Старокостянтинів Старокостянтинів Самчики Самчики Деркачі Деркачі Ілляшівка Ілляшівка Киселі Киселі Ладиги Ладиги Миролюбне Миролюбне Морозівка Морозівка Новоселиця Новоселиця Решнівка Решнівка Самчинці Самчинці Семереньки Семереньки Чорна Чорна

Старокостянтинів - класичне середньовічне місто. Його замок розташований на надзвичайно вигідному, захищеному природою місці. Новозакладені замок і місто мали затулити дошкульне «вікно» в оборонній лінії краю по долині Случі, через яке проходив шлях татар на Польщу. Місто посідає трикутний мис на злитті Случі й Ікопоті, а замок розташований на самому вістрі цього мису.

З боку суходолу замок захищав рів, що заповнювався водами рік, і земляний вал із кам'яним муром товщиною 1,5 метра й висотою - 5,8 м. Залишки муру існують і досі обабіч в'їзної брами. Мур поєднує браму з мурованою кам'яницею. Частина замкового подвір'я називалась дитинцем і мала одну лінію оборони. За описами замок мав п'ять башт, з'єднаних між собою муром. До нашого часу збереглась лише одна. Господарів і гостей замку зустрічала в'їзна брама, а ще (за даними документів) була «мурована при ній кімната з піччю кахляною та лавами. Вхід на браму з мурованим парапетом, на брамі зала, під сходами лава. Брама потребує ремонту».

Отже, брама була двоярусною, мала чотирисхилий дах і жерстяну крівлю. Вікна будівлі квадратні, на стінах між вікнами й пообіч них потрійні пілястри в італійському стилі. Пропорції порталу, а також профілі карнизів свідчать, що будівничі дотримували архітектури ренесансу. Проїзд на замкове подвір'я перекрито циліндричним склепінням із розпалубками. Перед брамою в давнину був підйомний міст, перекинутий через рів (фосу). Характерне для середньовіччя поєднання житлових приміщень із оборонними функціями в архітектурі Старокостянтиніського замку відобразились особливо відчутно. Власне, замок це кам'яна споруда, кам'яниця з прилеглими до неї Троїцькою церквою та круглою наріжною вежею. Кам'яниця - двоповерхова, з підвалом, увінчана ренесансним аттиком з фігурним завершенням. На першому її поверсі містився цейхгауз - місце для зберігання зброї. Всередині будинку була криниця.

На другому поверсі були житлові кімнати, що мали склепіння, «по-італійськи зведені»: сіни, ізби, кімната, комірка. Існує думка, що з боку Ікопоті замок мав приземні ворота, через які, користуючись шлюзом, можна було плавом із річки потрапити просто в приміщення кам'яниці. Стіна замку з цими воротами має похилу, а не прямовисну поверхню. Це надає загальному вигляду замку архітектурного колориту. Тим більше, що фасад фортеці багатоплановий і, на відміну від внутрішнього боку, не має рівнопланової забудови, а виглядає асиметричною ламаною лінією. Башта наріжна будована разом із кам'яницею і має форму неправильного кола. Вона має у своїй будові також ренесансні елементи - аттик, що вінчає її.

Башта двоярусна, з підвалом. Приміщення башти перекрито хрещатим склепінням. Тут також розміщувались житлові кімнати, серед них були й світлиці. Бійниці другого поверху башти подібні до вікон і розташовані у шахматному порядку, що в часи війни дозволяло збільшити зону обстрілу. Будівництво міста Костянтинова Острозький почав із Замкової Свято- Троїцької церкви. Вона була першою будовою князя і будувалась протягом 10 років.

Можливо, тому, що на місці замку існували старі оборонні споруди, а можливо, тому, що князь надавав перевагу духовній основі життя, Замкова церква у Старокостянтинові мала призначення сімейної, княжої. Церква мурована з каменю й цегли, крита полив'яною черепицею. Нагорі мала баню, покриту жерстяними плитами. А над банею - хрест золочений. Церква невелика, однонефна, одноапсидна. Знаходячись у закритій зоні міста в замку, церква не могла носити масового характеру. Але в її архітектурі криється ще одна особливість - вона була призначена й для оборони. Про це свідчить прибудована до церкви з боку річки ризниця, що має вигляд оборонної споруди бійниці ризниці досі нагадують про бойове минуле церкви. Із західного боку функціональні двері, що сполучали церкву з кам'яницею. Двома парами стовпів відділена вівтарна частина. У прикрасах церкви відчувається готичний вплив - це виявилось у формі вікон.

