Література українського романтизму

Поворотний період в історії нашого письменства – доба романтизму х років XIX століття. В центрі художньої системи стоїть яскравий винятковий, герой. Одна з основних рис – звільнення особистості від гніту. Ідеал романтиків – духовно багата особистість, яка шукає гармонію душі з природою і світом.

Визначальні риси романтизму: Народність Історизм Прийняття буденності Звеличення людського духу Культ почуттів Захопленість фольклором Інтерес до фантастики

Жанри романтизму Балада Елегія Послання Оповідання Повість Роман Романтична трагедія Драма

Тематично-стильові течії Фольклорно-побутова Протистояння двох світів: реального і вигаданого. Фольклор – частина природи і важливий чинник літератури. Маруся Л. Боровиковського, Козачі поминки А. Метлинського, Наталя М. Костомарова, За байраком байрак Т. Шевченка.

Тематично-стильові течії Фольклорно-історична Принцип історизму – змалювання історії України за допомогою фольклорних образів. Герої минулих епох проголошували ідеї, що мали стати зразком для наслідування. Вцентрі подій стоїть козак – втілення волелюбного духу народу.

Тематично-стильові течії Громадянська Прагнення розбудити почуття національноїгідності. Висока місія поета-митця, який повинен розвязувати проблемиморального і суспільного буття.

Тематично-стильові течії Психологічно-особистісна Зосередження митців на внутрішньому світі людини. Виникнення жанру монологу-сповіді. Утвердження свободи, духовної незалежності людини. Шукання істини, добра, справедливості.

Школи в українському романтизмі I. Харківська школа романтиків Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Михайло Петренко, Яків Щоголів. Заслуга – привчили освічену публіку до рідної мови.

Школи в українському романтизмі II. Львівська школа романтиків або Руська трійця- осередок національно-культурного і літературного відродження. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Програма відродження української літератури на західноукраїнських землях.

Школи в українському романтизмі III. Київська школа романтиків Михайло Максимович, Тарас Шевченко, М. Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський. Гуртувалась навколо Кирило- Мефодіївського братства. Збагатили літературу новою проблематикою, новими жанрами, художніми засобами.

Школи в українському романтизмі IV. Петербурзька школа романтиків (українська громада в Петербурзі) Т. Шевченко, М. Костомаров, П.Куліш, В. Білозерський Видання журналу Основа Обговорення політичних і культурно- мистецьких проблем, питання освіти, видання книг для народу.

Українські поети- романтики

Семен Степанович Гулак-Артемовський український композитор, співак, драматичний артист, драматург. Широку популярність Гулаку- Артемовському як композиторові принесла опера «Запорожець за Дунаєм», яка стала українською музичною класикою. «Запорожець за Дунаєм» «Запорожець за Дунаєм» Окреме місце у творчій спадщині Гулака- Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838 р.), «Спать мені не хочеться» та ін.

Рибалка Вода шумить!.. вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: "Ловіться, рибочки, великі і маленькі!" Що рибка смик то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. не зна він, а сумує! Сумує він, аж ось реве, Аж ось гуде, і хвиля утікає!.. Аж гульк!.. з води Дівчинонька пливе І косу зчісує, і брівками моргає!.. Вона й морга, вона й співа: "Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький, На зрадний гак ні щуки, ні лина!.. Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький? Коли б ти знав, як Рибалкам У морі жить із рибками гарненько, Ти б сам пірнув на дно к линам І парубоцькеє оддав би нам серденько! Ти ж бачиш сам, не скажеш: ні Як сонечко і місяць червоненький Хлюпощуться у нас в воді на дні І із води на світ виходять веселенькі! Ти ж бачив сам, як в темну ніч Блищать у нас зіроньки під водою; Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч, Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою! Зирни сюди!.. чи се ж вода?.. Се дзеркало, глянь на свою уроду!.. Ой, я не з тим прийшла сюда, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!" Вода шумить!.. вода гуде… І ніженьки по кісточки займає!.. Рибалка встав, Рибалка йде, То спиниться, то вп'ять все глибшенько пірнає!.. Вона ж морга, вона й співа… Гульк!.. приснули на синім морі скалки!.. Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!.. І більше вже нігде не бачили Рибалки!

Гребінка Євген Павлович письменник, педагог, видавець. Народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині. 21 січня січня року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки вірш «Рогдаев пир» року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки вірш «Рогдаев пир».1831

Жанрове розмаїття творів Гребінки Українські ліричні поезії, що виникли на ґрунті фольклору (Човен, Українська мелодія, Маруся, Заквітчалася дівчина). Байки, які органічно повязані з народними прислівями (Школяр Денис, Верша та Болота). Романс Очи чорные, російськомовні вірші (Печаль, Скала). Збірка Рассказы пирятинца). Повісті Нежинский полковник Золотаренко, Кулик. Романи Доктор, Чайковський. Нариси Петербургская сторона, Хвастун.

