Могутня й своєрідна постать українського поета раз-у-раз звертала на себе увагу тих людей, з якими поет зустрічався, входив у ті чи інші стосунки, або хоч обертався в одному колі. Ось чому про Шевченка ми маємо багато переказів од найрізноманітніших його сучасників, найрізноманітніших і своїм соціальним станом, і своїм політичним світоглядом, і своєю освітою.

Народився майбутній великий поет України 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині в родині селян- кріпаків Григорія Івановича та Катерини Якимівні Шевченків. З цього села походила мати поета, кріпачка пана Енгельгардта. Сюди після одруження, за розпорядженням поміщика, переселилися вони з Кирилівки на короткий час. Під час цього переселення у них народився син Тарас.

У 1816 році родина Шевченків повертається до рідної Кирилівки.. «І ось стоїть переді мною наша убога, стара біла хата з потемнілою соломяною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблуні квітник улюбленець моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхівям, а за вербою клуня, омочена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!..

До смерті матері (у 1823 р.), живучи під її опікою, здається, що хлопчик і горя не знає. У овдовілого батька на руках лишається пятеро дітей, Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип, а згодом у їхню хату ввійшла мачуха зі своїми трьома малолітніми дітьми. У 1825 році помирає батько, висловивши знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Батьківська хат у Кирилівці. 1843р.

Після смерті батька, малого Тараса віддали в школу до сільського дяка, де він вчився читати й писати, засвоїв часослов і псалтир. Уже з дитячих років виявляється в ньому надзвичайна допитливість розуму, особлива вразливість натури. Наймилішим же заняттям для нього, що перетворювалося на справжнє свято, були оповіді про минуле. Тоді ж проявляється неабиякий його хист до малювання.

Після смерті батьків доля завела Шевченка до пана Енгельгардта, де він працював кімнатним козачком.Незабаром Енгельгардти поїхали до Варшави. Там його віддали в науку до якогось покоєвого маляра, який, розгледівши в юнакові великий талант, порадив панові віддати його відомому митцю Францу Лямпі молодшому. У 1830 році у Варшаві вибухнуло повстання, що змусило Енгельгардта покинути її разом із своєю челяддю і виїхати до Петербурга. Вісімнадцятий рік свого життя поет зустрів уже в непривітній, вологій, закутій в граніт і оповитій туманами північній столиці.

Він ублагав пана віддати його на чотири роки живописцю В.Ширяєву для подальшого навчання, аби мати у майбутньому свого дворового художника. У 1836 році термін контракту закінчився, але Шевченко залишається в нього вже як найманий робітник-підмайстер. Саме в цей час він робить і перші поетичні спроби зявляється балада «Причина».

У 1836 р. Шевченко юнак познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком. Цю зустріч, за словами першого біографа Т. Шевченка, О. Кониського, «треба вважати за найважливіший момент у житті нашого Кобзаря: вона перевела його через той рубікон, що межував людей з кріпаками, темряву зі світлом, волю з неволею». Пізніше І. Сошенко познайомив його з Є. Гребінкою, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим, М. Вієльгорським відомими культурними діячами того часу, які відіграли визначальну роль у подальшій долі Тараса Шевченка. Є. Гребінка О. ВенеціановВ. Жуковський К. Брюллов

У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові неофіційно відвідувати навчальні класи Академії мистецтв, а у квітні Карл Брюллов, знаменитий російський художник, намалював портрет Василя Жуковського. Портрет розіграли в лотереї за 2500 крб., величезну на той час суму. За ці гроші Тараса Шевченка викупили з кріпацтва. «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога, велике щастя буть вольним чоловіком».