Хрестовоздвиженську церкву князь Острозький збудував, аби посилити православ'я в місті. Архітектурно церква, або собор, складалася з храму й вежі, перебудованої у дзвіницю. Художній задум собору це ренесансна архітектура з елементами готики, що проявилась у формі вікон. Але зовнішнє й внутрішнє оздоблення храму свідчили, що це був український храм. Розписи внутрішніх стін були орнаментовані, при їх оздобленні використовували також різьбу по каменю, елементи художнього тиньку.

Композиція споруд розташована зі сходу на захід. Форма храму - овальна, видовжена на схід, а західна стіна аскетично рівна. Південна, бічна, стіна вписана в будову вежі, що вивершується над храмом з боку річки. Вежа, або дзвіниця, відрізняється від церкви. Якщо церква є класичною культовою спорудою XVI ст., то вежа має яскраво виражені ознаки оборонної споруди. Підносячись над містом, вона виконувала роль сторожової споруди, а під час війни унікального гарматного бастіону. Вежа - квадратна в основі, п'ятиповерхова, товщина стін сягає 1,8м. Нижні поверхи освітлені вікнами-бійницями, а верхні - звичайними прямокутними вікнами, пристосованими до гарматної стрільби.

Вежу дахоподібно вивершували 5 куполів, на кожному з яких сяяв золочений хрест. Храм був православним, але коли після смерті старого князя його спадок перейшов Янушу, він одразу й передав православну церкву католикам-домініканцям. Вони й внесли свої корективи у забудову. Проте в кінці XVIII ст. православні знову повертають собі святиню. Чудотворна ікона, зцілення немічних, бібліотека у сховищах церкви - все це було в її історії До 1919 року комплекс виконував роль духовного центру. А коли місто потрапило в «чотирикутник смерті» (1919 рік) і наступаючі частини армії УНР прицільним пострілом гармати влучили в куполи, перетворені більшовиками у снайперську засідку, вони загорілися. Горів і храм. Неодноразово використовувалась вежа у ратних двобоях - і палала вогнем безліч разів. І все-таки вона вистояла - як найсвятіша твердиня…

Костел Іоанна Хрестителя закладений у Старокостянтинові близько 1754 року католицькою громадою міста. Споруджували його осідлі в навколишніх селах поляки-католики, які запросили для цього придворного архітектора Павла Кароля Сангушка, італійця Паоло Антоніо Фонтані. За художнім задумом костел – типовий для архітектури Південної Волині. У ньому переплелися елементи готики й романського стилю. Споруда храму – однонефна, але серія колон відділяє центральну частину від бічних. Костел, на відмінну від церкви, був комплексом храму і кляштор-монастиря. Тому за планом – це храм з прилеглими житлово- господарськими приміщеннями, що обіймають костел із заходу і півдня. Всередині вони утворюють внутрішній дворик.

Богородицька церква споруджена в 1807 року на кошти священика Миколи Палецького і прихожан – скоріше всього на місці зруйнованої давньоруської культової споруди. Церква – однокупольна, однонефна. Особливість її полягає у тому, що церковний притвор вивершується у дзвіницю, увінчану куполом. З самого початку церква була оздоблена деревяними панелями й мала розписні спіни.

Андріївська церква будована як полкова, тобто для потреб військових частин, що знаходилися в місті. Мурування церкви фігурне, виконане з червоної цегли, оздоблене цеглою світлого кольору. Основна її окраса – дзвіниця, що вінчає головний вхід у храм із заходу. Композиційно церква вписується в архітектуру, що її оточує – колишні казарми, військові склади. Сьогодні Андріївська церква, що в радянські часи була перетворена в солдатський клуб, переживає своє світле відродження.

