Любов до ближнього- джерело величі людини

Жив-був юнак з поганим характером. Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав, забивати один цвях у ворота саду кожен раз, коли в нього ввірветься терпець або посвариться з ким небудь. В перший день він забив 37 цвяхів у ворота саду. В наступні тижні навчився контролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи їх з для в день. Зрозумів, що легше контролювати себе, ніж забивати цвяхи. Накінець, настав той день, коли юнак не забив жодного цвяха у ворота саду. Тоді він прийшов до батька і розказав йому цю новину. Батько наказав юнаку, виймати один цвях із воріт, кожен раз коли він втратить терпець. Накінець настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що вийняв всі цвяхи. Батько привів сина до воріт саду: « Сину, ти прекрасно себе вів, але поглянь, скільки дирок залишилось на воротах». Вони вже ніколи не будуть такими як раніше. Коли ти з кимось сваришся і говориш йому неприємні речі, ти залишаєш йому рани, як ті що на воротах. Можеш встромити в людину ніж і потім вийняти його, але назавжди залишиться рана. І не важливо скільки раз ти попросиш пробачення. Рана залишиться. Рана завдана словами, спричиняє такий же біль, що й фізична. Друзі – це рідкісне багатство! Вони заставлять тебе посміхнутись. Вони готові завжди вислухати тебе. Вони підтримують і відкривають тобі своє серце. Цінуй те, що маєш, показуй своїм друзям які вони тобі дорогі.

Просто друг ніколи не бачив, як ти плачеш. Справжній друг заспокоював тебе не раз. Просто друг не знає повного імені твоїх батьків. Справжній друг знає навіть їх телефон. Просто друг приносить торт або квіти на твій день народження. Справжній друг допомагає тобі все приготувати і прибрати. Просто друг не любить, коли ти йому дзвониш вночі. Справжній друг запитує, чому ти так довго не дзвониш. Просто друг, приходивши до тебе, поводиться, як гість. Справжній друг сам відкриває холодильник і все дістає. Просто друг хоче, щоб ти був разом з ним. Справжній друг хоче бути разом з тобою.

Любовь к ближнему ограничена тем, насколько каждый человек любит самого себя. Блаженный Августин. * Любовь - это все, что у нас есть, и это единственный способ помочь другому человеку. Роберт Фрост. * Легко любить дальних, но не так-то легко полюбить ближних. Мать Тереза. * Умение прощать - свойство сильных. Слабые не прощают. М. Ганди. * Любовь - это поиск, необыкновенно прекрасный и вместе с тем страшный, потому что любовь делает нас уязвимыми, когда мы открываемся другому. Когда мы встречаемся с другим человеком, мы открываем то, что спрятано в нас и незаметно с первого взгляда. Что происходит, когда я называю кого-то другом? Я разделяю с ним невидимую часть себя - свои чувства, надежды, страдание, которые, может быть, на первый взгляд не так очевидны. Дружить - значит делиться тем, что сокрыто глубоко в нас. Но как только я открываюсь и предлагаю разделить то, что есть во мне, я становлюсь уязвимым, потому что любовь включает в себя уязвимость, способность открыть другому человеку ребенка, сокрытого во мне. И все мы боимся этого, мы боимся включенности в любовь. Вот почему мы бежим от своей слабости и ищем укрытие в успехах, престиже и многих других доказательствах своей силы. И мир, который нас окружает, - это мир, в котором люди боятся любить. Жан Ванье.

Следите за своими словами не только, когда вы на людях, но и дома, в семье. Наша беда в том, что мы привыкаем к своим ближним и постепенно начинаем считать, что уж им то мы можем сказать все, что о них думаем. Вот и получается, что самые родные люди слышат друг от друга столько грубостей и гадостей, сколько им не сказали за всю жизнь все их злейшие враги, вместе взятые. Остановитесь! Неужели вам нравится причинять боль вашим близким? Мать Тереза.

