МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет музичного мистецтва і художньої культури Курсова робота «Епохальні постаті світової естради» Виконав: Ланцута Володимир Вікторович Кваліфікаційна категорія : вища Місце роботи: Микитицька ЗОШ І-ІІ ступенів, вчитель музичного мистецтва та художньої культури Дата проходження курсів: з р. по р. Форма навчання: денна Науковий консультант __________________________ Рівне 2011 р.

Епохальні постаті світової естради Додаткові матеріали для розширення, поглиблення знань учнів з музичного мистецтва 8 клас

The Beatles «Бітлз» британський поп-рок-гурт створений у 1960 році вЛіверпулії, Англія. Один із найвпливовіших і найуспішніших з комерційного боку музичних гуртів в історії популярної музики. Кількість проданих платівок гурту перевищує1 мільярд екземплярів, що є рекордом світової музичної індустрії. 15 альбомів «Бітлз» очолювало хіт - парад Великобританії більше ніж будь-якого іншого виконавця. До першого складу ансамбля входили: Джон Леннон - вокал, ритм-гітара, Пол Маккартні - вокал, ритм-гітара, Джордж Гаррісон -вокал, соло-гітара, Стюарт Саткліфф - бас - гітара і Піт Бест - ударні. У 1961 році Саткліфф залишив гурт, і місце бас-гітариста зайняв Маккартні. У 1962 Беста замінив Рінго Старр

Учасники майбутнього гурту народилися й виросли в Ліверпулі місті, де з кінцем п'ятдесятих років спостерігався сильний вплив американської поп – музики. Весною 1957 року 16- літній Джон Леннон, під впливом популярного тоді музичного напрямку скіфл і його провідного представника Лонні Донегана, заснував гурт The Quarrymen ( Хлопці із «Кворрі»), у який увійшли його однокласники зі школи «Кворрі Бенк» (Quarry Bank School). Колектив був аматорським жоден із його учасників не мав музичної освіти й не грав на жодному інструменті до пуття. Сам Леннон у дитинстві співав у церковному хорі, пізніше розучив кілька мелодій на губній гармошці й освоїв найпростіші гітарні акорди цього вистачило, щоб стати лідером і солістом ансамблю. Сусід і найкращий друг Леннона, Айвен Воен, учився в одній школі з Полом Маккартній приятелював з ним.

За його запрошенням Маккартні, що також захоплювався сучасною музикою й грав на гітарі, прийшов на концерт групи в саду парафіяльної церкви святого Петра в ливерпульському районі Вултон 6 липня Він познайомився з Ленноном та іншими учасниками гурту і через кілька днів був запрошений в гурт. Хлопці добре спрацювались і вже скоро почали писати власні пісні, що було явищем не характерним для тих років: звичайно виконавці користувалися або готовим матеріалом, або музикою, скомпонованою на їхнє замовлення. У 1958 році друг Маккартні, 15-літній Джордж Харрісон, відвідав концерт The Quarrymen у «Вілсон Холл», у районі Герстон. Маккартні запропонував взяти його в групу, але Леннон був проти, тому що вважав його занадто юним. Проте після прослуховування, яке Пол влаштував для нього в березні 1958, Харрісон був прийнятий у гурт як соло-гітарист, тому що грав на гітарі «краще за них усіх». Гурт грав музику в стилі скіфл, кантрі-енд-вестерн, і дедалі тяжив до рок – н - ролу. У їхній репертуар входили не тільки американські хіти, але й власні пісні Леннона й Маккартні, яких наприкінці 1958 року налічувалося вже понад півсотні. Леннон, Харрісон і Маккартні були єдиними незмінними учасниками ансамблю. Після того, як гурт покинув Колін Гентон, постійного барабанщика у них не було. Наприкінці 1958 гурт тимчасово розпався. Харрісон перейшов у гурт Les Stuart's Quartett, а Леннон з Маккартні почали виступати як дует The Nurk Twins. Але цей період тривав недовго, і незабаром гурт воз'єднався. У січні 1960 до гурту долучився товариш Леннона по художньому коледжу Стюарт Саткліфф. Джон переконав його придбати бас - гітару на грошову премію, яку той нещодавно отримав за одну зі своїх картин. Однак грати на ній Саткліфф не вмів і був змушений сомотужки навчатися Сучасна назва гурту The Beatles з'явилася у квітні 1960 року. За спогадами учасників групи, назву Beatles було вигадано Саткліфом як сполучення слів beetles (по-англ. «жуки») та beat' (по-англ. «ритм», «удар»,).З серпня 1960 за ударними інструментами виступав Піт Бест, син Мони Бест, що була власницєю клуба «Касба», у якому гурт кілька разів виступав. У такому складі The Beatles зробили перші свої чотири поїздки в Гамбург з репертуаром, який складався головно з творів Чака Беррі, Літла Річарда, Карла Перкінсна і Бадді Холлі. У січні 1961 The Beatles вже дебютували у клубі «Каверна» на Метью-стріт (Ліверпул): за два роки влаштували там же більш 300 концертів. Улітку 1963 The Beatles, які повинні були відкривати британські концерти Роя Орбісона, виявилися за рейтингом на порядок вище від американця - саме тоді з'явилися перші ознаки явища, що одержало назву "бітломанія".

По закінченні перших європейських гастролей (жовтень 1963) The Beatles і їхній менеджер Епстайн перебралися до Лондона.Їх переслідують натовпи шанувальників, і The Beatles з'являються на публіці тільки під охороною поліції. Наприкінці жовтня того ж року сингл She Loves You б'є всі рекорди тиражів за всю історію грамофонної промисловості Великобританії. Після 1965 року Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча за умовами контракту (і за взаємною домовленістю) пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. В 1965 The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. В1965 році The Beatles виступали перед глядачів на нью-йоркському стадіоні "Ші", встановивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана в той період композиція Пола Маккартні «Yesterdau (1-е місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців. У червні 1965 «за видатний внесок у справу процвітання Великобританії» королева нагородила музикантіворденом Британської імперії подія була сприйнята неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в Букінгемському палаці (в 1969 році Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому Rubber Soul ознаменував новий етап у творчості групи й вихід за рамки поп- формули. The Beatles і Боб Ділан залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень групи ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичнішими. Влітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши: «Християнство рано чи пізно зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо я правий, і майбутнє покаже, що я правий. Ми вже зараз популярніші від Ісуса Христа". Остання фраза призвела до масових спалень платівок групи, і через деякий час Леннон був змушений принести свої вибачення всім, чиї почуття він образив. 29 серпня1966 у Кендлстік-парку, Сан Франциско, The Beatles дали свій останній концерт i надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію Norwegian Wood (1965), де вперше пролунав "екзотичний" інструмент ситар), першим результатом яких стала Rain з пущеними в зворотньому напрямку треками. А такі речі, як Taxman і Love You Too, що ввійшли до альбому Revolver свідчили про композиторський ріст Джорджа Гаррісона

