Жульєн Сорель Андрій Болконський Родіон Раскольников Наполеон Бонапарт, імператор Франції в рр.,полководець і державний діяч

Життя Наполеона, високо піднесеного долею і нею ж кинутого у безодню, зіграло особливу роль у становленні романтичної концепції. Про загадку цієї феноменальної особистості розмірковували Джордж Гордон Байрон, Олександр Пушкін, Генріх Гейне, Віктор Гюго, Вальтер Скотт. Він світу був чужий. Все в ньому було таємницею, День піднесення – І падіння година! Михайло Лермонтов

А.С.Пушкін присвятив Наполеону дуже багато творів у різні часи своєї творчості. Перше згадування про Наполеона у творчості О.С.Пушкіна ми бачимо у вірші 1814 року – "Спогади у Царському Селі". У творі висловлено негативне ставлення до Бонапарта як до загарбника: Повстав і старий, і малий; летять сміливі, Серця їх помстою запалені. …тиран! Вже близька година падіння! В ліричному відступі роману у віршах Євгеній Онєгін Пушкін засуджує філософію честолюбства, вживаючи імя героя у множині: Мы почитаем всех нулями, А единицами - себя. Мы все глядим в Наполеоны, Двуногих тварей миллионы Для нас орудие одно

Художнє осмислення образу Наполеона в поезії В.А.Жуковского є неоднозначним. У творах більш раннього періоду Наполеон представлений як "гордовитий хижак", а в творах пізнішого періоду образ дещо пом'якшується. Наполеон – людина, яка віддалена від суспільства. Наприклад, у баладі «Нічний огляд» відтворено образ легендарного полководця, за яким стоїть потужна армія. …встає полководець; На ньому понад мундира сюртук Разом із маленьким капелюхом і шпагою, На старому коні бойовому. І армія честь віддає. Стає перед нею; І з музикою повз нього Проходять полки за полками.

Проблема художньої інтерпретації образу Наполеона досліджується у творах письменників ХІХ століття. В прозі Л. Н. Толстого, Ф.М.Достоевского, Ф.Стендаля даний образ включений в мистецький світ творів для характеристики центральних персонажів О браз Наполеона знайшов найповніше втілення в концепції величної особистості, яка протистоїть всьому світу і переможена лише фатальністю.

Через життя Жульєна проходить омріяний образ Наполеона, людини з низів, яка завдяки своєму розуму, сміливості стала імператором. Саме Наполеон поставив собі за мету звільнити країну від бездіяльних аристократів і відкрив дорогу талановитим, відважним, енергійним людям, які разом з ним створили нову Францію. Але автор не погоджується з бездумним захопленням Жульєна Наполеоном, бо імператор припускався карколомних помилок (поразка під Ватерлоо). Таким чином, і головний герой роману, і його кумир, які кинули виклик державному устрою, зазнали поразки.

Для героя Достоєвського Наполеон -це особистість, яка діє за правилом "все дозволено", людина, що може пожертвувати всім заради досягнення власної вигоди. Це геній, який упевнений, що має право розпоряджатися людською долею, сотнями життів. Такий кумир Раскольникова. Молода людина заздрить здібності імператора переступити через усіх і все, його байдужості, спокою, холоднокровності. Спираючись на ідеал «надлюдини», Раскольников будує свою жорстоку філософію, що полягає в наступному: всі люди поділяються на дві категорії: "тварі тремтячі", які покірно приймають порядок речей, і "творці історії", тобто "сильні світу цього"

Болконський заздрить Наполеону, адже той домігся найголовнішої з перемог - перемоги над своїми підданими: його обожнюють люди. "Хочу слави, бути відомим людям, бути улюбленим ними. Я не винен, що я хочу цього, для одного цього я живу. Я нічого не люблю, як тільки славу, любов людську» Шляхом важких випробувань прийшов до усвідомлення марності і нікчемності обраного ідеалу, до гіркого розчарування в Наполеоні.

На відміну від плеяди видатних західноєвропейських поетів- романтиків, у сприйнятті яких образ Наполеона був ще оточений героїчним або високим трагічним ореолом, Толстой, Достоєвський і Стендаль показали, що сама ідея " наполеонізму "глибоко нелюдська, егоїстична і антидемократична за своєю сутністю