Один із унікальних памяток Старокостянтинівщини – садиба Самчики – палацо-парковий ансамбль ХVІІІ ст. – початку ХІХ ст. Серед порослих густими дубовими лісами пагорбів, сонячних галявин і перелісків, на березі річки Случ, поодаль від двох сіл Самчики і Остриківці, на переломі ХVІІІ та ХІХ віків створюється чудовий витвір рук людських і природи – садиба Самчики. Центром ансамблю є садибний палац із білокамяними колонами порталів, побудований на початку ХІХ ст. невідомими майстрами та архітектором. Вірогідно, що зодчим Самчиківського ансамблю міг бути відомий польський архітектор Якуб Кубіцький, що працював в центральній Польщі й на терені Волині.

Палац одноповерховий з напівпідвалами прямокутної форми - довжиною 44м, шириною 16,5м й висотою 14м. Головний фасад повернуто до півночі. Дах палацу чотирьохсхиловий із чотирьма широкими коминами та напівкруглими люкарнами. Фасад має 15 вікон, на п'яти середніх вікнах виступає глибокий портик, на шести іонічного ордеру колонах, поставлених близько до краю галереї і шести пристінних напівколонах. Колони тримають антемблемент із великим приплюснутим трикутним фронтоном, оточений карнизом із розеток і кронштейнів. Всередині фронтону овальна рама із лаврового вінка, увінчана графською (шляхетською) короною.

З правої сторони герба знаходиться горорізьба сидячої богині землеробства й достатку Деметри-Церери з рогом достатку і грушею в руці. З лівої - зображення сидячої богині краси й кохання Венери-Афродіти із вінком в руці над головою. Головні вхідні двері, як і всі вікна фасаду, обрамлені ліпним карнизом, увінчані трикутними сандриками, що спираються на вигнуті кронштейни. Домінантою паркового фасаду є середній, дещо підвищений, трьохбічний ризаліт з розкрепованими кутами, замкнутий карнизом на кронштейнах і прикри- ваючими купол стінками, декорованими орлами з розпростертими крилами, гротескними мотивами і гірляндами.

Ризаліт виступає терасою, обрамленою балюстрадою та портиком з двома парами іонічних колон, з трикутним фронтоном, подібним до парадного, на якому горорізьба з мотивом атрибутів військової доблесті й слави: кіраса, щит, шабля, фасції. Вхідні двері і два вікна на боках ризаліту мають півкругле завершя. Із-за схилу пагорба, що падає до річки Случ, на якому стоїть палац, фасад парковий є значно вищим від парадного, через що з тераси портика до парку веде десять кам'яних сходин, в минулому деревяних. Парковий портик палацу прикрашають два леви, які повернуті один до другого головами. Скульптурні зображення левів милують зір численних відвідувачів садиби. Незвично багато оздоблені ліпним декором парадні зали. Найкрасивішою є Кругла велика вітальня в середині парадної анфілади із куполовидною стелею.

Антамблемент стелі спи- рається на вісім пар струнких, полірованих під слонову кістку, колон корінфського ордеру на квадратних базах. Куполо- видну чашу стелі покриває плетінка, поля якої заповнюють розетки різ- ної величини і форми. Плетінка зібрана в горішній частині меншим колом з тіснішим оздоб- ленням, разом з майстерно виконаним карнизом, перехо- дить в гладкий блакитний плафон із плинучими хмарками і стрижами в польоті.

В блакитному кольорі виконано і все тло купола, лише плетінка й розетки, а також інші ліпні декори - білого кольору. Стіни зали, із тиньком штучного мармуру блакитно-зеленого кольору, розчленовані сімома нішами з напівкруглим карнизом. З напівкруглих завершень ніш звисають гірлянди квітів і фруктів, пов'язані стрічками. Підлога складалась із набору різних порід дерева із рослинно-геометризованого візерунка середньої частини кола, від якої світлі й темні промені відходили до країв зали. Із плафону куполоподібної стелі звисала велика, майже на всю височінь зали, кришталева люстра на свічках. На початку XIX ст. до садиби вели красиві ворота, поставлені під прямим кутом до вісі палацу.

