівки надходили від партизанів та власні, які складав Сава Моложон. Крім листівок партизанам передавались інші відомості про становище в селі. Весною 1942 року за доносом сільського старости Ірину заарештували.

Ірина Моложон. А 7 квітня 1942 року фашисти розстріляли нескорену партизанку. Пам'ять про Ірину Моложон живе в серцях односельчан. Про її подвиг писалось у збірниках « Говорять погибшие герои » та « Сражались за Родину»,які вийшли в Москві та в збірнику виданому в Італії. Перебуваючи за стінами гестапо, вона писала листи до свого дядька Сави Омеляновича Моложона. Лист 1-й. «Дорогий дядю! Я не боюся смерті, але шкода тільки, що мало прожила на світі, мало зробила для своєї країни. » Лист 2-й. « Дядю, я вже звикла, я тут не одна, нас багато. Не знаю чи відпустять мене додому. Можливо, й не пустять. Була на допиті. Мені показали заяву старости О. Устименко. Він видав нас, дядю. Але все одно я не боюся смерті і помирати мені не страшно. Скажіть мамі, хай не плаче. Все одно довго з нею я не6 жила б. У мене своя дорога. Хай мама сховає хліб, а то німці заберуть його. Прощайте. Ваша племінниця Ірина. » Ці листи було опубліковано в газеті « Радянський патріот» 7 грудня 1965 року.

Прохоренко Дмитрій Маркович Перший місцевий орденоносець ордена «Червоного прапора», учасник громадянської війни, учасник Великої Вітчизняної війни, Прохоренко Дмитрій Маркович.

Прохоренко Дмитрій Макарович Народився у 1897 року в селі Жуклі бувшої Холминської волості, Сосницького повіту, Чернігівської губернії, в сім'ї селянина Дитинство пройшло в рідному селі. Як підріс, виконував різні сільськогосподарські роботи: пас коней, допомагав по господарству. Закінчив початкову школу. Учився гарно. Потім поступив до першого класу « Николаево- Александрийской второклассной школы » села Жуклі, яку і закінчив у 1914 році. Ще з дитячих років він захоплювався технікою. Дуже цікавився військовою зброєю. В різних прейскурантах знаходив зразки зброї й сам її конструював

Прохоренко Дмитрій Маркович

Одержав від радянського уряду високу нагороду « Орден Червоного Прапора».

Куточок ветеранів в школі

Сімя підпільників

Партизанськими стежками 17 листопада 1941 року у лісах між Жуклею і Рейментарівкою відбулося об'єднання партизанських загонів Рейментарівського, Холминського, Корюківського і Перелюбського в Чернігівський обласний обєднаний загін, його командиром став О.Ф. Федоров.

Партизанськими стежками Одним із перших боїв обєднаного обласного партизанського загону, його бойовим хрещенням стала операція розгрому ворожого гарнізону в селі Погорільці Холминського району 1-2 грудня 1941 року.

Вшанування памяті воїнів – односельчан.

Гуртківці під час пошукової роботи

Партизанськими стежками

Історичні джерела.

Повернення додому

На цих фото зображено тих, хто повернувся додому після Великої Вітчизняної війни. Погляньмо з вдячністю на жуклівчан – учасників бойових дій під час Великої Вітчизняної Війни.

Висновки: Вже ростемо і будуємо незалежну державу, нове покоління людей, ми, що не відчули на собі палаючого дихання Великої Вітчизняної війни. Але чим більше заростають рани війни, тим усе менш значущими постають перед нами подвиги наших односельчан, наших захисників, що віддали своє життя за світле, прекрасне майбутнє, подвиги усього тодішнього радянського народу. Вкрай тяжка доля випала на долю нашого народу. То ж ми, майбутні захисники нашої країни, не повинні забувати про мужній подвиг наших односельчан, згадувати про них не тільки на свято – День Перемоги. Пронести пам'ять про них крізь все життя і передати наступним поколінням. Плин часу не зупинити. Усе менше залишається живих свідків і учасників подій буремних років Великої Вітчизняної війни та добровільних захисників Вітчизни – колишніх партизан, підпільників, хто в ту пору вирішував долю держави. На зміну їм приходить нове покоління – Ми, нам вирішувати нові

Висновки: життєві завдання і проблеми, нам відповідати за долю народу, розвиток України, вже зовсім іншої України. Незмінною залишається історія, виписана кров'ю і потом поколінь наших батьків, дідів і прадідів. Історія не переписується, як би хто того не хотів. Вона залишається завжди такою, якою вона була, є і буде. Наше покоління повинно знати правду, шанувати своїх героїв, загиблих і живих, переможців на полях битв, а також тих, хто не за повістками чи по мобілізації у тилу ворога обєднувались у партизанські загони й підпільні організації, ставали на смертний бій з окупантами. Відходить покоління ветеранів війни, а з ним і покоління, що пережило цю війну.

Висновки: Ветерани Великої Вітчизняної війни у постійному чеканні, їм хочеться, щоб у їх очі заглядали молодші покоління. Під час щорічної зустрічі керівництва, членів уряду держави з ветеранами Великої вітчизняної війни 7 травня 2008 р., учасник війни і військового Параду Перемоги на Красній площі у Москві Герой України Петро Тимофійович Тронько сказав такі слова : « Пришвидшеними, на жаль, кроками відходять учасники Великої Вітчизняної війни, зростає на цвинтарах кількість ветеранських поховань. Обеліски, особливо у сільській місцевості, розвалюються, могили ветеранів війни забурянені. У той же час, у сільській раді відсутні кошти для відновлення пам'яті про загиблих у війні. Прикро, що на усіх, практично, рівнях влади згортається пошукова робота місць безіменних могил тих, хто пропав безвісти. А це майже третина, про яких їх нащадкам нічого не відомо до цього часу». Земляки-сучасники та наші нащадки, давайте будемо гідними наших героїв-ветеранів, давайте сміливіше, наполегливіше досліджувати й пізнавати історію свого краю, роду.