Остап Вишня Виконала учениця 11 класу: Маміна Анастасія

Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї.

Навчання Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером спочатку в армії, а з часом у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і 1917 р. вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці

Офіцер медичної служби УНР З 1918 мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру у полон до леніністів потрапив 1919 р. у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні Були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої Армії Української Народної Республіки. ЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 р. «до повного закінчення громадянської війни».«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник улюбленець московського господаря Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана СимонаПетлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…» Але така слава не допомогла Вишні.

Творчість Для формування і становлення письменницького таланту Остапа Вишні велике значення мали певні біографічні чинники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Полтавщині, де особливо відчувались любов і шана до славетних земляків- класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя; змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селянського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплювався їхньою соковитою мовою, в якій часто озивалася дотепність народного гумору. Робота в пресі стала своєрідним продовженням, уже на вищому рівні громадянської зрілості, цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив із справді винятковою невтомністю.

Перший надрукований твір Остапа Вишні «Демократичні реформи Денікіна» побачив світ за підписом «П. Грунський» уКам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921 р., коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 р. в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Герой усмішок Остапа Вишні людина,яка прагне стати кращою.Зображуючи своїх героїв,сатирик підкреслюе їх тяжіння до нового життя,до світла,їхнє намагання стати кращими.Вони ніби придивляються до своїх вад і хочять їх позбутися.Вишня любить свого героя,який би той не був,сміх письменника доброзичливий.Автор прагнув,щоб його народ усміхнувся,щоб сумні очі хоч намить засвітились радістю

Остап Вишня був одружений двічі. У першому шлюбі у нього народився син В'ячеслав. Він був зовсім маленьким, коли батько пішов з дому і одружився вдруге, закохавшись у молоду яскраву акторку театру Варвару Маслюченко, яку вперше побачив у Харкові у виставі «Жанна Д'арк». Павло Михайлович був дуже прив'язаний до Варварі Олексіївні і став батьком для її дочки Марії від попереднього шлюбу. Спільних дітей у них не було.

Виходять одна за одною і збірки усмішок письменника Діли небесні (1923), Кому веселе, а кому й сумне, Реп'яшки, Вишневі усмішки (сільські) (1924), Вишневі усмішки кримські (1925), Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився, Лицем до села (1926), Вишневі усмішки кооперативні (1927), Ну й народ, Вишневі усмішки закордонні (1930); двома виданнями, 1928 і 1930 pp. вийшло зібрання вишневих усмішок (самобутній гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо. Загалом же протягом десяти років українською мовою (якщо брати до уваги і численні перевидання) з'явилося близько ста книжок вишнівської сатири і гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри.

О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Поряд зі своїми колегами по жанру В. Елланом (як поет-сатирик друкувався під псевдонімом Валер Проноза), В. Чечв'янським, П. Капельгородським, С. Пилипенком, Костем Котком, В. Ярошенком, Ю. Вухналем (І. Ковтуном), М. Годованцем, П. Ванченком автор вишневих усмішок тепер активно й плідно виступає в літературі. Він гостро висміює віджиле, чуже й вороже народові і пристрасно та послідовно підтримує паростки нового на виробництві, в побуті, культурі, в духовному бутті радянської людини, свого сучасника.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт -фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У pp. Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію «Вячеслав», де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі «Привіт! Привіт!».

Остап Вишня и Максим Рыльский. Любили вместе охотиться

Остап Вишня був завзятим мисливцем ще з часів молодості, але через слабке здоров'я в останні роки свого життя стріляв в основному птицю - для того, щоб вистежити зайця або велику дичину, потрібно багато ходити. Мисливську компанію письменникові-гумористові складали колеги: поет Максим Рильський і письменник Петро Дорошко. Іноді брала в руки рушницю і дружина Остапа Вишні, але все більше, щоб постріляти по мішенях. Та власне, і гуморист не прагнув добути якомога більше звірини, гуляв, відпочивав і, звичайно ж, жартував над друзями. Одного разу вони з Рильським вбили зайця, але в сумку класти не стали. Написали записку: «Навіщо ти мене вбив?», Поклали її поряд з русаком, а самого звіра поставили так, щоб виглядав «як живий». Як ви розумієте, зайця «вполював» ще один мисливець і, прочитавши передсмертний лист, розреготався, відразу зрозумівши, хто його автори.

Ще одним супутником на полюванні був спанієль Гай. Пес брав участь у виставках, і навіть отримав срібну медаль, як підозрюють рідні, не за екстер'єр, а за «спорідненість» з письменником. До слова, мисливці вважали за честь отримати потомство саме від цього пса, і у нього було неймовірну кількість цуценят. Після смерті господаря вірний пес занудьгував, почав тікати з дому, нишпорити по місцях, де з ним гуляв господар, і в підсумку потрапив під машину.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості. На такі вчинки мало хто зважувався в той час загального страху, бо Москва нікому на Україні не прощала лицарської прикмети. Самогубство Хвильового Вишня пережив як жахливу катастрофу три дні і ночі бився Вишня у своїй кімнаті, з вікон якої перехожі на вулиці чули крики і голосіння. Думали він збожеволів.

Арешт 26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, під час жовтневої демонстрації, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багатотиражки Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси про трударів, які мріють завоювати суворий північний край.

Лагерь. Уголовник Федя Зубов и писатель в арестантской робе

Звільнений і повернувся до літературної праці Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Вишню перекидають просто із арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) в письменницький кабінет у щойно реокупованому Києві.Одна з причин несподіваного звільнення успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» нібито улюбленця цілої України Вишню закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945–1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали і собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.

Післявоєнний період Перший твір після концтабору «Зенітка», опублікована в газеті Радянська Україна, 26 лютого 1944р., вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом. Як і раніше, О. Вишня всім серцем сприймає турботи і клопоти народні економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують збірка його політичних фейлетонів і памфлетів Самостійна дірка (1945), книжки усмішок Зенітка (1947), Весна-красна (1949), Мудрість колгоспна (1952), А народ воювати не хоче (1953), Великі ростіть! (1955), Нещасне кохання (1956) та інші. Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово- Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. В 1955 році реабілітований судовими органами СРСР.

Громадська робота О. Вишня провадив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань Плуг і Гарт, в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу Червоний перець (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли 1927р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки радянських письменників України та у Всесоюзному оргкомітеті, що здійснювали підготовку до створення республіканської та союзної письменницьких організацій. Після Великої Вітчизняної війни О. Вишня член редколегії журналу Перець і один з найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей з читачами.

Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішно слугувало його безупинному поступові. Справедливо буде сказати: творчість гумориста надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення в своїх щоденникових записах. Який би я був щасливий, занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу! Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся! Але як це трудно! Неоднораз, особливо на схилі літ, Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання радянського письменника, про вірність нашого мистецтва правді життя, про любов і повагу до людини праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю.

До останніх днів життя він віддавав талант і натхнення боротьбі за втілення в життя ленінських, комуністичних ідеалів. Письменник унікальної (не тільки для України) популярности, рекордних мільйонових! тиражів, твори якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики виключали з літератури, а диктатори із життя. Хоч спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не перестав він усміхатись аж до смерті.Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р. у віці 66 років від серцевого нападу.

Оцінка критиків У своїй творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Особливо нещадно висміював Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології та мисленні українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні. Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр усмішка. Усмішка це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: "Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону». Автор «Вишневих усмішок» освоює і далі розвиває традиції вітчизняної та світової сатиричної літератури й народної творчості. Передусім традиції класиків (Гоголя і Шевченка, Щедріна і Франка, Мартовича і Чехова). У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких хоча й були популярні, але шокували почуття віруючих людей. Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова