ПРОБЛЕМИ ТА ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА, БАГАТОВЕКТОРНОСТІ, НЕЙТРАЛІТЕТУ ТА ПОЗАБЛОКОВОСТІ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ ВИКОНАЛА: Студентка IV курсу 1 групи Бровко Олександра

І. СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО Під стратегічним партнерством розуміється такий рівень співробітництва між державами, який передбачає спільне здійснення ними своїх ключових національних інтересів. Таке партнерство має бути довготривалим, максимально ефективним та взаємовигідним; Воно виключає будь-які несправедливі (дискримінаційні) дії однієї держави по відношенню до іншої; Ухваленні спільно рішення підлягають послідовному виконанню незалежно від зміни керівництва раїн-партнерів; Якщо сьогоденні інтереси однієї х держав суперечать духу стратегічного співробітництва між ними, то не виключається можливість поступитися такими інтересами на користь партнера.

Реалізація Україною стратегічного партнерства з іншими країнами повинна відповідати її національним інтересам та сприяти підвищенню державної безпеки. Сьогодні Україна визнає стратегічні відносини з 19 країнами (тобто з кожною десятою країною світу). СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ЕКНОМІЧНІЙ СФЕРІ Росія (торгівельний баланс, спільні наукові проекти, енергетичне та ресурсне забезпечення); США (перспективи науково-технічного співробітництва, створення спільних виробничих проектів, партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища); Німеччина (торгівельний баланс, перспективи науково- технічного співробітництва). ПОЛІТИЧНА СФЕРА СПІВРОБІТНИЦТВА Спроможність підтримувати позиції України на міжнародній арені ( США, Росія, Німеччина, Польща ); Офіційне визнання України своїм стратегічним партнером ( Польща, Росія, США, Азейбарджан, Грузія, Узбекистан, Болгарія ); Загальна кількість спільних та багатосторонніх угод ( Росія та інші пострадянські республіки, США, Польща ); Можливість надання підтримки під час вступу до міжнародних організацій та регіональних союзів (Німеччина. Польща, США, пострадянські країни).

СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО У ВІЙСЬКОВІЙ СФЕРІ На сьогоднішній день Україна не має воєнних союзів з іншими державами і не входить до жодних військово-політичних блоків. Однак, на українській території щонайменше до 2017 року перебуватиме військово-морська база Чорноморського флоту Російської Федерації. Офіційно Росія не має жодних офіційних зобов'язань стратегічного характеру перед Україною. Це стосується й інших партнерів нашої держави. Досить активне співробітництво України із країнами Заходу, зокрема США та Польщею, також не набуло стратегічного рівня. У майбутньому продуктивним може бути партнерство у військовій сфері з США, Росією, Польщею, Грузією та Туреччиною. Позитивним є баланс торгівлі нашої держави продукцією військово- промислового комплексу із державами Близького Сходу.

ОСНОВНІ МОДЕЛІ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА Представницьке стратегічне партнерство – держава, яка є центром сили, встановлює відносини партнерства у тому чи іншому регіоні з державою чи державами, які зможуть представляти та забезпечувати її інтереси; (країни Центрально-Східної Європи) Стратегічне партнерство проти спільної загрози – дві чи більше держави об'єднуються проти спільної загрози, при чому після зникнення чи зменшення загрози партнерство продовжує функціонувати; (США) Тактичне партнерство заради стратегічних результатів – партнерство держав, які намагаються приховати свої основні стратегічні інтереси шляхом акцентування уваги на другорядних тактичних інтересах як основі для партнерства; (Польща) Асиметричне стратегічне партнерство – партнерство держав, які мають великий історичний досвід взаємовідносин та знаходяться в одному геополітичному регіоні, причому одна зі сторін внаслідок історичної традиції виступає домінуючою у відносинах партнерства. (Росія)

ІІ. БАГАТОВЕКТОРНІСТЬ Україна продовжує інтеграцію в ЄС та НАТО, в СОТ, в Чорноморське співробітництво, а паралельно в російський ВЕП, ГУАМ, і все інше, що вигадають північно- та південно-східні сусіди. Багатовекторність означає відсутність чітко виражених пріоритетів зовнішньої політики. Присутність таких пріоритетів є необхідною умовою вступу до різного роду "блоків" - коаліцій держав у різних функціональних площинах (військовій, військово-політичній, економічній тощо) задля досягнення спільних цілей. «Прусія нагадує мені пуделя, який загубив свого хазяїна, і розгублено бігає від одного до іншого перехожого». Бісмарк Київ – Москва чи Брюссель?

