Міністерство освіти і науки України Золотоніська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Черкаської обласної ради Мій ідеал гомадянина-патріота Робота клубу Робота клубуЄвропейськийвибірКерівник: Базаря О. М.

Підпроект Мій ідеал громадянина-патріота Вона писала правду… (Олександра Радченко)

Патріот – це той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий для них на жертви й подвиги

Олександра Миколаївна Радченко народилася в 1896 році в Охтирці Харківської губернії в родині службовця. Її батько був заступником керуючого одного з великих цукрових заводів. Олександра Миколаївна Радченко народилася в 1896 році в Охтирці Харківської губернії в родині службовця. Її батько був заступником керуючого одного з великих цукрових заводів. О. Радченко закінчила середній спеціальний навчальний заклад і стала вчителькою російської мови. Непогано малювала. Емоційна, художньо обдарована людина. Вчителювала на Харківщині. Мала чудову сімю: чоловік, який працював лісником, та три доньки. О. Радченко закінчила середній спеціальний навчальний заклад і стала вчителькою російської мови. Непогано малювала. Емоційна, художньо обдарована людина. Вчителювала на Харківщині. Мала чудову сімю: чоловік, який працював лісником, та три доньки.

Щоб бути поетом у справі народної освіти, треба стояти на одному грунті з народом, треба гаряче любити його, і причому любити просто і без претензій; треба силою безпосереднього почуття розуміти і його невисловлене горе, і неусвідомлені надії, і незясовані прагнення… Щоб бути поетом у справі народної освіти, треба стояти на одному грунті з народом, треба гаряче любити його, і причому любити просто і без претензій; треба силою безпосереднього почуття розуміти і його невисловлене горе, і неусвідомлені надії, і незясовані прагнення… Д. І. Писарєв Д. І. Писарєв

Рану,завдану батьківщині, кожен із нас відчуває в глибині свого серця. В. Гюго Олександра Миколаївна була одним із мільйонів свідків Голодомору рр. на Харківщині. Кожного дня вона дивилася в голодні очі учнів, яких з кожним днем ставало менше. Вона усвідомлювала, що її чекає за поширення інформації про ті жахливі події… Вона знала, на який ризик іде, довіряючи правду лише своєму щоденнику. Адже по-іншому не могла. Тому й писала: Олександра Миколаївна була одним із мільйонів свідків Голодомору рр. на Харківщині. Кожного дня вона дивилася в голодні очі учнів, яких з кожним днем ставало менше. Вона усвідомлювала, що її чекає за поширення інформації про ті жахливі події… Вона знала, на який ризик іде, довіряючи правду лише своєму щоденнику. Адже по-іншому не могла. Тому й писала:

«Вівторок 5 квітня 1932 р. «Вівторок 5 квітня 1932 р. Голод штучно створений голод набирає кошмарного характеру. Чому викачували до зернини хліб, нікому не зрозуміло, і тепер, коли вже бачать результат такого викачування, все-таки вимагають хліб на сівбу, взагалі посівний матеріал. А коли селянин обурено вигукує, що в нього забрали весь хліб на хлібозаготівлю, йому відповідають запитанням: «А навіщо ти весь віддав, слід було мати на увазі, що сіяти чимось треба». А діти голодують, змучені, виснажені, замучені глистами, бо їдять вони буряки. І ті ось-ось закінчаться, а до врожаю ще чотири місяці. Що буде?! Злидарське життя поступово перетворює людей на брутальних, жорстоких, розгнузданих, готових на злочин істот... Голод штучно створений голод набирає кошмарного характеру. Чому викачували до зернини хліб, нікому не зрозуміло, і тепер, коли вже бачать результат такого викачування, все-таки вимагають хліб на сівбу, взагалі посівний матеріал. А коли селянин обурено вигукує, що в нього забрали весь хліб на хлібозаготівлю, йому відповідають запитанням: «А навіщо ти весь віддав, слід було мати на увазі, що сіяти чимось треба». А діти голодують, змучені, виснажені, замучені глистами, бо їдять вони буряки. І ті ось-ось закінчаться, а до врожаю ще чотири місяці. Що буде?! Злидарське життя поступово перетворює людей на брутальних, жорстоких, розгнузданих, готових на злочин істот... Четвер 2 червня 1932 р. Четвер 2 червня 1932 р. Як тяжко жити, до розпачу тяжко. Взагалі, час незвичайний, не відомий в історії. Усі страждають від недоїдання або голоду. І взагалі від напівзлиденного способу життя. До всього байдужість страшна, гнітюча... Як тяжко жити, до розпачу тяжко. Взагалі, час незвичайний, не відомий в історії. Усі страждають від недоїдання або голоду. І взагалі від напівзлиденного способу життя. До всього байдужість страшна, гнітюча...

