Маршрутами річки Тибавки. Підготувала: вчитель Тибавсько ЗОШ І – ІІ ст. Фізер О.М 2013р.

Маршрутами Тибавки річки Тибавська ЗОШ І – ІІ ступенів 2013р.

Маршрути річки Тибавки

Маршрутами річки Тибавки

План : 1.Вода – джерело існування… 2.Моя країна – Україна. 3.Закарпатська область. 4.Зимові ріки Закарпаття 5.Закарпатською Свалявщиною. 6.Мінеральні води Свалявщини 7.Село Тибава- географічні дані. 8.Легенда 1 Про походження села Тибава 9.Легенда 2 Про походження села Тибава 10 Унікальна гірська річка- Тибавка. 12. Пасіцький звір 13.Цапова криниця. 14.Горблянський звір. 15.Бокалівський струмрк або зурочища Іванчово. 16.Озимовий струмок. 17.Тоцирний. 18. Магічна дія води. 19.Народні прикмети повязані про воду. 20.Магічна дія води. 21.Око Боже 22. Додаток 1. Ми всі господарі природи, тож бережімо її вроду 23.Додаток 2. Хай вічно струмує чиста вода… 24. Висновок.

Земля - 70%. Людина %. Рослина %.

Вода – джерело існування Вода - головне джерело життя. Також це одна з найважливіших речовин у природі. Вона входить до складу всіх організмів, без неї не можливе їх існування. Вода має певні особливості, що допомагають їй залишатися найпотрібнішою речовиною в світі.

Моя країна - Україна Територія України досить забезпечена водними ресурсами. На території України є два моря - Чорне( Руське, Понт Евкійський, з гр. - гостинне море; площа тис. км2, найбільша глибина м.) та Азовське (площа - 38 тис. км2, найбільша глибина - 14,5 м), три тисячі природних озер (найбільше - Сасик площею 204,8 км2), майже 23 тис. водотоків ( найбільша річка Дніпро, загальна довжина якої км, у тому числі на території України 981км.). Загальна кількість річок на Україні Кількість озер та лиманів Кількість водосховищ та ставків густота річкової мсрс(км/кв. км) Середній багаторічний обсяг транзитного стоку(куб. км/рік) середній багаторічний обсяг місцевого стоку(куб. км/рік) Загалом водний потенціал України значний, але неправильне використання цього потенціалу призводить до його зниження. За такою частотою природних катаклізмів, скоро, Україну можна буде назвати зоною екологічних катаклізмів. Хоча з метою розв'язання глобальних проблем Україна бере активну участь у світових інтеграційних процесах.

Закарпатська область Закарпаття - одна із найзабезпеченіших водними ресурсами областей. По її території протікають( 9429(1997р.), 9409(2003р.)річок загальною довжиною майже 19,9 тис. км. 79% -це малі річки (до 10 км). Понад 10 км мають 152 річки і 4 - понад 100 км. Річковий стік становить у середньому 7827 млн. м3. Абсолютна більшість річок припадає на басейн Тиси. Найбільші річки : Тиса, Латориця, Уж, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва. Постійних озер 32, всі вони в основному високогірні, а всього озер в області є 31 ставок і водосховище. Водоспади : Шипот - висота 9 м, Скакало -6 м. Найбільші озера : Синевир,Ворожеська, Апшинець, Верхнє, Бребенескул та Нижнє.

Узимку ріки Закарпаття ненадовго замерзають, але бистрини в горах і в найсуворіші зими залишаються вільними від льоду. У сухий час року навіть більш великі ріки в багатьох місцях можна перейти убрід. Зате в період танення чи снігів великих дощів рівень води сїільно підвищується, і невеликі струмки перетворюються в бурхливі потоки. Для регулювання стоку рік і захисту сільськогосподарських угідь від паводків в області здійснюються гідротехнічні роботи по випрямленню русявів, обвалуванню берегів і т.д.

