Харцизька міська рада Троїцько-Харцизька загальноосвітня школа І-ІІІ ст. 18 Учитель світової літератури Кириченко Тетяна Миколаївна

Під час вивчення в 11 класі теми Література другої половини ХХ ст., учні знайомляться з твором Ясунарі Кавабата Тисяча журавлів. Однією з центральних тем повісті «Сембазуру» («Тисяча журавлів»), написаної у рр., є японська чайна церемонія. Опис чайного церемоніалу «тядо» стародавнього звичаю японців, що прирівнюється до високого мистецтва, є й оповідним тлом твору, і його ідеєю. «Зустріч за чаєм та сама зустріч почуттів», пише Кабабата Ясунарі. Прагнучи до об'ємності психологічної характеристики героїв, митець виявляє їхню естетичну причетність до чайного обряду. Для більш глибокого розуміння японського світосприйняття, доречно ознайомити учнів з традиціями японської чайної церемонії.

Чайна церемонія, відома в Японії як тяною, є естетичним обрядом, властивим японській культурі, який визначає порядок і процес чаювання подрібненого в порошок зеленого чаю матча. Як відомо, у японців своя філософія спілкування з людьми - зрозуміти один одного можна і без слів, без знайомства. Подивитися на людину і відчути її турботи, настрій... Наповнити мовчання інтуїтивним розумінням - в цьому особливість практики спілкування. Чайна церемонія, така багата традиціями і романтичними оповідями, є, на думку японців, мистецтвом життя, зведеним в культ. Знання її розцінюється японцями, як міра освіченості, це - свідчення духовної культури людини.

Овіяна численними легендами і переказами, чайна церемонія - зовсім не звичне чаювання. Вона вимагає дотримання найдрібніших деталей етикету як при приготуванні чаю, при подачі його гостеві, так і при самому питті. Це, мабуть, найсамобутніше мистецтво народу. Згідно з легендою, вона бере свій початок з Китаю, з часів першого патріарха буддизму Бодхідхарми. Одного разу, свідчить легенда, сидячи в медитації, Бодхідхарма відчув, що очі його закриваються і проти волі його хилить у сон. Тоді, розсердившись на себе, він вирвав свої повіки і кинув їх на землю. На цьому місці виріс незвичайний кущ з соковитим листям. Пізніше учні Бодхідхарми стали заварювати це листя гарячою водою - напій допомагав їм зберегти бадьорість.

Устаткування інтер'єру класичної тясіцу (чайного будиночку) в повному ступені відповідало естетичним канонам і національному характеру японців, прагнучих до досягнення внутрішньої гармонії. Підготовка до такого настрою починалася ще на підступах до тясіцу. Чайний будиночок оточують невеликим садом, який, на думку «майстра чаю» (Рікю), повинен сприяти наростанню особливого настрою, без якого церемонія виявлялася б безглуздою.

Вступ на вистелену великим каменем доріжку, що веде до тясіцу, означає початок першої стадії медитації: той, що вступив, залишає у цей момент всі свої мирські турботи і зосереджується на передчутті церемонії, що його очікує.

У міру наближення до тясіцу зосередженість посилюється, а медитація переходить в другу фазу. Цьому сприяють старий ліхтар, освітлюючий доріжку у вечірні і нічні години, камінь - колодязь - "цукубаі", у видовбаному поглибленні що береже воду для обмивання рук і полоскання рота, низькі, висотою в дев'яноста сантиметрів, двері, через які проходять, стаючи в прорізі на коліна. Цукубаї (камінь-колодязь)

При вході гості роблять уклін і всідаються по-японськи на рогожі татамі. Назустріч виходить господар, що у свою чергу відважує низький уклін гостям. Чуються мелодійні звуки вируючої води. Починається третій етап медитації.

Певний настрій створює і сам посуд. Він на дивину простий: чашки, мідний чайник, бамбукова мішалка, скринька для зберігання чаю і т.і. Все це несе на собі наліт часу, але в той же час - все бездоганно чисте.

Японцям імпонує матовість. "Європейці, - пише Танідзакі, - вживають столове начиння з срібла, сталі або нікелю, начищаючи її до сліпучого блиску, ми ж такого блиску не виносимо. Навпаки, ми радіємо, коли цей блиск сходить з поверхні предметів, коли вони здобувають наліт давності, коли вони темніють від часу... Ми... любимо речі, що носять на собі сліди людської плоті, масляної кіптяви, вивітрювання і дощових набряків."

