Роботу виконав учень 9 Б класу НК ЗОШ 5 м. Таврійська Тютюн Ярослав 2013 рік

Ада́м Міцке́вич (пол. Adam Mickiewicz; біл. Адам Міцкевіч; лит. Adomas Bernardas Mickevičius'; *24 грудня листопада 1855) один із найвидатніших польських поетів, заснов- ник польського романтизму, діяч національно-визволь- ного руху. Засновник польської романтичної драми і вдома, і в Західній Європі порівнюється з Бай- роном та Гете. Під час свого життя у Парижі був профе- сором Слов'янської літера- тури в Колеж де Франс.

Народився 24 грудня 1798 року на хуторі Заоссє, біля Новогрудка Литовський губернії, нині Білорусь, в сім'ї адвоката та збіднілого родовитого білорусь- кого шляхтича Миколи Міцкевича. Мати поета походила з сім'ї вихрещених євреїв-франкістів.

Охрестили майбутнього поета у фірном костьолі 12 лютого 1799 року. Начальну освіту Адам отримав в домі- ніканський школі у Ново- грудке з 1807 по 1815 років. У 1815 році був зачисле- ний «казеннокоштним» сту- дентом до Віленського уні- верситету на фізико-матема- тичний факультету, але че- рез рік перевився на істо- рико-філологічний. По закін- ченню був направлений вчи- телем латинської словесності в Ковне з 1819 по 1823 роки.

В рік, коли помер його бать- ко (1812), він був свідком похо- ду французів на Росію, якій під- няв національні надії поляків на Наполеона. Ці події глибоко врі- зались у память юнака, з тієї ми- ти він зробився на все своє життя наполеонистом. Це на студентський лави його захватив романтизм. У середі ві- ленській університетської моло- ди романтичний рух мав іще і на- ціональній відтінок. Молоде по- коління народилось вже після розділу Польщі, воно надіялось на майбутнє не тільки культур- не, а і політичне.

Надії ці були під- тримані європейсь- кими подіями: утво- ренням Наполеоном 22 червня 1807 ро- ку герцогства Вар- шавського та Олек- сандром I 27 листо- пада 1815 році - Царства Польсько- го, якій затвердів границі Царства Польського в розмі- рах тих земель Речи Посполитої, які ві- дійшли до Росії за I- IV розділами Поль- щі.

Всеросійський імператор, польський король Олександр I.

Головним лідером руху між студентами був Фома Зан; любимцем молоді зро- бився Міцкевич. Товарист- во звалось "Променисті" (Promieniści), мало свій статут, затверджений рек- тором, розподілялось на групи по факультетам, ма- ло свої сходки та за містки гуляння, у якіх нерідко брав участь приїжджий у Вільно ковенський вчи- тель. Товариство входило до товариства филоматів (від грек.тягнутися до знання), президентом якого був Юзеф Ежовський

У 1822 і 1823 році за допо- могою близьких друзів Міцке- вич у Вільно видає два невели- ких томики «Поезій». Перший віршований збірник Міцкевича («Поезія», том 1, 1822) став маніфестом роман- тичного напрямку в польській літературі. Він складався із ба- лад та романсів.

Організацію, до котрої належав Міцкевич, викрили царські шпигу- ни та їхні польські посіпаки. Фи- ломатів і близьких до них фила- ретів у 1823 році заарештували, запроторили до в'язниці, а восени 1824 року засудили до різного ступеня покарань. Заарештовано було 108 колиш- ніх студентів, у тому числи і Міц- кевич (з 23 жовтня 1823 року по 21 квітня 1824 року). Міцкевич був звільнений в квітні 1824 року на поруки професора Віленського університету Йоахима Лелевеля. У жовтні він отримав наказ негайно виїхати під супрово- дом жандармів до Петербургу. В день відомого наводнення 25 жовтня 1824 року Міцкевич прибуває до Петербургу.

