Стилістика. Культура мовлення

Лекція 1. Основні поняття стилістики. Стилі мови

План 1. Стилістика як лінгвістична наука і навчальна дисципліна Предмет стилістики української мови Проблематика стилістики української мови Структура стилістики Зв'язок стилістики з іншими науками Основні завдання стилістики.

2.Основні поняття стилістики Стиль. Визначення стилю Категорія функціонального стилю Критерії класифікації функціональних стилів Експресивні стилі Індивідуальний функціональний стиль Лінгвістична норма Стиль викладу Інформація як стилістичне поняття Контекст Образність Стиль. Визначення стилю Категорія функціонального стилю Критерії класифікації функціональних стилів Експресивні стилі Індивідуальний функціональний стиль Лінгвістична норма Стиль викладу Інформація як стилістичне поняття Контекст Образність Експресивність Конотація Стилістичне значення Стилістична парадигма Колорит Жанр Експресивність Конотація Стилістичне значення Стилістична парадигма Колорит Жанр Текст як категорія лінгвістики Орнаментика Текст як категорія лінгвістики Орнаментика.

3. Стилі української мови Художній стиль Офіційно-діловий стиль Публіцистичний стиль Науковий стиль Конфесійний стиль Розмовний стиль Епістолярний стиль.

В енциклопедії «Українська мова» зазначено, що стилістика – розділ мовознавства, що вивчає: а) закономірності існування і структурну організацію суспільно зумовлених різновидів мови – функціональних стилів; б) мовні одиниці з погляду додаткового експресивно-стильового забарвлення; в) цілеспрямований вибір мовних засобів, що відповідає стильовим і стилістичним нормам.

Предметом стилістики мови є її стилістична система, і наука про неї. Вона досліджує закономірності використання мови у різних сферах суспільного життя, тобто її функціональні стилі і їх мовленнєву системність.

Проблематика стилістики української мови До головних проблем лінгвостилістики можна віднести: визначення мовного стилю як основного поняття лінгвостилістики; закономірності функціонування мови у різних сферах її суспільного життя та ситуаціях мовного спілкування; принципи і критерії класифікації та жанрової диференціації стилів; описові стилі мови; експресивні стилі мовлення; функціональні стилі та підстилі; співвідношення функціональних стилів і усної та писемної форм мови; мовленнєва системність як формуюча ознака функціонального стилю; мовні засоби вираження у функціональному стилі почуттєвих, вольових та інтелектуальних сфер особистості;

проблема об'єктивного і суб'єктивного (індивідуального) в стилі; взаємодія стилів, підстилів і їх цілісність; співвідношення стилю (стилів) художньої літератури з іншими функціональними стилями; поняття стилістичних значень і конотацій та стилістичні норми; історичний характер стилістичних норм; стильова і стилістична інтерпретація текстів; стильове текстотворення; співвідношення інтралінгвістичного й екстралінгвістичного у стилістиці; співвідношення національного та інтернаціонального у стилістиці національної мови; стилістика як репрезентація сучасного етапу історії української літературної мови.

До головних стилістичних проблем на цьому етапі розвитку української літературної мови можна віднести: утвердження державотворчих і суспільних функцій української мови та розширення сфери її використання; повноцінний розвиток усіх стилів і жанрів; формування і вирівнювання профільних терміносистем; усталення мовних засобів офіційно-ділового і наукового стилів; унормування і збагачення художньої мови та фольклору живої розмовної мови українців.

Структура стилістики: Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія стилістики); Стилістика мови; Стилістика мовлення; Стилістика художньої літератури; Стилістична система; Стилістика ресурсів (неконтекстних мовних засобів); У стилістиці ресурсів (описовій) виділяються такі частини: фоностилістика, лексична стилістика, граматична стилістика. Функціональна стилістика; Зіставна стилістика; Порівняльна стилістика; Історична стилістика; Сучасна, або синхронна, стилістика; Діалектна стилістика; Стилістика тексту; Практична стилістика.

Зв'язок стилістики з іншими науками Лінгвістична стилістика тісно пов'язана з: літературознавчою стилістикою; філософією; з логікою; психолінгвістикою; естетикою.

