Я – це хтось інший

Цей вірш Рембо написав у 15-річному віці, але повернувся до нього через два роки, виправив деякі рядки і послав Верлену у Париж. Прочитавши твір, той зазначив, що в ньому є те, чим повинна збагатитися сучасна поезія. Дійсно, Пяний корабель став новаторським явищем тогочасної поезії.

Вірш має безліч інтерпретацій, викликаючи різні асоціації у читачів. Одні бачать у ньому бунт проти сірої буденності, інші – аналогію з подіями Паризької Комуни, дехто утверджує думку, що автор передбачив тут свою долю, але є й такі, хто вбачає у творі філософсько-естетичну концепцію поета, його ставлення до мистецтва й життя.

Композиція вірша ЗавязкаРозвиток діїКульмінаціяРовязка загибель команди й втрата керування кораблем уявні мандри ліричного героя в морській стихії зіткнення піднесеної фантазії з буденною реальністю відмова ліричного героя від прагматичного життя

Зображення конфліктів внутрішнійзовнішній зіткнення ліричного героя зі стихією, а також із буденністю зіткнення ліричного героя зі стихією, а також із буденністю боротьба в душі ліричного героя за своє духовне пробудження, свій особистий світ, свої мрії боротьба в душі ліричного героя за своє духовне пробудження, свій особистий світ, свої мрії Пяний корабель наскрізь пройнятий напруженим драматизмом. Тут все відбувається на межі життя і смерті, надії та безнадії, злету та падіння.

Головна тема вірша – мандри душі особистості у світі своєї уяви та в житті. Образ корабля символічно відображує потяг ліричного героя до пошуку іншого, відмінного від звичайного світу, а також до себе – теж іншого, вільного усвої фантазії, думках, мріях.

Твір розпочинається з мотиву пробудженням ліричного героя: Я вирушив туди, куди хотів давно; моє пробудження благословили шквали. Герой вирушає у далеке плавання. Плин його вражень, почуттів, асоціацій народжує дивовижні карини стихії: Я блискавицями роздерте небо знаю, Прибої, течії, смеркання голубі, Світанки, збуджені, мов голубині зграї, І те, що може лиш примарить тобі. (переклад Вс. Ткаченка) Перед очима читачів виникають і льодовики, і гидотні обмілі, і співочі риби, і розлючені вали, і вквітчана піна.

Вірш символічно називається Пяний корабель. У творі неодноразово звучить мотив спянінння. З одного боку, це забуття нудної буденності, сірого й нецікавого життя, а з іншого – відчуття припливу нестримної фантазії і енергії. Ліричного героя пянить розмаїття його почуттів, небачені глибини, які несподівано відкрилися йому в його душі та в іншому, тільки йому відомому, вимірі всесвіту. Він закоханий у стихію, відчуває повне злиття з нею, а вона, у свою чергу, викликає в ньому поетичне натхнення, пробуджує творчі сили, невідомі пересічному обивателю.

Перенасиченість контрастними образами допомагає авторові відобразити складність і багатогранність життя, яким живе душа ліричного героя. Його не лякають шторми й шквали, він ладен загинути, але не відступитися від пошуків таємного змісту буття. Він мріє знайти у стихії життєвих негараздів і власних почуттів прадавню Європу та незнані острови, куди треба показати шлях іншим.

Море виступає і як символ почуттів, і як символ примхливої життєвої долі, і як символ поезії. Морські течії, які швидко змінюються, несуть ліричного героя невідомо куди, та він вбачає в цьому ще незнаний смисл. Він сподівається на здійснення своїх мрій. Символами надії на щасливе завершення пошуків небаченого й нечуваного є зелений та синій кольори, які утворюють мальовниче тло твору.

Здолавши небезпечні коловороти, штилі й безліч штормів, ліричний герой досягає апогею у своїх почуттях. які здається, ось-ось наблизять його до таємного смислу: Доволі плакав я! Жорстокі всі світання, Гіркі усі сонця й пекельний молодик; Заціпило мене від лютого кохання. Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік! Але цей злет духу несподівано переривається буденною картиною: замість безмежного океану – холодна й брудна калюжа, а натомість звільненого пяного корабля – вутлий кораблик, який пускає в присмерку засмучене хлопя. Враз погасли всі зорі, стихли всі шквали, настала мертва тиша серед сірих сутінків.

Реальний світ для ліричного героя є справжньою трагедією – тут немає простору для фантазії й польоту почуттів. Однак, хоча герой і не знайшов прадавній зміст і не втамував свій сум за європейською водою, він віднайшов головне – себе, того, хто не зможе більше йти в кільватері купців, не зможе підкоритися законам прагматичної дійсності, бо визнає лише один закон – поетичного духу, вільних почуттів і буремної фантазії.

Кінцівка вірша відображає результат духовних та естетичних пошуків автора, який усвідомив перевагу внутрішнього життя над обмеженістю внутрішнього простору. Пяний корабель сприймається як гімн творчій уяві, яка відкриває небачені глибини людського духу.