По закінченні перших європейських гастролей (жовтень 1963) The Beatles і їхній менеджер Епстайн перебралися до Лондона.Їх переслідують натовпи шанувальників, і The Beatles з'являються на публіці тільки під охороною поліції. Наприкінці жовтня того ж року сингл She Loves You б'є всі рекорди тиражів за всю історію грамофонної промисловості Великобританії, а в листопаді 1963 The Beatles виступають перед королевою Єлизаветою ІІ. Після 1965 року Леннон і Маккартні вже рідко писали пісні разом, хоча за умовами контракту (і за взаємною домовленістю) пісня кожного з них уважалася спільною творчістю. В 1965 The Beatles побували з концертами в Європі, Північній Америці, Австралії й на Близькому Сході. Другий фільм з їхньою участю ("Допоможи!", режисер Річард Лестер) знімався в Англії, Австрії й на Багамських островах навесні 1965; прем'єра картини відбулася в США в серпні того ж року. 15 серпня 1965 The Beatles виступали перед глядачів на нью-йоркському стадіоні "Ші", встановивши рекорд відвідуваності рок-концертів. Написана в той період композиція Пола Маккартні «Yesterdau (1-е місце, 1965) дотепер є найпопулярнішою в репертуарі більш ніж 500 виконавців. У червні 1965 «за видатний внесок у справу процвітання Великобританії» королева нагородила музикантіворденом Британської імперії подія була сприйнята неоднозначно, деякі кавалери ордена повернули свої регалії, однак 26 жовтня церемонія нагородження відбулася в Букінгемському палаці (в 1969 році Джон Леннон повернув свій орден). Вихід альбому Rubber Soul ознаменував новий етап у творчості групи й вихід за рамки поп- формули. The Beatles і Боб Ділан залучили до рок-музики дорослу аудиторію; вони стали свого роду рупором післявоєнного покоління, тексти пісень групи ставали дедалі поетично зрілішими й часто політичнішими. Влітку 1966 року Джон Леннон спричинив скандал, заявивши: «Християнство рано чи пізно зживе себе. Воно скулиться і зникне. Сперечатися з цього приводу безглуздо я правий, і майбутнє покаже, що я правий. Ми вже зараз популярніші від Ісуса Христа". Остання фраза призвела до масових спалень платівок групи, і через деякий час Леннон був змушений принести свої вибачення всім, чиї почуття він образив. 29 серпня1966 у Кендлстік-парку, Сан Франциско, The Beatles дали свій останній концерт i надалі зосередилися на експериментах у студії (точкою відліку, вочевидь, слід вважати композицію Norwegian Wood (1965), де вперше пролунав "екзотичний" інструмент ситар), першим результатом яких стала Rain з пущеними в зворотньому напрямку треками. А такі речі, як Taxman і Love You Too, що ввійшли до альбому Revolver свідчили про композиторський ріст Джорджа Гаррісона

Луї́ Армстро́нг.( Louis Armstrong) американський джазовий музикант: трубач і співак, люб'язно у США названий королем джазу. Його записи 1920-х років у Чикаго з гуртами «Хот- Файв» і «Хот-Севен» принесли йому популярність за особливе тепле звучання труби, майстерність імпровізації й особливий низький хрипкий голос; у 1922 році відправився грати в Чикаго в оркестрі Лжо Олівера. Знімався в кіно. Першу музичну освіту здобув у виправному закладі для кольорових підлітків, куди потрапив за стрілянину з пугача на вулиці в Новий рік. Звільнившись, колишній лідер тюремного духового оркестру досить швидко знайшов роботу. У 18 років його узяв в свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі; проте сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем корнетиста Лжо Кінга Олівера. У складі «Креольського джаз-банда» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 році він за наполяганням своєї дружини Ліл Хардін почав самостійну кар'єру. 1924

У 1925 році Луї Армсторонг організував свою гарячу пятірку – перший джазовий імпровізаційний ансамль.Зроблені в ці роки записи прийнято вважати першими сторінками золотої книги джазової класики, адже саме тоді Армстронг почав співати. Спочатку це був «скет» вокальне звуконаслідування трубі; вокал із словами прийшов пізніше. Найбільш значні й революційні записи зроблені Армстронгом у 1927 і 1928 роках: відомі як «Louis Armstrong and His Hot Fives». Ці записи стали зразком для наступаючої «ери свінгу». Аж до кінця х Армстронг залишався імпровізатором, мав найбільш імітаторів серед усіх джазових музикантів. У ті роки Луї Армстронг багато гастролював, виступав із знаменитими біг-бендами: унаслідок травми губи (саме тому прозвали його «Satchmo») все більше виступав як вокаліст. У 1940 – ві роки він зібрав у ансамбль блискучу джазову команду «All Stars» ( «Усі зірки»). Класичною стала зроблена їм і Еллою Фіцджеральд в ті роки запис опери Гершвіна «Поргі і Бесс». У зеніті слави Армстронгом записана пісня «Хелло Доллі!» «Hello, Dolly!»; пісня входила в репертуар багатьох виконавців-знаменитостей, проте Армстронг з них найвідоміший. Останнім хітом Армстронга стала пісня «What а Wonderful World».

Patricia Kaas (Патрисія Каас) Напевно, багато хто з нас пам'ятає і знає, кому із знаменитостей вдалося відродити непідроблений інтерес до французького шансону в дев'яностих роках минулого сторіччя. Звичайно ж, це Патрисія Каас. Французи по праву вважають її культурним послом своєї країни. У той час, по всьому світу прокотилися сотні концертів за участю Патрисії Каас, і було продано чотирнадцять мільйонів дисків. Її навіть порівнюють із знаменитою Edith Piaf. Проте, таке порівняння довелося Патрісії не до душі. Вона стверджує, що схожість з Edith Piaf полягає тільки в голосовій інтонації. Але не тільки цей факт ріднить їх між собою. І Patricia Kaas, і Edith Piaf були родом з простих сімей і зуміли вийти на велику сцену завдяки своєму старанню і завзятості. Патрисія Каас народилася 5 грудня 1966 року в місті Форбаш, департамент Мозель в Франції, в багатодітній сім'ї, і стала сьомою дитиною у своїх батьків. Її батько був французом, а мати - німкенею. Не дивлячись на своє франко-німецьке походження перевагу вона надавала Франції, яка зрештою і зробила її всесвітньо відомою. З ранніх років талановита Патрисія Каас захоплювалася співом. У віці восьми років Патрисія вже успішно пробувала свої сили разом зі своєю групою в різних місцевих клубах, фестивалях, танцмайданчиках. Перший крок в серйозну музичну кар'єру був зроблений у віці тринадцяти років, коли Патрисія Каас підписала контракт з Саарбрюкенським клубом «Rumpelkammer», в якому і працювала щосуботи впродовж семи років. Можна сказати, що першим продюсером Патрисії Каас став архітектор Bernard Schwartz, який відправив її демо-запис до паризького відділення «Phonogram». Це був вдалий хід. Там запис припав до душі Franсois Bernheim, який потім і буде одним з постійних поетів співачки. Переконавшись в дійсному таланті співачки Franсois Bernheim рекомендує своєму другу Gerardu Depardieu профінансувати запис дебютного синглу під назвою «Jalouse». Автором другої пісні Патрисії Каас «Mademoiselle chante le blues» став Didier Barbelivien. Згодом пісня була визнана супер-хітом, і продана в кількості чотирьохсот тисяч копій.