Основні завдання стилістики зосереджуються на двох її планах: теоретичному і практичному. Теоретичний: визначення основних понять стилістики (стиль, стиль мови і стиль мовлення, функціональний стиль, стилістичні конотації, стилістичне значення, стилістичні ресурси, стилістична норма); розробка основних принципів та критеріїв класифікації і внутрішньо жанрової диференціації стилів; дослідження витоків, формування і становлення основних етапів розвитку функціональних стилів української літературної мови; з'ясування таких питань, як мовленнєва системність стилів, співвідношення функціональних стилів і форм мовлення, взаємодія стилів і їх цілісність; виявлення об'єктивного і суб'єктивного(індивідуального) в стилі, закономірностей функціонування мови у різних сферах спілкування;

Практичний: оволодіння стилістичною системою СУЛМ; вироблення вмінь визначати стильові і жанрові мовні ознаки текстів; ознайомлення зі стилістичними прийомами і способами використання мовних одиниць відповідно до умов і цільових настанов; вироблення у мовців умінь оцінювати стилістичні можливості наявних мовних одиниць; закріплення стилістичних навичок мовців шляхом конструювання стилістично довершеного тексту; оволодіння стильово-жанровим текстотворенням; піднесення культури творчого, професійного і щоденного побутового мовлення; розвиток мовного чуття і мовного смаку.

Основні поняття стилістики: Стиль Стиль мови і стиль мовлення Функціональний стиль Експресивний стиль Індивідуальний функціональний стиль Лінгвістична норма Стиль викладу Інформація як стилістичне поняття Контекст

Образність Експресивність Конотація Стилістичне значення Стилістична парадигма Колорит Жанр Текст як категорія лінгвістики Орнаментика

Стилі мови можна визначити як історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

« Стиль це суспільне усвідомлена і функціонально зумовлена, внутрішньо об'єднана сукупність прийомів вживання, відбору і сполучення засобів мовного спілкування у сфері загальнонародної, загальнонаціональної мови, що співвідноситься з іншими такими самими способами вираження, які служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу»

Функціональний стиль це різновид мови (тип мовомислення, мовної діяльності), що характеризується співвіднесеністю з певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців. Серед диференційних ознак функціонального стилю домінуючою є не міра експресії мовлення, а мовні одиниці носії семантики певної сфери життя і діяльності (наука чи політика і право, творчість чи побутові стосунки).

Експресивний стиль це також різновид мови, але такий, що сформувався за ступенем експресії думок і почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно від сфери діяльності.

Експресивний стиль: високий; середній; нейтральний; низький.

Феофан Прокопович «Похвала Дніпру»: Славен будь, отче великий, завжди повноводий, глибокий! Ти багатший за інші річки усі разом, а може, І найславніший. Пружна течія береги роз'єднала Так, що й стріла неспроможна здолати всю відстань між ними, З морем самим позмагатися любиш, розлившись, неначе Німфа Фетіда, що прагне до батька подібною стати. Годі й казати про те, що він хвилями блиска, мов сріблом; Зрошує спраглі вуста подорожніх, нектар мов солодкий......ясно-жовтий пісок промениться. Так у глибокому руслі, що золотом щирим здається, Всюди розсипаним...

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) це така системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців.

Арфами, арфами Золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними: йде весна запашна, квітами-перлами закосичена. Сміх буде, плач буде Перламутровий... Павло Тичина

Поема І.Драча «Смерть Шевченка»: Вишневий вітер на землі, Вишневі думи на чолі. Вишневий цвіт З вишневих віт Вишневий вітер Звіває з віт.

Поняття норми у лінгвістиці багатопланове і диференціюється у кількох різновидах: загальномовна норма, літературна, стильова, стилістична.

Мовні норми це сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації. Норми надають мові характеру впорядкованості і загальної обов'язковості. Основними рисами мовної норми є традиційність, гнучка стабільність, сформована змінами культурно-історичних умов розвитку літературної мови, та варіантність.

Загальномовна норма включає всі одиниці мови і прийоми їх організації, які є в ній у цей час і мають комунікативне значення для носіїв мови, незалежно від функціонально-стильових різновидів.

Літературна норма мови це ознаки, правила літературно опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної і усної форм спілкування.

Стильова норма Головною і необхідною умовою існування функціонального стилю, його суттю є мовленнєва системність, тобто спосіб добору й організації мовних засобів у певному типі мовлення. Мовленнєва системність стилю визначає і стильову норму, встановлює її межі, тому її інколи називають внутрішньою нормою. У зіставленні із загальномовною і літературною нормами внутрішня норма є значно вужчою, вона обмежена рамками стилю, рамками усної або писемної форми спілкування, специфікою жанрового різновиду в межах стилю тощо.