Ворота - два квадратних високих рустованих пілони, увінчані широкими карнизами. Пілони мають масивні крила - мури, що з'єднуються між собою схилом, під яким пройоми прямокутних хвірток. Стулки брами були виконані із дуба у вигляді ромбовидної плетінки. Два десятиметрові невисокі мури із неглибокими прямокутними нішами, вигнуті півколом, зв'язували Графські ворота із двома ідентичними офіцинами. Садиба Самчики одна із найкраще збережених на терені Хмельницької області.

Деркачі стають відомі з часів князів Островських. Під кінець другої половини ХУІІІ ст. купив Деркачі Лукаш Якси-Ротгариуш. Він будує в Деркачах невеликий палац і оточує його красивим парком. Палац був одноповерховою будівлею. При одній з його довших сторін виступав ризаліт у вигляді веранди зі всіх сторін під склом, увінчаний розкішним напівкруглим із плавними лініями фронтоном; в верхній частині – з трьома напівкруглими вікнами з променисто укладеними перетинками. Головний вхід до палацу розміщувався в лівій бічній стороні, розчленований квадратними стовпами. Палай накривав високий, гладкий чотирьохсхиловий дах Інтерєр палацу – великий передпокій і девять різної величини залів. В передпокої на стіні протилежній до входу, висіли олійні портрети невідомого художника, предків власника садиби. При веранді знаходилася зала-їдальня, а між нею і передпокоєм – парадна зала. Біля лівого боку палацу розпочали будівництво нового палацу. Було вимуровано лише ліве крило, потім будівництво закинули і на першому поверсі упорядкували оранжерею. Палац оточували старі, рідкісних порід дерева ще із ХУІІІ ст. Парк розпланований на півострові, обмивали води великого ставу річки Ікви. Таке розташування парку давало можливість на всьому його терені закласти чудовий романтичний витвір садово-паркового мистецтва.

В мальовничому селі Ілляшівка знаходиться чудовий палацо-парковий ансамбль, дивом збережений. Палац збудований Северином Букарем. Мурований з цегли з високим цоколем і підвалами. Домінантною парадного (північного) фасаду був портал з шести тосканських колон, а парковий (південний) фасад відмічено ризалітом-напівротондою. По обох краях парадного фасаду, якби врівноважуючи могутній портал, виступають ризаліти на два вікна. Вікна округлені в верхній частині гармонійно переплітаються з округлими фронтонами. Обидва фронтони над ризалітами обрамляють розетки й кронштейни. Головним акцентом паркового фасаду є центральний ризаліт – напівротонда, оточена чотирма парами витончених тосканських колон, що стоять на терасі. Тут, між колон, знаходяться високі, що сягають стелі, троє дверей, округлені зверху. Палац з чотирьохсхиловим дахом, первісно мав гонтове покриття. Розміщення залів палацу двостороннє: північні – для мешкання, а південні – парадні. Окрім оздоблення ліпниною і різного візерунку паркетів, зали мали високі двохстворчасті двері. Автор ліпних декорів залів – італієць Жанбатіста Цагляно.

Село Киселі стає відомим в краї тим, що тут, в середині ХІХ ст. проживав польський письменник Юзеф Крашевський. В листі до матері в 1856 році він сповіщає що будівництво (добудову) палацу закінчено. В 1854 році Ельжбета Урбановська розпочала розбудовувати цей палац. Вхід до палацу, з парадного східного фасаду, знаходиться під балконом, що лежить на двох невисоких колонах. За вхідними дверима квадратний передпокій, з правої сторони – сходи, що ведуть на вищі поверхи вежі. З кімнати другого поверху двері виводять на балкон з балюстрадою. Парковий фасад має протилежноганкові колони, невеликий ризаліт з трикутним щитом. Трьохповерхова вежа займає всю ширину палацу і покрита чотирьохсхиловим дахом. Парк у Киселях закладав творець Софіївки Людвік Метцель.