Закарпатською Свалявшиною

Мінеральні води Свалявщини За кількістю і якістю лікувальних властивостей мінеральні води Закарпаття посідають перше місце в Україні. В області зосереджено 620 джерел, із яких понад 360 вивчено. Виділяються вуглекисло -боржомського типу ( Поляна, Голубине, Плоске, Неліпино, Пасіка, Солочин, Свалява), вуглекисло - соляні (Сіль, Кастино ), соляно -лужні (Зарічово, Драгово, Рахів), в основному термальні. Відомі також радонові, кремнієві - термальні води. На базі цих вод діють 10 лікувально оздоровчих зон та курортів (Поляна","Карпати","Сойми", Шаян", Синяк" та ін.) Розливають мінеральні води Лужанська","Поляна - купіль" /'Поляна - Квасова" та ін.

Тибава… Тибава – одне з найстаріших сіл Свалявського району. Розташована на північний схід від Сваляви у довгобразому зворі. Історичне минуле села сягає сивої давнини. Із народних переказів дізнаємося, що Тибава – старовинне село, яке виникло й існувало ще до появи Сваляви. Так, в одному з них пояснюється, від чого сучасна Тибава дістала свою назву. За переказами село Тибава було дуже великим. Ще не так давно воно навіть називалося – Велика Тибава. Зауважимо, що слово «Велика» потрібно було, мабуть, ще й для того, щоб не плутати його з іншим словянським селом Тибава, яке знаходиться в сучасній Словаччині.

Географічні дані На території села Тибава протікає р. Тибава (4 км). Село розташоване на південному – сході від Сваляви. Межує з такими селами як Мала Мартинка, Стройне,Сасівка,Неліпино, Дусино. Районний центр – м. Свалява.

Легенда 1 Походження села Тибава Давно в одному казковому лісі оселилися двоє чоловіків. Очевидно, вони були братами. Сподобалась їм ця місцевість, і вирішили вони тут вести господарство. Зрізали брати в лісі дуб, і пень зрізаного дерева служив їм столом. А над тим «столом» горяни зробили собі будиночок і стали тут жити. Але незабаром прийшли до них якісь чужинці і почали розпитувати, як ця місцевість називається і коли ті сюди прийшли. Тоді один з братів сказав: «Ти бував тут перший». А другий заперечив: «Ні, ти бував». Не знали й не відали того брати, що в простій суперечці за істину, стверджуючи й заперечуючи один одному слова « ти бував», «ні, ти бував», вони й дали назву селу, яке згодом стане відомим не тільки в цій окрузі, але й далеко за її межами. А славу йому принесе уродженець цього ж давнього села Юрій Венелін-Гуца. Записано від Бобаль Катерини Іванівни 1924 року народження.

Легенда 2 Походження села Тибава Старожили нашого села розповідають легенду про поселення, яке існувало у 17 столітті. Називалося воно Велика Тибава. Село налічувало 500 будинків, змайстрованих із глини та дерева. Покрівля була солом»яною. На пагорбі стояла церква. Займалися люди скотарством, землеробством, садівництвом. Вони жили, працювали, створювали нові сім»ї. Але на початку 18 століття у селі почалася хвороба-холера, яка винищила цілі сім»ї. Люди були беззахисні перед жахливою бідою. Старожили наказали тим, хто залишився живий, взяти деякі знаряддя праці і залишити село. Налякані смертю люди подалися на схід. Перейшли два пагорби і заснували нове поселення – Тибаву. Але спочатку найсильніші чоловіки три рази обійшли довкола села волами-близнюками. Такий ритуал повинен був захистити нове поселення від хвороби. Минали роки. Порожні хати Великої Тибави поступово старіли і розсипалися. Багато десятиліть люди боялися сюди підійти. Сьогодні ця місцевість називається Хижній. Збереглася тут одна старенька хата і хрест. Записано від Ливч Верони Іванівни 1934 року народження.

Річка Тибавка Гірська річка,що бере початок на височині,яка розташована в урочищі Млаки, довжина – 4 км. Тече на схід.У верхній течії береги високі, трапляються невеликі пороги.Де вона бере свій початок над річищем нависають скелі. Живлення-мішане, переважно снігове- взимку та дощове весною та осінню, а влітку вона поповнюється за рахунок підземних вод, але дуже мало.В річку впадає багато приток але основні з них це-Пасічний звір,Здряльвський або Райтівський звір,Воронова криниця, Цапова криниця,Горблянський звір,Бокалівський звір, Озимовий струмок, Тоцилний звір.Тибавка має велике значення у веденні сільського господарства. Короткочасне підвищення рівня води, спостерігається тільки після довготривалих повеней.

