Михайло Булгаков - російський прозаїк і драматург. Його творчості, що відбивала дух трагічної доби 20-30х років російської історії, був притаманний пафос твердження загальнолюдських духовних цінностей. Михайло Опанасович Булгаков народився 15 травня 1891 р. у Києві. Його батько – професор духовної семінарії, мати – вчителька. Дні його дитинства та юності минали в атмосфері затишку, злагоди, музики, сімейних читань і спектаклів. Душею дому була мати. Так назвав її письменник в одному із своїх творів. Вона дбала про те, щоб діти росли у дружбі. Згодом, вже дорослими людьми, вони підтримували виплекані в дитинстві теплі стосунки.

Михайло навчався у Першій київській гімназії. Особливої старанністю не відзначався: в атестаті зрілості було лише дві оцінки з відзнакою – із закону Божого та географії. Також в нього був нахил до літератури та театру. Він писав невеличкі оповідання, сатиричні вірші, драматичні сцени. Деякий час мріяв стати співаком. Досить рано сформувалися і визначні риси характеру Булгакова – загострене почуття гідності, внутрішня незалежність, самостійність. Цілком самостійним був вибір професії лікаря. Отримавши диплом з відзнакою медичного факультету Університету Св. Володимира, Михайло спочатку набував досвіду у прифронтових шпиталях Першої світової війни, пізніше – лікарем у російській провінції. Булгаков переїжджає до Москви. Досить рано сформувалися і визначні риси характеру Булгакова – загострене почуття гідності, внутрішня незалежність, самостійність. Цілком самостійним був вибір професії лікаря. Отримавши диплом з відзнакою медичного факультету Університету Св. Володимира, Михайло спочатку набував досвіду у прифронтових шпиталях Першої світової війни, пізніше – лікарем у російській провінції. Булгаков переїжджає до Москви.

Вже за рік після переїзду до Москви Булгаков став журналістом. Друкувався також у Берлінській російськомовній газеті Накануне. Журналістська праця виснажувала, відволікала від роботи над художніми текстами. Булгаков відокремлював її як вимучену частину своєї творчості від частини справжньої. Однак разом з тим журналістика поволі збагачувала його письменницький досвід: загострювала сатиричний талант, робила перо чутливим до сучасності, шліфувала вміння писати з натури, впливала на оповідну манеру. Упродовж рр. У часопису Россия друкувалися частини роману Біла гвардія. Згодом була написана драма Дні Турбіних (1926), яка мала великий успіх. Головними літературними авторитетами для Булгакова були Гоголь, Достоєвський, Салтиков-Щедрін. Упродовж свого творчого розвитку Булгаков виступав як письменник-реаліст, як сатирик, як автор фантастичних творів. Різні грані літературного таланту митця та різні напрями його художніх зацікавлень синтезувалися у підсумковому творі Майстер і Маргарита, якому судилося стати одним із найяскравіших взірців модерністського роману 20 ст. Я – містичний письменник, як говорив про себе Булгаков.

У Булгакова зявились нові пєси: Адам і Єва (1931), Блаженство (1934), Іван Васильович ( ), Мольєр (Кабала святош,1936), Останні дні (1940). Також писав біографічні повісті: Життя пана де Мольєра ( ), Театральний роман (залишився незавершеним, ), роман Майстер і Маргарита ( ). 1939р. Була написана пєса Батум, присвячена Сталіну. Булгаков взявся за неї з різних причин. По-перше, тому що певною мірою поділяв поширені в інтелігентському середовищі ілюзії щодо доброго вождя. По-друге, тому що таким чином він намагався прокласти шлях на сцену своїм опальним твором. Для сюжету був навмисне обраний епізод з молодості Сталіна – так можна було уникнути розмови про період його могутності, що відзначився розгулом терору. Проте пєса все одно грішила проти совісті митця, оскільки представляла у позитивному світлі постать тирана.

Сталіну Батум не сподобався. Письменник помер 10 березня 1940 р. на сорок девятому році життя. Булгаковська творчість виростає на грунті російської класики 19ст., який утворюють Капітанська дочка Пушкіна з її описом безглуздого й безпощадного російського бунту, щедра на вигадку й сміх крізь сльози проза Гоголя, Історія одного міста Салтикова-Щедріна з її гротескно-сатиричним змалюванням минулого російської держави, Брати Карамазови Достоєвського з його невичерпним пластом філософсько-релігійних та моральних питань, епопея Війна і мир Толстого, в якій широкоформатні історичні полотна монтуються з любовно виписаними картинами дворянської російської культури, оповідання та пєси Чехова, що розкривають внутрішній світ російського інтелігента. Спирався письменник і на найвищі досягнення європейської літератури 19ст. – фантасмагоричні картини Фауста Гете та фантазійну прозу Гофмана. У його поетиці простежується також вплив українського вертепу.