ІІ Міжнародна науково- практична конференція ГЕОЛОГІЧНІ ПАМЯТКИ – ЯСКРАВІ СВІДЧЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ ЗЕМЛІ м. Камянець-Подільський 16 – 20 травня 2011

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара Володимир МанюкКамяна Могила в Україні: Геологічна і археологічна спадщина світу Дніпропетровськ 2011

На північ від м. Мелітополя, поблизу с. Терпіння, на березі мальовничої р. Молочної знаходиться унікальна памятка давнини. Немов маленький камяний острів на безмежних просторах південного степу височіють велетенські брили пісковиків у вигляді видовженого пагорба, нагромадженого на алювіальні піски річкової тераси. Місце це відоме далеко за межами України і приваблює багатьох охочих до загадок туристів не тільки наскельними написами і рисунками (петрогліфами) камяної доби, але й екзотичністю і таємничістю походження самих пісковиків.

Природна і археологічна памятка оповита безліччю легенд, описана у численних наукових працях, літературних джерелах найрізноманітнішого змісту, а в останні роки стала обєктом прискіпливої уваги Інтернет-видань. Ще у 1954 р., розпорядженням Ради Міністрів УРСР, територію в 15 га разом з пісковиковим пагорбом оголошено заповідною зоною Академії наук України, а в 1968 р. вона набула статусу памятки природи республіканського значення.

За дорученням Ради Міністрів України у 1986 р. Міністерство культури України створило Державний історико-археологічний музей- заповідник «Камяна Могила». Указам президента України від заповіднику надано статус Національного.

Але від першої згадки про феномен природи у 1778 р., коли О.В. Суворов, під час російсько-турецької війни призначив поблизу пагорба дозор з 14 козаків для охорони поштового шляху, і до наших часів, жодної спроби зясувати дійсну геологічну природу скупчення брил пісковиків серед алювіальних пісків р. Молочної так і не було зроблено. Або, принаймні, воно загубилося у історичній давнині і до нас не дійшло.

Важко уявити, щоб кожна людина (вже не говорячи про геологів), яка відвідувала це місце, не замислилася: «звідки ці велетенські скельні брили, чому вони такі унікальні і не мають жодних аналогів у навколишній природі, які сили поскладали їх до купи ?». І таки замислювалися мабуть, що витікає з давньої назви обєкту. На мапі Мелітопольського повіту Таврійської губернії, датованій 1793 р., памятка природи позначена, як «Камінь – Ююнь – Таш», що у перекладі з тюркської означає – «гора, збірний камінь». Саме на «збірному камені», трохи забігаючи вперед, хотілося б акцентувати увагу, тобто пагорбі, складеному з окремих брил.

А поки що ще декілька важливих моментів, які дозволяють не тільки зазирнути в історію відкриття і дослідження «Камяної Могили», але й наблизитися до таємниці її походження. У 1873 р., під час реєстрації памяток давнини Північного Причорноморя академік П.І. Кьоппен писав про брили пісковиків: «Камяна Могила», так у Мелітопольському повіті називається пагорб, складений велетенськими скупченнями пісковиків, знаходиться на правому березі р. Молочної…. В одному місці між скель, зарослих мохом, знаходиться проміжок на вроді вулиці шириною в 2 або 3 аршини, де був вхід до печери занесений піском біля 1822 р.»

Відкриття і дослідження кількох печер під скупченнями пісковиків, наскельних написів і рисунків та перші їх тлумачення звязані з імям археолога Н.І. Веселянського, який здійснював розкопування у рр. Не виявивши ані скарбів, ані поховань, вчений розчарувався і припинив роботи, залишивши короткий опис своїх досліджень. Важливо, що він справедливо, на наш погляд, припускає штучність походження Камяної Могили.

Можливо він був не єдиний у такому припущенні, але історія про це мовчить. Проте, впродовж багатьох років кочує з одного літературного джерела в інше дуже невдале, невідомо в кого запозичене, «геологічне» тлумачення походження пагорба пісковиків біля с. Терпіння. Нижче наводиться один з перших його варіантів, викладений у роботі відомого дослідника петрогліфів Камяної Могили Б.Д. Михайлова, незмінного директора заповідника з 1986 до 2008 р., коли він пішов з життя.

« Це останець пісковика Сарматського моря третинного періоду. Мільйони років тут була піщаникові мілина. Пізніше, коли виникло Понтійське море, на цьому місці утворилися вапнякові відкладення, в товщі яких було знайдено зуб кита. … Море пішло, запанувала пустеля. Зявилася червоно-бура глина, яка містила в собі залізо і марганець. Згодом тут утворилася западина ріки Прамолочної. ЇЇ вода проникла вглиб землі, а оксиди заліза і марганцю виходили на поверхню піску сарматського горизонту, утворюючи камяну породу. Так поступово на цьому місці виник піщаниковий моноліт»

Можливо, що це тлумачення запозичене у П.К. Заморія та Г.І. Малявко, але у них ми знаходимо, над усе, що: « це не хаотичне нагромадження пісковикових брил, а становить хоч і складну але певну систему ». Вони також пишуть, що: «На жаль, фундаментальних геологічних досліджень Камяна Могила не зазнала». У подальшому кожен автор наступного описання Камяної Могили вважав за доцільне додати щось розумне до запозиченого у Б.Д. Михайлова і геологічне тлумачення обросло ще більшими небилицями. Зявляються і гейзери, що створили скамянілий пісок і «кисільні шари», які змило водою і оголився «столовий пагорб» і багато іншого.