Прикрасою садиби Ладиги був чудовий палац клацистичного стилю, будівництво якого розпочав О.Вінницький, а добудував Юзеф Шашкевич. Палац мурований на одинадцять вікон, на підвалах, двоповерховий, прямокутний, покритий чотирьохсхиловим дахом. Перший поверх вищий за другий. Парадний фасад палацу скромно оздоблений. Оживляли стіни паркового фасаду два карнизи. Інтерєри залів паркового фасаду мали багаті ліпні оздоби над якими працювали італійці. Середню частину паркового фасаду займав великий квадратний передпокій (вітальня), званий Жовтим. Всі його чотири кути фланкували по дві колони іонічного ордеру, що підтримували широкий карниз, у вигляді квіткових гірлянд. З правої сторони передпокою жовтого – зала Зелена, а наліво від передпокою – зала Блакитна. По обидві причілкові сторони палацу стояли дві однакові, одноповерхові офіцини. З головного входу мали заглиблення з доричними колонами. Одна офіцина ліва збереглася до нашого часу із всіх архітектурних будівель садиби.

Парк займає терен 25 га. Запроектований в англійському (пейзажному) стилі паркобудівничим Діонісієм Маклером. Поміж парковим фасадом і двома офіцинами лежав великий круглий партер- травник, де були висаджені поодинокі, або групами найбільш декоративні екземпляри дерев, творячи мальовничі акценти: розлогий дуб, величезна тополя біла, сосна Веймутова, ясен пониклий. На передплацову територію вела дуже широка вїздна алея висаджена старезними гігантськими тополями.

Відомостей про садибу Погорілу майже немає: лише збережені два малюнки художника Наполеона Орди, з яких можемо мати уяву про палац та парк. Парадний та парковий фасад клацистичної будівлі палацу побудовано при Марціанові Четвертинському, або його сином Едмуном в першій половині ХІХ ст. Парадний фасад палацу бачимо на високому цоколі з підвалами; в середній частині з двохповерховим ризалітом; бокові частини – одноповерхові. Ризаліт прикрашений порталом на шести корінфських колонах, гладким балкуванням. На крайніх вісях палацу далеко виступали ризаліти. Перед парковим фасадом лежав великий партер-травник, обрамлений високими листяними деревами, з групкою декоративних квітучих кущів у центрі.

На початку своєї історії село належало князеві Сангушко, потім перейшло до Антонія Любомирського, а від нього до Яна Чернецького. Згодом власником Лашок стає Ян Глембоцький. До Глембоцьких, з другої половини ХУІІІ ст., в Лашках стояв старий, цікавий, багатий інтерєрами палац Яна Чернецького. Він був невеликий, одноповерховий, прямокутний, вкритий високим дахом з аттиком. Під кінець ХУІІІ ст. Чернецькі вибудували новий палац. Старий призначили на офіцину. Новий палац в плані прямокутний, значно видовжений, мурований із цегли, двохповерховий, накритий високим чотирьохсхиловим дахом. Парадний фасад з десяти вікон акцентували два трьохвіконні симетрично розміщені ризаліти з трикутними щитами-фронтонами в верхній частині. Під кінець ХІХ ст. Глембоцькі доповнили середню частину палацу, поміж ризалітами, глибоким арковим підїздом, що підтримував просторий балкон, оточений камяною балюстрадою. При бічному фасаді, вибудовано чотирьохповерхову, чотирьохсторонню вежу з високим наметовим дахом. Палац мав Білу, Блакитну та Більярдну зали.

Ансамбль будівель і парк садиби Лашки малював польський художник Наполеон Орда. До садиби, що розкинулась на пагорбу, вїжджали через муровану браму, викладених з двох чотиригранних стовпів з камяними кулями зверху і двох бічних мурів. Від брами до палацу вела, перетинаючи парк, широка алея. Парк, закладений відомим пейзажним архітектором Діонісієм Маклером в роках значно розширився.

