Дата народження:20 лютого 1905 Місце народження:Дермань Дата смерті:9 липня 1987 Місце смерті:Торонто Канада Рід діяльності:письменник

Народився Улас Самчук у Дермані на Волині 20 (7) лютого 1905 р. у селянській сім'ї. Своє навчання хлопець розпочав уже в Тилявці Кременецького повіту, куди сім'я, у пошуках "за землю", переїхала у 1913 р. Його перші літературні вправи, однак, розпочались ще у Крем'янецькій гімназії, де Самчук редагував рукописні журнали "Юнацтво" і "Хвиля". Саме в "Юнацтві" за 16 лютого 1922 р. Самчук помістив вірш "Не любити не можу свою я країну..." з "декларативною, але й симптоматичною", на думку Романа Гром'яка, назвою. Тоді ж Улас Самчук взяв собі перші літературні псевдоніми - В.Данильчук і В.Перебендя.

Першим опублікованим твором Уласа Самчука стало оповідання "На старих стежках", вміщене у восьмому числі варшавського журналу "Наша бесіда" за 1926 р. Так, у рр. у Дермані Самчук зорганізував школу "українського національного танку", кваліфікацію для чого отримав перед тим на курсах Василя Авраменка. Але головною школою змужніння юнака стала кременецька "Просвіта". До членства в ній він вступив 30 серпня 1923 р., опинившись під впливом таких політиків, як провідні діячі УНДО сенатор Сейму Михайло Черкавський, посол сейму Борис Козубський, заступник голови УРП, посол сейму Семен Жук та ін.

"У Німеччині я вперше пізнав, як виглядають культурні люди, - виявнює для нас Самчук, принагідно додаючи. - І, здасться, коли б я там лишився, я мав би нагоду пізнати і культурне життя". У міжвоєнній Німеччині важко було знайти цілісне українське середовище. Зате воно існувало в Празі - і шлях молодого прозаїка виснувався туди. … Українська Прага 1920-х - 30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям… Саме

Прага сформувала літературне обличчя Самчука і дала йому літературну славу. Саме тут він написав найрезонансніші свої літературні твори - "Волинь", "Марія", "Кулак". "Гори говорять!", які у 1930-х 40-х рр. формували національну свідомість цілого покоління західноукраїнської (і не тільки західноукраїнської) молоді. Прага привела Самчука у велику літературу. Прага привела його й у велику політику.

Влітку 1941 р. Улас Самчук, як член однієї з похідних груп ОУН Мельника. опинився на Україні, спочатку коротко у Львові, тоді - вже надовго, у Рівному, яке стало "столицею" райхскомісаріату. Так, від вересня 1941 до березня 1942 р. він редагував газету "Волинь", згодом працював у ДНБ - Німецькому пресовому бюро, З Рівного об'їздив значну частину України - Київ, Харків, Полтаву, Кременчук, не кажучи вже про Волинь. У березні 1942 р. Самчука заарештувала німецька влада за звинуваченням у тому, що він надав редагованій ним газеті небажаного для окупантів самостійницького характеру. Проте незабаром його випустили на волю. Рівне Самчук залишив у листопаді 1943 р. і, після піврічного побуту у Городку під Львовом, вже вдруге рятувався Німеччиною, тільки цього разу не від польської влади, а від радянської.

Здавалось, що в умовах Канади Самчук отримав, нарешті, можливість повністю віддатись своєму літературному ремеслу. Але.,. Його Музу, живив життєвий неспокій, свіжі враження. У цьому контексті роман "На твердій землі" (1967) (залишаючи для власне літературознавчого розгляду органічне, як знаходять досл ідники, продовження у ньому Самчукової концепції віталізму) - це новий "крик у порожнечу", спричинений "болями акліматизації" черговий раз "пересадженого у чужий грунт людського організму" (дефініція Я.Розумного), який прагне утвердитись на цьому ґрунті, врости в нього.

Так, працю Самчука українська діаспора «шанувала декількома ім. призами з нагоди його життєвих і літературних ювілеїв. Проте факт лишається фактом - на здобуття Нобелівської премії у 1980 р. кандидатура Самчука була публічно запропонована редакцією російського журналу "Современник", і лише окремі українські діячі підтримали ці заходи. "Нобелівські перипетії" стали останнім життєвим рубіконом, що його перейшов Улас Самчук.

До Дмитра Нитченка у Австралії, 19 грудня 1979р.: "Ми з Танею (йдеться про дружину письменника Тетяну Прахову) цієї осени похворіли артритизмом. Паскудна справа. Інколи руки відмовляються функціонувати. Не висилаю тепер книжок, бо тяжко мені їх пакувати (...]. Роблю підсумки своєї роботи, хочеться закінчити дещо нескінчене..."'.

До Анни Власенко-Бойцун Нью-Йорку, 22 жовтня 1984 р.: "Хворий. Не діють ноги. Не ходжу, а дибаю". Нарешті, до Дмитра Нитченка, 6 грудня 1985 р.: "Я тепер визрів до стану повного дідуганства зо всіма його регаліями й виконую режим шпиталю, дарма що сиджу дома і навіть рухаюсь при допомозі крісла на колесах. Головне моє заняття - боротьба з болями і, розуміється, на щось інше не буває часу... Ось воно як!". До Марії Гарасевич у Детройті, 12 квітня 1982 р.: "Сталося так, що я майже стратив зір, мене затакував злобний катаракт і на приказ лікаря я мусів припинити усю мою творчу діяльність. 2-го квітня мені зроблено операцію правого ока, і є надія, що за чотири тижні я знову зможу бачити "Світ Божий". За величчю таланту письменника Самчука можна порівнювати хіба що з найбільшими авторитетами української прози Володимиром Винниченком та Іваном Багряним.

Найвидатніший його твір трилогія «Волинь» (І-III, ), яка принесла 32-річному письменнику світову славу. У «Марії» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях , у «Гори говорять» (1934) боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті. Переживанням другої світової війни присвячені спогади «Пять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956). У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

Група учнів Дерманьскої школи (1 ряд, 1 зліва – Улас Самчук)

Учні Дерманської школи, 1920 р. (1 ряд, 3 справа – Улас Самчук)

Памятник Уласу Самчуку у м. Рівне