То що ж на справді являє собою Камяна Могила на березі р. Молочної. Територія, у межах якої знаходиться памятка природи і археології не належить до добре геологічно вивчених. Причорноморська западина, частиною якої вона є, характеризується поступовим глибоким зануренням докембрійського фундаменту у південному напрямку та досить обмеженими перспективами, принаймні у південній частині Мелітопольського зйомочного аркушу (L – 36 – XII), щодо виявлення певних корисних копалин. Саме тому остання державна геологічна зйомка масштабу 1: проведена тут ще у 60-ті роки (В.В. Стадніченко, 1969), а зйомки масштабу 1:50000 взагалі ніколи не виконувалися. В районі с. Терпіння поверхня фундаменту кристалічних порід докембрію знаходиться на глибині м і тому цілком зрозуміло, що буріння свердловин являє собою неабияку розкіш.

Втім, в далекі 60-ті, це було таки можливим і отриманий фактичний матеріал, хай і в недостатній мірі, але дозволив виконавцям робіт вивчити геологічну будову району, скласти комплект необхідних мап, розібратися із стратиграфією відкладів та обґрунтувати виділені стратони знахідками викопної фауни. Неможливо у короткому повідомленні розглянути деталі всього геологічного розрізу та описати всі стратиграфічні підрозділи та і навряд чи доцільно. Тому обмежимося стислою інформацією, яка може певною мірою наблизити до вирішення проблеми походження пагорба «Камяна Могила».

Кристалічні породи докембрію, представлені гнейсами, кристалосланцями, гранітами, амфіболітами, сієнітами та іншими породами, залягають на глибині з відмітками поверхні від м в м. Мелітополі до – 500 м в районі с. Терпіння. На докембрійських породах та їх корі звітрювання залягають теригенно-карбонатні відклади крейдової системи, розчленовані до ярусів. Вони перекриті нерозчленованою товщею континентальних і морських відкладів палеоцену і еоцену, представленою пісками, глинами і алевритами, а також частим чергуванням вуглистих і каолінистих пісків і глин з прошарками каолінів та бурого вугілля. Пізніше ця товща лагунно-морських відкладів віднесена у Причорноморській западині до сімферопольського ярусу. Вище залягає відносно однорідна товща сірих і зеленувато-сірих, алевритистих плитчастих глин майкопської серії олігоцену, представленою тут борисфенською, молочанською, сірогозською та асканійською світами.

На породах палеогену із розмивом залягають різнофаціальні відклади неогенової системи, розріз яких суттєво відрізняється для західної і східної частин Мелітопольського аркушу за лінією Молочанського розлому, який успадковує долина р. Молочної. Якщо на заході у розрізі переважають вапняки, глини і мергелі, добре охарактеризовані викопною фауною, то на схід від долини р. Молочної вони заміщуються переважно піщаною товщею порід, розчленування якої ускладнюється відсутністю викопної фауни (або поодинокими її знахідками) та одноманітністю літологічного складу порід.

За викопною молюсковою фауною неоген представлений (знизу догори) чокракським, караганським, конкським, сарматським, меотичним, понтичним, кіммерійським та акчагильським (куяльницьким) ярусами. Виділення цих ярусів у західних розрізах цілком ґрунтовне за наявними фауністичними залишками та за чіткими літологічними ознаками. На сході, у прибережній зоні Борисфенської затоки, за мірою наближення до виступу Приазовського блоку Українського щита і заміщення карбонатних порід пісками, головного значення набуває кореляція за гіпсометричним положенням верств, поодинокою фауною та маловиразними літологічними ознаками.

Все це ще більш ускладнюють алювіальні надзаплавні тераси р. Молочної, кількість яких навіть у більш досліджених північних аркушах викликає безліч невирішених проблем. Тож не дивно, що виникло наведене вище тлумачення щодо походження пагорба з брил пісковиків і мандрує по світові у вигляді легенди про останець сарматського моря.

Під час першого відвідування Камяної Могили у 2003 р., у звязку з ревізійним обстеженням геологічних памяток природи території діяльності КП «Південукргеологія», перше, що кинулося в очі, це надзвичайна схожість пісковиків з подібними їм утвореннями у с. Таромському, розташованому на північ від м. Дніпропетровська. У ярах, що розчленовують правий високий берег Дніпра, ерозією розкрито розріз пісків середньоновопетрівської підсвіти (N 1 np), на різних рівнях якого спорадично зустрічаються великі брили буро-жовтих кварцитовидних пісковиків, які не відрізнити від камяномогильських.