Робити перші кроки по кар'єрних сходах Патрисії допомагала її мама. Адже це саме вона навчила дівчинку не здаватися, не дивлячись ні на що. Тому смерть матері стала для неї величезною втратою, і одночасно, стимулом добитися успіху, як би в подяку для неї, яка завжди мріяла побачити свою дочку знаменитої. Після смерті мами від допомоги родичів Патрисія відмовилася. З молодшої сестри Patricia Kaas перетворилася на дорослу жінку. У 1988 році на щорічній церемонії «Victoires de la Musique», в номінації «Відкриття Року», отримує найголовніший музичний приз Франції. Через деякий час був випущений перший альбом Каас під назвою «Mademoiselle chante le blues», який згодом отримав статус діамантового і приніс співачці ще один приз «Victoires de la Musique». У 1990 році Patricia Kaas створила новий альбом під назвою «Scеne de vie», пісні якого впродовж десяти тижнів займали вершини національного хіт-параду Франції. І знову премія «Victoires de la Musique» в номінації «Краща співачка року». Після виходу альбому співачка відправляється на гастрольний тур в США, Німеччину, Бельгію, Люксембург, Швейцарію, Голландію і СРСР. Для збірки під назвою «Urgences» Каас записує знаменитий номер Edith Piaf «La vie en rose», і відправляється до Америки, де дає декілька акустичних концертів у супроводі джазових музикантів. Отримані кошти від продажу збірки були передані в допомогу фонду боротьби з СНІДОМ. Пізніше відбулися великі гастролі в дев'ятнадцяти країнах світу, які відвідали близько семисот п'ятдесяти тисяч чоловік.

У 1993 році на світ з'являється третій альбом Patricia Kaas під назвою «Je te dis vous», який був записаний в Лондоні з Robyn Miller. Цей альбом став ще одним великим досягненням на міжнародній музичній арені, і був проданий в кількості двох мільйонів тиражів. Патрисія Каас стала першою французькою співачкою, яка приїхала до В'єтнаму, після в'єтнамської війни. Вона також відвідала Південну Корею і Камбоджу. І ось вже в четвертий раз співачка удостоюється премії «Victoires de la Musique», в номінації «Кращий виконавець країни». У 1997 році в Нью-Йорку вийшов новий альбом під назвою «Dans ma chair», в перекладі російською мовою він звучить як «Усередині мене». Він був створений самою Каас і Phil Ramone. Вони працювали над творами Barbelivien і Bernheim, а також Lyle Lovett, James Taylor, Jean-jacques Goldman і Phillip Bergman, який ради улюбленої Патрисії виїхав з Бельгії, залишивши там рідний будинок і друзів. Із цього приводу він навіть написав для Патрисії пісню під назвою «Я все залишила ради тебе». Проте в житті вийшло все навпаки. В той момент навіть ходили чутки про те, що новий імідж співачки - це справа рук самого Пилипа. Проте, публіка чомусь порахувала альбом «Dans ma chair» інтимним, хоча сама співачка, цей факт спростовує. Проте співачку знову підстерігало горе. Під час роботи над створенням цього альбому вмирає її улюблений батько.

Після виходу альбому Patricia Kaas відправляється в новий гастрольний тур, після якого був випущений новий концертний альбом під назвою «Rendez-vous». У 1999 році випускає ще один альбом під назвою «Le mot de passe», під керівництвом продюсера Pascal Obispo, який також написав для Патрисії декілька пісень. До цього альбому також увійшли пісні, написані Jean-jacques Goldman рік став роком відкриттів нових горизонтів. По-перше, Patricia Kaas дебютувала як актриса у фільмі «А зараз пані та панове» разом з Джеремі Айронсом. По-друге, записала чудовий саундтрек «Piano Bar», складений з пісень, прославлених виконанням Edith Piaf, Charles Aznavour, Gilbert Becaud, Charles Trenet, Jacques Brel і інших французьких шансоньє. За всю свою творчу діяльність, співачка не написала жодної пісні, можливо тому, що у неї постійно були свої автори, і вона не відчувала необхідність в творі своїх власних текстів до пісень. Проте це бажання завжди існувало нарівні з бажанням зніматися в кіно. Патрісия завжди мріяла зіграти роль Марлен Дітріх, яку вона обожнює. Багато хто вважає, що вони навіть схожі в зовнішності. Колись навіть їй запропонували цю роль у фільмі, проте по волі випадку, фільму так і не вдалося знятися, через похилий вік режисера. Проте зйомка в кіно не є самоціллю співачки, адже вона чудово знає, що її покликання співати, означає присвячувати цьому практично весь свій час, а це, у свою чергу, означає, приносити задоволення людям. Всі концерти Патрисії тривають не менше двох годин, за які глядачі і слухачі не встигають насолодитися приголомшливим феєричним шоу із зміною нарядів, пошитих відомими модельєрами.

Вихід останнього на сьогоднішній день альбому під назвою «Sexe fort» Патрисії Каас відбувся в 2003 році.. І, напевно, присвячується всім чоловікам, які брали участь в записі самого альбому, та і у всій її музичній кар'єрі. А саме - Francis Cabrel, Renaud, David Manet, Etienne Rodae Gil, Stephan Eicher (Patricia виконує дует з ним на альбомі), Jean-jacques Goldman, Pascal Obispo, Francois Bernheim, Patrick Fiori, Louis Bertignac, J.Kapler і ін. Звучання альбому електронне і еклектичне, а вокал співачки вражає відчуттям свободи, незалежності, енергії, вираженими в блюзово-фатальному стилі. У 2008 році Patricia Kaas записує на пісню «Не подзвониш» дует російською мовою з російською групою Уматурман. Робота вийшла вельми вдалою. У грудні 2008 року, через 5 років після виходу останньої пластинки, Патрисія випускає свій новий номерний альбом «Kabaret». «Кабаре» по-французьки пишеться як «Сabaret». Буква «k» на початку слова, судячи з усього, - тінь прізвища співачки.

