(Марі Франсуа Аруе) (1694 – 1778)

Вольте́р (фр. Voltaire, справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. François Marie Arouet, 21 листопада 1694, Париж, Франція 30 травня 1778, Париж, Франція) французький письменник і філософ -деїст.

Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759), «Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731), «Танкред» (видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика.

Історична творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально- абсолютистської системи: «Філософські листи» (1733), «Філософський словник» ( ). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст

Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, була дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа Аруе, нотаріусом і збирачем податків. Сам Вольтер не любив батька і його ремесло, а пізніше (1744) волів оголосити себе позашлюбним сином якогось шевальє де Рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, ніж залишатися сином заможного буржуа. По кількох роках навчання в паризькому єзуїтському коледжі Людовика Великого ( ) юний Аруе на вимогу батька зайнявся вивченням права. Незабаром він проти батькової волі проміняв юриспруденцію на лаври зухвалого віршотворця і радості світського життя. У травні 1717 за складання сатири на реґента Франції герцоґа Орлеанского автор-початківець потрапив у Бастилію, проте рік ув'язнення не охолодив його літературного запалу. Вже в 1718 році була поставлена його перша значна п'єса «Едіп», прихильно сприйнята публікою. Мати Вольтера, Марі Маргарит Домар, була дочкою секретаря кримінального суду, а батько, Франсуа Аруе, нотаріусом і збирачем податків. Сам Вольтер не любив батька і його ремесло, а пізніше (1744) волів оголосити себе позашлюбним сином якогось шевальє де Рошбрюна, злиденного мушкетера і поета, ніж залишатися сином заможного буржуа. По кількох роках навчання в паризькому єзуїтському коледжі Людовика Великого ( ) юний Аруе на вимогу батька зайнявся вивченням права. Незабаром він проти батькової волі проміняв юриспруденцію на лаври зухвалого віршотворця і радості світського життя. У травні 1717 за складання сатири на реґента Франції герцоґа Орлеанского автор-початківець потрапив у Бастилію, проте рік ув'язнення не охолодив його літературного запалу. Вже в 1718 році була поставлена його перша значна п'єса «Едіп», прихильно сприйнята публікою.

На початку 1726 відбулася сутичка Вольтера з шевальє де Роґаном, який дозволив собі привселюдно насміхатися з його спроби сховати під псевдонімом своє недворянське походження. Озброївшись пістолетами, Аруе намагався помститися кривднику, але був заарештований, кинутий у Бастилію, а наприкінці 1726 року змушений залишити Париж. Понад дворічне перебування в Англії зміцнило його прихильність до віротерпимості і лібералізму. Свої ліберальні погляди Вольтер виклав у «Філософських листах». У 1734 році, уже після повернення Вольтера на батьківщину, книга була спалена за вироком Паризького парламенту, а автор опинився під загрозою нового арешту

У 1746 році його обрали до Французької академії, але йому так і не вдалося (попри всі намагання) здобути прихильність короля. У 1746 році його обрали до Французької академії, але йому так і не вдалося (попри всі намагання) здобути прихильність короля. У 1746 Вольтер був призначений придворним поетом і історіографом, але, порушивши невдоволення маркізи де Помпадур, порвав з двором. У 1746 Вольтер був призначений придворним поетом і історіографом, але, порушивши невдоволення маркізи де Помпадур, порвав з двором року почалася коротка і невдала кар'єра Вольтер-придворця 1744 року почалася коротка і невдала кар'єра Вольтер-придворця