Початок Тибавки

Пасіцький звір… В давнину люди збирали мед диких бджіл, що оселялися в дуплах дерев. Робота бджоляра тоді зводилася до пошуку в лісі бджіл та збирання меду. Спершу забирали увесь мед знищуючи сім'ю, а потім почали забирати лише частину збрегіючи бджолиний рій. Одним з недоліків такого ощадливого ставлення було те, що зтось інший міг прийти й вибрати чи знищити рій. Спершу обмежувалися вирізанням знаків на які свідчили про те, що цей рій вже "зайнятий" і належить іншому. Пізніше, для надійності та зручності збирання меду почали вирубувати борті та зносити їх в одне місце. Саме так виникли перші пасіки. Ще бджіл утримували у спеціальних нерозбірних вуликах - сапетках. сапетках Пасіка - це частина лісосіки. Повалені деревні хлисти або дерева трелюють з пасіки по одному пасічному трелювальному волоку. В чокерному варіанті це здійснюється за допомогою тракторів. Також пасіка виділяється як зона безпеки між місцями звалювання дерев та місцями де ведуться інші роботи, якщо трелювання відбувається кіньми або є безчокерним, або здійснюється на схилах крутістю понад 150.Так і пішла назва Пасіка,касіцький звір. Записано від Господар Ганни Михайлівни 1943 р.н

Пасіцький звір влітку

Райтів камінь у Здряльові Далеко в горах, в лісових хащах Тибави є місце, яке знає кожен житель нашого села. Людина, яка заходить у старий буковий ліс, не може не помітити величезний камінь, в середині якого витесані, ледь помітні, двері. Праворуч, вється голосистий струмочок. Старожили переказують, ніби тут колись жили розбійники. Ватажка звали Райт. Тому, за переказами, величезну брилу називають «Райтовим каменем». Саме тут зберігається золото, яке вони награбували за багато років. Звичайно, було багато сміливців, які хотіли забрати це золото. Але кожного разу, коли хтось наближався до кам»яних дверей, то відчував такий страх, що відразу тікав, не чуючи ніг. Люди кажуть, що це золото прокляте і оберігає його нечиста сила. Записано від Ливч Катерини Михайлівни1934 року народження.

Воронова криниця Давно колись, за старими переказами над селом Велика Тибава літало сімейство Воронів(мама,тато та син).А жила ця сімя під урощищем Горби, звідкіля було видно ціле село,над величезною криницею,викладеної з каменів величезних,а над криницею ріс могутній дуб. Старожили вважали,що ворони охороняють село від загарбників.Звідси і пішла назва криниці. Окраса лісу унікальна джерельниця, яку в народі назвали «Холодною Вороновою криницею». Унікальне це місце й тим, що тут навіть біля водного плеса ставків не зустрінеш комарів, місцева рівнинно- височинна фауна не для них. Райське місце для розкішного відпочинку. Записано від Господар Ганни Михайлівни 1943 р.н