Стилістична норма не протиставляється загальномовній, літературній та стильовій нормам. Вона діє в межах літературної норми, але переслідує мету не тільки правильності мовлення, а й доцільності та довершеності його відповідно до комунікативних завдань, умов і ситуації спілкування.

СТИЛЬ ВИКЛАДУ З погляду організації і викладу мовного матеріалу розрізняють такі стилі: лаконічний, лапідарний, періодичний, оповідний (звичайний).

Лаконічним називають стиль, для якого характерними є ряди коротких, здебільшого простих, непоширених або малопоширених речень. Вищою формою лаконічного стилю вважається лапідарний стиль, при якому глибока думка так стисло виражається, що ніби замикається в словах. Це, звичайно, були надмогильні плити з мудрими й поетичними написами епітафіями, короткими за формою і змістом.

Лесик загнав на вершечок акації кицьку тітки Олени... На паркані нашвидку зробив напис: «Олег дурень». Навіть три жирні оклики поставив. Перевернув догори ніжками лавочку в дитячому парку. Жбурнув з десяток камінців, поціляючи в ліхтаря і намагаючись розбити лампочку. Першим ускочив у автобус і зайняв місце біля вікна. (М. Коцюбинський).

Періодичний стиль викладу В ньому розгорнена думка виражається багатослівно через низку суджень, оформлених підрядними реченнями, порівняльними, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, складносурядними чи безсполучниковими реченнями.

Сонце уже зійшло, але його ще не було видно із-за темного лугу; небо освітилося ясно й погожо, і луг теж посвітлішав і прихорошився. Уже горіли мохнатими і червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком; цілими озерами поміж трав біліли соромливі невісточки в жовтих шапочках і білих віночках з пелюсточок навколо голівок; виплітався та спалахував іскрою нетрів батіг; розпарена нічною задухою, гостро і нудливо смерділа болиголова, яка то тут, то там здіймалася вище всіх на своєму товстому і порожньому стовбурі, увінчаному тоненькими, схожими па віття кропу гіллячками; іноді посеред луки розкішна кущився верболіз, схожий здаля на копицю сіна; над ними уже кружляли чайки, вишукували вранішню поживу на сніданок. (Г.Тютюнник)

Загальна теорія інформації як науки про шляхи та способи одержання, накопичення, переробки і передачі каналами певної суми знань про світ і людину в ньому охоплює всі сфери наукової діяльності людини. У прагматичній лінгвістиці інформативність є першим і головним комунікативним постулатом, визначають постулат інформативності.

Денотативно-десигнативна інформація (основна) це зміст повідомлення, назви осіб, предметів, речей дійсності і понять про них та відношень між ними. Конотативна інформація (додаткова) виникає (додається) в процесі мовної комунікації, залежить від умов і ситуації спілкування, ставлення мовця до предмета мовлення та адресата, від соціального стану і ролі мовців, адекватності світовідчуття і сприймання, естетичних ідеалів. Тому існує кілька видів конотативної інформації: емоційна, оцінна, книжна, ділова, розмовна, стильова.

Контекстом вважається оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому виявляються її властивості. Види контексту: екстралінгвістичний (позамовний, тобто зовнішньоситуативний) лінгвістичний (мовний).

Типи ситуативних контекстів: 1.Одиничний ситуативний контекст. Висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в уявному вони не мають подібних. Наприклад: Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері! Зміючко Олепко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо гуляти. Та й полетіла змія кликати гостей (Укр. нар. казка).

2. Типовий ситуативний контекст. Висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців (за фахом, інтересами, уподобанням тощо). Наприклад: не розклад, а самі вікна (типовий для педагогів ситуативний контекст); на сьоме один купейний до Львова (ситуація в залізничній касі означає: на сьоме число один квиток у купейний вагон поїзда, що їде до Львова).

3. Соціально-історичний контекст. У його межі входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, факти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько-світоглядні та соціально- ідеологічні позиції мовців, історико-національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні смаки й уподобання мовців. У соціально-історичному контексті відображаються епохи історичного розвитку етносів, соціальні революції і суспільні формації, літературно-мистецькі стилі й культурна атмосфера суспільства. Зразками соціально-історичних контекстів можуть бути приклади з творів Т. Шевченка

Лінгвістичним (мовним) контекстом називається така сукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним. Види мовних контекстів: Лексичний контекст складається з лексичних значень мовних одиниць, тематичного характеру лексем. Наприклад: Був теплий дощ, в траві стоїть вода, на гілці синя бабка обсихає, запах буркун гостріш (М. Рильський).