Село Новоселиця входило до володінь князів Острозьких. На початку ХУІІ ст. Новоселицю отримали Гіжицькі і вона залишалась у їх володінні до 1910 року, а потім переходить у власність до графа Юзефа Потоцького. Людвік Гіжицький будує в садибі Новоселиця великий палац в стилі англійської готики. Він відрізнявся суровістю своєї будови. Розташований на краю стрімко падаючого пагорба, має цокольний поверх. Будівля палацу цегляна, двохповерхова із мезоніном в центральній частині. Аттик фасаду декорують дві, якби навішені, вежі, і дві ледь модельовані. Фасад побудований в стилі романтизму з елементами готики. В кінці ХІХ ст. будівля збагачується добудованим до фасаду квадратним тамбуром із масивним арковим підїздом. Над ним балкон- тераса, обрамлена балюстрадою. Вихід на балкон із центральної зали другого поверху фланкують високі, складні в перетині, пілони, що підтримують невеликий балкон з балюстрадою, розташований на рівні мезоніну.

Планування приміщень є характерним для садибних інтерєрів класицизму. На першому поверсі основні зали групуються по обидві сторони широкого передпокою (вітальні) з парадними сходами. На другому – головні парадні зали і покої із соковитим декором стін і плафонів ліпниною і розписами. Парк створювався за мистецькими прийомами того часу формування пейзажу. Біля затилля палацу, на його ширину, опускалась до ставу вільна від рослин галява в обрамлені старих дерев.

На невеликій річці Коритниці лежить старовинне волосне (кінець ХІХ поч. ХХ ст.) село Решнівка, в свій час з чудовою памяткою народної сакральної архітектури – церквою Успіня Пресвятої Богородиці, побудованою народними майстрами 1780 року і знищеною на початку 80-х років радянською владою. Решнівка входила в склад володінь князів Острозьких. В другій половині ХVІІІ ст. Решнівка дісталась князеві Калікстові Понінському, який розпочав в рр. будівництво резиденції, маючи в проекті вибудувати палац в стилі середньовічного укріпленого замку. Ці його наміри скінчились на муруванні лише однієї частини будинку. Розпочате будівництво продовжили наступні власники Решнівки – Чечелі. В їх часи палац складався з двох частин. Двохповерховий головний корпус, з трьома широко поставленими вікнами, акцентував в середній частині псевдо ризаліт, увінчаний невеликим трикутним фронтоном. З лівої сторони головного корпусу підносилася чотирьохбічна двоповерхова вежа із зубчастим верхом. Бічна сторона вежі, підперта потужними контрфорсами переходить вгорі в невеличкі чотирьохбічні вежки.

Після 1880 року Мечислав Прушинський добудовує ще одне крило до правої бічної сторони головного корпусу. Вхід до палацу знаходився в новозбудованому крилі, котре містило простору вітальню-передпокій. До садиби з розлогим пейзажним парком, закладеним в кінці ХУІІІ ст. вела неоготична брама.

В першій половині XIX ст. в садибі існував давній палац, котрий знищила пожежа. Зразу ж будується новий, двохповерховий, мурований, еклектичної архітектури, досить дивацького вигляду. Палац на першому поверсі мав готичні вікна, а на другому - звичайні, прямокутні. Оздоблення вікон різностильове. А взагалі палац був будівлею цікавою і вдалою. Поблизу палацу, в чудовому парку, стояла дерев'яна (з модрини) каплиця з великими окапами і арковою галереєю, крита ґонтовим дахом. Можливо це була давня церква, судячи з архітектури, поставлена місцевими майстрами на кшталт південно-волинських чи подільських сакральних будівель. Оточувала її висока загорожа з брамою, що мала дашок. Пейзажний (англійський) парк розлогий, закладений на південному схилі пагорба. Серед цікавих дерев в минулому, вирізнявся кількасотлітній дуб. Парк в більшості зберіг свій терен, але здичавів. Привертає увагу величезна й старезна модрина європейська, величаві клени, ясени, дуби.

