СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ Тема ВПЛИВ ПОЖЕЖІ НА КОНСТРУКЦІЇ БУДІВЕЛЬ

Рекомендована література: 1. Конспект. 2. Пушкаренко А.С., Васильченко О.В. Будівельні матеріали та їх поведінка в умовах високих температур. – Харків: АПБУ, 2001.

План лекції: 1. Пожежна безпека обєкта. 2. Показники пожежної небезпеки будівельних матеріалів. 3. Вогнестійкість будівельних конструкцій. 4. Вогнестійкість будівель. 5. Особливості поведінки залізобетонних конструкцій при пожежі. 6. Вогнестійкість ферм. 7. Основи вогнезахисту будівельних матеріалів.

1. Пожежна безпека обєкта Пожежа - позарегламентний процес знищування або пошкоджування вогнем майна, під час якого виникають чинники, небезпечні для живих істот і довкілля. Пожежна безпека обєкта - стан обєкта, при якому виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі. Забезпечується пожежна безпека об'єкта: - системою запобігання пожежі ; - системою протипожежного захисту.

Система запобігання пожежі - сукупність технічних засобів та організаційних заходів, призначених для створювання умов, за яких ймовірність виникнення та розвитку пожежі не перевищує унормованого допустимого значення. (Технічні засоби - автоматична система пожежної сигналізації та пожежогасіння. Організаційні заходи - планування евакуації, протипожежна пропаганда.) Система протипожежного захисту - сукупність технічних засобів та організаційних заходів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї. (Технічні засоби - автоматична система пожежогасіння, система димовидалення, протипожежні будівельні конструкції, легкоскидні конструкції. Організаційні заходи - планування евакуації, система оповіщення.)

Небезпечні чинники пожежі - прояви пожежі, що призводять чи можуть призвести до опечення, отруєння, утравмування чи загибелі людей та (або) до заподіяння матеріальних, соціальних, екологічних збитків. Первинні небезпечні чинники пожежі 1) полум'я та іскри; 2) підвищена температура навколишнього середовища; 3) токсичні продукти горіння і термічного розкладання; 4) дим; 5) знижена концентрація кисню. Вторинні небезпечні чинники пожежі: - осколки, частини апаратів, що зруйнувалися, агрегатів, установок, конструкцій; - електричний струм, що виник у результаті виносу високої напруги на струмопровідні частини конструкцій, апаратів, агрегатів; - радіоактивні і токсичні речовини і матеріали, що вийшли зі зруйнованих апаратів і установок; - небезпечні фактори вибуху за ГОСТ , що виник внаслідок пожежі; - вогнегасні речовини.

2. Показники пожежної небезпеки будівельних матеріалів Три основні умови виникнення процесу горіння: - наявність горючої речовини; - наявність окислювача; - наявність джерела запалювання. На процес горіння впливають такі чинники: – хімічний склад матеріалів і/або властивості їх окремих компонентів (реагування з окислювачем); – густина та агрегатний стан пальної речовини; – кількість окислювача (кисню): при його бракуванні реакція йде не інтенсивно, згоряння неповне, утворюється багато диму; – вид джерела запалювання: полум`я, іскри, тління, перегріта поверхня…

Пожежна небезпека речовин і матеріалів – сукупність властивостей, що характеризують їхню здатність до виникнення і розповсюдження пожежі. Визначенння цих властивостей встановлюються стандартами "ДСТУ 2272:2006. Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять" та "ДБН В Пожежна безпека обєктів будівництва". До головних показників пожежної небезпеки матеріалів можна віднести: – горючість (ДСТУ Б В ); – займистість (ДСТУ Б В ); – спроможність до розповсюдження полумя по поверхні (ДСТУ Б В ); – димоутворюючу здатність (ГОСТ , п.4.18); – токсичність продуктів згоряння (ГОСТ , п.4.20).

