Оцінка ефективності застосування інструментів грошово-кредитної підтримки в Україні студентки ФФБС денної форми навчання
Законом «Про Національний банк України» визначено: грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.
Національний банк України, виконуючи свою регулятивну функцію, підтримує рівновагу на грошово-кредитному ринку за допомогою законодавчо визначених механізмів та інструментів в межах методів прямого та опосередкованого впливу.
Основними з них є: 1.визначення та регулювання норм обовязкових резервів для комерційних банків; 2.процентна політика; 3.рефінансування комерційних банків; 4.здійснення операцій з цінними паперами на відкритому ринку (управління золотовалютними резервами); 5.підтримання курсу національної валюти; 6.регулювання імпорту та експорту капіталу.
Ефективність застосування інструментів грошово-кредитної підтримки економіки визначається дією таких основних факторів: станом економіки та тенденціями її розвитку; можливостями уряду й НБУ в найбільш стислі строки подолати наслідки фінансової кризи; знаходженням джерел для покриття зростаючого зовнішнього та внутрішнього державного боргу; можливістю одержання і використання фінансової допомоги міжнародних фінансово-кредитних структур.
У 2009 році грошово-кредитна підтримка здійснюється у складних умовах економічної та фінансової кризи і спрямовується на якнайшвидше подолання її наслідків. Значне зниження зовнішнього попиту на вітчизняну продукцію, згортання іноземних інвестицій, суттєве ускладнення доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для реформування економіки, викликало падіння виробництва, експорту, зменшення всіх видів доходів, особливо валютних, обумовило труднощі з наповненням бюджету, перевищення попиту на іноземну валюту над її пропозицією.
Це на початку року спровокувало девальваційні процеси, ажіотажні настрої у населення щодо купівлі валюти та вилучення коштів з банківської системи, що відобразилося на її ослабленні, зменшенні кредитування економіки, скороченні золотовалютних резервів Національного банку.
Заходи грошово-кредитної політики з початку року спрямовувалася на стримування значних коливань валютного курсу та збалансування валютного ринку, забезпечення економіки платіжними засобами, стимулювання відновлення процесів кредитування, а також запровадження заходів щодо підвищення надійності функціонування банківської системи.
Обовязкові резервні вимоги є одним із монетарних інструментів, що використовується центральними банками для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. У вузькому значенні під обовязковими резервами розуміють активи банку, які використовуються для забезпечення його гарантованої ліквідності.
Дія цього інструмента полягає у зміні центральним банком нормативу резервування, в межах якого банки зобовязані частину залучених коштів зберігати на рахунку у центральному банку.
Мінімальні обовязкові резерви як монетарний інструмент має свої особливості, які зумовлюють специфіку його застосування центральним банком у своїй грошово-кредитній політиці: резервні вимоги – потужний засіб грошово-кредитного регулювання, адже навіть невеликі зміни норми резервів призводять до значних змін в обсягах вільних резервів банків та до ще більших змін, через дію мультиплікатора, – в обсягах їх кредитних вкладень; дія цього інструмента недостатньо керована, оскільки повязана з мультиплікативним ефектом; резервні вимоги обовязкові для виконання усіма банками, тому є жорстким інструментом прямої дії; мінімальні обовязкові резерви є постійно діючим довгостроковим інструментом грошово-кредитної політики, на відміну від інших монетарних інструментів, що застосовуються залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.
Процентна політика є важливою складовою грошово-кредитної політики, а офіційні процентні ставки – інструмент впливу центральних банків на їх економічний розвиток. Така значимість процентної політики повязана із роллю, яку виконують процентні ставки в економіці: вони слугують субєктам економіки інформаційними індикаторами для прийняття рішень щодо заощаджень, інвестицій та споживання, надають їм можливість еластично реагувати на зміну ринкової конюнктури шляхом переливання капіталів між сферами та галузями економіки, збалансовуючи на цій основі попит і пропозицію на фінансовому та товарному ринках.
В Україні основні принципи проведення процентної політики визначені в Положенні «Про процентну політику Національного банку України». У цьому Положенні зазначено, що процентна політика Національного банку – це регулювання Національним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки субєктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. Кінцевою метою процентної політики є вплив на процентні ставки в усіх сегментах економічних процесів.
Рефінансування – операції Національного банку з надання банкам кредитів у встановленому порядку. Економічна сутність механізму рефінансування на мікрорівні полягає у підтримці ліквідності банків, а на макрорівні – у розширенні грошової маси в економіці країни. Кредити рефінансування для банків є джерелом тимчасових ліквідних коштів, доступність яких залежить від фінансового стану банків та цілей грошово-кредитної політики.Вони надаються банкам під відповідне забезпечення, перелік видів якого визначається центральним банком, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку.
Операції з державними облігаціями України – операції Національного банку України з купівлі або продажу державних облігацій України на торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінних паперів, і на позабіржовому ринку.
Здiйснення операцiй на вiдкритому ринку дaє можливicть вирiшення цiлого комплексу проблем грошової полiтики, а саме: беземiciйне фiнансування державних витрат, а звiдси - управлiння на цiй основi державним боргом; надання суб'єктам ринкової економiки високонадiйних i високолiквiдних iнcтpумeнтiв для тимчасового розмiщення власних фiнансових pecypciв; надання можливостi центральному банку економiчними засобами впливати не лише на попит i пропозицiю грошей, а й на спiввiдношення їx структурних aгpeгaтiв - готiвки i безготiвкових грошей; визначення засобами ринкового механiзму реальної вapтocтi державного боргу, отже - i цiнних паперiв, що його обслуговують.