Pink Floyd (Пінк Флойд) – британська прогрессив/психоделік-рок-группа, створена в Кембріджі. Знаменита своїми психоделічними піснями і грандіозними шоу. Є одна з найбільш успішних в рок- і поп- музиці, знаходиться на сьомому місці в світі по кількості проданих альбомів (більше 300 млн. копій по всьому світу). Була заснована в 1965 році, останній альбом «The Division Bell» і тур відбулися в 1994 році. Останній виступ - липень 2005 року «Live8». Учасники групи Первинний склад: Сид Барретт (англ. Syd Barrett - гітарист, вокаліст ( ); Роджер Уотерс (англ. Roger Waters - бас-гітарист, вокаліст ( ); Річард Райт (англ. Richard Wright - клавішник, вокаліст ( , з 1987 по 15 вересня 2008); Нік Мейсон (англ. Nick Mason - барабанщик (з 1966 по теперішній час). Приєднався пізніше: Девід Гилмор (англ. David Gilmour - вокаліст, гітарист (з 1968 по теперішній час).

Альбом 1973 року «The Dark Side Of The Moon («Зворотна сторона місяця») став зоряною годиною для групи. Це була концептуальна робота, тобто не просто збірка пісень на одному диску, а робота, пройнята єдиною, пов'язуючою ідеєю тиску сучасного миру на психіку людини. Ідея була могутнім каталізатором творчості групи, і її члени розкрили в альбомі композицію(«На бігу»), яка розповідала про параною, «Time («Час») описувала наближення старості і безглузду витрату життя, «The Great Gig in the Sky («Шоу на небесах», спочатку називалася «Mortality Sequence» - «Смертна низка») і «Religious Theme» («Релігійна тема») оповідають про смерть і релігію,«Money розповідає про гроші, які приходять із славою і оволодівають людиною, «Us and Them («Ми і вони») говорить про конфлікти усередині суспільства, «Brain Damage присвячена безумству і Сиду Барретту. Завдяки використанню нового 16-дорожечного звукозаписного устаткування на студії «Abbey Road», майже дев'ять місяців (фантастично довго для того часу!), що пішли на запис,, і старанням звукорежисера Алана Парсонса (Alan Parsons )альбом вийшов безпрецедентним і увійшов до скарбниці звукозапису всіх часів. Сингл «Money» потрапив в двадцятку хіт-парадів в США, а альбом став 1 (у Великобританії тільки 2) і залишався в «Топ 200» США впродовж 741 тижня, включаючи 591 тиждень з 1973 по 1988 роки послідовно, кілька разів потрапляючи на перше місце. Альбом побив безліч рекордів і став одним з альбомів всіх часів, що швидко і дорого продавалися

Останні альбоми і розпад групи У 1983 році з'явився альбом «The Final Cut («Остаточний монтаж» або «Смертельна рана») з підзаголовком «Реквієм післявоєнній мрії Роджера Уотерса, виконаний Pink Floyd». Сюди увійшли незадоволеність і злість Уотерса на те, що Британія бере участь у Фолклендському конфлікті – композиція The Fletcher Memorial Home («Меморіальний будинок Флетчера»), де Флетчер - батько Уотерса Ерік Флетчер. Тема трека «Two Suns in the Sunset («Два сонця на заході») - страх перед ядерною війною. Відсутність Райта при записі альбому привела до деякого недоліку клавішних ефектів, характерних для попередніх робіт Пінк Флойд, хоча запрошені музиканти Майкл Камен (фортепіано і фісгармонія) і Енді Боун (Andy Bown) внесли деякий внесок як клавішники. Не дивлячись на суперечливі відгуки про цей альбом, «The Final Cut» мав успіх ( 1 у Великобританії і 6 в США) і незабаром після виходу став «платиновим». Найбільш хітовими композиціями, за версією радіостанцій, були «Qunners Dream («Сон Артилериста») і «Not Now John («Не зараз, Джон»). З цим альбомом група не гастролювала з концертами. Незабаром Уотерс офіційно оголосив про відхід з групи. Після альбому «The Final Cut» члени групи пішли кожен по власному шляху, випускаючи сольні альбоми аж до 1987 року, коли Гилмор і Мейсон почали відтворювати «Пінк Флойд». Це породило жаркі юридичні спори з Роджером Уотерсом, який після виходу з групи в 1985 році вирішив, що без нього група існувати все одно не зможе. Проте, Гилмор і Мейсон зуміли довести, що вони мають право продовжувати музичну діяльність як група Pink Floyd. Уотерс в той же час залишив за собою деякі традиційні образи, створені групою, включаючи більшість реквізиту і персонажів з «Стіни» і всі права на «The Final Cut». В результаті група під керівництвом Девіда Гилмора повернулася в студію спільно з продюсером Бобом Езріном. Під час роботи над новим альбомом групи під назвою A Momentary Lapse of Reason («Короткочасна втрата розуму» 3 і у Великобританії, і в США) до колективу приєднався Річард Райт. Остання робота флойдовців «The Division Bell» («Дзвін Розділення»), що став найбільш прибутковим за всю історію рок-музики на сьогоднішній день.

Пізня діяльність групи З 1994 року Pink Floyd не випускали студійних матеріалів, і найближчим часом таких не передбачається. Єдиними результатами роботи групи стали концертний альбом 1995 року «P*u*l*s*e» («Пульс»), живий запис «Стіни», скомпільований з концертів 1980 і 1981 років.Альбом «Echoes» викликав безліч суперечок через те, що пісні виконуються в іншому порядку, чим на оригінальних альбомах, з деяких вирвані значні частини, а також із-за самої послідовності пісень, яка, на думку любителів, не підлягає логіці. Девід Гилмор в листопаді 2002 року випустив DVD свого сольного концерту «David Gilmour in Concert» («Девід Гилмор на концерті»). Він був складений із записів шоу з 22 червня 2001 року по 17 січня 2002 року в Королівському фестивалі-холле (Royal Festival Hall) в Лондоні. Річард Райт і Боб Гелдоф були запрошені на сцену як гості.Через те, що члени групи займаються здебільшого власними проектами - наприклад, Мейсон написав книгу «Inside Out: A Personal History of Pink Floyd» («Навиворіт: Особиста історія Pink Floyd»), із- за смерті Стіва Орурка (Steve Orourke) 30 жовтня 2003 року - менеджера групи впродовж багатьох років, із-за сольного проекту Девіда Гилмора (альбому On an Island і однойменного концертного туру) і із-за смерті Ріка Райта 15 вересня 2008 року майбутнє групи туманне. Хоча 2 липня 2005 року, на один вечір відкинувши минулі розбіжності, Пінк Флойд виступили в своєму класичному складі (Уотерс, Гилмор, Мейсон, Райт) на усесвітньому шоу «Live 8», присвяченому боротьбі з убогістю. 7 липня 2006 року унаслідок ускладнень діабету в Кембріджі помер один із засновників групи - Сид Барретт. 3 вересня 2007 року перший альбом Pink Floyd «The Piper at the Gates of Dawn був перевиданий на честь його сорокаріччя. Видання включає 3 диски: моно-версію альбому, стерео-версію, ранні треки, а також декілька відсканованих листів із записників Сида Барретта. 15 вересня 2008 року, у віці 65 років, помер від раку клавішник групи Річард Райт

