ЦЕНТРАЛЬНА РЕГУЛЯЦІЯ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ.

ЗМІНА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ОРГАНІВ ПРИ СТИМУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ НЕРВІВ Автономна нервова система координує і адаптує діяльність внутрішніх органів. Більшість ефектів симпатичної і парасимпатичної нервової регуляції є протилежними і тому, їх взаємовідношення характеризують як антагоністичні. Взаємодія парасимпатичних і симпатичних впливів може бути не тільки по типу антагонізму, але і синергізму. Так, наприклад, стимуляція симпатичних і парасимпатичних нервів, що іннервують слинні залози викликає підвищення їх секреції.

АВТОНОМНІ РЕФЛЕКСИ У залежності від того чи автономний рефлекс виникає у відповідь на подразнення інтеро- або екстерорецепторів розрізняють - вісцеро-вісцеральні, - вісцеро-дермальні (вісцеро-соматичні) - дермато-вісцеральні (сомато-вісцеральні) рефлекси.

виникають при збудженні рецепторів, що є у внутрішніх органах. Ефектором може бути той самий орган, де збуджуються рецептори або інший орган. При цьому ефектор може відповідати як підсиленням, так і гальмуванням функцій. Наприклад, при механічному подразненні кишок зменшується частота серцевих скорочень (рефлекс Гольца). Існують рефлекторні взаємозв'язки між шлунком і кишками. Грунтовно вивчені впливи з кишок на секреторну функцію шлунка. Вісцеро-вісцеральні рефлекси

В основі вісцеро-дермальних (вісцеро- соматичних) рефлексів лежить сегментарна організація автономної і соматичної інервації внутрішніх органів. Виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і проявляються порушенням шкірної чутливості, потовиділення, кровообігу, еластичності шкіри в певних ділянках (зони Захар'їна-Геда). Наприклад, збудження рецепторів внутрішніх органів може викликати скорочення м'язів черевної стінки, а подразнення хеморецепторів каротидного синуса надлишком вуглекислоти підсилює діяльність дихальних міжреберних м'язів і дихання частішає. Вісцеро-дермальні рефлекси

Дермато-вісцеральні (сомато- вісцеральні) рефлекси проявляються зміною функції внутрішніх органів внаслідок збудження екстерорецепторів. Ці рефлекси лежать в основі фізіо-, рефлексо-, фармакотерапії. Так подразнення терморецепторів шкіри (нагрівання або охолодження) призводить до зміни судинних реакцій внутрішніх органів. Дермато-вісцеральні рефлекси

РОЛЬ АВТОНОМНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗМУ Симпатична нервова система активує діяльність нервової системи в цілому, посилює захисні функції організму, такі як імунні процеси, зсідання крові та інші. Її збудження є обов'язковою умовою будь-яких стресових станів, воно служить першою ланкою запуску складного ланцюга гормональних реакцій. Участь симпатичної нервової системи проявляється у формуванні емоційних реакцій людини незалежно від причин, що їх викликали. Так, радість супроводжується збільшенням частоти серцевих скорочень, розширенням судин шкіри, страх – сповільненням серцевого ритму, звуженням шкірних судин.

Фізіологічна роль парасимпатичної нервової системи Відновлення і збереження резервів організму. Це так званий трофотропний вид реакції парасимпатичної нервової системи. При цьому переважають синтетичні процеси (утворення глікогену, білка, жиру та ін.), посилюється утворення нових клітин. Фізіологічний смисл існування метасимпатичної нервової системи полягає в збільшенні надійності регуляції функцій, оскільки ця регуляція може здійснюватися за повного вимикання зв'язків з центральними структурами.

Збудження симпатичної нервової системи веде до стабілізації постійності внутрішнього середовища, що проявляється в підвищенні кров'яного тиску, виході крові з кров'яних депо, поступленні в кров глюкози, активуванні тканинного метаболізму, пригніченні функцій травного тракту та ін. Обширна система її зв'язків, дозволяє в багаточисельних пара- і превертебральних гангліях миттєво викликати генералізовані реакції практично всіх органів і систем. Значним доповненням є викид у кров з надниркових залоз адреналіну і норадреналіну.