Морфологічний контекст це сукупність актуальних морфем і форм. Наприклад: Уже ж мене пошарпано, всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка). Синтаксичний контекст це фіксовані синтаксичні конструкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні синтаксичні рамки аналізовану одиницю. Синтаксичний контекст прийнято виділяти в межах речення. Стилістичний контекст це сукупність конотативних і неконотативних значень усіх інших мовних одиниць, у якій найчастіше реалізується стилістичне значення заданої мовної одиниці.

Словесний образ це слово чи словосполучення, яке несе не тільки предметну, а й образну (художню) інформацію. Відповідно до цього образність можна трактувати як властивість слів, словосполучень передавати не лише логічну, а й конкретно-чуттєву, емоційно-оцінну інформацію.

Експресивність є семантико- стилістичною властивістю мовних одиниць, психологічно і соціальне вмотивованою, яка забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту.

Конотація це те додаткове, супровідне, але суттєве значення (барва), що постійно повертає нас з абстракцій мови до конкретного життя. Конотація є узуальна та оказіональна.

Стилістичним значенням називають додаткове, супровідне до лексичного та граматичного значення мовної одиниці. Воно обмежує використання цієї одиниці певним стилем, типом мовлення чи видом тексту.

Аксіологічне (оцінне) стилістичне значення. Воно співвідноситься з оцінно- раціональним сприйняттям світу, виражає закріплене традицією оцінне ставлення до денотата (предметів, осіб, явищ тощо) за принципом «позитивне негативне», «добре погане»: мудрість глупота, благочестя підлість, краса потворність, лінь працьовитість, вартість нікчемність та ін.

Емотивне (емоційне) стилістичне значення співвідноситься зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і закріплює узагальнені емоційні характеристики денотатів, надані їм мовцями впродовж віків: матусенька, ріднесенький, красень, негідник, плентатись, жерти, пика, баньки, страховище. Емоційне стилістичне значення тісно пов'язане з оцінним і часто є результатом оцінного або комбінацією з ним.

Образно-експресивне стилістичне значення співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, при якому предмети кваліфікуються за якимись ознаками, властивостями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні. Ці ознаки можуть передаватися через інший предмет, якому вони первісне належать або в якому сильніше виражені: яга, тигриця, відьма (про злу жінку); дуб (про нерозумного); шляпа (про ошуканого); ганчірка (про безвольного); працелюб, трудяга, трудоголік, роботяга, бджілка, віл, кінь (про працьовиту людину); дурний, як ступа; глухий, як пеньок; не всі вдома (дурний); через дорогу навприсядки (дуже далекий родич).

Функціональне стилістичне значення породжується у слові тією функцією, яку воно виконує у процесі мовної комунікації і з якою закріплюється у свідомості мовця на основі постійних асоціацій його з певною сферою суспільної діяльності науки, техніки, виробництва, політики, права, управління, творчості, побуту тощо.

Колорит це певна тональність тексту, яка закладається мовцем з метою викликати у слухача відповідний настрій, емоції, тон спілкування.

Колорити можуть бути різними: розмовності, пісенності, фамільярності, вульгарності, фольклорності, інформативності, офіційності, урочистості, інтимності, ласкавості, іронічності тощо. Колорит інформативності є сухим. Текст з інформаційним колоритом насичений назвами подій, явищ, фактів, кількісних даних. Про що б у ньому не йшлося, навіть про трагічні події, він буде позбавлений емоцій та оцінок. Наприклад: Трагедії. На шахті «Краснолиманська» в місті Родинському (Донецька обл.) внаслідок викиду метану й обвалу породи загинув шахтар. З початку року на шахтах України загинуло вже близько 170 гірників.

У літературознавстві і лінгвостилістиці жанр визначається як тип (вид) літературних творів, що склався історично; як узагальнення рис, характерних для широкої групи творів певної епохи, нації або світової літератури взагалі.

«Текст це об'єднана змістовим зв'язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність».

Ознаки тексту. 1. Цілісність, або когерентність, розуміється як єдність таких цілісностей: змістової цілісності (єдність ідеї, теми, змісту), комунікативної цілісності (мети, намірів мовного спілкування) та структурної і формально-граматичної цілісності (мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм).

