Література ХХ століття буквально пронизана контрастами. Нестримні експерименти і дбайливе збереження традицій, поява принципово нових жанрів; і розвиток всіх, раніше вироблених літературною історією, високе розуміння призначення письменника; і тотальна комерціалізація. У цьому розмаїтті можна виділити такі домінантні тенденції. В одному ряду з шедеврами соціально-психологічної романістики XIX ст. стоять «Жан-Крістоф» Ромена Роллана у Франції, «Будденброки» Томаса Манна у Німеччині, «Сага про Форсайтів» Джона Голсуорсі в Англії, «Тихий Дон» Михайла Шолохова в Росії. Найширшу панораму життя американського півдня Сполучених Штатів у циклі романів дав один з найбільших романістів сторіччя В.Фолкнер. Філігранно і дбайливо використовували слово видатні російські письменники І.О.Бунін, К.Г.Паустовський, Володимир Набоков (причому Набоков, який значну частину життя прожив у США, став і визнаним класиком американської літератури). Ромен Роллан Томас Манн Джон ГолсуорсіМихайло Шолохов В.ФолкнерІван БунінК. Г. Паустовський Володимир Набоков

Багато письменників продовжувало традицію активної участі в громадській діяльності. Особливо широкий відгук дістав антифашистський і антивоєнний рух. Р.Роллан, який багато років прожив у Швейцарії, повернувся до рідної Франції в найнебезпечніший момент наближення нацистської загрози, поет А.Мальро став активним учасником руху Опору. Ернест Хемінгуей, Мате Залка, Джордж Орвелл, Михайло Кольцов воювали на боці республіканської Іспанії. Томас Манн емігрував після приходу Гітлера до влади в Швейцарію і очолив там антинацистський комітет. Військовими кореспондентами було багато радянських письменників, Іллю Еренбурга за його публіцистику Гітлер оголосив особистим ворогом «третього рейху». У роки «холодної війни» письменники не раз збирали конгреси на захист миру. Андре МальроФранцузькі партизани макі Ернест Міллер Хемінгуей Мате Залка Джордж Орвелл Михайло Кольцов Ілля Еренбург Прапор третього рейхуГерб Третього рейху Брежнєв і Ніксон, Вашингтон, червень Політика розрядки Картер і Брежнєв підписують договір про обмеження стратегічних озброєнь, Відень, 16 червня 1979

Поглиблення і розвитку набула історична романістика. Неважко помітити, що письменники зверталися до цього жанру, насамперед намагаючись знайти в історії відповіді на життєві питання. Такі пошуки вони поєднували з суворою науковістю, з ретельним відтворенням епохи, яка описувалась. Такими є «Боги жадають» Анатоля Франса, «Петро Перший» Олексія Толстого. Основне місце зайняли історичні романи в творчості великого німецького письменника Ліона Фейхтвангера («Єврей Зюс», «Іспанська балада» та інші). Анатоль Франс Олексій Толстой Ліон Фейхтвангер

З новацій, що з'явилися, насамперед потрібно назвати стилістичні. Складається думка, що некваплива, розмірена проза, мелодійні віршовані розміри минулого не відповідають темпам нового сторіччя. Замість них приходять вірші без рим і розміру. У російській поезії яскравим прикладом новаторських пошуків може послужити творчість Володимира Маяковського. Згодом загальновизнаною стала і знайшла безліч продовжувачів скупа за зовнішніми проявами, відмінна стислістю фраз, «телеграфна» манера американського письменника Ернеста Хемінгуея. Володимир Маяковський Характерний для модернізму розрив з традиціями ми бачимо у створенні так званої літератури «потоку свідомості». Початок їй поклав роман англійського письменника ірландського походження Джеймса Джойса «Улісс», в якому чітко простежується вплив психоаналітичних ідей Фрейда. Роман без героя, без звичної фабули розробляє у французькій літературі Марсель Пруст (епопея «В пошуках втраченого часу»). Джеймс Джойс Марсель Пруст

Швейцарський письменник німецького походження Герман Гессе представляє психологічну, філософську прозу (повість «Степовий вовк», роман «Гра в бісер»), звертається до складного світу релігійних вчень Сходу («Сіддхартха»). Глибинні, таємні основи повсякденності включаючи всю невичерпність потворного зробив об'єктом своєї творчості американець Генрі Міллер (романи «Сексус», «Тропік Раку»). Видатні французькі філософи-екзистенціалісти Альбер Камю і Жан-Поль Сартр були також видатними літераторами. Герман ГессеГенрі МіллерАльбер Камю Жан-Поль Сартр

Для ряду письменників реалістичні образи здавалися недостатніми для сучасного масштабу, коли сама дійсність часом видавалася ірреальною. У новій якості повертається до літератури романтизм. У західній літературі головним романтиком сторіччя, безсумнівно, був Антуан де Сент-Екзюпері («Маленький принц», «Земля людей»), який загинув у повітряному бою з фашистами. Слід згадати і видатного романіста М. О. Булгакова (роман «Майстер і Маргарита», повісті «Собаче серце», «Театральний роман»). Антуан де Сент-Екзюпері М.О.Булгаков

