Що саме головне було в моєму житті? Без роздумів відповідаю:любов до дітей В. Сухомлинський

Урок для вчителів Серце віддаю дітям

В. Сухомлинський: Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безслідною пилинкою. Людина народжується, щоб залишити по собі слід вічний.

В. Сухомлинський народився 22 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району на Кіровоградщині у хліборобській родині.

Батько зумів передати своєму синові деякі секрети народного ремесла – різблення по дереву. Тому хлопець зробив собі сопілку з бузини, бо дуже захоплювався грою на народних інструментах. Це захоплення музикою залишилося у нього на все життя.

Мати, Оксана Овдіївна, зуміла розкрити перед ним красу народної пісні. Багато творів присвятив В. Сухомлинський матерям, бо й сам був добрим, ніжним, люблячим сином.

Сімнадцятирічним юнаком Сухомлинський – учитель мови і літератури – переступив поріг школи і залишився в ній до кінця свого життя. Полтавський державний педагогічний інститут, в якому навчався В. Сухомлинський.

В. Сухомлинський працював директором Увинської середньої школи, що в Удмуртії, завідуючим Онуфріївським райвно, директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині.

У результаті зявилася підготовча група, пізніше названа дітьми і батьками Школою радості, а також Кімната слави, Діброва героїв, Куточок краси, Кімната казки, Острів чудес. У наполегливих пошуках директорові щиро допомагали вчителі.

Навчання відчувати красу природи, пізнавати її явища, робота над розвитком мислення дітей відбувалися у так званій Школі під Голубим Небом.

Йому присуджено вчений ступінь кандидата педагогічних наук, за плідну педагогічну діяльність нагороджено медаллю А. С. Макаренка. Педагогічні праці В. Сухомлинського не могли бути непоміченими.

Вірною супутницею, порадником, другом Василя Олександровича була його дружина Ганна Іванівна, яка успішно працювала вчителем російської мови і літератури в очолюваній ним школі.

Школа… за самою природою своєю має бути святим місцем гуманності, людяності, храмом високої культури людських почуттів. В. Сухомлинський

Серце віддаю дітям

«Щоб стати справжнім педагогом, вихователем дітей, треба віддати їм своє серце, пройти школу сердечності, тобто, пізнати серцем все, чим живе, про що думає вихованець». В. Сухомлинський

Притча про мудрого вчителя Чому притча має таку назву? Якого вчителя можна вважати мудрим?

Учитель. Хто він? Учитель завжди лікар… Учитель, безумовно, художник… Учитель завжди актор… Учитель – скульптор… Учитель – великий психолог… Учитель – талановитий режисер… Учитель щодня суддя…

Учитель. Хто він? Учитель, на жаль, чиновник... Учитель – клоун... Учитель – поет і письменник… Учитель – мудрий філософ... Учитель буває інженером... Учитель – бухгалтер і економіст… Учитель – творець...

Учитель. Хто він? Учитель – космонавт… Учитель, безумовно, диригент... Учитель іноді священик… Учитель буває дресирувальником… Учитель – ілюзіоніст… Учитель – висококваліфікований менеджер…

Гармонія розуму і серця – це та найважливіша риса, без якої неможливе педагогічне покликання.

Філософія серця «Ми, вчителі, не вчимо дитину мислити. Ми з перших же кроків її шкільного життя закриваємо перед її очима двері в привабливий світ оточуючої природи, і вона вже не вслухається в дзюрчання джерела, у дзвін весняних крапель, в пісню жайворонка. Вона завчає лише сухі, безколірні фрази про всі ці дивовижні речі».

«Виховання великого, доброго серця, це, образно кажучи, турбота про ту гілку, на котрій зеленіють пишні паростки людяності, гуманності».

«Турбота про гармонійний розвиток моралі, розуму, почуття, про виховання благородного серця, чистоту всіх духовних поривань і прагнень є сутністю виховання нової людини».

«У світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. Відтоді, як людина стала людиною, з тієї миті, коли він задивився на пелюстки квітки і вечірню зорю, він став вдивлятися в самого себе. Людина осягла красу... Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, їм осягається, живе в його душі...».

«Моє піклування про успіхи в навчанні починаються з піклування про те, що їсть і як спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як висловлює в малюнку свої думки й почуття, які почуття пробуджує в її душі музика природи, яка улюблена казка є у дитини, наскільки чутливо сприймає вона радощі й негаразди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила у звязку з цим».

"Я не боюся ще й ще раз повторювати: турбота про здоров'я - це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили".

Мистецтво говорити «Якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово».

«Скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється суд. Хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров».

Слово – це могутній, тонкий і всесильний інструмент, який у вмілих руках може зробити все».

Мовленнєва культура людини – це дзеркало її духовної культури.

«Людській силі духу немає межі. Немає труднощів і незгод, яких би не могла здолати людина. Не мовчазно перетерпіти, перестраждати, але здолати, вийти переможцем, стати сильніше. Більше всього бійтеся хвилини, коли труднощі покажуться вам нездоланними, коли з'явиться думка відступити, піти по легкому шляху».

Останні слова його теж були про школу: Знову вересень… Дзвоник. Діти йдуть до школи, а я іду з життя… Василь Сухомлинський похований біля школи, метрів за триста.

Я ніколи в житті не належав собі. В. Сухомлинський