Підготувала вчитель історії Павлікевич Оксана Вікторівна Нижнянської ЗОШ І-ІІ ступенів Деражнянський район

Карта Деражнянського р-ну

Історична довідка В низині річки Вовк, за 5 кілометрів від районного центру, розташоване с.Нижнє, яке згадується в літописах національно-визвольної боротьби українського народу в ХV- ХVІ століттях, через село проходив шлях легендарного народного героя Устима Кармелюка. Усі роки існування села його жителі важко працювали, воювали з ворогом. Найважчим було ХХ століття, особливо роки голодомору та Великої Вітчизняної війни. В перші дні жителі с.Нижнього і довколишніх сіл вийшли на будівництво лінії оборони між селами Нижнє і Криничне. Однак гітлерівці невдовзі захопили село. Колишній будинок поміщика, де в – ті роки містилася школа, став поліцейським пунктом. Окупаційний порядок відзначався жорстокістю, розправами над активістами села, грабунком господарства і селян. Багато сільської молоді фашисти насильно вивезли до Німеччини на примусові роботи.

Табір військовополонених У Нижньому гітлерівці розташували табір військовополонених. Селяни, як могли, допомагали, бранцям – одягом, взуттям, харчами, сприяли втечам. На території села був розташований табір військовополонених, який був загороджений колючим дротом. Тут перебувало 500 військовополонених. Охорону табору забезпечувала місцева поліція, згодом – угорські солдати. Полоненим заборонялось заборонялось спілкуватись з місцевим населенням, отримувати від них продукти харчування. Їх годували баландою один раз на добу. Одягнені були в зношену власну військову форму. Внаслідок поганого харчування розпочалися хвороби, підвищилася смертність серед полонених. Медичне обслуговування було практично відсутнє. Значну частину полонених під конвоєм виводили на роботи в господарства с.Лозове, Черешенька, Радівці, Кайтанівку, та в місцевий карєр.

Братські могили у 1942 році біло поховано біля 70 військовополонених, прізвище яких не встановлені. У 1995 році на одній з могил на гранітному трикутнику поставлена гранітна стела.

Кавалери ордену Червоної Зірки Орден Червоної Зірки - один з перших радянських військових орденів. Впроваджений наказом ВЦВК від 6 квітня 1930 року, одночасно (одним наказом) з орденом Леніна. За статутом орденом Червоної Зірки нагороджувались військовослужбовці, співробітники органів державної безпеки та інші громадяни СРСР, а також військові частини, з'єднання та об'єднання; окрім того, особи, що не були громадянами СРСР, які особливо відзначились в боях проти ворогів Радянської влади

Щесняк Климентій Людвикович р.н

В березні 1941 року був мобілізований в ряди Червоної Армії, служба проходила у 18 автобазі, де і застала війна. Пройшов усю війну, виніс усі її незгоди. Особливо згадує ветеран бої на Сандомирському плацдармі. В серпні 1944 року, коли війська Першого Українського фронту зайняли підступи до Сандомира перед воїнами було поставлено завдання: будь – що зірвати плани фашистів, які хотіли знищити місто разом із жителями, захопивши плацдарм на лівому березі. В ході стратегічного маневру радянські воїни формували річку Віслу і виконали свою високу інтернаціональну місію. Фашисти в паніці відступили – місто було врятована і розкинувши радує своєю неповторною красою. За бої на Сандомирському плацдармі Климентій Людвикович був нагороджений орденом Червоної зірки. Війну закінчив в Берліні, повернувся до рідної домівки, своєї сімї. В повоєнний час працював в колгоспі на різних посадах, ділився з молоддю своїми спогадами про найстрашнішу із воєн. Щесняк Климентій Людвикович – єдиний із ветеранів Великої Вітчизняної війни живе до нині. Пошли Боже йому довгих літа.

Муляр Іван Степанович ( )

Народився в с.Черешенька у багатодітній селянській сімї.В 1938 році був призваний в ряди Збройних Сил, звідки направили в полкову школу. Після її закінчення став замісником командира зводу. Почалася Фінська війна, і зразу ж попав на передову. В одному із боїв ворог оточив 18-ту дивізія, і завдав тяжкого удару, запалав танк, де знаходився генерал, якого було наказано винести його з палаючої машини. Вночі воїни перейшли фінську передову, прихопивши багато полонених. Бойове завдання було виконано, за що Муляр Іван Степанович, командир взводу, був нагороджений орденом Леніна, якого в Кремлі вручав сам М.І.Калінін. Почалася Велика Вітчизняна війна. За бої під Коломиєю був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. З боями пройшов Карпати, вступив у Прагу. Тут отримав медаль «За бойові заслуги», в Чехословаччині застала звістка про Перемогу. Після війни повернувся в рідне село Черешенька, працював у колгоспі н пасіці. Одружився, разом із дружиною Наталею виростили сина та доньку. У 1993 році помер та похований на сільському кладовищі.