Звичайний чайник, дерев'яна ложка для насипання чаю, груба керамічна чашка - все це заворожливо впливає на учасників церемонії.

Чай заварюється особливий - зелений в порошку. Кип'ятіння води в класичному тясіцу здійснюється на вугіллі з сакури.

Заварка збовтується в чашці бамбуковою кистю, виходить досить густа піниста рідина. В XVI ст. з'явилося до сотні різних правил цієї процедури, які діють і в даний час. Правила відносяться до аранжування квітів, кип'ятіння води, заварки чаю, розливу напою. Всі правила мають мету: викликати відчуття природності або відчуття мистецтва тяною без штучності.

Коли у Рікю (засновника правил етикету тяною) запитали, як він досяг своєї майстерності, він відповів: "Дуже просто. Кип'ятіть воду, заварюйте чай, добивайтеся потрібного смаку. Не забувайте про квіти, вони повинні виглядати як живі. Влітку створіть прохолоду, взимку - приємну теплоту. От і все." І потім він додав: "Покажіть мені того, хто спіткав все це, я із задоволенням стану його учнем."

Японці бачать сенс чайної церемонії в знаменитому вислові Рікю: "Тяною - це поклоніння красі в сірому світлі буднів.".

Звичайно, в сучасних умовах таке поклоніння не завжди виявляється можливим. Бурхливий потік життя поглинає, захоплює людей, і, здавалося б, їм не до традицій, однак до чайної церемонії це не відноситься: вона міцно вплелася в життя кожного японця. Але все таки відповідно до духу часу відбулося розділення процедури на "дійсну" і "полегшену". Є декілька способів прийому гостей під час тяною, залежно від обставин і пори року. Чай в порошку може бути поданий без жодної церемонії, звичайним порядком і без запрошення. Для великого числа гостей прийом робиться у великій кімнаті, більш інтимне суспільство в чоловік приймається в маленькій. Іноді влаштовують навіть прийоми для кількох сотень запрошених в саду. В таких випадках подають чай у павільйонах.

У будь-якому випадку найретельніші приготування починаються в будинку задовго до прибуття гостей. Господар зустрічає запрошених, представляє їм дружину і дітей і протягом хвилин займає їх розмовами, а потім запрошує в кімнату, де проходитиме церемонія. Господар і його дружина сідають поряд з гостями, а їх дочка - біля переносної жаровні або нерухомого вогнища (залежно від пори року), але обов'язково напроти гостей.

Необхідний посуд вже розставлений, і всі чекають, коли молода господиня подасть "усутя" - рідкий чай. Після того, як чайник - "кама" піднятий і поставлений на підставку - "камасікі", вона дивиться, чи не потрібно додати вогню і, згідно з правилами, кидає в жаровню небагато деревного вугілля. На лакованій таці вносяться солодощі. Гість, що сидить ближче усіх до токонома, першим бере свою частину і кладе її на лист паперу. Кожний гість повинен мати свій власний папір. Таця з солодощами передається від одного гостя до іншого. Молода господиня кладе три повні ложки "тясяку" - чайний порошок в чашку - "тяван ".

Гість тримає чашку, поставивши її на долоню лівої руки і прикривши правою. Значення цієї форми етикету в збереженні посуду, бо чашку можна упустити і розбити, доставивши тим самим велике засмучення господарю, оскільки чашки ці, як правило, дуже цінні. Закінчивши пити чай, гість ставить чашку прямо перед собою і, згідно з етикетом, уважно розглядає і захоплюється її достоїнствами. Можна навіть перевернути чашку, щоб розглянути її дно. Зазвичай гості просять дозволу розглянути "тяіре" - скриньку для чаю і ложку, якою він накладається, але це допускається лише після того, як кришка від казанка встановлена на своє місце і ритуал закінчений. І тоді молода господиня і господар радо відповідають на всі питання, що стосуються посуду і навіть можуть дати історичну довідку про її колишніх власників. Такий церемоніал звичайного, неофіційного тяною.

Значно складнішою є повна церемонія тяною, при якій подається "койтя" - густий чай. П'ять осіб складають звичне число гостей, коли подається койтя, та сам господар, що влаштовує прийом. Він надсилає запрошення, і за два- три дні до чаю запрошені дякують йому за надану увагу. В день чаювання гості збираються за хвилин до призначеного часу в спеціально відведеному приміщенні - альтанці в дальньому кутку саду - "йоріцукі", де знаходять затишок і спокій, втрачаючи зв'язок із зовнішнім світом.

