Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" писався Ліною Костенко в роки її вимушеного мовчання. Цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр роман у віршах рік щасливий рік для України: до читача прийшла "Маруся Чурай» Ліни Костенко. Життя твору починалося непросто. В. Брюховецький писав: "Звинувачення внутрішніх рецензентів, причому закиди навіть політичного характеру, затримали вихід роману не менше, як літ на шість…»

Лише після спеціальної ухвали Спілки письменників України твір був випущений у 1979 році "Радянським письменником." Історичний роман у віршах "Маруся Чурай" є перлиною української літератури XX століття. Відрадно, що за історичний роман у віршах Маруся Чурай (1979) та книжку Неповторність (1980) письменниця у 1987 році удостоєна Державної премії ім. Т.Г.Шевченка

Марусю Чурай вважають легендарною особою. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту… Може, тому і не дійшло до нас жодних свідчень про Марусю Чурай та її справу про отруєння Гриця Бобренка, що книги міські полтавські «през войну, под час грабування города, огнем спалені…» Це дівчина не просто так, Маруся, Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа…

Маруся Чурай Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Л.Костенко

«Маруся Чурай» Л.Костенко – це дзеркало тієї конкретної історичної дійсності, а саме доби 17ст.., події відуваються у м.Полтаві

Дівчина з легенди - Маруся (Марина Гордіївна) Чурай, донька урядника Полтавського добровільного кінного козацького полку Гордія Чурая. Отого самого, що зарубав польського шляхтича, котрий похвалявся перед громадою, як славно він мордує українського хлопа. Отого самого, що втік із Полтави на Січ і став правою рукою гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка (в народі - Бута). Отого самого, що під час бою під Кумейками 1637 р. Разом із Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана М.Потоцького. Отого самого, що через рік (1698) був по- звірячому страчений у Варшаві, а голова його красувалася на списі у Полтаві. Отого самого Чурая, котрого народ прославив у пісні, називаючи сизим орликом.

Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала у душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.

Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим поворотним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися у глибинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити... А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка. Не раз людська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття.

Кажуть, що дійсно жила колись в Полтаві 350 років тому дівчина на імя Маруся Чурай, донька славного козака, урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота. Легенда наділила Чураївну неабиякою вродою, поетичним і музичним хистом, чарівним голосом і романтичною любовю : її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною.

У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що палко кохає дівчину. Маруся мстить за зраду, отруює Гриця настоєм із зілля. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування. Існує дві версії кінця життя піснярки. Змучена докорами сумління Маруся вмирає від сухот. За другою версією – вона багато мандрувала і померла у якомусь російському монастирі в каятті у 1655 році. Доля відмірила їй 28 років.

Роман Ліни Костенко Маруся Чурай відразу набув значної популярності. У сезоні року за Марусею Чурай у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконувала народна артистка України Ніна Матвієнко. Вже сам її рідкісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, здається, забезпечують успіх. У Львівському українському молодіжному театрі режисер В.Кучинський об'єднав в одній виставі Сад нетанучих скульптур два твори Ліни Костенко - драматичну поему Сніг у Флоренції та Марусю Чурай. Здавалось би, що спільного між подіями у Італії і на Україні, які відбуваються навіть у різних століттях, - XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знайшов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. В їхній інтерпретації на передній план виходить проблема місця художника в суспільному житті, в творенні духовної долі свого народу.

Доля третьої вистави - моно спектаклю народної артистки України Ніни Крюкової Маруся Чурай - складалася непросто. Прем'єра мала відбутися ще 1982 року, але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мистецтва наклали вето. Лише через п'ятиліття Ніна Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену... Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Ніни Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим. Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львівського театру ім. М.Заньковецької Федір Стригун у виставі Маруся Чурай.

Навесні, 2006р. в місті Полтаві біля театру ім. Гоголя, був урочисто відкритий памятник Марусі Чурай. Ініціатором спорудження памятника виступив Анатолій Кукоба, автор памятника Анатолій Чернощоков, а скульптор Андрій Споришев. Вилитий із бетону і окутий міддю, він споруджений на кошти громадських організацій, полтавчан, шанувальників пісень Марусі Чурай.