1) Горючість – здатність матеріалів до самостійного горіння (здатність спалахувати, полумяно чи безполумяно горіти (тліти), розповсюджувати горіння). За показником горючості розрізняють 2 типи матеріалів: негорючі та горючі. Негорючі матеріали під впливом джерела запалювання не запалюються, не тліють і не обвуглюються (бетон, цегла, природні кам'яні матеріали, сталь і т. д.). Горючі матеріали під впливом джерела запалювання запалюються або тліють, або обвуглюються і продовжують горіти або тліти, або обвуглюватися після усунення джерела запалювання (деревина, більшість полімерних матеріалів, руберойд). Важкогорючі матеріали під впливом джерела запалювання запалюються або тліють, або обвуглюються, а після усунення джерела запалювання горіння або тління припиняється (фіброліт, асфальтові бетони). Матеріали, які визнані горючими поділяють на 4 групи горючості: Г1 (низької горючості), Г2 (помірної горючості), Г3 (середньої горючості), Г4 підвищеної горючості).

Ознаки груп горючості (ДБН В )

2) Займистість – здатність матеріалів до запалювання, яке супроводжується виникненням полум'я. За займистістю горючі матеріали класифікують на три групи, в залежності від мінімального значення критичної поверхневої щільності теплового потоку (КПЩТП), при якому виникає їх стійке полумяне горіння: – В1 – величина КПЩТП дорівнює або більше 35 кВт/м 2 ; – В2 – величина КПЩТП у межах від 20 до 35 кВт/м 2 ; – В3 – величина КПЩТП менше 20 кВт/м А Газ 220 В Принципова схема приладу випробування матеріалів на займистість: 1 – утримувач зразка; 2 – зразок; 3 – радіаційна панель; 4– рухомий пальник

Прилад для визначення займистості.

3) Спроможність до розповсюдження полум'я – характеризує здатність матеріалів до розповсюдження полум'я по поверхні та виділенню тепла. Горючі будівельні матеріали у залежності від величини КПЩТП розподіляють на 4 групи: – РП1 – КПЩТП дорівнює або більше 11.0 кВт/м 2 ; – РП2 – КПЩТП у межах від 8.0 до 11.0 кВт/м 2 ; – РП3 – КПЩТП у межах від 5.0 до 8.0 кВт/м 2 ; – РП4 – КПЩТП менше 5.0 кВт/м 2. 1 Газ 30 о Принципова схема приладу випробування матеріалів на розповсюдження полум'я: 1 – утримувач зразка; 2 – зразок; 3 – кожух; 4 – димохід; 5 – радіаційна панель; 6 – газовий пальник

4) Димоутворююча здатність – характеризує здатність матеріалів до утворення диму при полум'яному горінні або тлінні. За величиною максимального коефіцієнта димоутворення (D m ) розрізняють 3 групи матеріалів: - Д1 - з малою димоутворюючою спроможністю (D m < 50 м 2 /кг); - Д2 - з помірною димоутворюючою спроможністю (50м 2 /кг < D m < 500м 2 /кг); - Д3 - з високою димоутворюючою спроможністю (D m > 500 м 2 /кг). Принципова схема приладу визначення коефіцієнту димоутворення: 1 – приймач світла; 2 – корпус; 3 – клапан; 4 – джерело світла; 5 – вентилятор; 6 – заслінка; 7– радіаційна панель; 8 – пальник; 9 – утримувач зразка; 10 – зразок; 11 – клапан Камера згоряння Вимірюваль на камера

5) Токсичність продуктів згоряння – характеризує здатність матеріалів до утворення при полум'яному горінні або тлінні небезпечних для здоров'я людини речовин. Показник токсичності (H Cl50 ) – це кількість речовини, при спалюванні якої в об`ємі 1 м 3 утворюється концентрація продуктів горіння, що викликає протягом 30 хв загибель 50% тварин. Розрізняють 4 групи матеріалів: - Т1 - малонебезпечні (120 г/м 3 < H Cl50 ); - Т2 - помірно небезпечні (40 г/м 3 < H Cl50 < 120 г/м 3 ); - Т3 - високонебезпечні (13 г/м 3 < H Cl50 < 40 г/м 3 ); - Т4 - надзвичайно небезпечні (H Cl50 < 13 г/м 3 ) Камера згоряння Експозиційн а камера Передкамера 3 Принципова схема приладу визначення показника токсичності продуктів горіння: 1 – заслінка передкамери; 2 – клітка для тварин; 3 – термометр; 4 – клапан; 5 – вентилятор; 6 – заслінка; 7– радіаційна панель; 8 – пальник; 9 – утримувач зразка; 10 – зразок; 11 – клапан