Вічно підозрюваний у політичній неблагонадійності, не відчуваючи себе у Франції в безпеці, Вольтер пішов на(1751) запрошення прусського короля Фрідріха II, з яким давно (з 1736) перебував у листуванні, і оселився в Берліні (Потсдамі), але, викликавши невдоволення короля непорядними грошовими спекуляціями, а також сваркою з президентом Академії Мопертюї (карикатурно зображеним Вольтером у творі «Діатриба доктора Акакія»), був змушений покинути Пруссію і оселився в Швейцарії (1753). Тут він купив маєток близько Женеви, перейменувавши його в «Відрадне» (Délices), придбав потім ще два маєтки: Турне і на кордоні з Францією - Ферн (1758), де жив майже до самої смерті. Людина тепер багата і цілком незалежна, капіталіст, землевласник і в той же час власник ткацької і часової майстерень, Вольтер - «Фернейський патріарх»- міг тепер вільно і безбоязно представляти у своїй особі «громадську думку», всемогутню думку, проти старого, доживаючого свій вік соціально-політичного порядку. Вічно підозрюваний у політичній неблагонадійності, не відчуваючи себе у Франції в безпеці, Вольтер пішов на(1751) запрошення прусського короля Фрідріха II, з яким давно (з 1736) перебував у листуванні, і оселився в Берліні (Потсдамі), але, викликавши невдоволення короля непорядними грошовими спекуляціями, а також сваркою з президентом Академії Мопертюї (карикатурно зображеним Вольтером у творі «Діатриба доктора Акакія»), був змушений покинути Пруссію і оселився в Швейцарії (1753). Тут він купив маєток близько Женеви, перейменувавши його в «Відрадне» (Délices), придбав потім ще два маєтки: Турне і на кордоні з Францією - Ферн (1758), де жив майже до самої смерті. Людина тепер багата і цілком незалежна, капіталіст, землевласник і в той же час власник ткацької і часової майстерень, Вольтер - «Фернейський патріарх»- міг тепер вільно і безбоязно представляти у своїй особі «громадську думку», всемогутню думку, проти старого, доживаючого свій вік соціально-політичного порядку.

У грудні 1754 року Вольтер переїхав до Швейцарії, де йому судилося провести решту життя. В околицях Женеви він придбав невеликий маєток, що він його назвав «Деліс» («Відрада»). У цей час Вольтер почав співпрацювати в «Енциклопедії» Дідро і Д'Аламбера. У грудні 1754 року Вольтер переїхав до Швейцарії, де йому судилося провести решту життя. В околицях Женеви він придбав невеликий маєток, що він його назвав «Деліс» («Відрада»). У цей час Вольтер почав співпрацювати в «Енциклопедії» Дідро і Д'Аламбера. Намагаючись убезпечити себе від неласки з боку духівництва Женеви, Вольтер наприкінці 1758 року орендував маєток Турне (а на початку 1759 року придбав ще й маєток Ферне), розташовані по обох боках кордону Женевського кордону з Францією. Ферней став його «питомим князівством», яким він керував як освічений монарх, став місцем розгортання його 20-річної просвітницької діяльності. Намагаючись убезпечити себе від неласки з боку духівництва Женеви, Вольтер наприкінці 1758 року орендував маєток Турне (а на початку 1759 року придбав ще й маєток Ферне), розташовані по обох боках кордону Женевського кордону з Францією. Ферней став його «питомим князівством», яким він керував як освічений монарх, став місцем розгортання його 20-річної просвітницької діяльності.

У 1774 Людовіка XV змінив Людовік XVI, а в 1778 Вольтер восьмидесятичотирьохлітній старий повернувся в Париж, де йому влаштована була при ворожій байдужості короля захоплена зустріч. Він придбав собі особняк на вулиці Рішельє, активно працював над новою трагедією «Агафокл». Постановка його останньої п'єси «Irène» перетворилася на його апофеоз. Призначений директором Академії, Вольтер приступив, незважаючи на похилий вік, до переробки академічного словника. У 1774 Людовіка XV змінив Людовік XVI, а в 1778 Вольтер восьмидесятичотирьохлітній старий повернувся в Париж, де йому влаштована була при ворожій байдужості короля захоплена зустріч. Він придбав собі особняк на вулиці Рішельє, активно працював над новою трагедією «Агафокл». Постановка його останньої п'єси «Irène» перетворилася на його апофеоз. Призначений директором Академії, Вольтер приступив, незважаючи на похилий вік, до переробки академічного словника.