Полiтика пiдтримання курсу нацiональноi валюти охоплює операцiї НБУ з управлiння валютними резервами держави. НБУ забезпечує управлiння валютними резервами, здiйснюючи валютнi iнтервенції шляхом купiвлi- продажу iноземної валюти на валютних ринках iз метою пiдтримання курсу нацiональної валюти вiдносно iноземних валют i впливу на загальний попит i пропозицiю грошей у державі.
Якщо на валютному ринку попит на iноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу нацiональної валюти, перевищує пропозицiю, це може призвести до падiння курсу нацiональної валюти, її девальвацiї. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцiльним), урiвноважуючи попит iз пропозицiєю, вiдповiдно пiдтримуючи курс нацiональної валюти. Пiд час продажу частини валютного резерву грошова маса в обiгу скорочується, а при купiвлi НБУ iноземної валюти вiдбуваcrься емiсiя грошей i вiдповiдно збiльшення обсягу грошової маси в обiгу.
До купiвлi iноземної валюти на валютному ринку НБУ вдається тодi, коли пропозицiя на таку валюту перевищує попит i це може призвести до ревальвацiї нацiональної валюти. І девальвацiя, i ревальвацiя нацiональної валюти - це вiдхилення вiд сталого економiчного процесу, й тому НБУ прагне або зовсiм не допускати таких явищ, або регулювати курс нацiональної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.
Регулювання iмпорту та експорту капiталу є iнcтрумeнтoм впливу на грошову масу в обiгу, який застосовується НБУ через: реєстрацiю iмпорту та експорту капiталу; установлення максимальних та мiнiмальних розмiрiв процентних ставок за iноземними депозитами в українських банках; установлення для осiб, якi мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини вiд суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.
З урахуванням чинників, які впливали на стан грошово-кредитного ринку, Національний банк України упродовж 2009 року зважено вживав рестрикційні заходи.
Залучення коштів банків шляхом розміщення Національним банком депозитних сертифікатів у 2000–2009 рр. Показник Кількість аукціонів (тендерів) з розміщення депозитних сертифікатів – Загальний обсяг залучення коштів банків шляхом розміщення депозитних сертифікатів, млрд.грн. 0,373,20,30,255,5714,790,61109,846,48 Процентна ставка за депозитними сертифікатами, % ,433,685,83,80,950,75,4
Категорія «ефективність» характеризує дієвість, економічну результативність, успішність і корисний результат від досягнення поставленої мети. На мікрорівні ефективність кількісно визначається як співвідношення доходів і витрат, повязаних із здійсненням певного виду діяльності. Загальна ефективність оцінюється з точки зору того, яким чином одержані результати співвідносяться з поставленими цілями.
Щодо цілей грошово-кредитної політики в Україні, то в Основних засадах грошово-кредитної політики щороку визначаються кількісні змінні індикатори фінансової сфери (прогнозні показники монетарної сфери) спрямовані на здійснення за допомогою інструментів грошово-кредитної політики регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці як основної цілі грошово- кредитної політики Національного банку України.
Проведений аналіз рівня виконання змінних індикаторів фінансової сфери, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики у 2004–2009 рр., показав, що протягом досліджуваного періоду жодного разу фактичні їх значення не відповідали плановим одночасно за всіма показниками, а найбільше невиконання спостерігалося у темпів зростання грошової маси і грошової бази.
Таким чином, як показала практика, одночасне виконання всіх прогнозованих індикаторів грошово-кредитної політики в Україні було неможливим. Це зумовлено тим, що зазначені показники виявилися несумісними через те, що їх одночасне досягнення вимагало застосування різноспрямованого інструментарію та заходів центрального банку для регулювання грошово-кредитного ринку.
Зокрема, в умовах діючого в Україні валютного режиму, що базується на привязці курсу гривні до долара США, відкритості української економіки та значних надходжень іноземного капіталу, Національний банк для підтримки курсової стабільності змушений проводити валютні інтервенції з купівлі валюти, що позначається на зростанні грошової маси та перевищенні запланованого інфляційного показника.
Ситуація ускладнюється і сучасними економічними умовами, які характеризуються значними зовнішніми ціновими шоками, структурними змінами в економіці, нерозвиненістю внутрішнього фінансового ринку та недостатньою узгодженістю монетарної та фіскальної політики. Останній чинник зумовив те, що інфляційні тенденції останніх років на 2/3 зумовлені немонетарними чинниками. Дія усіх зазначених чинників у сукупності зумовила дилему трьох цілей грошово-кредитної політики – монетарної, інфляційної та курсової.
Змінні індикатори грошово-кредитної політики не можуть відігравати роль цілей грошово-кредитної політики, оскільки кожен із них для досягнення встановленого значення потребує відповідної до конкретних умов зміни інших, які відіграють у такому випадку роль інструмента досягнення мети.
Ураховуючи це прогнозні показники монетарної сфери в сукупності не можуть бути показниками, за якими можна провести оцінку ефективності грошово- кредитної політики через неможливість їх одночасного виконання в умовах, що склалися в Україні. Розвязання зазначеної проблеми потребує конкретизації в чинній законодавчій та нормативній базі цілі монетарної політики та кількісних показників, які б характеризували її досягнення.