Калашниківський НВК Полтавської районної ради Із досвіду вивчення літератури рідного краю Підготувала учитель української мови та літератури Ночовна Катерина Іванівна

Олександр Ковінька- як символ свого часу «Олександр Іванович був рідним сином свого часу, коли в українських селах двері не замикалися, коли в селянських родинах діти зверталися до батьків на «ви», коли зауваження старших людей сприймалися чужими дітьми всерйоз, без нахабного пащекування…» (П.Стороженко)

Сміх мій із життя! Весь свій гумор черпаю з народного джерела і звідки беру, туди й віддаю «Твори Олександра Ковіньки від традицій і від життя. І тому високохудожні, правдиві і завжди сучасні. Бо Олександр Ковінька пише про те, що бачить і що його по-справжпьому хвилює, а не про те, що йому хотілося б бачити чи вигадати». Олег Чорногуз

Він був справжній запорожець високого зросту, міцний, широкоплечий, представницький. Ніхто ніколи не бачив Олександра Івановича в краватці на ньому завжди були сорочки- вишиванки. Він любив їх носити: і з блакитним візерунком, і особливо полтавську, вишиту білим по білому, що поетично зветься – сизий мороз. Цю назву він теж любив, казав:Симпатично називається!. Це було чи найуживаніше слівце народного гумориста: симпатичний, симпатично, симпатичненько... В бесіді воно зринало з його уст раз по раз. Все, що йому подобалося, він називав симпатичним, один із своїх давніх відгуків про нього я так і назвав: "Симпатичний Олександр Іванович". Особливо цим слівцем він радо називав добрих і хороших людей. Це було в його устах чи не найвищою похвалою. Він любив Україну та все українське.

Улюблені візерунки вишиваних сорочок Олександра Ковіньки

Село Плоске Решетилівського району Тут вперше побачив світ письменник, гуморист, сатирик і публіцист, справжній патріот своєї Батьківщини – Олександр Іванович Ковінька.

Олександр Іванович Ковінька (справжнє прізвище Ковінько) народився на благословенній і родючій на гумористів Полтавщині у переддень XX століття (це за старим стилем, а за новим 14 січпя 1900 року) і цим самим, жартома кажучи, започаткував не лише своє народження, а й народження XX віку. Це, за словами тітки Явдохи, був найдорожчий новорічний подарунок батькам Олександра Івановича Іванові та Ялисаветі Ковінько. Тим більше, що цей подарунок був подвійним, разом з малепьким Сашком мати знайшла ще й маленьку доньку. Батьки майбутнього письменника були бідні селяни. Отож Сашко, як і інші діти, змалечку став не за літами дорослим: мав багато роботи і мало хліба. Це важке трудове життя поміж працелюбного, але нужденного люду і чудової полтавської природи було чи не найпершою життєвою школою майбутнього сатирика.

Закінчив двокласне училище і з дванадцяти років пішов у найми. У 1917 р. склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Українську революцію зустрів із захопленням. Під час громадянської війни пережив чимало перипетій: перебував у повстанському загоні, бився з денікінцями і потрапив у їхній полон, побув червоноармійцем і петлюрівцем. По війні повернувся додому, працював секретарем сільради, пройшов курси інструкторів-лекторів Авіахіму, заочно навчався в Полтавському інституті народної освіти. Другим класом цієї школи було сторожування в сільській аптеці, де Сашко не тільки заробляв на хліб насущний, а й проходив «медичні науки» підмітав підлогу, мив посуд...

Тепер він ще більлше захоплюється художньою літературою, усмішками Остапа Вишні, який став молодому колезі по перу першим літературним учителем, порадником і другом. У 1926 р. в харківській газеті «Селянська правда», де відповідальним секретарем працював Остап Вишня, з'являється гумореска Олександра Ковіньки «Містки та доріженьки». Через два роки Олександр Іванович залишає рідне село, секретарювання в Плосківськіій сільраді і переходить па журналістську роботу. Олександр Ковінька Остап Вишня

Літературна діяльність Літератор-газетяр у гострих і злободенних фейлетонах порушує важливі й актуальні питання громадського і політичного життя. Весь свій талант, усе своє вміння він кладе на алтар служіння своєму народові. З 1928 р. професійно займався журналістикою як фейлетоніст газети «Більшовик Полтавщини». Друкувався в журналах «Червоний Шлях», «Всесвіт», «Плуг», «Червоний перець». Його фейлетонів і гуморесок, як вогню, боялись бюрократи, хабарники, карєристи. У 1929 р. вийшла перша збірка гуморесок «Індивідуальна техніка», у 1930 р. друга збірка «Колективом подолаємо». Після цього літературна діяльність перервалась на два десятиліття.