Викликані світовими війнами, хвилею революцій, насильства і тоталітаризму песимістичні настрої вилилися у виникнення нового жанру антиутопії. На відміну від літературних утопій минулого, що змальовували образи бажаного, ідеального суспільного ладу, антиутопії являли собою застереження лякаючий образ можливого страшного майбутнього. Яскраві зразки антиутопій твори Джорджа Орвелла («1984»), Євгена Замятіна («Ми»), Андрія Платонова («Котлован», «Чевенгур»), Олдоса Хакслі («О, цей дивний світ!»). У ХХ столітті виникає і набуває досить значного поширення література абсурду (переважно у вигляді театру абсурду). Визначними представниками цієї течії були румунський письменник Ежен Іонеско, ірландець Семюель Беккет, російський поет Д. Хармс (Ювачев). До глибоких прозаїків епохи належить австрійський письменник Франц Кафка, який геніально зобразив пронизливу абсурдність сучасної бюрократії, згасання і зникнення людини і людяності (романи «Процес», «Замок», тощо). Джордж Орвелл Замятін Євген Андрій Платонов Олдос Хакслі Ежен Іонеско Семюель Беккет Д.Хармс Франц Кафка

Прямий зв'язок з успіхами науки простежується у запаморочливій популярності жанру наукової фантастики, який зародився у XIX столітті. Фантасти намагалися осмислити морально-етичні наслідки науково-технічного прогресу, ставили в своїх творах проблеми, які згодом починали непокоїти все людство. Великим мислителем-фантастом був Герберт Уеллс (повісті «Острів лікаря Моро», «Війна світів», «Машина часу», «Людина-невидимка»). Блискучі зразки соціальної фантастики належать перу чеха Карела Чапека («Війна саламандр», «R.U.R.», «Фабрика абсолюту»). Як представник соціальної фантастики увійшов у літературу й основоположник радянської наукової фантастики Олександр Беляєв («Людина-амфібія», «Вічний хліб», «Голова професора Доуеля»). Герберт Уеллс Карел Чапек Олександр Беляєв

Для середини 50-х початку 60-х рр. найголовніший інтерес складали перспективи підкорення космосу (твори Артура Кларка, Рея Бредбері), забарвлені світлом утопічних очікувань («Туманність Андромеди» та інші твори Івана Єфремова). Пізніше фантасти стали використовувати можливості жанру для дослідження етики, біоетики і навіть роботоетики. Багато з проблем, які передбачили у своїй творчості Айзек Азімов і Станіслав Лем про статус і межі штучного розуму, можливості і небезпеки розвитку робототехніки, стали сьогодні реальністю. Реалії сьогоднішнього комп'ютерного світу перевершують навіть уяву фантастів. Фантастика як жанр літератури все частіше поєднується з антиутопією, показуючи людству перспективи можливого саморуйнування на шляху «прогресу». Артур Кларк Рей Бредбері Єфремов Іван Антонович Айзек Азімов Станіслав Лем

Яскравим явищем у світовому літературному процесі другої половини сторіччя стала латиноамериканська література. На основі іспанської літератури і місцевого багатонаціонального фольклору (індіанців, африканців, європейців) виріс заворожуючий образний світ, самобутні характери книг Хорхе Луїса Борхеса, Хуліо Кортасара (Аргентина), Жоржі Амаду (Бразилія), Габріеля Гарсіа Маркеса (Колумбія). Індіанці Амазонії Хорхе Луїс Борхес Хуліо Кортасар Жоржі Амаду Ґабрієль Ґарсія Маркес

Окремо слід зупинитися на феномені радянської літератури. XX століття відкрилося «срібною добою» російської літератури з цілим розсипом поетичних імен. Революція і громадянська війна змінили, але не перервали літературний процес. 20-і роки відмічені сплеском, вибухом літературного життя. Ситуація серйозно змінилася після концентрації всієї влади в руках Сталіна на межі х років. Багато письменників було репресовано. Правлячий режим добре розумів ідеологічну і виховну роль літератури, у 1934 працівники літератури були об'єднані у Спілку письменників СРСР. Сталін Йосип Віссаріонович

На державному рівні головним методом літературної творчості був проголошений соціалістичний реалізм. На відміну від Західної Європи, в радянській літературі аж до 80-х років традиціоналізм став магістральним напрямом розвитку. В його рамках у прямій або непрямій згоді з пануючою ідеологією було створено чимало видатних творів. А ось літературне новаторство було можливе тільки при роботі «у шухляду», публікації в «самвидаві» або за кордоном. «Родина-мать» Статуя в Києві, виконана в дусі соціалістичного реалізму Західна Європа