Ковальчук Дмитро Павлович

В 1917 році в с.Черешенька народився Дмитро Мефодійович, закінчив 3 класи сільської школи. Перед війною проживав у Кемеровській обл.., Анжело-Мудженського рну с.Ольговка. Звідки у 1941 році і був призваний до лав Червоної армії. Полк, в якому проходив військову службу, був направлений на оборону столиці Радянського Союзу м.Москви, там був поранений. Після виходу з госпіталю був направлений на фронт у Прибалтику. Німецькі загарбники шалено рвались до Москви і радянські війська були перекинуті для оборони Курсько-Орловського фронту, було нагороджено медаллю «За відвагу». Дмитро Мефодійович пройшов через Польщу, Чехословаччину, штурмував річку Ельбу, Волгу, Лену. За мужність і героїзм, проявлений в роки війни був нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною», орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни рр. Після важкого поранення в руку і голову був відправлений у глибокий тил. Потім повернувся в рідне село Черешенька, трудився в колгоспі. Помер у 1995 році і похований на кладовищі с.Черешенька

Данильчук Павло Дмитрович

Народився в с.Нижнє в селянській родині, закінчив школу. До війни працював у колгоспі. В 1944 році був мобілізований в ряди Радянської Армії і до перемоги знаходився в діючій армії на посаді санінструктора при розвідці. Воював у 117 Гвардійській дивізії, що постійно була на передовій. Особливо важкі і пеклі бої точилися при взятті Берліна та при розгромі Конбуського групування, під час яких було взято 31 тис. полонених. будучи старшиною керував ротою, яка за 2 години відбита 3 контратаки і просунулась на 6 км вперед. За мужність і героїзм, проявлені в цих боях Павла Дмитровича було нагороджено орденом Червоної Зірки. Попереду було ще багато бої, в яких приймав участь наш герой. З визвольним походом пройшов Західну Україну, Польщу, Чехословаччину, дійшов до Берліна, закінчив війну 16 травня. За мужність і героїзм, проявлені в роки війни, Данильчука Павла Дмитровича було нагороджено орденами Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, медалями: «За відвагу», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», багатьма ювілейними медалями. Після завершення війни повернувся в рідне Нижнє, працював в місцевому колгоспів 2006 році Павла Дмитровича не стало, похований на кладовищі с.Нижнє.

Командир гармати 3922 Москва 1980 рік. Леонід Лаврентійович на святкуванні 35-річчя Великої Перемоги в музеї Великої Вітчизняної війни

Під Москвою потрапив у запасний полк і звідти почалася його довга, тяжка, але уже переможна дорога на захід. Солдатська доля пильно оберігаючи, супроводжувала від західного кордону аж до Москви, а звідти – Росією, Україною, Білорусією, Польщею, Німеччиною – до Берліну. Бойове хрещення 152- мінометові гармата під номером 3922 отримала у відомій в історії війні битв за Смоленськ, яка завершилася звільненням міста. Гармата під 3922, дала перший вистріл по Берліну, справді зайняла почесне місце у музеї Великої Вітчизняної війни в Москві. А командир її разом з бойовими побратимами, дійшовши до Берліна і зустрівши там перемогу, повернувся у рідну Черешеньку.

Зустріч із ветеранами Зустріч учнів Нижнянської ЗОШ І-ІІ ступенів із Муляром Іваном Степановичем

Зустріч учнів Нижнянської ЗОШ І-ІІ ступенів із Данильчуком Павлом Дмитровичем, с.Нижнє

23 березня 1944 року частини радянської армії звільнили Нижнє від фашистів. 86 учасників війни дало село. З них 35 загинули, 20 дістали поранення. Додому повернулися учасники війни, які відбудовували зруйноване господарство, ростили дітей, мріяли про майбутнє. За сімдесят повоєнних років зменшилася чисельність ветеранів Великої Вітчизняної війни, на території сільської ради проживає один ветеран – Щесняк Климентій Людвикович.

1. Поховання періоду Великої Вітчизняної війни років на території Деражнянського району Хмельницької області (кателог- довідник). – Хмельницький, Деражнянщина: минуле і сучасне. – Деражня, Деражнянський край: крізь призму людських душ. – Деражня, г-та «Вісник Деражнянщини». – Командир гармати – Список використаної літератури