На початку 1825 року він отримує призначення в Одесу, де працював вчителем у Рішельєвському ліцеї. В Україні він перебував понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспіль- ним і культурним життям, фолькло- ром та історією. Тут було написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балади «Воєвода» і «Дозор". У літку їздіть до Криму. У 1825 р. при переїзді на роботу в Москву у Харкові познайомився з ві- домим письменником Петром Гулаком – Артемівським, внаслідок чого вийшла балада «Пані Твардівська» українською мовою. У Москві, при- їхавши у грудні 1825 року, Адам Міц- кевич посів посаду чиновника канце- лярії генерал-губернатора. Восени 1826 р. поет знайомиться з членами журналу «Московській телеграфъ», поетами і письменниками. –

Найяскравішим було знайомство з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 року до Петербурга вони з Пушкіним стають най- кращими друзями, ходять на літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Міцкевич перекладає вірші Пушкіна польською мовою. У журналах і альманахах в пері- од 1826–1830 роках друкувалися твори Міцкевича: балади, «Сонети», «Фарис», «Конрад Валлендор», «Дзяди». Епіграфом до циклу «Кримських сонетів» стали слова Гете: «Хто хоче зрозуміти поета, повинен поїхати в його країну».

Морська тиша На верховині Тарханкутській Ясною стрічкою наш вимпел ледве має, I грає лагідно прояснена вода, Немов замріяна про щастя молода: Прокинеться, зітхне - і знову засинає. Неначе прапори, як грізний бій затих, Дрімають паруси; мов ланцюгом прикуте, Судно гойдається, ладне й собі заснути. Зітхнув моряк. В гурті дзвінкий лунає сміх. О море! Є поліп, що у хвилини бурі На дні ховається, у темряві похмурій, А в тишу догори хвилясто вирина. О мисле! Спогадів є гідра мовчазна, Що спить на дні твоїм під бурями й громами, А в супокійну мить все серце пазурами!

Алушта вдень Скидає вже гора туманні з себе шати, Намазом ранішнім росистий лан бринить, Ліси колишуться і ронять з верховіть, Як з чоток дорогих, рубіни і гранати. Мов квіти, що дала природа їм літати, Знялись метелики веселкою в блакить, I діамантами вся далеч майорить; Там, далі, сарани потягся рій крилатий. Де скеля серед хвиль гранітна вигляда, Нуртує й піниться розгнівана вода, В ній іскри миготять, як тигрові зіниці. То бурі-вісниці для берегів земних, Ген - хвилі лагідні у вічній хитавиці, Човни і лебеді гойдаються на них.

Бахчисарай Великі та німі Гіреїв двір і сад! По ганках, що мели покірних баш тюрбани, Через потуги трон і любощів дивани Літає сарана, повзе холодний гад. Повився темний плющ і дикий виноград По вікнах, по стіні подобою альтани. Руїна - пише тут на мурах гість незнаний, Як Валтасарові, на віковічний згад. А в залі ще стоїть окраса мармурова: Гарему то фонтан. Сльоза його перлова Спадає по сльозі і промовля щомить: "О де ви, де тепер, любов, могуття й славо, Що мали у віках сіяти величаво? Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить".

Руїни замку в Балаклаві Ці замки, що лежать у безладі руїн,- Сторожа і краса твоя, невдячний Криме! Тепер уламки це, що гад живе між ними, Чи гірший, аніж гад, людського роду син, На вежу сходимо, тут напис є один. Можливо, це ім'я, що вчинками гучними Було прославлене. Та час невмолимий Покрив зелом його серед замшілих стін. Тут грек на камені різьбив тонкі оздоби, Монголів Генуя обертала в рабів, Намаз побожний свій отут хаджі творив. Тепер тут чорний гриф літа при темнім гробі; Так в місті, де нема нікого, крім мерців, Чорніють прапори погребної жалоби.

Адреси, де жив Міцкевич з 1801 по 1829 роки. Новогрудок, роки, вул. Ленина, буд.1 Вільно (Вільнюс), Литва, 1822 рік. вул. Бернардинська (тепер переулок Пилес), буд.11. Одеса з лютого по березень 1825 року – вул. Дерибасівська, 16. Євпаторія липень 1825, вул. Караїмська, 53. Москва року пансіон Федора Лехнера Мала Дмитрова, 3/10 Санкт-Петербург з по року – будинок Й- А Йохима - вул. Велика Міщанська, 39

За поему «Конрад Валлен- род» Міцкевича знову почина- ють переслідувати. Він вряту- вався виїздом за кордон у травні 1829 року. Ця подія бу- ла фатальною в його житті: після цього поет вже ніколи не міг повернутися до Литви та Польщі. Звістку про польське по- встання 29 листопада 1830 року Міцкевич отримав у Ри- ми. Досі він збирався у поїзд- ку воно було подавлено. По весні 1831 року, він зупинився на кілька місяців у Дрездені.