25 квітня 1838 р. на квартирі Брюллова Жуковський уручив Тарасові Шевченку відпускну. У спогадах І. Сошенко писав: «Раз навесні сиджу я та малюю, вікно було відчинене, аж ось плигає у вікно Тарас, перекидає мій малюнок "Луку-євангеліста", кидається до мене на шию і гукає: Воля! Воля! Чи не здурів оце ти, Тарасе? питаю я в нього, а він усе гукає: Воля! Воля! Він був цілком щасливий. Радість його переходила в тиху радість, що усміхається... Брався до роботи, але робота не йшла! Покладе він свій малюнок у портфель, звідтіль візьме відпускну, перечитає її, перехреститься, поцілує і заплаче». Згодом поет у листі до брата Микити писав: «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога, велике щастя буть вольним чоловіком». Г. С. Мелихов. «Молодой Тарас Шевченко в мастерской у К. П. Брюллова»

Петербурзі, очевидно завдяки роботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах Товариства заохочування художників, він уперше почав працювати тушшю-пером і особливо успішно – акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. Петербург часів Шевченка

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці (1840), Циганка-ворожка (1841), Катерина (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка.

Упродовж семи років навчання з-під його пензля, олівця, граверського штихеля та офортної голки вийшли не лише учнівські, а й викінчені, зрілі твори. Під час навчання Тарас Григорович був тричі нагороджений срібними медалями. Задовго до надання у березні 1845 року офіційного звання вільного (некласного) художника Шевченко уже працював на рівні професійного майстра. Портрет Г.И. Закревської 1843 Автопортрет Мария. Иллюстрация к "Полтаве" Пушкина 1840, акварель

Незважаючи на царську заборону, Шевченко в роки недолі ( після арешту 1847 р. за участь у діяльності Кирило – Мефодіївського товариства) працював багато плідно в усіх властивих йому й раніше жанрах. «Якби я був недолюдок, кровопийця, то і тоді для мене найбільш вдалого покарання не можна було б придумати, як вислати мене в окремий Оренбурзький корпус солдатом. І до всього мені ще заборонено малювати. Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку». Всього відомо 124 завершені твори й 220 екскізів та начерків, створених тоді.

У 1848р. на клопотання Шевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описової експедиції для пошуків камяного вугілля, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Кос- арал. Гористый берег о-ва Николая I гг. Укрепление Раим. Вид с верфи на р. Сыр-Дарью. 1848г.

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець усе наново збуджуватимуть його твори. Отаким був і є для нас, українців, Тарас Шевченко (І. Франко. «Присвята»). Тарас Шевченко із 47 років життя _ ___ років був на засланні, ____ роки - кріпаком, і лише _____ років - на волі.

Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Т.Г.Шевченко

Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. героїчно-романтична поема "Гайдамаки". Твір є досить об'єктивною картиною селянського повстання, викликаного національним і релігійним гнітом з боку поляків. "Якщо старі люди брешуть, то і я разом з ними", - писав Тарас Шевченко.

В роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу.

1844р. вийшло друге видання Кобзаря. », яка містила лише вісім творів: «Думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Процес творчості тривав і далі. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коли він усвідомлював себе як мужицький поет і поет- патріот.

Повернувшись до Петербурга з України наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему Сон), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.)

8 червня 1847р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних захалявних зошитків. Наприкінці 1849 на початку 1850р. він переписав ці невільницькі поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву Мала книжка. В Орській кріпості поет написав 21 твір. В стихотворении «Сон» («Гори мої високії...»), написанном поэтом в 1848 г. в Орской крепости, есть такие слова: «Блукав я по світу чимало Носив і свиту і жупан... Нащо вже лихо за Уралом Отим киргизам, отже, й там, Єй же богу, лучше жити, Ніж нам на Украйні. А может, тим, що киргизи Ще не християни?..»

У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам на Україні (складає й видає для них Букварь южнорусский).

У січні 1860р. під назвою Кобзар вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл Давидові псалми повністю опубліковано вперше). «А Бог менi помагає, Мене заступає... Помолюся Господеві Сердем одиноким І на злих моїх погляну незлим моїм оком. Ти, Господи, помагаєш По землі ходити, Ти радуєш мою душу І серде врачуєш; І пребудет Твоя воля І труд Твій не всує.» Т. Г. Шевченко,"Псалмi Давидовi"

Світова слава Т. Шевченка зростає разом зі славою його народу. Поруч з "Кобзарем" по земній кулі крокують пам'ять, любов і шана. Твори великого українського поета відомі сьогодні в багатьох країнах світу. Їх перекладено мовами понад ста народів, вони стали однією із дорогоцінних перлин у скарбниці світової культури. Планетарна слава народного поета прослідкована в працях і оцінках 62 славістів 25 країн світу.