Автор замальовок воєнного побуту, драматичних картин життя представників соціальних низів, творів про самовіддане кохання. У прозі – демократичний пафос та гуманістична спрямованість, увага до маленької людини та її внутрішнього світу, викриття антикультурних і без духовних сил та пошук опори у вічних началах буття. Письменник-прозаїк, один із найвидатніших реалістів Росії кінця ХІХ – початку ХХ ст. У його творах – найкращі властивості особистості, її потяг до гармонії, весела жага до життя, здатність до справжніх почуттів. Купріна завжди приваблювали герої, які хоча б раз у житті пережили миті «щасливих гармонійних станів», коли в людині поєднуються «розум, сердечне почуття і добрий інстинкт життя». Така гармонія, на його думку, властива насамперед «стихійним душам», людям, якими керують природні, несвідомі, але щирі й добрі пориви.
З дитинства Купрін зненавидів насильство, став чуйним до чужого страждання. Осудом сваволі і мрією про свободу перейнято вже перші вірші Купріна-кадета. У десять років Купріна віддали у 2- гу московську військову гімназію, реорганізовану незабаром у кадетський корпус із суворим солдатським режимом і тілесними покараннями. Поривчастий, гарячий, непокірливий хлопчик зазнав багато лиха через жорстокі корпусні порядки. «Трирічним хлопчиськом мене привезли до Москви, і з цього віку аж до дев'ятнадцяти років я не виходив з казенних закладів». Олександр провів безрадісне «казенне» дитинство спершу в Будинку для вдів у Москві, потім у Розумовському благодійному сирітському пансіоні. У вісімнадцятирічному віці Купрін поступив до московського Олександрійського військового училища. Тут він написав і анонімно опублікував своє перше оповідання «Останній дебют». Цей твір про красу й силу почуттів простої людини визначив наперед одну з провідних тем у творчості Купріна.
«Багато століть минуло з тих часів. Були і царства і царі, і від них не залишилося й сліду, наче від вітру, що пробіг над пустелею. Були тривалі нещадні війни, після яких імена полководців сяяли в століттях, ніби закривавлені зірки, але час стер навіть саму пам'ять про них. «Багато століть минуло з тих часів. Були і царства і царі, і від них не залишилося й сліду, наче від вітру, що пробіг над пустелею. Були тривалі нещадні війни, після яких імена полководців сяяли в століттях, ніби закривавлені зірки, але час стер навіть саму пам'ять про них. Кохання ж бідної дівчини з виноградинка й великого царя ніколи не забудеться, тому що міцне, як смерть, тому що кожна закохана цариця, тому що кохання прекрасне!» стверджує письменник. Кохання ж бідної дівчини з виноградинка й великого царя ніколи не забудеться, тому що міцне, як смерть, тому що кожна закохана цариця, тому що кохання прекрасне!» стверджує письменник. У написаній за мотивами біблійної «Пісні пісень» царя Соломона «Суламіф» провідною є та сама думка: лише кохання, всесильне й вічне, зможе вберегти людей від морального виродження.
"Гранатовий браслет" - це поетичне оспiвування кохання i водночас прихований протест проти заяложування цього почуття. Справа не в оригінальності історії кохання скромного чиновника Желткова до княгині Віри Шеїної. Це була б звичайна історія про суспільну нерівність, якби не головне, що робить їх рівними, - однакова здатність відчувати. Хай це почуття поки що спить у серці Віри, але ж у останньому листі Желтков звертається до образів музики, що були зрозумілі обом, адже їхні культурні вподобання й давали йому змогу сподіватися на духовну близькість. Високе романтичне почуття головного героя вражає тих, хто сам здатен на таке. Тому Желткова розуміє чоловік Віри, старий Аносов, який переконує її, що це, можливо, те саме єдине кохання, про яке мріють усі жінки і на яке більше не здатні чоловіки. Історія ця, хоч і здається незвичайною, дарує надію всім нам нате, що справжнє кохання все ж буває, хай і не так часто.
Здобуті професії Пса - ломщик Повірник у маєтку Церков - ний півчий Мисли - вець Суфлер Чорно - роб (коваль) Поси – льний Рибалка До Купріна можна віднести слова, що він колись складав по улюбленого письменника Р. Кіплінга: Йому відомі найдрібніші побутові деталі з життя офіцерів, чиновників, солдатів, докторів, він знає найскладніші подробиці сотень професій і ремесел. Усе це потрібно було йому для того, щоб знайти достеменно, не з книг, не за чутками, ті речі й факти, по які він говорить у своїх книгах, щоб читач міг довіряти йому. І в цій довірі полягає одна з таємниць дивовижної чарівності його оповідань і його великої і заслуженої слави
Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині. Друкувався в газетах Киянин, Київське слово, Волинь(Житомир), Одеські новини.
Дія у повісті "Олеся" і в "поліських" оповіданнях відбувається в Поліссі - наймальовничішому куточку України. Олеся - героїня повісті - дитя природи, яка виступає не просто тлом, а є емоційним, психологічним коментарем до всього, що відбувається. Ліричні пейзажі весняного лісу, що пробудився від довгого зимового сну, неначе готують читача до сприйняття історії кохання, "солодкого і ніжного щему" в душі героя. Глушина... лоно природи... прості звичаї... первісні натури... зовсім незнайомий народ із невідомою мовою, звичаями, піснями, переказами, легендами вразили письменника, назавжди зробили його своїм заручником. Тільки далеко від цивілізації можна знайти людину, здатну кохати безкорисливо, віддано. Тільки в єднанні з природою, у збереженні природних начал людина здатна досягнути духовної чистоти і благородства.
У роки громадянської війни письменник разом із військами, що відступали, опинився в Ямбурзі, а потім через Фінляндію дістався до Парижа.ЯмбурзіФінляндію Парижа
1937 р. – смертельно хворий повернувся в Росію В еміграції Купрін створює повість Колесо часу, книжки Купол Святого Ісаакія Далматського, Єлань, романи Юнкер та Жанета