налагодити політичні зв'язки із якнайбільшою кількістю інших держав. рівний рівень відносин із різними акторами Концепція багатовекторності виникла як природна відповідь на потребу новоствореної держави якомога швидше налагодити політичні зв'язки із якнайбільшою кількістю інших держав. Точніше було б називати її рівновекторною, маючи на увазі рівний рівень відносин із різними акторами. Результуюча такого векторного поля має дорівнювати нулю. В принципі, зміст цієї концепції полягає у відмові від стратегічного вибору на користь одного з центрів сили. Сильні сторониСлабкі сторони Має місце стратифікація партнерів.держава, що усвідомлює дефіцит власних ресурсів для досягнення зовнішньополітичних цілей, шукає союзників (вступає в коаліції). Така політика унеможливлює тактику рівновекторності. Збереження державою повного суверенітету в зовнішній політиці та максимізація поля дипломатичного маневру. Слідування подібній тактиці виключає можливість реального "стратегічного" партнерства, оскільки останнє порушує принцип рівності. На випадок міжнародних конфліктів така політика може допомогти не бути залученим у політичні ігри. Відмовитися від стратегічних партнерів, а значить і від частини самостійності у прийнятті зовнішньополітичних рішень може держава, ресурси якої є достатніми для досягнення її цілей. Дозволяє виграти час на побудову у подальшому відносин стратегічного партнерства. Якщо за таких умов потенціалу держави недостатньо для досягнення зовнішньополітичних цілей чи захисту власних життєвих потреб, - подібна тактика може набувати загрозливих тенденцій.

Орієнтовно система інтересів України у рамках багатовекторності могла б мати наступний вигляд: 1) збереження всіх позицій в європейських структурах, зокрема в Раді Європи; 2) встановлення постійних відносин із ЄС, зокрема з метою недопущення ізоляції України від Заходу; 3) проведення проєвропейської зовнішньої політики на основі концепції "єдиної Європи", без ізоляції Росії; 4) підтримка відносин із НАТО; 5) підтримка Росії в її ініціативах, не направлених на конфронтацію із Заходом; 6) нейтралітет в протистоянні Схід-Захід; 7) намагання відігравати роль посередника у врегулюванні конфліктів в Європі; 8) підтримка проектів, націлених на зменшення залежності України від сусідніх центрів сили.

Криза багатовекторності чи багатовекторна криза? РОСІЯ Відносини зазнають значних змін. Розширення ЄС зменшує простір для дипломатичного маневру, і політична залежність України від Росії поступово збільшиться. Прямої загрози національному суверенітету вдасться уникнути в тому випадку, якщо ЄС чи принаймні окремі його члени (Німеччина) продовжуватиме активну східну політику, необхідною умовою для чого є незалежність в тому числі і України. ЄС ЄС в якості наддержави, по-перше, основні інтереси матиме не у Східній Європі, а, по-друге, обмежуватиме зовнішньополітичну активність тих відносно небагатьох країн, що зацікавлені у співробітництві з незалежною Україною. У тому випадку, якщо ЄС абсорбує майже всі держави ЦСЄ, його інтерес до Східної Європи зменшиться, і спільна зовнішня політика буде заважати окремим державам, що продовживатимуть будувати самостійні "східні" вектори.

ІІІ. НЕЙТРАЛІТЕТ Воєнний (евентуальний) нейтралітет неучасть у військовому конфлікті (цей статус визначає позицію держави стосовно конкретного воєнного конфлікту, проте щодо іншого ця позиція може змінюватися без порушення норм міжнародного права). Постійний нейтралітет неучасть у будь- яких воєнних конфліктах (єдиним дозволеним для держави з постійним нейтралітетом видом воєнного конфлікту є оборонна війна коли вона збігається з індивідуальною самообороною), у військових блоках і союзах, діяльність яких спрямована проти інших держав. Статут ООН визначає нейтралітет як один з інститутів міжнародного права, побудований на визнанні прав нейтральної держави на її територіальну недоторканність і цілісність; на власні збройні сили, чисельність яких не перевищує потреб самооборони; на надання країною притулку біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів; на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує її нейтралітету.