Зимові краєвиди Воронової криниці

Цапова криниця Якось жив собі чоловік і жінка. У їх були, цап і баран, і кабан, і півень, і селезень, і гусак усього потроху. Потім, значить, той чоловік і жінка померли, осталась сама скотина. Поки жили-жили, поки й хату розвалили,криницю замісили ту, що дід покинув. Розвалили, розтягли і пішли, хто куди влучив. Це діло ішло до літа. А як стало вже холодно, от тоді вже цап пішов до кабана. Кабан, брате! Давай хату строїть, криницю копати бо буде зима, так пропадем. А кабан каже. Я в листя вриюсь, то мені й тепло буде! Не треба ні хати ні води. Тоді він пішов до барана. Баран, брате! Давай хату строїть, криницю копати бо буде зима, так пропадем. А баран каже. Я одну шкуру простелю, другою вкриюсь, та й тепло буде! Не треба хати ні води. Тоді він пішов до гусака. Гусак, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем. А гусак каже. Мені не треба. Я одно крило простелю, одним укриюся та й перезимую. Не треба. Потім пішов до півня, а він каже. Я з тії деревини та на ту літатиму та й нагріюсь, не треба мені хати. Пішов до селезня. Селезню брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем. А селезень каже. Я з тії криниці та в другу поплаваю-поплаваю, та й тепло буде. Ну, тоді цап походив по всіх ніхто не хоче, давай сам хату строїть. Построїв хату, поставив піч, викопав криницю,а вода в криниці холодна та смачна і живе. Почав жить у хаті. Стало холодно, зима кужелить таке! Він сидить же в хаті, а ті гибнуть надворі. Ой, каже, цапе-брате, пусти в хату, пропаду! Отак і пішла назва криниці завдяки працьовитому Цапові! Записано від Господар Ганни Михайлівни 1943 р.н

Цапова криниця

Горблянський звір Серед лісу наче змійка Струмок малий вється, В нім водичка життєдайна Радіє, сміється. Ну, а сонце променисте Береги лоскоче, Дно пологе, камянисте Обігріти хоче. Над струмочком невеличким Низенько схилюся, І холодної водички Із нього напюся.

Бокалівський струмок або вода з урочища Іванчово "...Існує стара легенда про дуб. Красивий парубок покохав молодицю. Хотіли вони одружитися та кляті вороги на село набігли. І пішов парубок землю рідну захищати. Просив він дівчину, щоб памятала та чекала його. Проте, не витримала молодиця і віддала своє серце іншому. Повернувся парубок додому і заплакав з відчаю. Не став їй докоряти, а лише просив Бога зробити його дубом-бокалом в її садочку. Щоб виходила вона в садочок і слухала, як він плаче, а від його плачу утворився струмочок, який плачучи тече і до наших часів.

Бокалівський струмок або вода з урочища Іванчово Господи! Спасибі тобі, Що не розлучив мене з коханою моєю не по плоті. Буду я віками стояти, любов прославляти, Добро людям давати, Рани промивати, Недуг проганяти. Прости мені, Господи, хоробрим я був, Молодицю кохав! Забула вона мене, зрадила. Користь роду людському несу, В віках земную красу. Здоровими вам кохання хранити! Їжте мене, рота промивайте, Від голоду спасу, теплом зігрію, Недуг прожену, темні сили здолаю, Від зливи я вкрию, серце заспокою! Записано від Господар Ганни Михайлівни 1943р.н.

Бокол-дуб…

Озимовий струмок (урочище Озиме) У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька, яку нарекли Поляною. Росла вона як з води. І вимостилася в дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато красенів-парубків сваталися до неї, та Поля була вірна Стрибі - найпрудкішому з усіх юнаків округи.. Щасливі були і Поляна, і Стриба, і стали вони до весілля готуватися. Та на заваді стала врода Поляни. Бо її краса осліпила навіть грізного громовержця Перуна з Вирію. І надумав бог блискавки взяти злюб з Поляною. - Бути Поляні Богинею! - вигукнув громовержець так, що його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню Землю дощем, а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів. Про Стрибу всі забули. Всі, крім Полі. Вона боялася злюбу з Перуном і тихо плакала за своїм коханим. Та ось вбрали Полю в найкращий одяг і повели до урочища Перуна, аби віддати в жони громовержцеві. Все плем'я полян ішло за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба також. Ось і задрижала Земля, всі попадали навколішки, лише Поляна стояла горда, як богиня, - у золотому осяяні. З пучком вогненних стріл у руці з'явився Перун. Молодецькі сріблясті вуса спадали аж на його могутні груди. Горіли золоті кучері на голові. Сяяли його очі.