В иходячи з того, що розріз неогену у межах розташування пагорбу «Камяна Могила» виключно піщаний, а піски ці формувалися в той же віковий інтервал, що і таромські (23,8 – 13,6 млн. років), тобто впродовж нижнього середнього міоцену), логічно припустити що і таромські і камяномогильські пісковики наслідок одного і того ж процесу діагенезу, що відбувався в аналогічних умовах та впродовж зазначеного часового інтервалу. Зазвичай при занурені і діагенезі осадів відбувається: змінення, розчинення та механічне ущільнення структури зерен; ріст (а іноді і розчинення) у поровому просторі осаджених з розчину мінералів цементу

При цьому горизонти пісків і пісковиків слугують каналами міграції для вод, що віджимаються з сусідніх товщ, що ущільнюються. Надходження кремнезему у розчин за рахунок руйнації калійових польових шпатів, а також за рахунок перетворення смектитів у ілліти приводить до утворення осадів із кременевим цементом. Таким чином, на різних горизонтах піщаної товщі виникли локальні ділянки ущільнення і зкременіння пісків та перетворення їх на пісковики. Ступінь зркеменіння не була однаковою, тому поряд з міцними, кварцитовидними пісковиками зустрічаються слабозцементовані, які легко руйнуються.

П ри більш ретельному вивченні фактичного матеріалу, зокрема свердловин, пробурених у Мелітополі, с. Астраханка (на широті с. Терпіння) та у с. Старобогданівка, зясувалося наступне. По-перше, рівень ерозійного врізу річки Молочної не досягає не тільки поверхні нижнього-середнього міоцену, але й знаходиться вище покрівлі сарматського ярусу. Тож, це повністю виключає можливість віднесення пагорба «Камяна Могила» до так званого «залишку Сарматського моря» (вже не говорячи про те, що серед сарматських відкладів ніхто і ніколи не зустрічав подібних пісковиків).

По-друге, вище рівня сучасної заплави р. Молочної залягають відклади кіммерійського ярусу пліоценового відділу неогенової системи, з яким у Приазовї, Причорноморї та в Криму звязана відома епоха залізонакопичення. А звідси витікає можливість зясувати природу буро-жовтого, іноді до червоно-бурого і червоного забарвлення камяномогильських пісковиків. Саме у кіммерійський час у Причорноморї склалися найбільш сприятливі умови для вивільнення оксидного заліза Fe3+ із залізистих силікатів, ранньодіагенетичного розкладення залізомагнезіальних мінералів, що і призвело до забарвлення мінеральних зерен у червоний колір.

З наведених вище фактів та їх трактувань, з усією очевидністю, слідує штучне або рукотворне походження пагорба «Камяна Могила» у якості культової споруди зусиллями прадавніх людей кінця (як свідчать археологічні дані) пізнього палеоліту.

Н аявність великих брил пісковиків у товщі пухких пісків явище хоча і рідкісне, але не унікальне. І зібрати ці брили до купи є, безумовно, хоч і складна задача, але, як свідчить історія, вирішувана для давніх людей, які жили на різних континентах і створювали не менш унікальні за складністю інженерного виконання культові споруди.

Разом з тим, розташування пагорба «Камяна Могила» на поверхні надзаплавної тераси р. Молочної у межах рівнинного Причорноморя, унеможливлює будь-які геологічні процеси, які могли б зібрати велетенські брили пісковиків у єдиний, чітко лінійно видовжений пагорб, подібного якому немає не тільки поблизу, але й в усьому світі.

За думкою Б. Михайлова «Камяна Могила» - храм нашої культури і духовності, де зосереджено не тільки петрогліфи та живописні рисунки – твори, а й чи не найперші зразки писемності, що свідчить світові про існування цивілізації на теренах нашої Землі, про її високу культуру та духовність». Це підтверджують дослідження відомого московського шумеролога А.Г. Кифішина, який припустив, що в петрогліфах Камяної Могили є сліди протошумерської писемності, тобто найдавнішої на Землі цивілізації.

Вважається, що найдавніші в світі абетки, такі як абетка етрусків у Італії, й абетка карійців (лелігів) у Малій Азії і, нарешті, найдавніша грецька абетка у своїй основі абетка пелагів, тобто того народу, що колись жив на землях нинішньої України ще у XII тисячолітті до н.е. і в першій половині ІІ тис. до н.е. змушений був покинути ці місця через незясовані поки що історичні події.

«Камяна Могила», внесена у 2007 р. до переліку номінацій ЮНЕСКО як найдавніша памятка культури та історії людства, гідна того, щоб в решті решт була розкрита таємниця її походження.

Володимир Манюк Камяна Могила в Україні: Геологічна і археологічна спадщина світу 34 слайда Дніпропетровськ