6 жовтня 1934 року за наклепницьким доносом Олександра Ковіньку заарештували й звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації. Особлива нарада НКВС засудила Ковіньку до десяти років виправно-трудових таборів та вислала його спокутувати провину на Колиму. У 1947 році його було звільнено, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії року його заарештовують знову і повертають у Нагаєво, поблизу Магадана, де Ковінька працював економістом в автоколоні. Лише через понад двадцять років з часу першого арешту Ковіньку було визнано абсолютно невинним, і 4 липня 1956 року його судово-слідчу справу було припинено за відсутністю злочину. Проте ні тяжкі гулагівські роки, ні знущання концтабірних наглядачів, ні нелюдські умови не змогли зламати, зігнути полтавського пересмішника, вбити здатності посміхатися. По приїзді додому, де на нього чекали син, дочка і дружина, він включився в активну творчу й громадську роботу.

Творча спадщина гумориста Опублікувано понад 30 книг сатири й гумору, серед них: "Як мене купали й сповивали" (1957), "Ось не грайте на нервах..." (1958 р.), "Гуморески" (1960), "І не кажіть, і не говоріть" (1962)"Кутя з медом" (1960 р.), "Цвьох і ваших нєт!" (1961 р.), "Коти і котячі хвости" (1963 р.), "Новели про химери (1965 р.), "Чарівні місця на Ворсклі" (1968 р.), Згадую й розгадую" (1970), "Пухові подушки" (1971), "Отак, прямо і прямо" (1976) "І таке буває" (1972 р.), "Як воно засівалося" (1979 р, "Як воно засівалося" (1979)

Олександр Ковінька – веселий народний оповідач Портрет письменника у музеї Плосківської школи Решетилівського району Жанрова різноманітність творів Широкі й жанрово різноманітні творчі горизонти Олександра Ковіньки від коротеньких бувальщин-оповідок, фейлетонів, гумористичних повістей до веселих спогадів, памфлетів, публіцистичних нарисів. Усі його твори наскрізь пройняті лагідною іронією проникнуті гумором і трохи присоленим народним жартом, який Олександр Іванович подає частенько у чистому народному варіанті. Олександр Ковінька, насамперед ВЕСЕЛИЙ НАРОДНИЙ ОПОВІДАЧ.

У багатьох творах Олександр Ковінька звертається до далекого минулого українського села. Описує і змальовує малоприємні картини дореволюційного життя, його побут, важку щоденну працю простого люду. Все це з дитячих років закарбувалося в його думці його пам'яті, і коли він з гіркотою в серці і з іронічною усмішкою на устах все це змальовує, то ніби каже, звертаючись до молодшого покоління: «Читайте, придивляйтесь і не забувайтесь. Цініть і поціновуйте те, що ви маєте і чого з близької відстані не помічаєте».

Зовсім інші картини бачимо в книжках про сучасність письменника. Вони написані в теплих тонах, з ніжнішим забарвленням. Сповнені милого ліризму, задушевності і любові до людей. Твори Олександра Ковіньки від традицій і від життя. І тому високохудожні, правдиві і завжди сучасні. Бо Олександр Ковінька пише про те, що бачить і що його по-справжньому хвилює, а не про те, що йому хотілося б бачити чи вигадати.

Молодь читає твори О.Ковіньки У його творчому доробку сатирико- гумористичны повісті "Хрестоносці" та "Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака", автобіографічна оповідь "Чому я не сокіл?..", публіцистичні статті з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу. Ковінька постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», у багатьох газетах. З 1965 року майже два десятиліття був депутатом Полтавської міськради. На VІ зїзді письменників України обирався до правління СПУ року нагороджений орденом «Знак пошани» року став лауреатом премії ім. Остапа Вишні, а 25 липня 1985 року Олександра Ковіньки не стало...

Наш дід Ковінька «Колись мені довелося побувати в Полтаві. Ми йшли з Олексацдром Івановичем Ковінькою засніженим містом. Сніг летів колючий і навіжений.Бив у очі, сік обличчя. Словом,містом гуляла та чудова погода, яка часом вигідна для того, щоб не помітити зайвий раз свого знайомого, не привітатися і пройти стороною. Високий Олександр Іванович йшов гамірною вулицею своєї симпатичної Полтави, а пресимпатичні полтавці, незважаючи па снігову хурделицю, помічали його, щиро віталися з ним, чемно схиляючи голови, посміхалися йому. А ті, хто, як кажуть, не був па «короткій нозі» з Олександром Івановичем, на мить зупинялись і, поглядаючичи в його бік, не без гордості казали: «Ото наш дід Ковінька пішов». ( ОлегЧорногуз)

"Світ Ковіньки це світ добра. Це світ людяності і злагоди", писав Олег Чорногуз 1992 року на будинку, в якому останнім часом жив О. Ковінька у Полтаві по вулиці Зигіна, 4, встановлено меморіальну дошку.