М. Хвильовий

М. Хвильовий починає свій твір із ліричного зачину, в якому постає образ матері : « З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест, то йде Марія ». Цей образ приходить до стомленого від крові і смертей сина як спогад, як марення.

« Моя мати наївність, тиха зажура і добрість безмежна …» Син тільки на одну мить полинув спогадами у дитинство, у юність, де « дзвеніли росяні ранки і падали перламутри », де « шелестять вечори біля тополь ».

Добром і лагідністю віє від спогадів героя про матір, яка жаліє свого сина, що зовсім замучив себе у нескінчених походах - битвах. « Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди …».

Та здалеку насувається гроза : « там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори ». Син бачить « в її очах дві хрустальнії росинки », чує, як « мати каже, що вона поливала м яту, і м ята вмирає в тузі » відлітають спогади, зникає з - перед очей образ матері.

Письменник показує жорстоку боротьбу між половинками роздвоєної особистості фанатика революції, який свідомо і послідовно глушить у собі Добро, керуючись ненавистю, служить Злу.

Він, як заклинання, промовляє : « Я чекіст, але я і людина », намагається передусім собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бідних, знедолених, чинити справедливість.

Але чому ж тоді « з кожного закутка дивиться справжня і воістину жахлива смерть »? Чому прості люди, обивателі говорять : « Тут засідає идизм »?

Душа героя розривається між двома началами. З одного боку мати, з другого ідея вірності революції. Перемагає остання. В ім я « світлого майбутнього » твориться зло, бо « єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни » може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози.

Це була дійсність : справжня життєва дійсність хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть.

Ось чому у фанатичній відданості революції син має стріляти в матір : « Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей.

Потім підвів маузера й нажав спуск на і кроню ».

Все, кінець ! Боротьба Добра і Зла закінчилась абсолютною перемогою ! Ніякої фантазії не вистачить на те, щоб додумати подальше життя цього романтика, який перестав бути людиною, адже в грудях він мав уже не розколоте, а поросле шерстю серце вовкулаки.

Новела Я ( Романтика ) - не автобіографічна, хоч М. Хвильовий і був головою чекістського трибуналу. Власної матері не вбивав. Це підкреслює турбота Хвильового про неньку в передсмертній записці. Після смерті сина вона тяжко побивалася. На багатьох фотографіях, зроблених під час похорону письменника, мати зафіксована живою.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ : 1.Головні події у творі відбуваються у княжому палаці. Чому саме тут ? 2.Чи має позитивні риси Андрюша ? Якщо так, то які саме ? 3.Як розумієте самовиправдання : Я – чекіст, але і людина ? 4.Як на вас вплинула картина присудження до розстрілу вдови, матері трьої дітей ? 5.Чому мирні жителі втратили надію на визволення від комунарів, а сподівалися на Месію і молилися, щоб відбулося друге пришестя Христа і при його сприянні стався порятунок від влади чекістів ? 6.Як ви вважаєте, доктор Тагабат дійсно дозволив голові трибуналу вирішити самому, відпускати чи вбивати свою матір, чи лише випробовував його ? 7.Для чого у творі подано телепатичну розмову всепрощаючої матері й сина - вбивці ? 8.Залишки совісті спонукають голову трибуналу попрощатися з мертвою ненькою. Чи дає це зробити дегенерат ? Про еволюцію чи деградацію головного героя можна говорити на основі прочитаног ?

ДЖЕРЕЛА : 1. О. В. Слоньовська. Конспекти уроків з української літератури. 11 клас. К., Рідна мова, testsoch.netprotistoyannya…i…m…ya-romantika/testsoch.netprotistoyannya…i…m…ya-romantika/ 3. lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/.../hvilyovii103.txt