Виявляється, любов до ближнього, до подібного собі є у нас від найперших наших днів. Ця любов не з"являється колись потім, тому що священик у церкві так нас навчив - вона закладена у нас Господом від самого початку. Але куди ж вона дівається пізніше, коли підростаємо? Чому зникає? Чому безумовне почуття приязні до кожного собі подібного натомість поступається місцем егоїстичному почуттю ласки й любові в першу чергу до того, хто любить і симпатизує нам, або навіть є нам чимось корисним? Чому замість любити ближнього, ми ненавидимо, проклинаємо, убиваємо? Ми ж усі були дітьми - то чому ж виростаємо такими черствими, і - такими ж виховуємо своїх дітей? Ми самі придушуємо у них це почуття, або й просто - своєї байдужістю не допомагаємо йому розвитися, перерости у те, що може стати жертвеною любов"ю до кожного, яка дійсно здатна врятувати світ. Ми створені за подобою Бога - чому ж поводимо себе, мов діти диявола?

Как отметила Меркель, война, начавшаяся с нападения Германии на Польшу, принесла «беспредельное страдание Европе и всему миру, ее жертвами стали 60 миллионов человек». Первое сентября, по ее словам, не только день траура и памяти о вине Германии, но и день благодарности и веры в совместное будущее. Канцлер Германии Ангела Меркель : «Первое сентября - день траура и день памяти о вине Германии»

Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи погляду від вікна. На вигляд йому було трішки більше двадцяти років. Якась жінка сіла біля нього. Перекинувшись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі, молодий чоловік несподівано мовив: "Я був два роки в увязненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому. З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдавала родині болю і сорому. Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця увязнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сімю. Ще раз написав батькам, просив вибачення за прикрості й розчарування, яких їм завдав. У листі написав, що розуміє їх. Для того, щоб полегшити справу, попросив, щоб подали йому знак, який би він міг побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай повяжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знаку не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, залишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини. Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завезти його до рідного міста. Траса пролягала поблизу будинку, де пройшло його дитинство, і де мешкали його батьки. Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став таким сильним, що боявся сам дивитися у вікно. Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала: - Поміняємось місцями. Я буду дивитися у вікно. Автобус продовжував їхати. Минуло іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила: "Поглянь! Поглянь! дерево усе обвішане білими стрічками! Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людину, коли осуджуємо. Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо.

Засновник і настоятель Свято–Вознесенського Банченського чоловічого монастиря, що неподалік Чернівців, отець Михайло Жар за своє сорокарічне життя збудував не один храм. Однак не справами церковними прославився він, а тим, що замінив батька й матір сотням малюків. Він каже, що в дитинстві, побачивши фільм «Вусатий нянь», а згодом «Хазяйку дитячого дому», вирішив: коли виросте працюватиме у притулку безплатно. І 1992 року його дитяча мрія почала збуватися: тоді, маючи трьох власних дітей, отець Михайло всиновив трирічного хлопчика, хворого на ДЦП. Сьогодні його називають найбагатшим батьком України. У його притулку при монастирі виховується 220 дітей. 29 сиріт отець Михайло всиновив, потім брав малюків під опіку. Хоча й притулком це не назвеш: євроремонт, мякі килими, сучасні меблі, квіти, акваріуми, папуги, фонтан... Не кожна сімя може похвалитися таким затишком. Та найголовніший затишок для людини душевний, саме його святий отець зміг створити для обездолених, обділених материнською любовю дітлахів. На Буковині так і кажуть у селі Молниця живе родина Михайла Жара. А сам отець Михайло впевнений: діти продовжують йому земний вік. Переживши три інфаркти і дванадцять складних операцій, зізнається, що не має права піти, доки не впевниться: всі його діти щасливі...

Будь добрим! Зроби людині, хоча й незнайомій, бодай маленьке добро і відчуєш, як стане легше і світліше на душі, у ній запанують людяність і чистота. Олесь Гончар