Озимовий струмок (урочище Озиме) Усміхаючись, бог-красень став наближатися до Полі. - Прощай, кохана моя Полю! - скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткого мисливського меча і вгородив собі в серце. Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула Поля, залившись слізьми. Спохмурнів Перун і сказав: - Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози. Хай же ти, чарівна Поляно, нікому не дістанешся! Сліпуче сяйнули блискавки, вдарив грім. У неймовірному страхові люди припали до Землі. А коли підвели голови, то не побачили красуні Полі. Замість неї розляглося величезне поле озимої пшениці,а озимої тому, що холодної яка ніколи і ніщо не може більше покохати. - То - Поля! - вжахнулися передні. - То-поля,- відказували їм. Так і пристала до поля назва Озима урочища.. А Перун злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу Живої Води, бризнув на лице мертвому Стрибі й ожив юнак. - Будь моїм побратимом, Стрибо!- сказав Перун.- Адже обидва ми осиротіли без нашої Полі. Чи згоден? - Згоден, - відповів Стриба. Перун схопив за руку побратима, потягнув за собою і... обидва легко злетіли в небо, полинули у Вирій. Там Стриба з дозволу Рода вкусив молодильне яблуко і став безсмертним. - Роде, - звернувся Перун до Сокола, - дай крила для ніг мого побратима Стриби - його я хочу зробити богом вітрів, без яких не буде життя на Землі. І тоді Сокіл-Род пустив дві сльозинки, і до ніг Стриби впало два крила. І врочисто промовив Перун: - Тепер ти володар вітрів на світі та дощів і будеш зволожувати своїм плачем озиме –мертве серце своєї коханої. Так вони творять добро: без вітру й без дощу та пшениці й справді немає життя на Землі.Так і плаче дощ та відплачує струмочок який витікає з Озимого

Озимовий струмок (урочище Озиме)

Урочище Тоцилний У пасмі гір є видолинок, названий Тоцилний. Цей видолинок подібний на величезне корито, видовбане в землі, довге до двісті кроків, широке понад п'ятдесят кроків і досить глибоке. У ньому росте густа соковита трава, а в ній безліч золотоголового нечуйвітру, польових ромашок, запашного чебрецю, кущі жерепа та багато іншого зілля, помічного від різної недуги. Люди довго боялися цього місця земного корита. "Воно нечисте", казали. Хто потрапив туди, то або зовсім не вертався, або приходив глухим і німим, забудькуватим. Лише одна-однісінька людина звідти повернулася здоровою... Записано від Господар Ганни Михайлівни 1943 р.н

Тоцилний струмок Під вершиною гори на широкім полі, оточеному лісами, пас отару Василь Бобаль, молодий, міцний вівчар. Під вечір, щоб відігнати почуття самотності, сів Василь під єдину на полі смерічку, вийняв картоплю та хотів її спечи на огні але сірників в нього не було.Взяв він два плоскі камені та почав чмухати один об одного. Та враз відчув, як по тілі пробіг мороз, а потім жар. У цю мить хтось легенько торкнувся його плеча. Під смерічкою стояла молоденька дівчина. Вона пильно дивилася на нього, Візьми Васильку сухі каменці і легесень доторкай один об одний.Сукня на ній була біла, як сніг, і довга, до самої землі, тонесенька, наче павутиння. Крізь нього видно було красиве ніжне тіло. Обличчя дівчини пашіло рум'янцем, Дві довгі коси золотавого волосся вона перекинула на груди, а в руках тримала пучечок польових ромашок.Він послухався ккрасуні і розпалив вогние, наточив камені і підсмажив картоплю і вони повечеряли. З тих часів люди ходили до того місця не боявшись, шукали камінці,яких ніде більше не було по ближу і виточували з них приладдя для господарства, а щоб легше було точити мочили в маленький струмочок, який протікав неподалік. Так і пішла назва Тоцилний- точити,а струмок тоцилний струмок. Записано від Господар Ганни Михайлівни 1943 р.н

Ранкова річенька Всі слова на літеру «Р» Рано-ранесенько річка ранкова Рифи ряскові рівненько розкидала. Рясно-рясненько ромашок роздоли Ранком рівнина ретельно розсипала. Різко розтанули розсипи росяні - Риба розкидалась руслом розмірено: Ріже, розвідниця, річеньки розрізи, Рівно ряску розгортає, роздрібнює. Річка ранкова раптово рибалками Різко розбуджена, ритмом розмови. Риба розігнана родом русалковим, Рясно розгулює руслом річковим. Різки рогозу ріку розмежовують; Ремезу розспіви ринуть розмірено; Равлик рослинку ріже розжовує - Ранішня річка розквітла розмріяно.

