А створювався він у той час, коли наша держава виборювала незалежність, відстоюючи своє, власне, українське. А запропонувала цю цікаву пошукову роботу Дейнега Валентина Миколаївна, яка тоді в наші юні душі закладала почуття патріотизму, любові до нашої неньки- України, яка була такою знедоленою. Знати свій рід це хорошо, а пізнати історію розвитку життя, побуту своїх пращурів це наш святий обовязок. Гортаючи сторінки історії, зустрічаючись із старожилами, ведучи пошукову роботу, ми зібрали багатий матеріал: побутові речі, гончарні вироби, знаряддя праці, речі домашнього вжитку. Так, за звичайними дверима знаходиться живий куточок історії нашого народу. і коли ти переступаєш поріг, то поринаєш в життя, в побут наших пращурів. Дивуєшся кожному експонату, витвору народних майстрів, бо кожен народ це своєрідний, створений тільки йому притаманними фарбами образ. ЦІЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО ДУХОВНОСТІ Хто не знає свого минулого, Той не вартий майбутнього. Цими прекрасними словами видатного українського поета М.Рильського розпочинається розповідь про наш шкільний музей етнографії. Нове тисячоліття відкриває свою сторінку. 15 січня 1991 року в нашій школі відбулася визначна подія урочисте відкриття етнографічного музею. Ця знаменна подія охопила радістю кожного учня, кожного вчителя, бо творцями цього музею були вони. Пошуково-творча робота проводилась майже 2 роки. А створювався він у той час, коли наша держава виборювала незалежність, відстоюючи своє, власне, українське. А запропонувала цю цікаву пошукову роботу Дейнега Валентина Миколаївна, яка тоді в наші юні душі закладала почуття патріотизму, любові до нашої неньки- України, яка була такою знедоленою. Знати свій рід це хорошо, а пізнати історію розвитку життя, побуту своїх пращурів це наш святий обовязок. Гортаючи сторінки історії, зустрічаючись із старожилами, ведучи пошукову роботу, ми зібрали багатий матеріал: побутові речі, гончарні вироби, знаряддя праці, речі домашнього вжитку. Так, за звичайними дверима знаходиться живий куточок історії нашого народу. і коли ти переступаєш поріг, то поринаєш в життя, в побут наших пращурів. Дивуєшся кожному експонату, витвору народних майстрів, бо кожен народ це своєрідний, створений тільки йому притаманними фарбами образ. ЦІЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО ДУХОВНОСТІ Хто не знає свого минулого, Той не вартий майбутнього. Цими прекрасними словами видатного українського поета М.Рильського розпочинається розповідь про наш шкільний музей етнографії. Нове тисячоліття відкриває свою сторінку. 15 січня 1991 року в нашій школі відбулася визначна подія урочисте відкриття етнографічного музею. Ця знаменна подія охопила радістю кожного учня, кожного вчителя, бо творцями цього музею були вони. Пошуково-творча робота проводилась майже 2 роки.

Рушник на стіні давній наш звичай. Не було жодної на України оселі, котрої не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх- давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а точніше обличчям оселі. Сучасну традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть і вишивають їх досі. Талановитою майстринею вишивки гладдю і хрестиком є у нас Болюбаш Н. М. Цінним експонатом музею є рушник із домотканого полотна вишитий хрестиком. Подарувала його Шепель І. І. «Хай стелиться вам доля рушниками», казали, бажаючи людині щастя.

Цінним експонатом нашого музею є ікона з образом Святого Миколая, у верхній частині ікони образ Пресвятої Богородиці, яка своїм покривалом оберігає нас від усього злого. На свята ми виносимо цю ікону у фойє, запалюємо свічку і подумки висловлюємо свої подяки, побажання або просимо пробачення. Ми пишаємося цим дорогим експонатом, дякуючи Петрівському Д. І., який ще в 1991 році приніс цей подарунок музею.

Серед селянських промислів провідне місце посідає гончарство, яке ввібрало багатовікові технічні навики, виробило художні традиції, що сягають у глибину віків. Складним є це ремесло. Але скільки користі воно приносить людям! І звичайно ж краси! На території нашого району гончарство не розвивалося, сюди завозилися різні гончарні вироби, які хорошо розкуповувались мешканцями. Цікавою історичною довідкою є те, що у рр. став до ладу цегельно-черепичний завод. Основним матеріалом була червона глина, місце знаходження її було дуже близько від заводу. Червоні глини залягають на лівому березі річки Інгул між Новим Бугом і с. Баратівка.

Обробка лляного, конопляного волокна та вовни і виготовлення з них тканини невідємна частина домашніх занять кожної селянської сімї. Процес підготовки волокон із конопель та льону проходив у такій послідовності: ламали, тріпали об стовпи або дошку, мяли на бительні й на завершення підготовки прядива використовували терлицю. Цей експонат приніс до музею в 1991 р. Петрівський Д. І.