Предмет і значення курсу «Історія первісного суспільства» Література до вивчення курсу Історія первісного суспільства як історична дисципліна Предмет та обєкт вивчення Периодизація первісної історії

Література до вивчення курсу Підручники та навчальні посібники: Шрамко Б.А. История первобытного общества. - Харьков, Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - Москва, – 573 с. Станко В.Н., Гладких М.І., Сегеда С.П. Історія первісного суспільства. - Київ, с. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. - Москва, с. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: навчальний посібник. -Київ, с. Гернес М. Первобытная история человечества: пер. с нем. /под ред. Я.Г. Гуревича. - СПб., с. (репринт: Гернес М. История первобытного человечества: пер. с немецкого. -Москва, – 112 с.) Наукова література: Алексеев В.П. Гоминиды второй половины среднего и начала верхнего плейстоцена Европы // Ископаемые гоминиды и происхождение человека. - Москва, С Алексеев В.П. Этногенез. – Москва, Бунак В.В. Род Нomo, его возникновение и последующая эволюция. – Москва, Джохансон Д., Иди М. Люси. Истоки рода человеческого. – Москва, – 296 с. Елинек Ян. Большой Иллюстрированный атлас первобытного человека. – Прага, – 560 с. История первобытного общества. Общие вопросы. Проблемы антропосоцио-генеза. - Москва, История первобытного общества. Эпоха классообразования. - Москва, История первобытного общества. Эпоха первобытной родовой общины. - Москва, Этнография как источник реконструкции истории первобытного общества. - М., 1979.

Історія первісного суспільства як історична дисципліна Первісне суспільство - тривалий період в історії людства: від виникнення роду Homo (близько 2,5- 2,8 млн. років тому) і до утворення цивілізації і державності. Це найбільший період історії, який за тривалістю майже в 600 разів перевищує всі наступні періоди історичного розвитку разом узяті. А за можливостями відтворення та історичного дослідження один із найбільш складних і суперечливих етапів розвитку людства. Історія первісного суспільства є складовою частиною всесвітньої історії. Вона висвітлює початковий етап становлення й розвитку людини і суспільства, який завершився з виникненням стародавніх цивілізацій.

У сучасній американській і англійській науці первісна історія розглядається як розділ соціальної або культурної антропології, а іноді антропології взагалі - в широкому розумінні цієї галузі науки як дослідження людини, включаючи всі аспекти її буття: біологічний та психологічний- соціальний. Антропологія (від грецького antropos – людина і logos – розум, знання) – наука про походження і розвиток людини, її фізичні та духовні якості. У різних країнах світу у цей термін вкладаються різні поняття і він має неоднакове значення. Підрозділами антропології є етнологія, анатомія, фізіологія та антропогенез. У радянський час (і дотепер) в Україні антропологію розглядають переважно як біологічну науку – науку про фізичний вигляд, структуру, анатомію, організацію людини та її расогенез.

Визначення терміну Культурна антропологія: Культурна антропологія – це різновид філософської антропології як вчення про природу (сутність) людини у широкому смислі цього терміну.. У вузькому розумінні – це вчення про людину як творця і носія культури, про взаємозвязок людини і культури [Хоруженко К.М. Культурология: энциклопедический словарь. – Ростов-на- Дону ] Культурна антропологія займається вивченням поведінки людини у часі і просторі, результатів та наслідків її діяльності. За іншим визначенням, культурна антропологія – це наука, яка займається вивченням культури, розвитку суспільних та етнічних відносин [Тегако Л.И., Саливон И.И. Основы антропологии и экологии человека. – Минск, – 328 с.] Отже, культурна антропологія є дуже широкою синкретичною наукою, яка узагальнює результати дослідження низки дисциплін, що займаються конкретними проблемами походження і розвитку людини та її культури (археології, антропології, етнографії, історичного мовознавства та ін.).

Первісній епосі властиві такі особливості: відбувся антропогенез - біологічна еволюція людини, що завершилася виникненням виду людина розумна (Homo sapiens), а також основних людських рас. Надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося; йшло формування мислення (або інтелекту) людини, її мови - в подальші періоди вони лише розвивалися; людство розповсюдилося на всіх континентах; люди переходять до відтворювального господарства (від полювання і збирання до землеробства і скотарства) поряд з антропогенезом розвивається соціогенез - формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації; складаються перші світоглядні уявлення, ранні форми релігійним уявлень, міфологічних систем. Серед цих найважливіших процесів стоїть формування культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів. Специфічною рисою первісної культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші. Наприклад у первісному суспільстві в головному занятті людей – полюванні, були поєднані: технологічні прийоми виготовлення знарядь праці стихійні знання про звички тварин соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення - магічні дії для забезпечення успіху, які в свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис.