Висновок: Берегти природу означає берегти життя Берегти природу означає берегти життя. Жили-були у Всесвіті 9 сестер, 9 красунь. Та одна з них була найчарівніша. Милувала вона своїми чистими блакитними очима-озерцями, дзвінким життєрадісним голосом, що розливався пташиним щебетом, линув перегуками лісових мешканців... Розвівалося на вітрах її розкішне зелене волосся з переплетеного березового та вербового гілля. А ще красуня мала чарівну вдачу. Ступить крок - і заллється все бузковими кольорами, засміється - і видніється рожевий обрій... Ця красуня - Земля, планета, яка дала життя людству, та стала нашою домівкою у Всесвіті. Планета, яку можна порівняти з чарівною дівчиною, яка, як ласкава матінка плекала людство. Вона давала людині все саме найкраще – чисте повітря, прозору воду, родючу землю… Саме планета, її природа дала людині змогу розвиватися, вдосконалюватися, прагнути та досягати більшого… Та минав час. Цивілізація людства невпинно розвивалась, а матінка – планета почала хворіти. Потьмяніли та обміліли її очі-озера, порідшало волосся, почав затихати чарівний голос... Але не роки стали причиною хвороби. То вина людства, яке, як невдячні діти залишають на самотню старість своїх батьків, забуло чим забов язано Землі, її природі. З розвитком цивілізації негативний вплив людей на природу став що далі то більш потужнішим і на початок 21 сторіччя набув планетарного характеру. Міліють і отруюються токсичними стоками промислових підприємств річки, моря, озера. Вирубаються ліси, зникають цілющі рослини, забруднюється повітря... Земля сама вже не сила загоїти свої рани. Людство повинно виправити свої помилки, бо становище, яке склалося сьогодні на Землі, вчені визначають, як екологічну кризу. Але, щоб знайти вихід з неї і зберегти життя на планеті, необхідно зрозуміти – ми діти Землі. Нам належить навчитись жити по-новому: шанувати, оберігати, лікувати, підживляти природу Землі, адже природа невичерпна лише тоді, коли люди ставляться до неї бережливо, глибоко обмислюють її закони і продумано їх застосовують.

Око Боже Вода була вже на початку світу. В одній із до­християнських колядок є слова: Що ж нам було з світа початку? Не було нічого - одна водонька. Воду наші предки називали святою. У всіх народів її обожнювали, як сестру Сонця, тому що дає життя всьому сущому на землі, прино­сить велике добро, робить землю родючою. Вода, як і хліб, є даром Божим. У народі ка­жуть: «Був би хліб та вода, то і голоду не буде». У замовляннях, молитвах люди зверталися до води: «Водичко, найстарша сестричко». Вода дає людині здоров'я. Недарма бажають: «Будь здоровий, як вода, і багатий, як земля». На воді споконвіків готували лікувальні чаї, відвари, настої тощо. Всім відомі цілющі влас­тивості ванн та водних процедур. Відоме у народі лікування з трьох криниць, що при храмі (до християнства цей звичай був дещо іншим - воду набирати слід було від трьох джерел). Це пояснюється тим, що там, де мали будувати храм, перевіряли місце на енер­гетику. Храм повинен бути постійним позити­вом, і вода там цілюща. Хоча тепер при храмі, до речі, і однієї криниці немає. Лікувалися і водою, над якою читали молит­ви. «Намолену» воду можна пити, обливатись, кропити місця, де відчувається щось недобре. Часом хвора людина для того, щоб вилікува­тись, копала криницю. Після роботи в полі, на городі вимиєш ноги водою, а ще краще покупаєшся - втому як ру- кою зніме.

