Я ЛЮБЛЮ МОЄ СОНЯЧНЕ МІСТО. Я ЛЮБЛЮ МІЙ Івано-Франківськ!

Івано-Франківськ Івано-Франківськ З 1662 і до 1939 року носило назву Станиславів (а не Станіслав), з 1939 року радянською окупаційною владою було перейменовано у Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300- річчя місто було перейменовано у Івано- Франківськ в честь видатного письменника Івана Франка. Розташування Івано-Франківськ розташований на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради знаходяться 6 навколишніх сіл: Вовчинець, Опришівці, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин.

Івано-Франківський академічний музично-драматичний театр ім. І. Франка памятник Іванові Франку

Історія Місто утворилося на місці двох сіл: Заболоття (1437 р.) і Княгинин (1449 р.). Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо, що у 1662 році Станіслав отримав магдебурзьке право. Ця дата і вважається офіційною датою заснування міста. В 1654 році краківський воєвода і великий коронний гетьман Станислав Ревера Потоцький викупив землі, де лежить нинішнє місто, у заможної родини Жечковських з метою спорудження тут фортеці для захисту від набігів кримських татар та як свій опорний пункт на галицькій землі. Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Франціско Корассіні з Авіньйону у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станіславів дві потужні в'їздні брами: кам'яні Галицька та Тисменицька брами. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої на Тисменицю.

Веселкові барви мого міста

Серце міста - РАТУША

В'їзди в Станіславів, юне, новостворене місто, прикрашали великі таблиці з чорного мармуру, на яких красувалась вибита золотом назва поселення та герб Потоцьких. Був ще один хід у місто - так звана вірменська (заболотівська) фіртка, стежина з якої вела до міської торговиці. До брам та фіртки вели три мости. Станиславів починався з Ринкової площі й ратуші, збережені у видозміненому стані понині. Образ міста історично асоціювався з теорією В. Скамоцці «Ідеального міста» (міста-зірки, міста-сонця) - гармонійного, компактного, доцільного і невразливого до нових методів військових дій. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи. Графічно- метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі. За оригінальність архітектури місто інколи називають «малим Львовом». В засадах містоплануваня немає характерного для середньовічних міст конфесійного «пресингу». Архітектура міста характеризує образ рівноправної громади, виражений в домінуванні ринково- ратушної площі, яку оточували правильним колом храми різних конфесій і релігій, що відповідало духу вільного міста. Костели, церкви, синагоги - католицькі, греко-католицькі, вірменські, гебрейські - все це впродовж сотень років культивувало віротерпимість, а також вироблення у жителів міста розуміння пріоритетності громадянських цінностей. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями - українці, поляки, німці, євреї.

Катедральний собор

Архітектура міста

14 серпня 1663 році польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станиславову магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом "пилявою" (знаком Потоцьких) у створі воріт. У 1665 році завершено будівництво дерев'яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти Андрея Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців. У 1666 році закінчено будівництво першої дерев'яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-католицьке віросповідання. 4 січня 1667 року було надано письмовий привілей Андрея Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи. Прийнятим 1 квітня 1667 року Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання у місті. У 1668 році Андрей Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню.

Стометрівка

Остаточно сформувалося розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени - у південній, євреї - у західній. За привілеєм Андрея Потоцького 15 квітня 1669 року парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновського, архієпископа Львівського, і при ній було відкрито "Академію" (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету. У 1669 році польський король Михайло Вишневецький дозволив утримувати при Колегіаті трьох каноників і трьох прелатів, які одночасно були викладачами Академії - першого вищого учбового закладу Галичини, де навчалося до 200 учнів. У 1672 році закінчено часткову перебудову Станиславіської фортеці: дерев'яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в'їзні брами в місто - Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки кріпосної стіни залишилися нині по Фортечному провулку. З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об`єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини XVIII ст. існувало 20 цехів - шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Інтенсивність розвитку промислової діяльності була пов`язана з розвитком продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, ліберальним містоврядуванням, ростом міського добробуту, надійною обороною, а також інтенсивною торгівлею і проведенням регулярних регіональних ярмарок, що перетворювали місто в економічний центр. Однією з домінуючих галузей була обробка шкіри, сап`янове виробництво і обробка та виготовлення екзотичних "перських виробів". Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

Залізничний вокзал

(Ворота маєтку Потоцьких)

У XVIII-XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 року імперії Габсбургів (від 1804 Австрійської імперії, від 1867 Австро-Угорщини). У розвиток його ремесел і культури крім українців зробили свій внесок: поляки, євреї і вірмени національні громади яких були тут досить численними. Громадське життя сколихнула революція 1848 року. У Станиславові створено «Руська раду» поряд з польською, організовано загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту було обрано депутатів-українців. Друга половина 19 століття відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 році: тоді ж беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро- горілчане об'єднання, шкірфірма «Плай». У 1884 році відома громадська діячка й письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори «Товариства руських женщин» (пізніша назва «Союз українок»). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні. Під час першої світової війни, у роки за місто точились жорстокі бої. Частину історичної забудови міста було зруйновано і відновлено вже у новітніх архітектурних формах.

Івано-Франківський міський виконавчий комітет, Обласна державна адміністрація

Місто між двох річок

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році було створено Західно-Українську Народну Республіку, а Станиславів протягом січня-травня 1919 року був її столицею. Саме у ці роки тут побували такі визначні українські діячі, як-от: М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, Є.Коновалець. У роках перебував у складі Польщі. З вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВС в'язнів та підозрюваних (невинних людей), що перебували у Станиславівській в'язниці на момент розв'язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла їх поховано у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки та віднайдено рештки 586 осіб: у більшості жертв кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Серпанком ночі манить мене місто…

Наче якусь таємницю приховують тихі вулички міста…

Під час другої світової війни місто три роки ( ) було під фашистською окупацією. Боротьбу із загарбниками очолили підпільники Організації Українських Націоналістів Української Повстанської Армії. У серцях прикарпатців досі відзивається болем прилюдний розстріл окупантами 27 патріотів у центрі міста в листопаді 1943 року. Всього у Станиславові та його околицях фашисти знищили понад 100 тисяч мирних громадян. У 1962 році місто відзначило своє 300-річчя: його було переіменовано відтоді носить ім'я видатного письменника та громадського діяча Івана Франка, який неодноразово тут побував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори. Івано-франківці разом з усіма мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні синьо- жовті прапори піднялися над містом уже в квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року масово проголосували за незалежність України.