УКРАЇНСЬКА МЕЛОДІЯ "Ні, мамо, не можи" нелюба любить! Нещасная доля із нелюбом жить. Ох, тяжко, ох, важко з инм річ розмовляти! Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!" - Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? Останешся, доню, одна, сиротою! А в світі якеє життя сироті? І горе, і нужду терпітимеш ти. Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу, Стогнать під землею як горлиця стану. "О мамо, голубко, не плач, ие ридай. Готуй рушники і хустки вишивай. Нехай за нелюбом я щастя утрачу; Ти будеш весела, одна я заплачу!" Ген там, на могилі, хрест божий стоїть, Під ним радо й вечір матуся квилить; "О боже мій-милий! що я наробила! Дочку, як схотіла, із світа згубила!"

Костомаров Микола Іванович видатний український і російський історик, поет- романтик,один із перших літературних критиків, мислитель, громадський діяч. Народився16 травня 1817 р. с. Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії. 16 травня травня1817 Співзасновник Кирило- Мефодіївського братства. Дослідник творчості Котляревського, Квітки- Основяненка, Шевченка, Марка Вовчка.

Літературна діяльність Збірки Українські балади, Гілка (під псевдонімом Ієремія Галка). Історична драма Сава Чалий. Трагедія Переяславська ніч. Повісті Сорок літ, Казка про дівку Семилітку. Казки Лови, Торба. Твори російською мовою Черниговка, Кудеяр, Холоп.

Соловейко Зелений сад, зелений сад. Могила забриніла! Як гарно слухать, коли в ніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенької А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині... Один біля могили сам Співає на ялині. Щебече він не то співець Віршами люб'язними Кохання й радість розділя З серцями приязними. Затьохка він не то біди Оплакує людськії, Жаль ллється в серце, як в квітки Жаль ллється в серце, як в квітки Крапельки дощовії. От застогнав, і от замовк... Терликнув вп'ять залився, Не то співець в останній раз Із миром розпростався! І в небо думкою влетів, Між зорями співає, А странній спів його людей Уже не порушає. Співає пташка, і ніхто Не взяв її в примітку! Співа співець ніхто йому З душі не кине квітку! Одно серденько між всіма Глас пташин розпізнало, Одно серденько пісня та Співцева розрушала. І цілий день смутна, тиха Самотняя могила, А вранці зомнята трава. Де дівчина сиділа.

Забіла Віктор Миколайович український поет-романтик. Народився у 1808 році на хуторі Кукуріківщина (тепер с.Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Вірші поета були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні.

Соловей Не щебечи, соловейку, Під вікном близенько; Не щебечи, малюсенький, На зорі раненько. Як затьохкаєш, як свиснеш, Неначе заграєш; Так і б'ється в грудях серце, Душу роздираєш. Як засвищеш голосніше, А далі тихенько: Аж у душі похолоне, Аж замре серденько. Зовсім трошки перестанеш, Лунь усюди піде; Ти в темну ніч веселися, І як сонце зійде. Твоя пісня дуже гарна, Ти гарно й співаєш: Ти, щасливий, спарувався І гніздечко маєш! А я бідний, безталанний, Без пари, без хати: Не досталось мені в світі Весело співати. Сонце зійде я нуджуся, І заходить плачу: Котру люблю дівчиноньку, Тієї не бачу. Довго й чутки вже не маю Про милу дівчину; Цілий вік свій усе плачусь На лиху годину. Не щебечи, соловейку, Як сонце пригріє! Не щебечи, малюсенький, І як вечоріє! Ти лети, співай тим людям, Котрі веселяться; Вони піснею твоєю Будуть забавляться. А мені такая пісня Душу роздирає! Гірше б'ється моє серце, Аж дух замирає, Пугач мені так годиться Стогне, не співає; Нехай стогне коло мене Да смерть возвіщає.

Петренко Михайло Миколайович Український поет романтик Народився 1817 року у місті Словянську( Донеччина) в незаможній дворянській родині рр. – навчається в Харківському університеті. Автор 19 поезій, надрукованих протягом років в харківських альманахах «Сніп», «Молодик»,«Сніп»«Молодик» «Южный русский сборник»«Южный русский сборник». Є відомості, що він написав п'єсу «Панська любов», але вона не збереглась. Пережив гіркоту нещасливого кохання, через це пише вірші на дану тему. Найвідоміші вірші – Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, Взяв би я бандуру..

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все горе втопить. Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, Я наймит у неї, хлопцюга приблудний; Чужий я у долі, чужий у людей: Хіба ж хто кохає нерідних дітей? Кохаюся з лихом, привіту не знаю І гірко і марно свій вік коротаю, І в горі спізнав я, що тільки одна Далекеє небо моя сторона. І на світі гірко, як стане ще гірше, Я очі на небо, мені веселіше! Я в думках забуду, що я сирота, І думка далеко, високо літа. Коли б мені крилля, орлячі ті крилля, Я б землю покинув і на новосілля Орлом бистрокрилим у небо польнув І в хмарах навіки от світу втонув!