Сучасний український кінематограф Період з 1991 по 2012 р.

У х українське телебачення розпочало освоєння поширеного у всьому світі жанру телесеріалу ( Роксолана, режисер Бориса Небієрідзе, Острів любові, режисер Олега Бійма ). На рубежі х р. низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана Вогнем і мечем, у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З цього часу Богдан Ступка став головним гетьманом українського екрану йому належать також ролі в історичному серіалі Чорна рада Миколи Засєєва - Руденка (2000) та фільмі Юрія Іллєнка Молитва за гетьмана Мазепу (2001). I сторичні теми також стали провідними у творчості режисера Олеся Янчука. Впродовж х першої половини х ним було знято такі фільми, як Голод -33 (1991) про трагічну долю української родини часів Голодомору, Атентат Осіннє вбивство у Мюнхені (1995), Нескорений (2000) і Залізна сотня (2004), які стали спробою донести до глядача правду про життя та бойовий шлях командирів та воїнів Української повстанської армії.

Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. початківець - постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі Панорам Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав Срібного ведмедя фільм українського аніматора Степана Коваля Йшов трамвай 9. У 2003 році фільм Мамай Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії Оскар. У 2005 році стрічка Подорожні молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримав Золоту пальмову гілку за короткометражний фільм. Після 2004 знято декілька фільмів про Помаранчеву революцію. Її добу було висвітлено у декількох кінострічках, зокрема : Помаранчеве небо (2006, режисер Олександр Кирієнко ), Прорвемось ! (2006, режисер Іван Кравчишин ), Оранжлав (2006, Алан Бадоєв ). Фільм Оранжлав отримав приз за ліпшу режисуру на XV Міжнародному фестівалі Кіношок в Анапі ( Росія ). В 2006 році відбулася також прем ' єра першого українського трилеру Штольня ( продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук ). В 2008 році вийшов фільм « Ілюзія страху », українського кінорежисера Олександра Кірієнка. Фільм знятий за мотивами одноіменного твору Олександра Турчинова. Був висунутий від України на нагородження кінопремію " Оскар ".

Проблеми українського кінематографа Переважна більшість українських критиків визнає незадовільний стан українського кінематографа. Передусім вони вказують на низький рівень якості більшості картин, неправильний вибір аудиторії, переважання прокату зарубіжних картин над українськими. Що ж є причиною ? Перед 79,2% кінематографістів постають проблеми, які заважають успішному здійсненню їхніх задумів. Насамперед це : матеріальний фактор погана оплата творчої праці ( низькі ставки ) 63,7%. погане фінансування виробництва фільмів 54,5%; слабка соціально - професійна захищеність 45%; завантаженість нетворчою роботою 40,9%; ускладненість суспільної ситуації, оцінок, стосунків між людьми, коли непросто знайти себе творчо і дати відповіді на складні питання життя 27,3%; невизначеність або відсутність інформації щодо інтересу публіки, громадськості до кіномистецтва 18,2%; відсутність або слабкий прояв справжньої творчої атмосфери в колективі, у спілкуванні з колегами 13,6%; невизначеність, розмитість критеріїв художньої творчості 13,6%;

Загальні результати опитування свідчать : майже всі експерти (96%) переконані – головна причина тяжкого становища та, що « для розвитку кіно суспільство не створює належних умов », з чим не можна не погодитись. Друга причина розладу функціонування кінопроцесу як соціально - культурного інституту : порушення його функціональної цілісності, що негативно позначається на всіх його складових. Ця принципова позиція зафіксована як « порушення взаємовідносин в самому кінематографі і між основними учасниками кінематографічного життя ( кіномитцями, критикою, публікою, кінопрокатом, адміністрацією )», її поділяють 80% експертів, і вона є визначальною для нашого аналізу та висновків. Третя причина втрата кінематографом свого глядача ( згадаймо вислів Де Сантіса « Кіно це глядач »), заради якого, власне, й існує це мистецтво : « кінематограф погано знає свого глядача, не завжди може і вміє знайти контакт з ним, орієнтується на невибагливі смаки » (76%).

Єдиним рішенням цієї проблеми безперечно є правильна культурна політика держави, підтримання усіх галузей мистецтва, а не тільки тих, які можна використовувати у своїх цілях, приділення належної уваги культурній освіті населення.

Список джерел: Семашко О.«Соціокультурні виміри сучасного кінопроцесу в Україні»