Сильні болі, походження яких спочатку було неясно, змушували Вольтера приймати великі дози опію. На початку травня, після загострення хвороби, доктор медицини Тронше поставив невтішний діагноз: рак передміхурової залози. Вольтер ще тримався, часом навіть жартував, але часто жартома переривала гримаса болю. Черговий лікарський консиліум, який відбувся 25 травня, передбачив швидкий летальний результат. Кожен день приносив хворому дедалі більші муки. Часом не допомагав навіть опій. Сильні болі, походження яких спочатку було неясно, змушували Вольтера приймати великі дози опію. На початку травня, після загострення хвороби, доктор медицини Тронше поставив невтішний діагноз: рак передміхурової залози. Вольтер ще тримався, часом навіть жартував, але часто жартома переривала гримаса болю. Черговий лікарський консиліум, який відбувся 25 травня, передбачив швидкий летальний результат. Кожен день приносив хворому дедалі більші муки. Часом не допомагав навіть опій. Він помер. Він помер.

Вольтера часто вважають атеїстом, проте він був прихильником деїзму, в основі якого віра у Бога-творця, який надалі після акту творення, не втручається в справи світу. Аналіз праць Вольтера наводить на думку, що його критика скоріше спрямована проти церкви, як установи, ніж проти самої концепції релігії. Деїст Вольтер вів полеміку, як із церквою, так і з атеїзмом. Йому належить вислів «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати».

Простак Простак Філософська повість – прозаїчний жанр епосу, в основі якого лежить філософська, етична або інша теза, ілюстрована в художніх образах. Логіка розвитку подій у такому творі обумовлена логікою розвитку філософських ідей, а не образів людей. Філософська повість – прозаїчний жанр епосу, в основі якого лежить філософська, етична або інша теза, ілюстрована в художніх образах. Логіка розвитку подій у такому творі обумовлена логікою розвитку філософських ідей, а не образів людей. Найбільш відомі філософсьскі повісті : Задіг, Кандід, Найбільш відомі філософсьскі повісті : Задіг, Кандід, Простак Простак

Ідейний зміст повісті - згубний вплив суспільства на Ідейний зміст повісті - згубний вплив суспільства на природну людину, яка протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею. природну людину, яка протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею. Голвний конфлікт – конфлікт між світобаченням природної людини і європейського цивілізованого суспільства. Голвний конфлікт – конфлікт між світобаченням природної людини і європейського цивілізованого суспільства. Головний прийом - прийом очуднення – полягає в тому, що давно відомі, звичні факти, реалії життя сприймаються, мов уперше побачені, незнайомі, чудні. Головний прийом - прийом очуднення – полягає в тому, що давно відомі, звичні факти, реалії життя сприймаються, мов уперше побачені, незнайомі, чудні. Тема повісті – історія кохання Порстака і вродливої дівчини Сент-Ів. Тема повісті – історія кохання Порстака і вродливої дівчини Сент-Ів.о

Твір умовно можна поділити на такі епізоди: Твір умовно можна поділити на такі епізоди: Гуронець і провінціали; Гуронець і провінціали; Гуронець по дорозі до Парижа; Гуронець по дорозі до Парижа; Гуронець у Парижі; Гуронець у Парижі; Гуронець і Гордон ( у Бастилії); Гуронець і Гордон ( у Бастилії);

Жанрові особливості: Жанрові особливості: ФІЛОСОФСЬКА ПОВІСТЬ; ФІЛОСОФСЬКА ПОВІСТЬ; Філософські ідеї є головними героями твору Філософські ідеї є головними героями твору

Вольтер, не переймаючись ні вірогідністю характерів, ні законністю засобів, змушував своїх персонажів до речі й не до речі висловлювати правила своєї філософії Вольтер, не переймаючись ні вірогідністю характерів, ні законністю засобів, змушував своїх персонажів до речі й не до речі висловлювати правила своєї філософії О. Пушкін О. Пушкін