На початку XVI ст. Семереньки входили в склад володінь князів Острозьких. В 1747 р. князь Януш Сангушко віддає Семереньки Янові Чарнецькому. В другій половині XVIII ст. власником садиби стає Павло Роман Чарнецький, урядовець польського двору. Садиба Семереньки, в кінці XVIII ст., переходить до власника Самчиків, старости Гайсинського Петра Чечеля ( ). Чечель одружувався тричі. Його друга дружина Рейтеровська, розведена з Павлом Романом Чернецьким, внесла садибу Семереньки, як посаг, в маєток Петра Чечеля. Останнім володарем садиби Семереньки був Ян Непомуцен Прушинський, неодружений, відомий колекціонер, що трагічно загинув в час першої світової війни. Початково в Семереньках існував великий палац у вигляді підкови, дуже цікавий. Зупинявся в ньому перед битвою під Зеленцями в 1792 р. князь Юзеф Понятовський ( ), генерал, військовий міністр, головнокомандуючий Варшавським князівством. З розповідей, цей палац знищила пожежа. На початку XIX ст. Петро Чечель на невеликому пагорбку будує новий палац в класицистичному стилі, подібний до самчиківського, але бідніший оздобами; одноповерховий, видовжений, при п'ятнадцяти вікнах. Парадний фасад прикрашав шестиколонний портал.

На крайніх ризалітах фасаду вікна, фланковані пристінними колонками і скріплені вгорі профільованим карнизом, завершувались півкругом. Парковий портик на шести колонах увінчувався аттиком з трикутним щитом і вікном в центрі. На крайніх ризалітах паркового фасаду знаходилися вікна (порте-фе- нетре) з акцентами неоготики. Всі інші вікна, прямокутні, мали просте обрамлення. По фасадах палацу йшов профільований карниз. Дах чотирьохсхиловий, гладкий, невисокий. Пейзажний (англійський) парк, що оточував травник, переходив до більшої його частини, що лежала за парковим фасадом палацу. Через дорогу, навпроти садиби, стояла і стоїть донині дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, поставлена місцевими майстрами в 1789 році з рештками пречудового барокового іконостасу.

Будучи початково фільварком великого комплексу, Чорна не мала палацу, а єдиний невеликий будинок слугував для помешкання управителя маєтку. Ромунальд Рудницький тимчасово проживає в цьому будинку до побудови палацу. В 1830-х роках будується великий палац пізньокласицистичного стилю і закладається пейзажний парк понад 50 га. Одноповерховий палац стояв на схилі пагорбу, через що парадний фасад був нижчий ніж парковий. В цоколі парадного фасаду містилися підвали, а в цоколі паркового – помешкання для слуг. Парковий фасад подібний до парадного, але із-за високого цоколя справляв враження монументальності. Замість відкритого портику тут виступав напівкруглий ризаліт, оточений шістьма тосканського ордену колонами, накритий круглим низьким куполом. Зовнішнє декорування палацу було досить скромне. Інтерєр мав двохнапрямове нерегулярне планування з коридором, що розділяв дві зали парадної сторони, від двох залів паркової правої сторони палацу, при лівій бічній (причілковій) - розміщувалося три зали. Вісь повздовжня палацу йшла не через середину, а проходила дещо ближче до парадного фасаду, через що зали паркового фасаду мали значно більші розміри від залів парадного фасаду, які призначалися на помешкання; всіх залів і покоїв в палаці було чотирнадцять.

У палаці розташовувались Велика, Кругла та Блакитна зали, прикрашені чудовими фресками та орнаментами. Парк закладався на легко горбистій місцевості одночасно з будівництвом палацу і аби мати найскоріше заплановані ефекти, дерева, перенесені з іншої місцини, висаджувалися вельми великими. Пізніше парк доповнювався рідкісними породами дерев. До палацу вела довга ялинова алея, композиційно узгоджена з насадженнями парку. Навколо палацу лежали газони з штамбовими трояндами, а також рабатки різних квітів. Мальовничість парку підсилювали води двох ставів, перетятих гребелькою і містками, перекинутими через струмки. Опріч в'їздної ялинової алеї привертали увагу ще ліщинова, грабова і найкрасивіша із всіх – липова.

Виконала: © Свердлюк Наталія Феліксівна – зав. краєзнавчим сектором 2007 р.