Ф. АКВІНСЬКИЙ ЯК СИСТЕМАТИЗАТОР СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЕТИКИ Харків 2012

ПЛАН Вступ. Етичні погляди Ф. Аквінського. Моральна філософія Фоми Аквінського. Синтетична етика Ф. Аквінського. Висновки Вислови Ф. Аквінського Література

1. Найвизначніший теолог-схоласт Фома Аквінський ( ) при розробці питань про буття, про світ, про знання та віру, про Бога, про душу порушує також моральну проблематику. Відмінним у його підході, порівняно з попередниками, є усвідомлення важливості теоретичного обґрунтування моральних проблем. Фома спирався не тільки на стоїчний аскетизм та неоплатонівський екстатизм, а й звернувся до "раціоналізму" Арістотеля. Фома стоїть на позиції античного інтелектуалізму у поглядах на зв'язок у моральному виборі розуму і волі. Щодо змісту морального вибору, то остаточна мета життя бачиться у досягненні щастя, а зміст щастя у пізнанні Бога. Підстави такого розуміння виводяться з аргументу, що пізнання є найвищою функцією людини, а Бог найдосконалішим об'єктом пізнання. Фома не заперечує важливості моральних учинків як шляху до блаженства Гріхом вважаються вчинки людини, що шкодять спасінню її душі, та вчинки проти ближніх і проти Бога. Для спасіння душі недостатньо лише доброчесностей "нижчого" рівня, без долучення до "вищого" Бога. Етика Фоми, ідеї якої викладені в праці "Сума теології", є цілісною системою, у якій понятійний апарат етики Арістотеля знаходить застосування для обґрунтування християнського розуміння цінностей життя.

2. Етичні погляди Ф. Аквінського Систематизатор ортодоксальної схоластики Фома Аквінський (1225/ ) був удостоєний після смерті почесного звання ангельський доктор, а в 1323 р. зачислений до святих. У 1879 р. його філософія офіційно проголошена філософською доктриною Ватикану. Започаткований ним філософський напрям томізму. Томізм напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

Закони Ф. Аквінський поділяв на такі види : вічний закон ( згідно з ним Бог регулює всі вчинки ); природний закон ( є відображенням вічного закону в розумних істотах, що ґрунтується на принципі, за яким необхідно домагатися блага й уникати зла ); людський закон ( сукупність державних законів, що втримують людей від зла за допомогою страху, сили ).

Найвищими вважав такі богословські чесноти, як віра, надія і любов. Чесноти Ф. Аквінськи й поділяв на розумові, моральні ( як і Арістотель ) і богословські, а розумові на інтелектуально - умоглядні і практичні. Характеризуючи моральні чесноти, доводив, що вони належать до частини душі, яка прагне і жадає, є якостями характеру людини. Істотно відрізняючись від розумових чеснот, вони не можуть існувати без розуму. Моральні чесноти він поділяв на ті, що виражають стосунки між людьми і чесноти, які характеризують ставлення людини до себе, своїх пристрастей.. До головних моральних чеснот зараховував розсудливість, справедливість, помірність, мужність. їх наявність забезпечує людині блаженство, яке полягає не в чуттєвій, а в інтелектуальні й діяльності, точніше в найвищій її формі спогляданні. Блаженство полягає в пізнанні Бога.

Етичні погляди Ф. Аквінського згодом розвинула і конкретизувала сучасна філософія неотомізму, прибічники якої вважають її віковічною (томізм існує понад 700 років). Неотомізм ґрунтується на ідеї гармонії віри і розуму, які за правильного підходу доповнюють одне одного. Отже, найхарактернішою ознакою етики середньовіччя є теоцентризм принцип, за яким Бог проголошується началом і центром Всесвіту, що обумовлює буття і смисл існування всього живого, передусім людини. Крім того, у цей період утверджується такий феномен, як духовна особа особа, яка, не маючи змоги реалізувати себе у феодальному світі як соціальна одиниця, заглиблюється в себе, прагне осягнути буття Бога. Середньовічна етика визнає її певну самостійність, наявність у неї свободи волі.

3.Моральна філософія Фоми Аквінського. Філософія і релігія, згідно з вченням Фоми, мають ряд загальних положень. Положення ці відкриваються як розумом, так і вірою. В тих випадках, коли є можливість вибору, ліпше розуміти, ніж просто вірити. На цьому грунтується існування істин розуму За Аквінським є 5 доведень буття божого: Все, що рухається, має причиною свого руху щось інше- це перше томістське доведення виходить із неможливості саморуху предмета, в результаті чого утворюється довгий ряд причин, серед яких остання - арістотелівський першодвигун, або бог. Друге доведення виходить із арістотелівського поняття продуктивної причини. Так само як і в першому доведенні, міркування доводиться до існування первинної продуктивної причини, яка і є богом. Третє доведення виходить з ідеї неможливості допущення випадкового характеру світу. Оскільки світ існує, повинна існувати і якась абсолютна причина, якою може бути лише бог. Четверте доведення апелює до факту існування у світі різних ступенів якостей. Але ж мусить існувати і якесь абсолютне мірило, що визначає ці ступені і цим мірилом є бог. Пяте доведення виходить з арістотельського розуміння причинності як обовязково цілеспрямованої - Але якщо світ причинно зумовлений, то він і цілеспрямований, отже, має бути той, хто цілеспрямовує існування світу, тобто бог.