3. Вогнестійкість будівельних конструкцій Вогнестійкість - здатність будівельних конструкції, зберігати функційні властивості в умовах пожежі. - Спроможність конструкцій зберігати свою несучу здатність, а також чинити опір виникненню наскрізних отворів чи прогріванню до критичних температур і поширенню вогню. МЕЖА ВОГНЕСТІЙКОСТІ конструкції - інтервал часу (у хвилинах) від початку вогневого випробування за стандартним температурним режимом до настання одного з граничних станів конструкції (ДБН В ): 1) втрати несучої здатності (R); 2) втрати цілісності (Е); 3) втрати теплоізолюючої здатності (І).

Стандартний температурний режим Під час проведення випробування необхідно забезпечити зміну середньої температури середовища у печі за стандартною температурною кривою відповідно до залежності: t - t o = 345 lоg 10 (8 + 1) (хвилини), де t - температура середовища в камері або в печі; t o - початкова температура; - час від початку іспиту Для зіставлення результатів іспитів будівельних конструкцій на вогнестійкість, проведених у різних лабораторіях та країнах рекомендований єдиний стандартний температурний режим для зміни температури середовища в часі при проведенні випробувань конструкцій на вогнестійкість.

1 граничний стан Граничним станом за ознакою втрати несучої здатності (R) є обвалення зразка або виникнення граничних деформацій внаслідок досягнення критичної температури. Критична температура – при якій границя міцності конструкції знижуються до величин робочих напружень, що виникають від експлуатаційних навантажень та власної ваги конструкції. (Цьому моменту відповідає стан, коли виникають надмірні деформації, вичерпується несуча здатність конструкції і настає її руйнування.) Під час випробувань ознакою втрати несучої здатності є: - руйнування конструкції; - руйнація вузлів кріплення (з'єднань); - досягнення граничних деформацій; - порушення умов обпирання. R S ser 0 TkTk t σ

2 граничний стан Граничний стан за ознакою втрати цілісності (Е) - при якому виникають наскрізні тріщини або отвори в огороджувальній конструкції. Під час випробувань ознакою втрати цілісності ( по ДСТУ Б В ) є: §загоряння або тління зі свіченням ватного тампона, що піднесений до необігрівальної поверхні зразка в місця тріщин на відстань від 20 до З0 мм протягом проміжку часу від 10 до З0 с; §виникнення тріщини, через яку можна вільно (без додаткових зусиль) ввести в піч щуп діаметром 6 мм і перемістити його вздовж цієї тріщини на відстань не менше 150 мм; §виникнення тріщини (або отвору), через яку можна вільно ввести в піч щуп діаметром 25 мм; §виникнення полум'я на необігрівальній поверхні зразка в місцях тріщин, яке спостерігається протягом проміжку часу не менше ніж 10 с.

3 граничний стан Граничним станом за ознакою втрати теплоізолюючої здатності (І) є перевищення температури на необігрівальній поверхні огороджувальної конструкції над початковою температурою цієї поверхні більше унормованої величини. Під час випробувань ознакою втрати теплоізолюючої здатності (по ДСТУ Б В ) є: - перевищення середньої температури на необігрівальній поверхні конструкції над початковою середньою температурою цієї поверхні на С; - перевищення температури в довільній точці необігрівальної поверхні зразка над початковою температурою в цій точці на С;

Наприклад, межі вогнестійкості конструкцій: стіна REI 180 перегородка EI 45 плита перекриття REI 120 колона R 240 МЕЖА ПОШИРЕННЯ ВОГНЮ - показник здатності будівельної конструкції поширювати вогонь (ДБН В ): Три групи: - М0 (межа поширення вогню дорівнює L = 0 см); - М1 (L 25 см – для горизонтальних конструкцій; L 40 см – для вертикальних конструкцій); - М2 (L 25 см – для горизонтальних конструкцій; L 40 см – для вертикальних конструкцій).

