«I мертвим, i живим…»

Перiод рр. – золота пора творчостi Тараса Шевченка. Провiдний метод творiв – реалiзм. *Реалiзм – художнiй метод, що характеризується правдивим i всебiчним вiдображенням дiйсностi, увагою до повсякденного суспiльно-побутового життя. У цей перiод народилося послання «I мертвим, i живим…», яке було опублiковано у 1845 р.

І мертвим, і живим, і ненарожденним.... Продовження теми земляків у посланні. Викриття конформізму значної частини української еліти. Бичування комплексу меншовартості. Критичний перегляд національної історії задля перспективи її кращого майбутнього. Настроєві інтонації твору (суперечка, пересторога, погроза, заклик тощо).

Iдейно – художнiй змiст У своєму посланнi Шевченко розвинув iдеї, закладенi у творах, написаних у попереднi роки, указав на iсторичне корiння суспiльних явищ. Вiн зiставляє минуле, сучасне, майбутнє. Лiричний герой важко переживає трагiзм навколишнього життя. Критикує панiв, указує їм iнший шлях (лякає жахами революцiї i закликає припинити знущання з народу). «В своїй хатi своя правда, i сила, i воля » - пише Шевченко, вважаючи, що український народ заслуговує мати свою самостiйну державу i культуру. У творi має мiсце дiалог мiж паном i лiричним героєм про самобутнiсть культури українського народу та її роль у визволеннi з-пiд ярма самодержавства. Правду треба шукати на власнiй землi, спираючись на свiй народ. Справжню волю можна здобути тiльки шляхом єднання. Шевченко ставить 5 коротких запитань, натякаючи на те, що iсторiю треба переглянути: «що ми ?», «чиї сини ?», «яких батькiв?», «ким закутi ?», «за що закутi ?»

Iдея i значення твору: вплив на формування нацiональної самосвiдомостi українського народу, осуд байдужостi до майбутнього свого народу, утвердження демократичного розумiння iсторiї України та її культурного процесу.

З великою сатиричною пристрастю й презирством говорить поет, що за відсутності власного погляду на становище народу й нерозуміння реальних шляхів, розвитку українського суспільства рабське схиляння перед іноземними авторитетами веде лише до безсилого, суто зовнішнього запозичення галасливих і облудних заяв, до пустого жонглювання «свободолюбивими» гаслами: …претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! Волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слів велику силу, Та й більш нічого…

Головна проблема послання - це проблема взаємин дворянської інтелігенції з народом, обовязку інтелігенції перед народом, що в тогочасних історичних умовах було нерозривно повязано з питанням боротьби проти соціальніго й національного гноблення на Україні. Полемічне вістря послання спрямоване на викриття цілком конкретних груп і течій в середовищі тогочасної дворянської інтелігенції. З одного боку, це - національні романтики, зокрема, нащадки козацької старшини, які зітхали за історичним минулим, з другого - ліберальна інтелігенція новішої формації, яка дала своєму намаганні повести українську громадськість «за віком» впадала то в космополітизм, то в словянофільство.