Тонус – один із проявів гомеостазу організму, і одночасно один з механізмів його стабілізації. Тонічні вплив симпатичної нервової системи, також ж і блукаючого нерва, найбільш детально досліджено на серці. Переважання симпатичного тонусу звичайно оцінюють на основі таких показників, як почащення серцевих скорочень. Симпатичній нервовій системі належить провідна роль створення загального судинного тонусу. Іннервуючі серце парасимпатичні волокна також знаходяться в стані безперервного збудження і інформація, що передається до них, направлена на зниження частоти серцевих скорочень.

Полягає в створенні в серці значних резервів, які використовуються організмом у ситуаціях, що супроводжуються підвищенням серцевої діяльності. Створення тонічної активності в симпатичних і парасимпатичних еферентних волокнах обумовлено постійною імпульсацією в центральну нервову систему від рецепторів рефлексогенних зон вісцеральних органів, а також соматичних рецепторів. Тонус симпатичних і парасимпатичних еферентних волокон обумовлений також і спонтанною деполяризацією нейронів пейсмекерів, локалізованих у центральній нервовій системі. У метасимпатичній нервовій системі основними елементами, що задають ритм і постійно підтримують тонус є спеціальні клітини. Ці нейрони характеризуються розрядами вибухового типу. Роль тонусу блукаючих нервів

РОЛЬ СПИННОГО МОЗКУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ На рівні останнього шийного і двох перших грудних сегментів спинного мозку розміщені прегангліонарні симпатичні нейрони, які утворюють спіноціліарний (зінично- розширюючий) центр. Подразнення нейронів центру, як і подразнення симпатичних нервових волокон, що беруть початок з нього, веде до розширення зіниці (мідріаз), розкриття очної щілини і випячування очного яблука (екзофтальм).

Метасимпатичний відділ вегетативної

РОЛЬ СПИННОГО МОЗКУ ГОЛОВНОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ У перших п'яти грудних сегментах спинного мозку локалізовані прегангліонарні симпатичні нейрони, що іннервують серце і бронхи. Вони посилають імпульси, стимулюючі серцеву діяльність і розширюючі бронхи. У всіх грудних і верхніх поперекових сегментах спинного мозку розміщені нейрони симпатичної нервової системи, що іннервують судини і потові залози. У крижовому відділі спинного мозку знаходяться спинальні парасимпатичні нейрони, які утворюють центри сечопуску, дефекації, статевих рефлексів.

АВТОНОМНА РЕГУЛЯЦІЯ СЕЧОПУСКУ Сечопуск є складним рефлекторним актом, суть якого полягає в одночасному скороченні сечового міхура і розслабленні сфінктера сечового міхура і сфінктера уретри. Забезпечується цей акт в основному парасимпатичною нервовою системою. Парасимпатичні волокна, що йдуть у складі тазових нервів і відходять від 2-4 крижових сегментів, стимулюють скорочення м'язів міхура і розслаблення його сфінктера, тобто створюють умови для спорожнення міхура від сечі.

АВТОНОМНА РЕГУЛЯЦІЯ СЕЧОПУСКУ Сфінктер уретри утворений поперечнопосмугованими м'язовими волокнами і іннервується соматичними нервами. Симпатичні впливи до сечового міхура і його сфінктера йдуть від нижнього мезентеріального ганглія і забезпечують розслаблення стінок міхура і підвищення тонусу його сфінктера. Внаслідок такого впливу симпатичних нервів створюються умови для наповнення сечового міхура.