2. Зв'язність, або когезія, буває лінійна (послідовна) і вертикальна (пучковидна), забезпечується єдністю горизонтального і вертикального контекстів. Зв'язність виділяють за різними ознаками: 1) логічними; 2) асоціативними; 3) образними; 4) композиційно-структурними; 5) стилістичними; 6) ритмоутворювальними.

3. Членованість тексту. Властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею свідчить про гармонійність його природи. Розрізняють членування тексту за кількома ознаками: змістове і технічне, концептуальне й методичне, глибинне і поверхове, об'єктивне і суб'єктивне, смислове і формальне.

4. Лінійність тексту ніби організовує дискретні мовні одиниці у послідовність мовного викладу і спрямовує континуум у певному напрямку. Лінійність відображає живу елокуцію і акцію (мовний матеріал і його виголошення).

5. Інформаційність тексту. Кожний текст, що має названі вище ознаки, вже є інформаційним: поряд з мовними знаннями і в сукупності з ними він передає екстралінгвістичні знання. 6. Завершеність тексту.

Сукупність мовних засобів оздоблення тексту називається орнаментикою.

Основні ознаки орнаментальної прози: романтичне спрямування творів, психологізм, суб'єктивізм у зображенні епохи і персонажів, виняткова роль образу автора, розповідна манера, виразний ліризм, сюжетна аморфність, багатокомпонентна композиція, емоційність і естетизм. Мовна тканина тексту такої прози насичена образними засобами, що мають незвичайне лексичне наповнення, фігуральні значення, оригінальність синтаксичної будови.

Розвиднялось. На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав уже над землею, як перлами, срібним снігом... А крила його...ех, ви не бачили його крил?! Білі-білі і горять червоними хрестиками, а над селами, коли летить ранок, зорі губить. Упаде зоря на село молодість сниться, сон розвіває... (Г.Косинка)

Стилі української мови

ХУДОЖНІЙ СТИЛЬ Художній стиль охоплює широку сферу використання. Це індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта. Основне призначення художнього стилю впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Головними ознаками художнього стилю є образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання дійсності людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). У художньому стилі все подається через призму соціальної орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема, в художніх творах) крім об'єктивності реального світу існує і суб'єктивність сприйняття його людиною.

Основні мовні засоби багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно- чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак).

Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм різних способів: родових у минулому часі й умовному способі; особових у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі.

У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування і ритмомелодики. У художньому стилі повною мірою представлені тропи та стилістичні фігури: метафора, метонімія, синекдоха, порівняння, епітет, парономазія, гіпербола, персоніфікація, алітерація, асонанс, анафора, повтори, синтаксичний паралелізм, еліпс, неповні речення, періоди, риторичні звертання, питання, полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліроепічний твір, драма- феєрія, усмішка тощо)

Офіційно-діловий стиль Сфера використання офіційно-ділового стилю мови це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення регулювання ділових відносин мовців у державно- правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь- якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія.

У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками.

Публіцистичний стиль Сфера використання публіцистичного стилю громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання. Основне призначення служити розв'язанню суспільно-політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї, спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення, знання, здоровий спосіб життя.

Основні ознаки публіцистичного стилю: спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація сучасності; інформаційність; політична, суспільна, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізації та образності мовного вираження, що нагадує про близькість публіцистичного стилю до наукового і художнього; документально- фактологічна точність; декларативність; закличність; поєднаність стандарту й експресії; авторська пристрасть; емоційність, простота і доступність; переконливість.

Основні мовні засоби публіцистичного стилю це сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів.

Жанри: Передова (передовиця) перша стаття (колонка), в якій викладено офіційний погляд редакції (влади, партії або громадської організації) на актуальну проблему, тему, питання. Репортаж розповідь з місця подій, оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з документальною точністю показується дійсність через сприйняття її автором. Є репортажі подієві, неподієві, проблемні, сюжетні, репортажі-роздуми тощо.

Замітка найпростіший і найоперативніший інформаційний жанр, у якому повідомляється про конкретні факти, події, явища життя з метою пізнавального чи суспільно-політичного впливу на читача. Інтерв'ю жанр у розмовній формі бесіди автора з компетентними людьми на суспільне важливу тему. Інтерв'ю бувають протокольні, офіційні, інформаційні (повідомлювальні), проблемні, аналітичні та ін. Це, власне, і є публіцистичний діалог.

