А.П.Чехов Три сестри Підготувала учениця Підготувала учениця 10-в класу Хоцька Марина 10-в класу Хоцька Марина

А.П.Чехов ( ) Антон Павлович Чехов - видатний російський письменник і драматург. Він відчутно вирізняється серед інших представників російської літератури ХIХ ст. Сфера інтересів письменника- стислі, лаконічні, майстерно написані оповідання і повісті, малі та середні жанри. Але не варто забувати про його прекрасні пєси, які навічно уславили російський театр.

Пєса Три сестри Наприкінці 1890-х років розгортається карєра Чехова як драматурга. У 1901 році на сцені Московського художнього театру відбулася постановка пєси Три сестри під керівництвом К.С. Стані- славського. Славетний режисер здійснив постановку й інших пєс Чехова – Чайка, Дядя Ваня, Вишневий сад.

Три сестри. Головні герої: Прозоров Андрій Сергійович. Прозоров Андрій Сергійович. Наталя Іванівна, його наречена, потім дружина. Наталя Іванівна, його наречена, потім дружина. Ольга, Маша, Ірина, його сестри. Ольга, Маша, Ірина, його сестри. Кулигін Федір Ілліч, вчитель гімназії, чоловік Маші. Кулигін Федір Ілліч, вчитель гімназії, чоловік Маші. Тузенбах Миколай Львович, барон, поручик. Тузенбах Миколай Львович, барон, поручик. Солений Василь Васильович, штабс-капітан. Солений Василь Васильович, штабс-капітан. Чебутикін Іван Романович, військовий лікар. Чебутикін Іван Романович, військовий лікар. Федотик Олексій Петрович, підпоручик. Федотик Олексій Петрович, підпоручик. Роде Володимир Карлович, підпоручик. Роде Володимир Карлович, підпоручик.

Дія перша Дія відбувається в губернському місті, у будинку Прозорових. Ірині, молодшій з трьох сестер, виповнюється двадцять років. «На дворі сонячно, весело», а в залі накривається стіл, чекають гостей офіцерів розквартированої в місті артилерійської батареї та її нового командира - підполковника Вершиніна. Всі сповнені радісних сподівань і надій. Ірина: «Я не знаю, чому у мене на душі так ясно!... Точно я на вітрилах, наді мною широке блакитне піднебесся і літають великі білі птахи». На осінь намічений переїзд Прозорових до Москви. Сестри не сумніваються, що їх брат Андрій поступить до університету і з часом обов'язково стане професором. Розкошує Кулигін, вчитель гімназії, чоловік однієї з сестер, Маші. Піддається загальному радісному настрою Чебутикін, військовий доктор, що колись шалено кохав покійну матір Прозорових. Поручик барон Тузенбах з натхненням говорить про майбутнє. Так само оптимістичний Вершинін. З його появою у Маші проходить її ностальгія. Атмосферу невимушеної життєрадісності не порушує і поява Наташі, хоча сама вона жахливо збентежена великим суспільством. Андрій робить їй пропозицію: «О молодість, дивна, прекрасна молодість!... Мені так добре, душа повна любові, захвату. Дорога моя, хороша, чиста, будьте моєю дружиною!"

Дія друга Але вже у другій дії мажорні ноти змінюються мінорними. Не знаходить собі місця від нудьги Андрій. Мріючи про професуру в Москві, він не зовсім задоволений посадою секретаря земської управи, а в місті відчуває себе «чужим і самотнім». Маша остаточно розчаровується в чоловікові, який колись здавався їй «жахливо вченим, розумним і поважним», а серед його товаришів- вчителів вона просто страждає. Не задоволена своєю роботою на телеграфі Ірина: «Чого я так хотіла, про що мріяла, саме цього в ній немає. Праця без поезії, без думок...» Утомленою, з головним болем повертається з гімназії Ольга. Не в настрої Вершинін. Він говорить: «І як би мені хотілося довести вам, що щастя немає, не повинно бути і не буде для нас... ми повинні лише працювати і працювати.» У жарти Чебутикіна, якими він потішає оточуючих, проривається прихований біль: «Як там не філософствуй, а самотність страшна штука». Наташа поступово прибирає до рук весь дім.

Дія третя Минуло три роки. Якщо перша дія розігрувалася опівдні, а надворі було «сонячно, весело», то ремарки до третьої дії «попереджають» зовсім про інші похмурі, сумні події: «За сценою б'ють на сполох через пожежу, що почалася вже давно. У відкриті двері видно вікно, червоне від заграви». Будинок Прозорових повний людей, що рятуються від пожежі. Ірина ридає: «Куди? Куди все пішло?... а життя минає і ніколи не повернеться, ніколи, ніколи ми не виїдемо до Москви. Я у відчаї.... Замислюється в тривозі Маша: «Як ми проживемо наше життя, що з нас буде?» Плаче Андрій: «Коли я одружувався, я думав, що ми будемо щасливі, усі щасливі... Але Боже мій...» Ще сильніше розчарований Тузенбах: «Яке мені тоді, три роки тому, увижалося щасливе життя! Де воно?» У запої Чебутикін: «У голові порожньо, на душі холодно. Можливо, я і не людина, а лише вдаю, що у мене руки і ноги, і голова... І чим упертіше мовить Кулигін: "Я задоволений...", тим видніше стає, які всі нещасливі.

Дія четверта Наближається осінь. Артилерійська бригада залишає місто: її переводять в інше місце, чи то до Польщі, чи то до Чити. Офіцери приходять попрощатися з Прозоровими. Федотик, роблячи фотографію на пам'ять, помічає: «... в місті настане тиша і спокій». Тузенбах додає: «І нудьга страшна». Маша розлучається з Вершиніним, якого вона так пристрасно покохала. Ольга, ставши начальником гімназії, розуміє: «У Москві, значить, не бути». Ірина вирішила прийняти пропозицію Тузенбаха, який вийшов у відставку: «Ми з бароном завтра вінчаємося, завтра ж виїжджаємо на цегельний, і післязавтра я вже в школі, починається нове життя... Чебутикін розчулений: «Летіть, мої милі, летіть з Богом!». Він благословляє по-своєму і Андрія: «Знаєш, надінь шапку, візьми в руки палицю і вирушай... вирушай і йди, йди не оглядаючись. І чим далі підеш, тим краще». Але не призначено збутися навіть найскромнішим надіям героїв п'єси. Солоний, закоханий в Ірину, провокує сварку з бароном і вбиває його на дуелі. Надломленому Андрію не вистачає сил, щоб послухатися поради Чебутикіна. Батарея покидає місто. Звучить військовий марш. Ольга: «Музика грає так весело, бадьоро, і хочеться жити!... здається, ще небагато, і ми дізнаємось, навіщо ми живемо, навіщо страждаємо. Якби знати! Якби знати, якби знати!»

Долі сестер Ось такі три сестри – Ольга, Маша та Ірина. Вони поміщені в міцну соціальну «клітку», і особисті долі всіх, що до неї потрапили, підвладні законам, за якими живе країна. Бажання сестер поїхати до Москви так і не здійснилося, бо всі вони залежали від життєвих обставин, від повсякденних негараздів, що отруювали їхні долі.

Висновок Питання про пошук сенсу життя, висловлене старшою сестрою Ольгою, є риторичним. Мало того, воно актуальне і в наш час. Чехов у пєсі Три сестри намагався дати відповідь на нього. К і н е ц ь