Романтичні балади Причинна, Лілея

Історія написання Автограф балади невідомий, першодрук в альманасі «Ластівка». «Причинна» один із ранніх творів Шевченка, написаний ще до його викупу з кріпацтва. В автобіографії поет зазначив, що перші вірші складалися ним у Петербурзі в Літньому саду і що з численних ранніх своїх спроб він згодом опублікував тільки баладу «Причинна»:«У цьому саду і в той же час почав він робити етюди у віршованому мистецтві; з багаточисельних спроб він згодом надрукував лише одну баладу «Причинна»». Про те, що в 1837 році Шевченко був уже автором кількох поезій, писав у своїх спогадах Іван Панаєв:«Я перший раз побачив Шевченка двадцять чотири роки тому (у 1837 році), на вечері в Гребінки. В цей час справа йшла про викуп поета. Про це клопотали Жуковський і Михайло Юр. Вієльгорський. Шевченку було двадцять три роки; життя кипіло в ньому, думка про близьку свободу і надія на краще майбутнє оживляли його. Він написав тоді вже декілька віршів, але ці вірші, здається, не увійшли в його «Кобзар».

«Портрет Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма

І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів.

В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А може, жде козаченька, Щоб залоскотати. Не русалонька блукає: То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув…

Така її доля... О боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки; Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, - вона молоденька, Бо люде чужії її засміють.

Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла; Живого б любила. Другу б задушила, А до неживого у яму б лягла. Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як бог нам дає: Воно жить не хоче, не хоче журиться. "Журись", - каже думка, жалю завдає. О боже мій милий! Така твоя воля, Таке її щастя, така її доля!

Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши, вітер, чорні хмари, Ліг біля моря одпочить, А з неба місяць так і сяє; І над водою, і над гаєм, Кругом, як в усі, все мовчить. Аж гульк - з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись. "Ходімо гріться! - закричали. - Зійшло вже сонце!" (Голі скрізь: З осоки коси, бо дівчата ).

Кинув коня та до неї: "Боже ти мій, боже!" Кличе її та цілує... Ні, вже не поможе! "За що ж вони розлучили Мене із тобою?" Зареготавсь, розігнався - Та в дуб головою!

Посадили над козаком Явір та ялину, А в головах у дівчини Червону калину. Прилітає зозуленька Над ними кувати; Прилітає соловейко Щоніч щебетати; Виспівує та щебече, Поки місяць зійде, Поки тії русалоньки З Дніпра грітись вийдуть.

Тема: розповідь про вірне кохання, розлуку і трагічну смерть закоханих. Ідея: возвеличення щирого почуття кохання і водночас засудження жорстокого і злого світу, де неможливо зберегти сильні, чисті, справжні почуття. Жанр: романтична балада.

Особливості назви твору Причинна жінка, яка втратила психічну рівновагу внаслідок того, що їй, за давніми народними уявленнями, «щось пороблено» ворожкою.

Композиція Експозиція: пролог, знайомство з дівчиною, яка під впливом ворожіння стала причинною. Завязка: очікування героїнею коханого козака, що обіцяв повернутися до неї з походу. Кульмінація: смерть героїв. Розвязка: епілог (поховання закоханих).

Художні особливості твору народнопісенні засоби, зокрема епітети фольклорного походження: «синє море», «біле тіло», «козаченько молоденький», «біле личко», «гай темний», «Дніпро широкий», «чисте поле», «дуб кучерявий»; фольклорного походження пестливі назви: «козаченько», «русалонька», «слізоньки», «дівчинонька»; порівняння: «з уст ні пари», «кругом, як в усі, все мовчить»; символи: калина дівчина, нежонатий парубок явір, ялина чи дуб хлопець.

Дівчина нещасна сирота, страдниця; здатна на щире кохання; вірна у своїх почуттях; терпима до приниження; причинна; красуня

Лілея Історія написання 1846 р. Т. Шевченко, перебуваючи в Києві, зблизився з членами Кирило- Мефодіївського товариства і вступив до нього. Гуртківці висували вимоги: скасувати кріпосне право, знищити поділ суспільства на стани, звільнити всі словянські народи від гніту самодержавства. Це і спонукало митця написати твір, який протистояв би царській і поміщицькій владі, їх знущанню над простим людом.

Лілея Тема: зображення страждань дівчини (лілеї) через панську жорстокість і бездуховність. Ідея: висловлення співчуття героїні представниці простого знедоленого народу. Жанр: балада.

Композиція Експозиція: «За що мене, як росла, / Люде не любили?» Завязка: «Я не знала, що байстря я». Кульмінація: «Я умерла / Зимою під тином, / А весною процвіла / Цвітом при долині...» Розвязка: «Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір?»

Було мені в світі. Молодого, короткого Не дали дожити Люди віку. Я умерла Зимою під тином, А весною процвіла я Цвітом при долині, Цвітом білим, як сніг, білим! Аж гай звеселила. Зимою люди... боже мій! В хату не пустили. А весною, мов на диво, На мене дивились. А дівчата заквітчались І почали звати Лілеєю-снігоцвітом…

Презентацію створила Губська Ольга Володимирі вна, учитель української мови і літератури Валківського ліцею імені О.Масельського Харківської області Використана література 1.Українська література: Підручник для 9 кл. загальноосвітніх навч. заклад./ М.П.Ткачук, М.М.Сулима, В.Л.Смілянський, В.І.Сулима. – К.: Освіта, с. 2. Інтернет-ресурси.