Нарис жанр, у якому на документальній основі, але з використанням художньо- публіцистичних прийомів зображується об'єктивна картина дійсності або порушується важлива суспільна чи виробнича проблема. Фейлетон жанр гумористичного або сатиричного спрямування. Фейлетони пишуться переважно на злободенні, болісні теми. Памфлет жанр, в якому гостро викривають політичне, суспільне явище чи особу.

Науковий стиль Сфера використання наукового стилю мови наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання. Головне призначення наукового стилю систематизування, пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безсуб'єктність, безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців книги, статті у неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).

Конфесійний стиль Конфесійний (від лат. визнання, сповідання) стиль виник як стильове запозичення у зв'язку з прийняттям християнства у Київській Русі.

Сфера поширення конфесійного стилю культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини. Головне призначення конфесійного стилю допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

Головні конститутивні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми. До основних мовних стильових (стилетворчих) засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Пасха, Благовіщення, Трійця, піст, причастя, говіння, святий, священик, піп, дяк, диякон, єпископ, митрополит, архімандрит, архієрей, архіпастир, архістратиг, Водохреще, патріархат, літургія, плащаниця, анафема, амвон тощо.

Розмовний стиль Розмовний стиль має дві суттєві риси, якими зумовлюється більшість його ознак: він з'явився в усній формі і намагається її зберегти, хоча нині поширюється і в писемній формі (епістолярії, художні твори); розмовний стиль має дуже широку сферу. Він настільки об'ємний, що, здається, не має стримувальних норм, насправді ж вони просто дуже широкі.

Оскільки розмовний стиль «обслуговує» всіх громадян суспільства, всі верстви українського етносу в їхніх щоденних життєвих потребах, то він має надзвичайно розгалужену, багату лексику. З-поміж інших стилів його виділяє те, що в ньому широко представлена лексика оцінної, емоційної, вольової конотації і особливо лексика зниженої конотації (просторічної, фамільярної, вульгарної, інвективної), чого не дозволяє собі жодний інший стиль.

Усна форма розмовного стилю позначилася на мовних одиницях усіх рівнів: вимові звуків і звукосполучень, лексиці, словотворі, морфологічних формах, синтаксичних структурах, будові тексту.

Епістолярний стиль Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення (справочинство). Основне призначення епістолярного стилю обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи це писемно оформлені монологи, звернені до певної особи (чи осіб).

Два типи листування: офіційне (службове) неофіційне (приватне). Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Здрастуй, друже! Прохаєш дати тобі поради щодо майбутнього життя твого і становища, особливо про те, з якими друзями підтримувати тобі зв'язок. Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь піклуєшся про своє майбутнє... Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому якщо тобі бажано буде поговорити в інший час про те ж саме, ти мені невдовзі напиши. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а тим часом і стиль буде вироблятись. Твій найближчий друг Григорій Сковорода

Культура мовлення лінгводидактична наука (наука мовного навчання), яка вивчає стан і статус (критерії і типологію) норм сучасної української мови в конкретну епоху та рівень лінгвістичної компетенції сучасних мовців, соціальний та особистісний аспекти їх культуромовної діяльності.

Критерії культури мови Всі критерії культури мови поділяють на два типи: мовні (нормативність і правильність); змістовно-мовні (багатство й різноманітність, точність, логічність, послідовність, доречність, виразність, дієвість, ясність тощо).

Норми літературної мови Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Норма – це мовні (мовленнєві) варіанти, які найкраще виконують своє призначення в певний період функціонування мови. Ці варіанти є найпоширенішими з тих, що існують, і закріплені в практиці зразкового використання. Мовна норма – це сукупність загальновизнаних, кращих, найбільш придатних мовних засобів, які вважаються правильними на певному історичному етапі.

Норми сучасної української літературної мови Визначення ОрфографічніНаписання слів ОрфоепічніВимова звуків і звукосполучень ГрафічніПередача звуків на письмі ПунктуаційніВживання розділових знаків ЛексичніСлововживання СловотвірніТворення слів МорфологічніПравильне вживання морфем, форм слів СинтаксичніУсталені зразки побудови словосполучень, речень, текстів СтилістичніВідбір мовних елементів відповідно до умов спілкування АкцентуаційніПравильний наголос

Типи мовлення - опис - розповідь - роздум (міркування)