Холодною грудневою ніччю 1915 року на тротуарі брудної паризької вулиці народжувала жінка. Новонароджену дівчинку вона загорнула в плащ поліцейського,що прибіг на крики, і назвали Едіт. Ось, мабуть, і все, що циркачка Анетт Майар зробила для дочки, перш ніж віддати її на виховання своїм батькам і розсудливо сховатися. Батько дівчинки Луї Гасьон відразу після її народження виїхав на фронт. Так з'явилася на світ велика Едіт Піаф. Едіт почала працювати на вулиці разом з батьком (до війни він був акробатом). Луї демонстрував публіці трюки, Едіт співала і збирала гроші. Так вони і жили удвох (правда, час від часу у дівчинки раптово з'являлися і зникали мачухи). Батько намагався навчати дочку мистецтві акробатиці і історії Франції, але до першого Едіт була абсолютно не здатна, а для другого не годився Луї. Чоловіки в житті Едіт з'явилися рано - практично відразу після її відходу від батька. Закохувалася вона регулярно і так же регулярно кидала коханців. Так було все її життя. Якби вона захотіла придумати девіз, під яким проходили її любовні зв'язки, він звучав би так: "Від чоловіка треба піти до того, як він подумає, чи не піти йому".

Випадково на вулиці Едіт почув і відразу ж оцінив її талант перший професіонал в її житті - Луї Лепле, керівник кабаре на Полях Елісейських. Він і порадив Едіт узяти псевдонім Піаф, що на паризькому жаргоні означало "горобець". Він познайомив Едіт з музикантами, композиторами, для неї вперше відкрилися двері в концертні зали. Потім за виховання узявся фахівець із створення "зірок" Реймон Ассо. Новий, серйозний коханий Едіт навчив її писати і читати, навчив хорошим манерам, умінню поводитися в суспільстві, із смаком одягатися, подавати себе. Він же складав тексти для нового репертуару Піаф, знайшов для неї прекрасного композитора - Маргеріт Моно. І ось Едіт з'явилася перед досвідченою публікою на сцені самого прославленого паризького мюзик-холу АВС. Того дня співачка вперше виступила не як Малятко Піаф, а як Едіт Піаф. Величезний зал ревів від захоплення, публіка не бажала відпускати Едіт. А преса наступного дня, захлинаючись від захоплення, писала: "Вчора на сцені АВС народилася велика співачка Франції". Едіт різко пішли в гору. Тепер вона могла дозволити собі власний будинок в центрі Парижа, який завжди був відкритий для численних друзів. Коли тиражі пластинок Едіт у Франції перевалили за мільйон, нею зацікавилися американські імпресаріо і запропонували влаштувати турне по містах США.

Через декілька років після загибелі чоловіка Сердана Едіт Піаф потрапила в автомобільну катастрофу. Отримані травми (зламана рука і два ребра) не представляли погрози для життя, але заподіювали сильний біль. Щоб зняти її, Едіт кололи наркотики. Вона швидко видужала, болі пройшли, але тепер її мучив артрит. Наркотики залишилися її вірними супутниками. Вони поступово позбавляли її розуму. Одного разу співачка спробувала викинутися з вікна, і лише присутність її подруги Маргеріт Моно врятувала їй життя. Усвідомивши, що вже не може обходитися без морфію, Едіт Піаф зважилася на лікування. Полягало воно в тому, що наркомана закривали в кімнаті із загратованими вікнами і давали йому наркотик, щодня зменшуючи дозу. Потім починалася ломка, хворого прив'язували до ліжка і залишали. Саме так лікували Едіт Піаф. Але, повернувшись додому, вона знов почала колотися. Потім знову потрапила до лікарні, не витримавши, втекла звідти, повернулася знову. Вилікуватися вдалося, позбавитися від алкоголізму і депресії - ні. Довершив список її бід рак. З ним змагатися було марно. Та все ж всупереч всім нещастям вона не переставала співати і любити. Піаф виходила на сцену навіть тоді, коли не могла розтискати скутих артритом рук, не йшла з неї, навіть падаючи в непритомність, а в сорок сім років, перед самим кінцем, закохалася в двадцятисемирічного перукаря Теофаніса Ламбукаса, вийшла за нього заміж і вивела коханого на сцену, але померла, так і не встигнувши зробити з нього справжню зірку. Тео Сарапо (під таким ім'ям Теофаніс з'явився на сцені) ненабагаго пережив Едіт. Через сім років після смерті своєї легендарної дружини він загинув в автомобільній катастрофі. Едіт Піаф і Теофаніс Ламбукас покояться в одній могилі на кладовищі Пер-лашез

Freddy Mercury На першому році життя, Фреді вперше випробував смак знаменитості, коли місцевий фотограф зробивши його знімок, виставив його на вітрині - щоб виграти перший приз в конкурсі. Він був схиблений на музиці і слухав записи на старому програвачі сімейства, розташовуючи в стеку сингли так, щоб грали постійно. Музика, яку він був здатний дістати, була головним чином індійська, але також була і деяка Західна музика. Він міг співати що завгодно і віддавав перевагу музиці над навчанням.

Brian May Брайен Гарольд Мей, народився в суботу, 19 липня 1947 в Хамптоне, Мідлсекс. У віці шести років Брайен узяв в руки гавайську гітару. Брайен виявився вельми здатним, і незабаром зажеврів бажанням мати власний подібний інструмент. Він написав безліч відомих пісень групи, і хітів, включаючи "We Will Rock You ", "Fat Bottomed Girls", "Tie Your Mother Down", "Who Wants to Live Forever" і "I Want It All ".

John Deacon Одним з ранніх досягнень Джона, був старий котушковий магнітофон, пристосований його руками, для запису радіо - зазвичай Бітлз і Хіт-парад Алана Фрімана. Оскільки електроніка переросла в пристрасть, Джон замислювався про перехід хобі в кар'єру. З чотирьох членів групи, Дікон був наймолодшим, останнім, щоб приєднатися, і написав найменшу кількість пісень; проте, декілька з його композицій були яскравими хітами, типу "You're My Best Friend", "Another One Bites the Dust" і "I Want to Break Free".

Roger Taylor В 1957, у віці восьми років, Роджер, спостерігаючи за кузеном, як той грав простенькі мелодії на його гітарі, вирішив що неодмінно хоче мати гітару. Спочатку він обходився гавайською гітарою, на якій він самостійно розігрував основні акорди. Це було досить, навіть в тому віці, щоб він зрозумів - сформувавши банду можна заробити гроші! У 2005 Тейлор був затверджений 8-м найбільшим барабанщиком в історії музики в опиті, Planet Rock Radio, що проводиться.