НАРОДНІ ПРИКМЕТИ, ПОВ'ЯЗАНІ З ВОДОЮ -Якщо на чоловіка прокапають жіночі сльози - матиме біду біля води. Відро з водою у хаті на підлогу не ставлять, Я; лише на підвищення. З надтріснутої чашки воду не п'ють. Не можна, п'ючи воду, недопивати. її слід вилити у вазон. Порожнє відро у хаті - до сварки. Свячену воду, налиту у скляний посуд, став­лять у кімнаті вгорі. Не можна перепиняти загатою природний плин води. Купатися до сходу сонця у водоймах недобре -втрачається сила. Краплини дощу, зібрані губами з вербових листочків, лікують серце. Після втоми холодною водою слід вимити вуха, обличчя, шию, за вухами. Розтертись рушником. Перед сном вимити ноги. Вода змиває не лише бруд, втому, а й вирівнює потік енергії в стопах. -Перш ніж купатися у річці, намащували себе глиною із берега кілька разів. Тіло ставало білим і гнучким.

Магічна дія води У народі вважали, що вода під час свят має магічну дію. Тоді вона очищує і зцілює. Дуже старими є обряди обливання водою, збирання роси та купання у певні періоди весни та літа. В українській хаті на лаві біля вхідних дверей завжди стояло відро з водою. У відрі плавала вербова дощечка, на ній стояв кухлик для пиття. Це була своєрідна народна гігі­єна, бо коли кухлик поставити на лавку, до мокрого дна прилип­нуть пилинки, які потраплять у воду. Вода була своєрідним оберегом. Вона «нейтралізува­ла» негатив людей, які захо­дили в хату. Зараз у багатьох квартирах роблять «водоспа­ди», фонтанчики, ставлять ак­варіум за рекомендаціями ки­тайської системи фен-шуй. А наші предки знали про це давно. До нашого часу збереглося дохристиян­ське «освячення» води. Брали воду з того міс­ця, де сходяться три річки. Її переливали че­рез полумя вогню у підставлену миску. Воду освячували звечора, і вона мала велику цілющу силу на хвороби та вроки. Наші предки казали, що вода набуває магіч­ної сили особливо тоді, коли над нею читаються молитви чи замовляння. У замовляннях люди звертаються до сил природи, до води. У багатьох з них звучить звертання: «Земле Улянс Тетяно, колодязю Якове...». Християнство спочатку боролося із ша ням води, але не змогло перемогти. У багатьох казках згадується «жива» і ва» вода. У повсякденному житті ці понят мали місце. «Жива» вода - це «неї вода (набрана рано-вранці, ко.і ніхто з криниці не брав), на читаються замовляння, мо Таку воду використовув лікування знахарі. Колі водою чаклуни промої «прокляття», побажані роб, невдач, а то й емер така вода є «мертва», говорили: «Вода все чує», говорять, що вода здатна] гати інформацію. Отже, вод «запамятати» як хорошу, так ну інформацію. А ще говорили, що вода міняється рік: з дня весняного рівнодення до д нього рівнодення - вода «жива», з дні нього рівнодення до дня весняного рівне - вода «мертва». «Живою» вважали рельну воду. На підтвердження того, що «вода чує* ронялося біля води сваритися, говорити ві слова.

Вірші про воду Криниця Хай кожному нині присниться Прозора, немовльодок, Це слово співуче - криниця, Дзвінкої води холодок. В бджолинім настоянім гулі, Де радість, а зовсім не зло, Пив спрагло у липні минулім, Отам біля верб, За селом. Схилялась верба гостролиста, Світились очима братки, Й дитинство згадав я - Колись-то, читав я ті добрі казки, Опеньки в беретах казкових, Птахів заплелися сліди... Поїдьте ж бо обовязково, Скуштуйте з криниці води! Скуштуйте - і знову поманить, До себе вона позове: Хто пив її, той таки, мабуть, Сто літ молодим проживе! Вода А вода це справжнє диво! Як прожити без води? З нею ми завжди щасливі, З нею в нас нема біди. Є вода - ростуть рослини: Ліс, сади, рясні поля. Це чудово для людини І радіє вся Земля. Плавають в водичці діти, Риби у воді живуть. Розцвітають в лузі квіти. І рясні дощі ідуть. Кругообіг повсякчасно На Землі вода веде. Тож з водою всім прекрасно І біди нема ніде!