Фома Аквінський намагався поставити філософію на службу реглігії, між знаннями і вірою, доводячи можливість гармонії між ними, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізнив істини розуму і одкровення. Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви. За своїми поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як Божу волю, а самого папу як намісника бога. Він рішуче виступав проти соціальної нерівності людей. Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм. Дане вчення у формі неотомізму і досі є офіційною католицькою доктриною. На сучасному етапі розвитку філософії його вчення трансформувалось у філософську течію неотолізм.

Синтетична етика Ф. Аквінського Синтетична етика Фоми Аквінського ( рр..) Спиралася на положення Аристотеля, але осмислюючи її в кон-тексті християнського віровчення. Фома тим самим спробував синтезувати мораль і релігію. Струнка за своєю структурою, досить хитромудра етика Ф. Аквінського внутрішньо дуже суперечлива, що є результатом початкової установки. Ф. Аквінський виділив три частини етики: монастіку, під нею він розумів обумовленість вчинків людини вис-шей метою; економіку, в це поняття включалися добродете-ли, які властиві людям як приватним особам; політику як цивільне поведінку людей. А в праці «Сума теології» мислитель виділив три основні предмети свого філософ-ського дослідження. Це Бог, шлях до Бога і Христос, який в якості людини є шляхом до Бога. Останні два - це і є моральне вчення і вчення про спасіння. Вони непо-безпосередніх стосуються питань етики, невіддільних від мета-фізики, так як мораль є свого роду продовженням творіння.

Однією з головних проблем для Фоми становится співвіднесення людських дій з благом. Але при цьому не всяка дія, яка вчиняє людина, перебуваючи-щий з різних сфер (розумною, вегетативної, чуттєвої), Ф. Аквінський визначив як власне людське. Чоло-вічність дії буде залежати від того, як, якою мірою воно буде відповідати формі людини, заданої первона-чально Богом. Це означає, що міра людяності дії є мірою його підпорядкованості розуму.

Висновки Одним з найвидатніших представників зрілої схоластики, був Хома Аквінський (1225/ ), учень знаменитого теолога, філософа і природодослідника Альберта Великого ( ).а Як і його вчитель, Хома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на навчання Аристотеля. Слідуючи Арістотелю, Хома розглядає розум як вищу серед людських здібностей, бачачи і в самій волі, перш за все її розумне визначення, яким він вважає здатність розрізняти добро і зло. Як і Арістотель, Хома бачить у волі практичний розум, тобто розум, направлений на дію, а не на пізнання, що керує нашими вчинками, нашою життєвою поведінкою, а не теоретичною установкою і спогляданням. У кінцевому рахунку, світі, що представляє Хома Аквінський, достовірно сущими виявляються в індивідуумів. Цей своєрідний персоналізм складає специфіку середньовічного природознавства,а предмета якого ця дія індивідуальних у прихованих сутностей, душ, духів, сил. Починаючи з Богу, який є чистий акт буття, і, кінчаючи щонайменшою із створених сутностей, кожне суще володіє відносною самостійністю, яка зменшується у міру руху вниз, тобто в міру убування актуальності буття істот, розташованих на ієрархічних сходах. Навчання Хоми користувалося великим впливом в середні століття, римська церква офіційно визнала його.

Таким чином, в середні століття, не дивлячись на ідеологічне панування одного світогляду - релігійного, етичні дослідження були достатньо багатобічними, насиченими, інтенсивними. Саме в середні століття були сформульовані основні компоненти сучасної моральної культури. Отже, на мою думку, найхарактернішою ознакою етики середньовіччя (через призму етики Фоми Аквінського) є теоцентризм – тобто, принцип, за яким Бог проголошується початком (началом) і центром Всесвіту, що обумовлює буття і смисл та сенс існування всього живого, передусім людини. Крім того, у цей період утверджується такий феномен, як духовна особа – особа (особистість), яка, не маючи змоги реалізувати себе у феодальному світі як соціальна одиниця, заглиблюється в себе, прагне осягнути Бога. Середньовічна етика визнає її певну самостійність, наявність у неї свободи волі, хоча згодом сама і спростовує дане твердження.

Вислови Ф. Аквінського « Я часто каявся в тому, що говорив, але рідко шкодував про те, що мовчав » « Нехай думки, закладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого, процентами з нього » « Наш обов ' язок ненавидіти в грішнику його гріх, але любити самого грішника за те, що він людина, здатна на благо » Знання - наст i льки дорогоц i нна р i ч, що їх не соромно добувати з будь - якого джерела.

Список використаної літератури 1. Етика: Навч. посібник / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська, та ін.; За ред. В.О. Лозового; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, с. 2. Етика: Навч. посібник / В. О. Панов, О. А. Стасевська, М. Б. Ценко та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, с. 3. Етика: Навч. посібник для вузів/ Т.Г. Аболіна, В.В. Ефименко, О.М. Лінчук. - К.: Либідь, с. 4. Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник для вищ. навч. закл./ Віктор Малахов,; Ред. Світлана Головко (гол.), Тетяна Янголь. - 4-те вид.. - К.: Либідь, с. 5. Мовчан В. Етика: Навчальний посібник/ Віра Мовчан,. - 3-тє вид., виправл. і доп.. - К.: Знання, с. 6. Тофтул М. Етика: Навчальний посібник/ Михайло Тофтул,; Ред. О. З. Лебедєва-Гулей. - К.: Видавничий центр "Академія", с. 7. Юрій М. Етика: Підручник/ Михайло Юрій,. - К.: Дакор, с.

Дякую за увагу!