Предмет та обєкт вивчення Основу джерельної бази історії первісного суспільства становлять матеріали й дослідження таких наук, як археологія, етнологія, мовознавство, мистецтвознавство, фольклористика тощо. Предметом дослідження історії первісного суспільства є початковий період історії людства з часу виникнення самої людини і суспільства до створення перших політичних (державних) структур. Об'єктами вивчення первісної історії є становлення фізичного типу людини, виникнення та розвиток виробництва, формування суспільства та різноманітних його структур на ранніх етапах (праобщини, общини, сім'ї, роду, племені тощо), поява приватної власності та форм її накопичення, держави та політичної влади. Метою дослідження є реконструкція конкретних форм розвитку суспільства на початковій стадії та пошук закономірностей їхнього розвитку.

Періодизація первісної історії Періодизація історії первісного суспільства традиційно узгоджується зі спеціальними геологічною, археологічною та антропологічною періодизаціями. Геологічна періодизація. Історія людства укладається лише в останній, четвертинний період кайнозойської ери в геологічній періодизації історії Землі. Іноді четвертинний період називають антропогеном, підкреслюючи цим, що він є періодом виникнення і розселення людини на земній кулі. Геологічною наукою антропоген поділяється на дві епохи: 1) передльодовикова і льодовикова (еоплейстоцен і плейстоцен); 2) післяльодовикова, або сучасна (голоцен). В еоплейстоцені і плейстоцені за сучасним поділом простежено п'ять льодовикових періодів (гляціалів): дунай, гюнц, міндель, рисс і вюрм (за назвами альпійських річок, де були вперше простежені виразні льодовикові відкладення відповідного часу) й чотири міжльодовиків'я (інтергляціалів): дунай-гюнц, гюнц-міндель, міндель-рисс і рисс-вюрм - теплих періодів між холодними гляціалами. Голоцен поділяється на такі палеокліматичні періоди: пребореадь, бореаль, атлантикум, суббореаль і субатлантикум.

Археологічна періодизація. На відміну від геологічної, археологічна періодизація грунтується на соціальних чинниках, а саме: змінах у характері матеріалу, з якого виготовлені основні знаряддя праці і предмети побуту, а також у техніці й технології їхньої обробки. Наприкінці ХІХ ст. був запропонований поділ історії суспільства на кам'яний, бронзовий та залізний віки, що послідовно змінювали один одного. Сучасна периодизація камяного віку має такий вигляд: стародавній кам'яний вік - палеоліт, середньокам'яний вік - мезоліт, новий кам'яний вік - неоліт.

Антропологічна періодизація. Розроблена на суто природничих засадах антропологічна систематика дає можливість історику простежити етапи еволюції людини та й предків, встановити принципову межу, яка відокремлює людину від тварини, розглянути суттєві питання послідовного становлення пря-моходіння, формування руки, розвитку мозку, виникнення мислення і мови. Антропологи поділяють епохи за змінами фізичного (морфологічного) типу людини в такому порядку: найдавніша людина (Homo erectus, архантроп), стародавня людина (Ноmо sapiens neanderthalensis, палеоантроп), сучасна людина (Ноmо sapiens sapiens, неоантроп).

Будучи синхронізовані з геологічними і археологічними періодами, стадії антропологічного розвитку людини створюють антропологічну періодизацію первісного суспільства.

У 1877 р. американський етнографЛьюїс Морган запропонував періодизацію, критерієм якої слугує рівень розвитку продуктивних сил. Він розділив всю історію людства на три періоди: дикість; варварство; цивілізація (або класове суспільство). Перші два періоди - дикість і варварство відносяться до первісно-общинного ладу. Період дикості відноситься до часу, коли люди жили виключно полюванням і збиранням. Період варварства характеризується появою гончарства (ранній), скотарства і землеробства (сереній) і заліза (пізній). З винайденням алфавіту починається період цивілізації. Відомий радянський історик, археолог і етнограф, академік АН СРСР Сергій Павлович Толстов поділив первісну історію на три етапи й розвитку: 1) первісне стадо (епоха становлення первісного суспільства); 2) первісна община (епоха розквіту первісного суспільства); 3) воєнна демократія (епоха занепаду первісного суспільства та виникнення передумов становлення політичного суспільства) (1946 р.). Проблемам періодизації первісної історії багато уваги приділяли зарубіжні археологи та етнологи (антропологи). Найбільш обґрунтована схема поділу первісного суспільства на три корінні повороти в його розвитку (знаряддєва, аграрна (неолітична) та міська революції) була запропонована видатним англійським археологом Гордоном Чайлдом (сер. 30-х р. ХХ ст.)

Узагальнена схема періодизації за Вол. Никиф. Станком, Мих. Іван. Гладких та Серг. Петров. Сегедою (Історія первісного суспільства. –К., 1999)