Польська еміграція була охоплена розбратами й протиріч- чями. Марне силкуючись внести дух «революційно-патріотич- ної єдності», сам він не входив у жодну емігрантську групу, будучи однак по напряму думок ближче всього до революцій- но-демократичної групи Лелевеля в Парижу, куди Міцкевич переїхав у серпні 1832.

Ідеї польського месіанізму розвинені в художньо-пуб- ліцистичному творі «Книги польського народу й польсь- кого пілігримства» (Księgi narodu polskiego i pielgrzym- stwa polskiego, 1832). Польське розсіювання покли- кано брати участь у загальній війні за вільність народів, воскресіння яких повинне привести у воскресінню Польщі. Ті ж ідеї пропагува- лися в статтях Міцкевича в газеті «Польський пілігрим» (Pielgrzym Polski, ).

В 3-й частини поеми «Дзяди» (1832) із фрагментарною побудовою й двома планами дії, фантастичним і реальним, зображене, зокрема, наслідок у справі филаретів, викла- дається доктрина «польського месіанізму», згідно з якою страждання Польщі пов'язані з особливим історичним по- кликанням народу мученика «Христа народів».

До «Дзядам» примикає «Уривок» цикл віршів з картинами Росії. У нього ввійшли такі вірші, як «Пам'ятник Петру Великому», «Дорога в Росію», «Олеш- кевич», «Петербург», «Моїм друзям- москалям» (у російському перекладі «Росіянином друзям»). Своїм віршем «Моїм друзям-москалям» (1830) Міцке- вич праг сказати, що призиває до бо- ротьби не з російським народом, а з ім- перським гнітом, від якого страждають як поляки, так і росіяни. У ньому, звер- таючись до російських поетів, він запи- тує, чи залишилися вони вірні своїм во- лелюбним ідеалам: «Може бути, хтось із вас продав душу свою паную й сьогодні на його порозі б'є йому укло- ни… Може бути, хтось із вас продажною мовою прославляє його тріумф і радіє мученням своїх друзів…»

Найбільший твір Міцкевича епічна поема «Пан Тадеуш» (Pan Tadeuszczyli Ostatnizajazdna Lit- wie),що писався в і видана в Парижу в 1834 році. У поемі створений повний ностальгії й гумору образ барвистих, але історично приречених шляхетсь- ких вдач. Уважається польською національною епопеєю й шедев- ром словесному живопису. По «Пану Тадеушу» був знятий фільм польським режисером Анджеем Вайдою (1999).

Незабаром після закінчення "Пана Тадеуша", у середині 1834 року, у домашньому житті поета відбулася більша зміна. Ще в Петербургові він був знаком з пианісткою Шимановсь- кою ( 1830), одна з дочок якої, Ціли- на залишилася в нього в пам'яті як жваве й миле дитя. Друзі порадили тепер поетові зробити Цілине пропо- зицію, яка була прийняте. Для сімей- ного життя були потрібні засоби: на- роджувалися й підростали 6 дітей дочки Марія та Гелена, а також сині Владислава Władysława ( ), видатний діяч польської еміграції, Юзефа ( ), Олександра і Яна.1830Władysława

Міцкевичу вдалося в 1838 році одержати кафедру латинської словесності в протестантському Лозаннському університеті. Неза- баром після того друзі його в Парижу (Жорж Санд, Леон Фоше) переконали міністерство Тьера й Вильмена запропонувати пала- там установа в Coll è ge de France особливої кафедри слов'янсь- ких літератур, що спеціально призначеної для Міцкевича. Пропо- зиція була прийнята; Міцкевич переселився в Париж і прочитав вступну лекцію 22 грудня 1840 року, тиждень через після врочис- того прибуття в Париж пороху Наполеона. З лекторів Coll è ge de France Міцкевич особливо близько зійшовся з Кинє та Мишлэ.

В 1841 році підпав під вплив проповідни- ка польського месіанізму Анджея Товянсько- го ( ), якій утворював у римському католицизмі особливу течу. Він відразу поді- яв на Міцкевича, запропонувавши йому від- правитися разом у будинок божевільних, де декількома сильними словами, сказаними дружині Міцкевича, зцілив її миттєво від не- дуги. Почалося вербування послідовників між вихідцями, яке, однак, не мало значних успіхів. Багато зі звернених потім відпали; усі польські священики стали супротивника- ми нового навчання. Богослужіння в паризь- ких церквах з публічними мовами Товянсь- кого й Міцкевича зробили скандал і спричи- нили за собою вигнання Товянського із Франції (липень 1842 рік). За пропаганду товянизма французький уряд в 1845 року відсторонило Міцкевича від читання лекцій.