АВТОНОМНА РЕГУЛЯЦІЯ АКТУ ДЕФЕКАЦІЇ Дефекація, тобто звільнення товстої кишки від калових мас, забезпечується, в основному, за рахунок парасимпатичної нервової системи. Дуга рефлексу дефекації замикається в попереково- крижовому відділі спинного мозку. Через парасимпатичні впливи тонус внутрішнього сфінктера прямої кишки знімається, а моторика низхідної сигмоподібної і прямої кишок посилюється, що забезпечує їх звільнення від наявного вмісту. Симпатичні впливи з поперекових і грудних сегментів спинного мозку викликають протилежні ефекти: підвищення тонусу внутрішнього сфінктера і зниження моторики товстої кишки.

Статеві рефлекси в чоловіків. Ерекція статевого члена зв'язана з розширенням артерій печеристих тіл пеніса і губчатого тіла сечівника. Венозні синуси, з яких складається печериста тканина, наповнюються кров'ю. При цьому венозний відтік від печеристої тканини припиняється внаслідок стиснення вен білковою оболонкою статевого члена. Так от, розширення артерій викликається парасимпатичними впливами з крижового відділу спинного мозку.

Емісія сім'яної рідини обумовлена скороченням придатка яєчка, сім'явиносної протоки сім'яних пухирців та простати через активування парасимпатичних впливів. Внаслідок цього сім'яна рідина викидається в задні відділи сечовидільного каналу. Разом з тим збудження симпатичних волокон обумовлює скорочення внутрішнього сфінктера сечового міхура, що попереджує закидання сім'яної рідини в сечовий міхур. Еякуляція (сім'явилиття) сім'яної рідини з передніх відділів сечівника відбувається завдяки ритмічним скороченням цибулино-печеристого і сіднично-печеристого м'язів, а також м'язів промежини, яке викликане збудженням парасимпатичних і симпатичних волокон. Статеві рефлекси в чоловіків.

Статеві рефлекси у жінок Статеві рефлекси в жінок обумовлюють зміни зовнішніх та внутрішніх статевих органів, збільшення розмірів зовнішніх статевих органів викликане посиленням їх кровонаповнення. Причиною цих змін у подразнення рецепторів статевих губ, клітора. Звідси збудження волокнами соромітного нерва передається до парасимпатичних центрів крижових сегментів спинного мозку, збудження цих центрів може мати і психогенне походження. Посилений приплив крові до статевих губ, клітора виникає внаслідок еферентних парасимпатичних судиннорозширюючих впливів з крижових сегментів спинного мозку. Ерекція клітора, як і статевого члена, пов'язана з наповненням кров'ю його кавернозної тканини. З внутрішніми статевими органами відбуваються такі рефлекторні реакції: ерекція матки, оргастичні скорочення вагіни, матки.

При статевому збудженні спостерігається збільшення кровонаповнення матки внаслідок еферентних парасимпатичних судино-розширюючих впливів з крижових сегментів спинного мозку. У результаті цього матка поступово піднімається і відхиляється від задньої стінки вагіни. У піднятті матки певне значення має скорочення гладком'язових елементів її зв'язкового апарату внаслідок симпатичних впливів з попереково- грудних сегментів спинного мозку. Оргастичні скорочення вагіни і матки обумовлені дією симпатичної нервової системи на гладком'язові клітини. Статеві рефлекси у жінок

РОЛЬ ГІПОТАЛАМУСА В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ Гіпоталамус – це структура, яка вміщує комплекс ядерних утворень, тісно пов'язаних багатоканальною системою аферентних та еферентних зв'язків з різними рівнями центральної нервової системи. Дослідження автономних реакцій, які викликаються подразненням різних ділянок гіпоталамуса дали можливість зробити висновок, що в ділянці проміжного мозку дві зони – симпатична (ерготропна) і парасимпатична (трофотропна). Гіпоталамічні механізми інтеграції ерготропних та трофотропних впливів розташовані у всіх відділах гіпоталамуса, але ерготропна зона переважає в межах заднього відділу гіпоталамуса, а трофотропна – в межах переднього.