Ця крихка жінка з чарівною особою і декілька старомодною зачіскою стала символом цілої епохи, візитною карткою Франції і її загадкою. Загадка Мірей Матье - і в незвичайному поєднанні видимої легкості, ніжності і могутнього голосу. Пісні для неї писали кращі композитори Франції і миру, включаючи прославленого Френсиса Лея. З неї ліпили скульптуру Маріани - національної героїні. Дівчинка з французької глибинки, Мірей була старшою в багатодітній сім'ї: у неї сім братів і шість сестер. За радянських часів писали, мовляв, потреба змусила її кинути школу в чотирнадцять років і піти працювати. Зараз з'ясовується, що майбутня зірка вчилася на двійки, з самого дитинства демонструючи один-єдиний талант: вона стала солістом шкільного хору. Коли Мірей отримала атестат і встало питання, чи потрібно їй вчитися далі, всі вчителі як один сказали: не потрібно. Так в чотирнадцять років вона влаштувалася на фабрику по виробництву конвертів. Але і тут Мірей незабаром стала солістом у фабричному хорі. Юний виконавець двічі брав участь в конкурсах пісні і двічі залишався непоміченим. Але на третій раз їй повезло. «Я народилася в провінції, в Авіньоне, і все, що відбулося зі мною потім, здається мені іноді сном, яскравим, тривожно-прекрасним, але нереальним», - признається співачка. Мірей перемогла в міському конкурсі. Ймовірно, хтось з жюрі підказав дівчинці, що співу потрібно серйозно вчитися, і вона почала брати уроки вокалу. Саме в цей час її відмітив Джоні Старк і запросив брати участь в спектаклі «Моя прекрасна леді». Саме Старк, що став її беззмінним менеджером, кращим іншому і ангелом-хранителем, зробив Матье зіркою світової величини. Справжній успіх чекав співачку в 1966 році. Мірей Матье виступила в програмі «Теледеманш» і мала приголомшливий успіх. Наступного дня вона прокинулася знаменитою. Її фото красувалося на обкладинці газети «Франс суар», і Мірей назавжди увійшла до пантеону французьких зірок першої величини. Старк найняв для неї викладачів англійської мови, сценічного руху, дикції, танців і хороших манер. Це були величезні витрати, але всі «вкладення» незабаром окупилися з лишком: до двадцяти років Матье вже була мільйонершею.

Двадцятирічною вона вперше побувала в Радянському Союзі. З тих пір відвідувала Росію неодноразово. Приїжджала і на 850-ліття Москви. Правда, в той раз мало хто зміг потрапити на її концерти: квитки коштували немислимо дорого. Перший концерт Матье в Москві пройшов при напівпорожньому залі. Обожнена мільйонами людей у всьому світі, вона, не зустрівши свого єдиного і найголовнішого чоловіка, так і не вийшла заміж. По визнаннях співачки, кілька разів вона, правда, закохувалася без пам'яті, але до заміжжя справа ніколи не доходила. У 1983-му багатий французький промисловець зробив їй офіційну пропозицію. Мірей прийняла його, і закохані вирішили повінчатися. Але за декілька днів до вінчання бізнесмен висунув майбутній дружині категоричну вимогу: «Ти повинна покинути сцену!» Природно, співачка порвала з ним відносини. Був в її життя і ще один роман. Весною 1995 року Матье почала з'являтися в суспільстві у супроводі артдиректора будинку моди «Жіванши» Олівье Ешодмезона. Вже був замовлений розкішний весільний наряд і куплені обручки. Але плаття залишилося у кутюрье, а кільця повернулися до ювеліра. Про свою самоту співачка міркує цілком спокійно: «Це мій вибір. Я нічим не жертвувала. У моєму житті є тільки дві головні речі: спів і моя сім'я». Сім'єю Мірей вважає своїх численних братів і сестри, багато з яких вона сама няньчила і учила читати і писати. Сьогодні цій маленькій жінці з маленькою особою і маленькими ніжками 33-го розміру (про що знає вся Франція!) за п'ятдесят. Її давно люблять у всьому світі - не випадково вона виконує свої пісні на дев'яти мовах! Її голос залишається все тим же - неповторним голосом Мірей. Говорять, викладачі французького в МГУ марно пояснювали студентам, що горезвісне надмірне грасирування Мірей Матье - «вона ж з простій сім'ї, ви розумієте?» - зовсім не є предметом для наслідування, а, навпроти, порушення орфоепічних норм. Гастролює Матье останніми роками мало. Це пояснюють її «високими запитами»: співачка вимагає гонорар не менше того, що отримують перші поп-зірки. Ходять чутки, що нині на батьківщині до Мірей байдужі, у молоді на вустах інші імена. Але чи пам'ятатимуть цих «зірочок» через двадцять, тридцять років після сходження?

Поль Моріа народився в 1925 році в Марселі, у Франції, в сім'ї музикантів. В 4 роки почав грати на піаніно. Шість років з Полем займався його батько - саме він прищепив маленькому Полю любов до класичної музики, познайомив з світом естради. Під батьківським наглядом юний піаніст почав виступати у вар'єте, але це продовжилося лише декілька місяців - в десятирічному віці Моріа поступає до Марсельської консерваторії, яку закінчує на відмінно по класу фортепіано. У консерваторії Поль Моріа захоплювався джазом. У 17 років він створив свій власний оркестр, і вже з перших виступів цього колективу виявився характерний для Моріа стиль, який дозволяє з легкістю розпізнати його серед сотень подібних. Від джазу він швидко переходить до естрадної музики, аранжує популярні мелодії, пише власні композиції. Незабаром популярність оркестру Поля Моріа стала настільки відомою, що диригент вирішив пробувати щастя в Парижі, де успіх приходить досить швидко. Одного разу оркестр почув продюсер фірми грамзапису і запропонував Моріа попрацювати у них в якості акомпануючого колективу. Так почалася творча співдружність Моріа з такими зірками французької естради, як Моріс Шевальє, Даліда, Катерина Валенте, Шарль Азнавур, Мірей Матьє, причому він виступав не тільки як керівник акомпануючого оркестру, але і як талановитий аранжувальник. Творча біографія Моріа обширна - тільки для Шарля Азнавура.Він зробив аранжировки 120 композицій, зокрема, відомої пісні "Мама". Одночасно з роботою в студіях грамзапису, Моріа в 1965 році створює свій "Великий струнний оркестр"..