Побувавши в Товяньського у Цюриху у лютому 1846 року, Міц- кевич розійшовся з ним принци- пово в головнім питанні - про своєчасність революційного ру- ху, якій потрібний, що змінити політичний лад Європи. Міцкевич угадував і пророкував підходящу буру подій (перевороти 1848 ро- ку) і неминуче падіння монархії Луи-Филипа, відчував сильне ко- ливання ґрунту у Швейцарії і у Північної Італії, близький кінець австрійського панування в Італії.

Прибувши до Риму на початку січня 1848 року Міцкевич був допущень до Ватикану, не дивлячись на протидію по- ляків-священиків, та утворів особливий орден "Воскресін- ня" (Zmartwychw s tanie). Коли спалахнули революції 1848 років Міцкевич, як засновник Польського легіону, прапор якого було освячено Пиєм IX, відправився із завербовани- ми їм добровольцями (15 чол.) у Мілан, де й уклав щодо цього легіону, що швидко підсилився, договір з тимчасовим ломбардським урядом, підтверджений потім королем Кар- лом Альбертом.

Після обрання Луи-Наполеона в президенти Французької республіки Міцкевич на засоби графа Ксаверія Броницкого почав видання французької газети La tribune des peuples". У Герцена, бувшого при відкритті газети, зберег- лася розповідь про дивне враження на присут- ніх від мови Міцкевича, що виразив надію, що демократична Франція піде звільняти народи під керівництвом якого-небудь із Наполеонів. Газета була республіканська й радикальна; во- на нападала на уряд за Римську експедицію, за відновлення світської влади Тата. Коли відбу- лася кровопролитна катастрофа в Парижу, 13 червня 1849 року, при чому подавлена була опозиція, що мала на чолі Ледарю-Роллена, у числі безлічі закритих журналів була й "Трибу- на народів"; її редактори заарештували по пі- дозрі в участі в заколоті, самому Міцкевичу за- грожувала небезпека арешту; його публіцис- тична діяльність припинилася назавжди.

Після державного перевороту 2 грудня 1851 року Міцкевич охоче підкорився факту, що відбувся, який він здавна передбачив і пророкував. Із усіх французьких партій йому завжди була ненависна тільки одна, а саме орлеанізм за його себелюб- ний початок: "chacun chez soi, cha- cun pour soi". По доповіді міністра народної освіти Фортуля 12 квітня 1852 року, були остаточно відстав- ле-ні від своїх кафедр в Coll è ge de France Мишлэ, Кинэ та Міцкевич. Однак імператор згадав, що польський поет був з 30-х років не- змінним апостолом наполеонівської ідеї, і надав йому скромну посаду бібліотекаря при книгозбірні Арсе- налу в Парижу.

Під час Кримської війни ( ) надії Міцкевича знову ожили; він очікував, що війна з Росією поставить на чергу польське питання, і запропонував свої послуги фран- цузькому уряду для вченої місії на Схід.

5 березня 1855 року померла дружина Міцкевича, за- лишивши сиротами трьох дітей. Овдовілий поет одержав у вересні те призначення, про яке клопотав. Міцкевич виїхав морем з Парижа в Константинополь із метою створення там нового польського, а також єврейського легіонів, яки по- винні були діяти в польських цілях у війні з Росією.

26 листопада 1855 року Міцкевич раптово помирає від холери у далекому Константинополі в помешканні Михай- ла Чайковського. Перед тим як померти, сказав своєму другу Служальсь- кому, якій спитав його чи не хоче він чогось передати ді- тям: «Нехай люблять друг друга – Завжди!» Його тіло перевезли до Парижа, де поховали на кладови- щі Montmorency. Через 40 років перепоховали у Вавельсь- ких підземеллях у Кракові.

Хоча Адам Міцкевич і вважається польським поетом, бо всі його твори написані польською мовою, однак його по- ходження й досі точно не встановлено. Деякі автори опису- ють його як « польсько-литовського» поета, інші ж через місце народження, освіту та дитинство вважають його біло- русом. Будинок, в якому народився Адама Міцкевича, с. Заоссє.