…Провела я Лілю і їй навязувала вузлик (їжу). Рідкісний тепер дім, де навязують вузлики і ялинку влаштовують. У Харкові коїться жах голоду. Крадуть дітей і продають ковбасу з людського мяса. Крадуть і беруть викуп, писали в газетах, що вживають заходів, але... діти все гинуть. …Провела я Лілю і їй навязувала вузлик (їжу). Рідкісний тепер дім, де навязують вузлики і ялинку влаштовують. У Харкові коїться жах голоду. Крадуть дітей і продають ковбасу з людського мяса. Крадуть і беруть викуп, писали в газетах, що вживають заходів, але... діти все гинуть. Понеділок 9 січня 1933 р. Четвер 23 березня Четвер 23 березня Горя я бачила людського цього дня жахливо багато. З тяжкими враженнями поверталися додому... край дороги побачили ми мертвого діда, обірваного, худого... Вїжджаючи в Бабку, ми наздоганяли хлопчика років семи, супутник мій крикнув, але хлопчик ішов хитаючись і ніби не чув, кінь наздогнав його, я крикнула, хлопчик звернув із дороги нехотя, мене тягнуло глянути в обличчя йому. І моторошне, страшне, незгладиме враження залишив вираз цього обличчя... такий вираз буває в людей, коли вони знають, що мають ось-ось скоро, скоро померти, і не хочуть смерті. Біля сільради зустріли старого з таким самим виразом, як у хлопчика. А сьогодні селянин прийшов просити роботи... хапав буряк сирий з-під лавки. Обличчя в цього чоловіка було брезкле від голоду. У неділю прийшла з повними розпачу і благання очима дружина священика... в них удома 7 чоловік». Горя я бачила людського цього дня жахливо багато. З тяжкими враженнями поверталися додому... край дороги побачили ми мертвого діда, обірваного, худого... Вїжджаючи в Бабку, ми наздоганяли хлопчика років семи, супутник мій крикнув, але хлопчик ішов хитаючись і ніби не чув, кінь наздогнав його, я крикнула, хлопчик звернув із дороги нехотя, мене тягнуло глянути в обличчя йому. І моторошне, страшне, незгладиме враження залишив вираз цього обличчя... такий вираз буває в людей, коли вони знають, що мають ось-ось скоро, скоро померти, і не хочуть смерті. Біля сільради зустріли старого з таким самим виразом, як у хлопчика. А сьогодні селянин прийшов просити роботи... хапав буряк сирий з-під лавки. Обличчя в цього чоловіка було брезкле від голоду. У неділю прийшла з повними розпачу і благання очима дружина священика... в них удома 7 чоловік».

Олександра Радченко: Мета моїх записів – присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в роках український народ переживав страхіття… Мета моїх записів – присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в роках український народ переживав страхіття…

АРЕШТ Через 13 років, 14 грудня 1945 року, кілька зошитів-щоденників із записами про Голодомор стали причиною арешту Олександри Радченко. Її було засуджено за антирадянську агітацію на 10 років позбавлення волі у виправно- трудових таборах із наступним обмеженням прав на пять років, із конфіскацією особистого майна. Через 13 років, 14 грудня 1945 року, кілька зошитів-щоденників із записами про Голодомор стали причиною арешту Олександри Радченко. Її було засуджено за антирадянську агітацію на 10 років позбавлення волі у виправно- трудових таборах із наступним обмеженням прав на пять років, із конфіскацією особистого майна.

Спогади дочки Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я пять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сімю розстріляють, тому ми спалили їх... Мама щоденників ніколи не ховала. Добралися до скриньки, де лежали щоденники. Я пять-шість загальних зошитів, які лежали на столі, встигла закинути під подушку. Після арешту мами ми почали їх читати, а там стільки жахів було написано про Голодомор, що ми вирішили, що всю сімю розстріляють, тому ми спалили їх...

Реабілітація 23 липня 1991 року Олександру Радченко посмертно реабілітували, тобто визнали несправедливо засудженою. Щоденники, які були прикріплені до справи, зберігалися в архіві КГБ, де про їх існування ніхто не знав. Тільки в 2001 році ці матеріали знайшли в архіві. 23 липня 1991 року Олександру Радченко посмертно реабілітували, тобто визнали несправедливо засудженою. Щоденники, які були прикріплені до справи, зберігалися в архіві КГБ, де про їх існування ніхто не знав. Тільки в 2001 році ці матеріали знайшли в архіві.

Я випадково почула по радіо, що можна ознайомитися зі щоденниками Олександри Миколаївни Радченко, які містяться в СБУ, - згадує донька Еліда. – Я була зворушена, розплакалася. Мама недарма десять років відсиділа, і її робота не пропала марно. ВОНА ПИСАЛА ПРАВДУ… Я випадково почула по радіо, що можна ознайомитися зі щоденниками Олександри Миколаївни Радченко, які містяться в СБУ, - згадує донька Еліда. – Я була зворушена, розплакалася. Мама недарма десять років відсиділа, і її робота не пропала марно. ВОНА ПИСАЛА ПРАВДУ…