Вони вітають один одного і висловлюють радість з приводу того, що можуть розділити гостинність господаря. Тут же вони захоплюються різними розставленими зі смаком предметами, враховуючи, що господар буде розчарований і засмучений, якщо інтересу до речей проявлено не буде, або гості виявляться нездатними оцінити поміркованість найдрібніших деталей прийому.

Обирають почесного гостя - "сьокяку". Ним стає людина більш висока за положенням або старша за віком. Також визначають і подальшу ієрархію: хто буде другим, третім і т.д. Саме в такому порядку гості проводять омивання, входять до тясіцу і розсаджуються.

Офіційному чаюванню в гостях передує "кайсекі" - пригощання різноманітним набором їжі. Господар вносить піднос з вишуканими блюдами і ставить його перед сьокяку. Потім він йде і повертається з таким же підносом для другого гостя. Потім - для третього, четвертого і п'ятого. Самому йому їсти з гостями по етикету не належить. Страва кайсекі не рясна і тому повинна бути зїдена вся без залишку. Коли трапеза закінчена, кожний гість ставить порожні тарілки і чашки на піднос, а господар по черзі виносить підноси з тясіцу.

Перша частина прийому на цьому закінчується, і за пропозицією господаря гості переходять в приймальню або іншу кімнату.

Про повернення в тясіцу гості оповіщаються ударами в гонг, яких буває п'ять або сім. Після першого удару гості припиняють палити і розмовляти і шанобливо чекають продовження. Після того, як прозвучав останній удар, гості в тому ж порядку повертаються в тясіцу, повторюючи по дорозі процедуру омовіння. Коли гості знов опиняються в тясіцу, судина для холодної води - "мідзусасі" і чайниця - "тяіре" вже знаходяться у встановлених їм місцях. Незабаром входить господар, тримаючи обома руками чашку для чаю.

Потім він вносить "тясен" - віничок і чайну ложку "тясяку". В наступний прихід він приносить судину для зайвої води - "кобосі", ківш "хісяку" і шматок бамбука або обпаленої глини "футаокі", на який кладуть кришку чайника або ківш. Бамбуковий ківш, віничок і рушник повинні бути тільки новими. Потім гості в повному мовчанні слухають "шум вітру в сосновому лісі", як поетично японці називають звук киплячого чайника. Гості прислухаються до клекотання води в казанку, на дні якого спеціально влаштовані металеві пластинки, що роблять мелодійні звуки. Ці звуки відносять людину далеко в гори, і він чує, як свистить вітер в ущелині, шумить водоспад або шелестять сосни.

Коли чай готовий, господар ставить чашку перед головним гостем. За традицією всі гості п'ють з однієї чашки, передаючи її один одному. Це повинне викликати відчуття близькості. Перший гість бере шовкову хустку "фукуса", укладає його на долоню лівої руки, а правою ставить на неї чашку. Кивнувши сусіду - осакі-ні ("раніше Вас"), він відпиває три з половиною ковтки, і передає чашку другому гостеві. Другий - третьому і т.д., поки чашка не обійде всіх. Передаючи чашку, кожний ретельно протирає папером той її край, через який він пив. Останній гість, відпивши свої три ковтки, передає чашку сьокяку, який просить у господаря дозволу оглянути тяван. Так, по ланцюжку, чашку оглядають всі гості, останній передає її сьокяку, а той - господарю.

Подібним же чином розглядаються скринька для чаю і ложка. Нерідко всі ці предмети бувають тими, що тріснули і кілька разів полагодженими, що вселяє в господаря ще більшу гордість за їх володіння. Крім краси цих предметів, що чарують досвідчені погляди прихильників тяною, гостей цікавить і романтична сторона, колишні власники цих речей.

А після того, як закінчиться прийом і підуть гості, господар повертається в тясіцу, сідає перед своїм єдиним компаньйоном - чайником і вдається до філософських роздумів, прислухаючись до "вітру в сосновому лісі".

Такою є класична традиція тяною. Зовсім природно, що це естетичне проведення часу не є частим навіть для вищих верств японського суспільства, не говорячи вже про простих людей. Проте тяною є, безперечно, найбільш вишуканою естетичною розвагою, вплив якої помітний в кожному будинку.

Звичайно, існує безліч різних шкіл тяною, де деякі речі тлумачаться по- різному, але чотири основні принципи чайної церемонії завжди одні і ті ж. Це Гармонія, Шанобливість, Чистота і Спокій.