Подразнення задніх ядер гіпоталамуса супроводжуються ефектами, подібними стимуляції симпатичної нервової системи: розширенням зіниць і очної щілини, зростанням частоти серцевих скорочень, підвищенням кров'яного тиску, гальмуванням моторної активності шлунка і кишок, зростанням концентрації у крові адреналіну і норадреналіну. Задня ділянка гіпоталамуса проявляє гальмівний вплив на статевий розвиток. РОЛЬ ГІПОТАЛАМУСА В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ

Реакції, що виникають при збудженні заднього гіпоталамуса і супроводжуються активуванням симпатичної нервової системи з мобілізацією енергії організму, отримали назву ерготропних. Стимулювання переднього гіпоталамуса, як правило, характеризується реакціями, подібними подразненню парасимпатичної нервової системи: звуженням зіниць і очної щілини, зменшенням частоти серцевих скорочень, зниженням величини артеріального тиску, посиленням моторної активності шлунка і кишок, активуванням секреції травних залоз. Передня ділянка гіпоталамуса проявляє стимулюючий вплив на статевий розвиток. РОЛЬ ГІПОТАЛАМУСА В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ

ЗНАЧЕННЯ ЛІМБІЧНОЇ СИСТЕМИ МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ Лімбічна система, що складається з передніх ядер таламуса, мигдалеподібного тіла, гіпокампа, поясної закрутки великого мозку та ін., відповідає головним чином за механізми формування і реалізації емоційної поведінки, у прояві якої добре виражені вегетативні реакції. Лімбічна система забезпечує взаємодію екстероцептивних (нюхових, слухових та ін.) і інтероцептивних впливів. Подразнення будь-якої із структур лімбічної системи веде до виникнення простих відповідей у вигляді таких автономних проявів, як салівація, пілоерекція, зміна роботи серцево-судинної, дихальної, лімфатичної систем, терморегуляції і т.д. Вплив лімбічної системи на функції органів, іннервованих вегетативною нервовою системою, здійснюється через гіпоталамус, з яким у неї існують виражені зв'язки.

Головна функція мозочка полягає в уточненні роботи інших рухових центрів, узгодженні цілеспрямованих рухів і регуляції тонусу м'язів. Для цього мозочок взаємодіє зі всіма рівнями регуляції рухових функцій.

Важлива роль у регуляції вегетативних функцій належить корі великих півкуль. Ще в 1874 р. В.Я.Данилевський показав, що подразнення деяких ділянок кори в собак викликає зміни дихання, серцевої діяльності, судинного тонусу. У подальшому фізіологи і нейрохірурги спостерігали зміни багатьох автономних функцій при подразненні різних ділянок великих півкуль і їх кори, особливо лобних часток. Для розуміння ролі кори великих півкуль у регуляції автономних санкцій цінні результати отримані завдяки застосуванню електрофізіологічних способів дослідження і методу умовних рефлексів. Встановлено, що в корі великих півкуль існують зони зв'язані низхідними шляхами з ретикулярною формацією стовбура мозку. Від неї імпульси йдуть до гіпоталамуса. Існують також шляхи, що йдуть від кори до гіпоталамуса. ЗНАЧЕННЯ ПЕРЕДНЬОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ

Частина волокон, по яких здійснюється кірковий контроль автономних функцій, проходять у складі пірамідних шляхів. Їх перерізка веде до зменшення температури тіла, зміни артеріального тиску. Значення кори великих півкуль головного мозку в регуляції функцій органів, іннервованих автономною нервовою системою і роль останньої як провідника імпульсів від кори великих півкуль до периферичних органів, яскраво виявляється в дослідах з виробленням умовних рефлексів на зміну діяльності внутрішніх органів. ЗНАЧЕННЯ ПЕРЕДНЬОГО МОЗКУ В РЕГУЛЯЦІЇ АВТОНОМНИХ ФУНКЦІЙ

Як показали багагочисельні спостереження, можлива умовнорефлекторна зміна діяльності всіх органів, що іннервуються автономними нервами. Доказом впливу кори головного мозку на внутрішні органи дають також спостереження з дією на людину гіпнотичного навіювання. Навіюванням можна викликати почащення або сповільнення діяльності серця, розширення або звуження судин та інше.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!