У СРСР Поль Моріа вперше приїжджає в 1967 році - як акомпаніатор Мірей Матьє. Саме з нею Поль Моріа записав кращі свої платівки. Свою першу пісню Моріа написав ще в кінці 1950-х років. А платівка з його композицією, написаною для Мірей Матьє, - "Моє кредо" - була продана гігантським для франкомовного світу тиражем 1,3 млн екземплярів. Всесвітня слава прийшла до Моріа в 1968 році, коли він аранжував композицію Андре Поппа "L`amour est bleu" ("Любов - блакитного кольору"). Ця музична п'єса побила всі рекорди у французькій музиці, залишаючись протягом 7 тижнів на першому місці в хіт- параді США. В Радянському Союзі мелодія "Манчестер і Ліверпуль" в аранжуванні Моріа не один рік супроводжувала прогноз погоди програми "Час". Помер Поль Моріа у віці 81 рік

ДжоДассен почав свою кар'єру в Америці, виконуючи класичний французький шансон в місцевих барах. Але заповзятливий молодий співак незабаром доніс свою музику і до Франції, злетівши на вершини хит-парадов 60-х зі своїм синглом Bip Bip. Хоча його кар'єру обірвав фатальний серцевий напад на Таїті в 1980 р., Дассен записав цілий ряд шлягерів, включаючи легендарний Lete indien. Джозеф Іра Дассен народився в Нью-Йорку 5 листопада 1938 р. Його отець Жюль, російський єврей, у той час намагався зробити акторську кар'єру, а мати - Беатрис Лонер, музикантка, що народилася в Угорщині, була скрипалем в жіночому оркестрі. Студентом, Джо заробляв на життя, будучи кухарем, прибиральником і слюсарем, перш ніж отримав роботу ді-джея на радіо WCX в детройті в Там він познайомився з Беррі Горді, знаменитим автором Tamla Motown. Дебютний сингл Джо «Je change un peu de vent», адаптація популярної американської пісні тих часів, вийшов в березні Це не був успіх, всього 1800 проданих екземплярів, але це не зупинило Джо. Він вже захопився музикою і тепер був абсолютно упевнений в намірі зайнятися співацькою кар'єрою. Після доленосної зустрічі з пісенником Жаком Пле кар'єра Джо різко пішла вгору. Пісні Пле підняли молодого співака на вершини чартів, а перший хіт Bip Bip, випущений в 1966 р., зробив з нього зірку першої величини. Низький, глибокий голос Джо, його екзотичне американське походження і природна елегантність стали справжнім проривом на французькій естраді, а новий репертуар з американських фолк-пісеньі кантрі став нововведенням, добре сприйнятим у Франції у 60-х роках Професійний перфекционіст У 1966 Джо одружувався на Маріз, жінці, яка була на 7 років старше за нього. Джо, що раптово пізнав славу, незабаром засвоїв основні правила індустрії звукозапису. Відомий своїм перфекционізмом, молодий співак вимагав записувати всі пісні в Лондоні, стверджуючи, що там звукозаписні студії забезпечують якісніший і сучасніший звук. У Лондоні Джо працював з кращими професіоналами, таким як Джоні Арті, одним з найталановитіших музичних аранжувальників 60-х років. Концертний дебют Джо відбувся в 1967, коли він супроводжував в турне Сальваторе Адамо. У 1968 він знову Піднявся на вершини хіт-парадів з Les Dalton, за якою послідували цілий ряд

нових хітів. У 1969 молода франко-американськая зірка вже міцно утвердилась в авангарді французької естради. Джо виступав і в «Олімпії», найбільш відомому паризькому концертному залі, що само по собі було успіхом. Les Champs-elysees 70-і роки сталі відмінним стартом для Джо, коли його сингл «Les Champs-elysees» піднявся на вершини хіт-парадів, побивши всі його попередні рекорди продажів. Джо продовжував рухатися по своєму щільному графіку, здійснюючи аншлагове турне, отримуючи нові золоті диски і стаючи постійним учасником французьких струм-шоу. Lete indien Джо працював з двома талановитими французькими письменниками - Клодом Лемезлем і Пєром Роблене. Саме вони написали найуспішніший хіт Дассена всіх часів «Lete indien» (адаптація однієї з найвідоміших пісень італійського співака Тото Кутуньо), що з'явилася в жовтні «Lete indien» стала класикою французької естради на всі часи р. став також роком його розлучення з Маріз. У 1976 Джо Дассен знову зійшов на вершини чартів з синглом Аva pas changer le monde. За ним послідував A toi, який теж став великим хітом в 1977 р. Його брак з Крістін Дельво, з якою він познайомився двома роками раніше в Нормандії, відразу ж потрапив на обкладинки всіх журналів. 14 вересня 1978 р. в Парижі народився його син Джонатан. У 1979 Джо повернувся в «Олімпію», як виявилось, з останнім концертом. У грудні у нього трапився серцевий напад У травні 1980 народився його другий син Жюльен, але ця щаслива подія була затьмарена другим розлученням співака всього через декілька тижнів. У Джо були проблеми із здоров'ям і він знову потрапив до лікарні в Парижі, потім в Лос-Анджелосі із-за проблем з серцем. 11 липня він повернувся на сцену, правда, для завершального гала-концерту в Канні, перед вильотом на Таїті для відпочинку в компанії своєї матері, двох синів і близьких друзів. Під час відпустки на Таїті в ресторані «Папіт» у Джо трапився новий серцевий напад, який цього разу виявився фатальним. Співак помер 20 серпня 1980 р.

АКВАРІУМ Був створений у 1972 р. студентом Ленінградського університету Борисом Гребєнщиковим і починаючим драматургом і поетом Анатолієм Гуніцьким, Протягом трьох наступних років до них приєдналися Михайло Васильєв (бас, перкусія), Андрій Романов (флейта, фортепіано, гітара) та Всеволод Гаккель (віолончель). У 1976 р. Гуніцького за барабанами замінив Михайло Кордюков, а ще роком пізніше до акваріума приєднався студент консерваторії Олександр Александров (фагот). Група виступала з концертами, співпрацювала з експериментальним студентським театром Ленінградського державного університету, брала участь у святкуванні традиційних «Днів музики Бітлз», виїжджала на рок-фестивалі в Таллінн (1976), Тарту (1979), Тбілісі (1980), Архангельськ (1981).

У перші роки існування групи її репертуар відбивав змішані інтереси учасників до рок-н-ролу, східної філософії, бардівської пісні і театру абсурду. Пізніше, слідуючи проголошеному на зорі своєї творчої діяльності принципом: «важлива не форма, а зміст», лідер «Акваріума» Борис Гребенщиков почав серію послідовних експериментів як з стилем, так і зі складом у сценічному втіленні його ідей брали участь то дует акустичної гітари та віолончелі, то оснащена електронікою рок-група. Останнім часом пошуки етнічних коренів року привели Б. Гребенщикова до створення унікального сплаву традицій російської та кельтського фольклору, рок-н-ролу, реггей і блюзу. У 1981 р. «Акваріум» став членом Ленінградського рок-клубу і починаючи з 1983 брав участь у його перших п'яти фестивалях. Ледве чи не самою важливою складовою успіху групи стали магнітофонні альбоми, починаючи з 1981 р. виходили на напівпрофесійної і напівлегальної студії «Антроп» звукорежисера Андрія Трипілля (нині, до речі, директора Ленінградської Студії грамзапису Фірми «Мелодія»!). Активну участь у роботі над ними брали нові учасники »Акваріума», один за одним з'являлися в складі групи: відомий джазовий піаніст і аранжувальник Сергій Курьохін, гітарист Олександр Ляпін, басист Олександр Титов, барабанщик Петро Трошенков, саксофоніст Ігор Бутман і ін Восени 1984 «Акваріум» нетривалий час припинив роботу, а його учасники зайнялися реалізацією власних музичних проектів, зокрема, Курьохін організував свою «Популярну механіку», Ляпін »Тіло і мотор – блюз», Васильєв виступав з «Зоопарком»і т. д. До наступного сезону протиріччя були усунуті, і група зібралася знову. Значну роль в музиці цього періоду грав скрипаль Олександр Куссуль, який трагічно загинув у серпні 1986 р. У грудні 1986 р., після тріумфальних виступів в кращих концертних залах Ленінграда і «офіційного» визнання заслуг «Акваріума», фірма «Мелодія» випустила платівку-компіляцію з двох магнітофонних альбомів групи. «Акваріум» почав активну концертну діяльність, на деякий час став улюбленою темою перебудовної журналістики і засобів масової інформації.