Акт про проголошення незалежності України Декларації про державний суверенітет УкраїниУ законодавстві України відсутні правові засади, які б визначали пріоритетом зовнішньої політики набуття нею нейтрального статусу. Базовим положенням руху за нейтралітет України є посилання на преамбулу Конституції України, в якій згадується Акт про проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), де міститься положення про виконання Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). У Декларації насправді сказано про намір держави набути постійно нейтрального статусу: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти та не здобувати ядерної зброї». Прийнятий за результатами референдуму 1991 р. Акт про проголошення незалежності України не підтвердив намір щодо нейтралітету, оскільки його положення «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України» стосується виключно зазначених у ньому аспектів: верховенства законів України на її території, незалежність і самостійність держави, неподільність і недоторканність її території. Таким чином, посилання в Конституції України на Акт про проголошення незалежності жодним чином не стосується нейтрального статусу. ЗАКОНОДАВЧА БАЗА

ПОЗАБЛОКОВІСТЬ ЧИ НЕЙТРАЛІТЕТ? Позаблоковість та позаблокова політика розглядаються як слабкі форми нейтралітету. Їх ще називають позитивним нейтралітетом. Як відомо, традиційно нейтралітет і позаблоковість виконують функцію адаптації держави до її зовнішнього середовища. Порівняно з нейтралітетом позаблоковість дає державі ширше поле для маневру, обмежуючи її діяльність на міжнародній арені лише забороною на участь у військових блоках. До того ж слід підкреслити: сучасний нейтралітет і позаблоковість тотожні в мирний час і відрізняються тільки щодо участі у війні та військових контингентах, миротворчих операціях міжнародних організацій. І нейтралітет, і позаблоковість накладають заборону лише на участь у військово- політичних блоках, але не обмежують пріоритетного розвитку економічного та зовнішньополітичного співробітництва, які найбільше відповідають національним інтересам будь-якої країни.

Україна не може вважатись нейтральною державою, незважаючи на її наміри, проголошені в Декларації про державний суверенітет. Вона є тільки позаблоковою країною. Проте статус позаблокової держави завжди можна змінити в односторонньому порядку. Заклики до нейтралітету це курс на стримування України від євроінтеграції, перетворення її на санітарну зону між європейським і євразійським центрами впливу. А галас навколо цього питання не що інше, як спроба і надалі маніпулювати свідомістю пересічних громадян, аби примусити їх користуватися старими стереотипами замість усвідомленого, аргументованого визначення ними власної позиції. ПЛЮСИМІНУСИ Участь у політичних чи військово- політичних альянсах і блоках разом з великими державами є потужним засобом підвищення міжнародного авторитету. Вчорашні союзники можуть стати невигідними чи навіть шкідливими для національної безпеки, реально обмежити свободу вибору і можливість маневрування у політиці. Це запорука ефективності імплементації зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних стратегій малої чи середньої країни, з якою змушені рахуватись навіть ті потенційні супротивники, що за інших обставин могли б її просто ігнорувати. Підвищення ризику втягнення держави у конфлікти, розпочаті іншими союзниками. Потенційно небезпечною є можливість розколу в середині суспільства внаслідок небажання населення брати участь у чужих чварах.

Виходячи з найзагальніших геополітичних міркувань, можна окреслити досить широкий спектр альтернатив політики України щодо міжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки: 1. опора на власні сили; 2. приєднання до одного з існуючих блоків чи альянсів; 3. створення регіональних структур безпеки в рамках більш широкої архітектури європейської безпеки; 4. нейтралітет або позаблоковість: a) підтримка існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості; b) постійний нейтралітет, гарантований великими державами або Радою Безпеки ООН; c) активний нейтралітет, особливі відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграцію, приєднання до ЄС. АЛЬТЕРНАТИВИ УКРАЇНИ

АНАЛІЗ ЗАЗНАЧЕНИХ АЛЬТЕРНАТИВ Різною є вага цих варіантів з точки зору вірогідності їх реалізації. Значна частина з них заборонена з огляду на ті чи інші економічні та політичні причини. 1. Національна безпека України може бути забезпечена або за допомогою могутнього потенціалу стримування, або за рахунок участі у впливових блоках. Відмова України від ядерної зброї та її приєднання до ДНЯЗ практично перекреслило можливість реалізації першого варіанта. 2. Щодо другого варіанту, то Декларація про державний суверенітет закріплений намір стати безядерною і постійно нейтральною державою, що не бере участі у воєнних блоках. 3. Потенційно регіональні структури безпеки здатні стати підсистемами загальної системи європейської безпеки. 4. Четвертий варіант політики національної безпеки може бути реалізований у вигляді щонайменше чотирьох модифікацій. Найбільш слабка з них – підтримання існуючого статусу односторонньо проголошеної позаблоковості. Значно більш прийнятним є другий варіант – постійний нейтралітет, гарантований великими державами чи РБ ООН. активного суверенітету. Найраціональнішим же видається варіант активного суверенітету. В такому випадку формально нейтральна Україна поступово та планомірно підвищує рівень своєї кооперації з НАТО та ЄС.