У квітні 1988 р. Б. Гребенщиков уклав довгостроковий контракт з найбільшою американською компанією Сі-Бі-Ес його наслідком став що вийшов влітку наступного року альбом «Радіо Мовчання». У червні 1988 р. «Акваріум» дав концерт на стадіоні «Форум» у Монреалі (Канада), куди група була запрошена Організацією лікарів за без'ядерний світ. Протягом 1989 Б. Гребенщиков гастролював в США і Західній Європі з групою, що складалася з американських музикантів. У відсутність свого лідера А. Романов та М. Васильєв організували власну групу «Трилисник», з якою багато гастролювали, записувалися і навіть знімалися в кіно. Склад «Акваріума» протягом останніх років зазнавав різні зміни: з'явився і пішов у «Адо» альтист Іван Воропаєв, деякий час в «Акваріумі» грав флейтист Олег Сакмара (пізніше клуб кавалера глюків і вихід), Ляпін крім власного досвіду за відхід з «Акваріума» грав у «Популярній механіці», де в 1990 р. до нього приєднався і Титов. З деякою ступенем наближення можна вважати, що в «Акваріумі» зразка 1990 грають Гребенщиков, Романов, Васильєв, Трощенко, Сергій Березовий (бас), Сергій Щураков (акордеон) та Андрій Решетін (скрипка). Протягом всієї своєї кар'єри «Акваріум» співпрацював з кінематографом, пісні гурту звучали у фільмах "Іванов" (1981, реж. А. Нехорошев, А. Ільховскій), «Милий, дорогий, коханий, єдиний» (1984, реж. Д. Асанова), «Асса» (1987) та «Чорна троянда емблема печалі, червона троянда емблема кохання (1989, реж. С. Соловйов), Рок» (1987, реж. А. Учитель), «Довга дорога додому» (1989, реж. М. Ептід, США).

Святослав Іванович Вакарчук (14 травня 1975, Мукачево) український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», фізик-теоретик, народний депутат України 6- го скликання.

Святослав разом з «О. Е.» поїхав до Києва записувати дебютну платівку Народився у сімї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив львівську школу 4 (з поглибленим вивченням англійської мови) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом. У 1990 році, після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет та записів рок-музики навчався на фізичному факультеті Львівського університету (спеціалізація теоретична фізика). Друга вища освіта економіст-міжнародник вступив в аспірантуру на кафедрі теоретичної фізики того ж університету. Гурт «Океан Ельзи», завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики та незмінним солістом «Океану Ельзи». Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість вибрав музичну карєру. Гурт до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, й («Там, де нас нема», 1998).Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х, Святослав пише пісню «Дякую». Альбом «Ґлорія» (2005) було записано вже у новому складі «Океану Ельзи». Слухачі помічали певну схожість Вакарчука з культовим Джимом Моррісоном захриплий вокал, експресивність на сцені та вигляд типової рок-зірки кумира молоді.4 листопада 2008 року у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відбувся концерт-презентація нового музичного проекту Святослава Вакарчука «Вночі». На концерті було п представлено 11 композицій, які увійдуть до однойменного альбому, що складатиметься з різноманітних за жанром пісень.Одружений з 2007 року. Його обранницею є дизайнер та багатолітній офіційний стиліст «Океану Ельзи» Ляля Фонарьова. Дату виходу альбому «Міра», 25 квітня, вибрано, бо саме ця дата є днем народження Лялі.Вільно говорить польською і англійською.

Цікавиться японською культурою та буддизмом. Улюблені письменники Юкіо Місіма і Харукі Муракамі. Серед українських прозаїків виділяє, наприклад, стиль Сергія Жадана, твори Марії Матіос. Музичними кумирами вважає, насамперед, легендарних «Бітлз», а також рок-гурти «Роллінґ Стоунз», «Пінк Флойд» і «Квін». Дружить із російською співачкою Земфірою. Колись на концертах Вакачук присвячував їй пісню «Етюд» з платівки «Янанебібув». Коли росіянка мала концерт у Києві 5 березня 2008 року, то заспівала композицію «Океану Ельзи» «Відпусти», а вокаліст гурту потім піднявся на сцену до Земфіри. Святослав Вакарчук лояльна до влади людина. На виборах 1999 виступав із низкою інших співаків у промотурі на підтримку Леоніда Кучми як кандидата у Президенти. На виборах 2004 року активно підтримував на той момент опозиційного лідера Віктора Ющенка. Святослав Вакарчук був активним учасником Помаранчевої революції, виступав на концертах на підтримку Віктора Ющенко на Майдані Незалежності разом з Русланою, Олегом Скрипкою та іншими музикантами і співаками. Святослав Вакарчук як посол доброї волі Програми Розвитку ООН для молоді в Україні бере участь у багатьох соціальних та культурних проектах. Після виходу «Глорії» у 2005 році, де почали зявлятися певні соціально-політичні уривки та філософські запитання, стає послом доброї волі ООН в Україні. Проводить зустрічі із студентами по всій Україні. У парламентських виборах 2006 відкрито не підтримує жодну з політичних сил. Коли після простою та політичної кризи-2007 було ухвалено рішення провести позачергові вибори до Верховної Ради, то співак увійшов до списку пропрезидентської «Нашої Україна-Народної самооборони». Водночас він не є членом жодної політичної партії. Після початку чергового етапу політичної кризи в Україні, 11 вересня 2008 р. співак зняв з себе повноваження депутата. Верховна Рада прийняла складання повноважень нардепа 16 грудня 2008 року. На початку 2007 року ініціював соціальний проект «Книга творить Людину», який мав привернути увагу суспільства до теперішньої ситуації у країні, де люди не надто прагнуть інтелектуально збагачуватись. Зявилися рекламні постери і ролики на телебаченні. У телеролику використано музику пісні «Вулиця (може все не так)» з альбому «Модель».