4. Вогнестійкість будівель СТУПІНЬ ВОГНЕСТІЙКОСТІ – нормована характеристика вогнестійкості будинків і споруд, що визначається: І) межею вогнестійкості основних будівельних конструкцій; ІІ) межами поширення вогню по цих конструкціях. Ступінь вогнестійкості будинку встановлюють залежно від: - призначення; - висоти (поверховості); - площі поверху в межах протипожежного відсіку; - категорії з вибухопожежної та пожежної небезпеки. За ДБН В встановлено 8 ступенів вогнестійкості будівель: I, II, III, IIIа, IIIб, IV, IVа, V.

Обстеження будівель після пожеж показує, що залізобетонні конструкції мають різний ступінь пошкодження від вогневого впливу. В зв`язку з цим розрізняють: - зони руйнування (обвалення) і - аварійні зони, - ділянки сильних, середніх і слабих пошкоджень конструкцій будівлі. Від впливу високих температур на залізобетонні конструкції: - виникають температурні напруги внаслідок різності коефіцієнтів температурного розширення бетону і арматури. В елементі додатково створюється напружений стан; - змінюються фізико-механічні властивості бетону і арматурної стали; - змінюються хімічні властивості бетону. 5. Особливості поведінки залізобетонних конструкцій при пожежі

При вогневому впливі та прогріві перетинів залізобетонних елементів їх несуча спроможність знижується внаслідок: - появи температурних напруг у перетинах конструкцій у результаті нерівномірного прогріву. Внаслідок температурних напруг виникають температурні деформації, які є найбільшими у вузлах зєднання декількох конструктивних елементів. Вільні температурні деформації елемента є функціями деформацій складових залізобетонного матеріалу і залежать від ступеня нагрівання, коефіцієнта армування, виду арматури і бетону; - зміни міцносних властивостей бетону і арматурних сталей; - порушення спільної роботи цих матеріалів; - зменшення працездатного перетину елемента внаслідок прогріву поверхневих прошарків бетону до критичних температур. Руйнування залізобетонних конструкцій під час пожежі здійснюється внаслідок зниження міцності та температурних деформацій розтягнутої арматури, що нагрівається.

При нагріванні виявляються два види температурних деформацій бетону: - температурне розширення (оборотна деформація) і - усадка (необоротна деформація). Після нагрівання і наступного охолодження: обидва види дають сумарну деформацію, що менше температурного розширення на розмір усадки бетону. Після охолодження: - бетон, прогрітий до критичної температури, не відновлює міцносні і деформативні властивості. - сталева арматура, прогріта до критичної температури, в основному відновлює міцносні і деформативні властивості. Таким чином, температурні деформації негативно впливають на вогнестійкість бетону. Несуча спроможність залізобетонних конструкцій після охолодження знижується внаслідок зменшення працездатного перетину елементів завдяки прогріву поверхневих прошарків бетону до критичних температур.

5.1. Статично визначені елементи, що вигинаються До статично визначених згинальних елементів відносяться однопрольотні вільно лежачі плити, панелі і настили перекриттів, а також балки і прогони. За методикою випробувань на вогнестійкість обігрів даних елементів проводиться знизу. Тому зменшення їхньої несучої спроможності відбувається в основному за рахунок зниження міцності розтягнутої арматури, що нагрівається.

У стиснутій зоні бетон і арматура нагріваються слабко, і тому розрахунок роблять при умові постійності їх міцносних характеристик. Статично визначені згинальні елементи руйнуються в результаті утворення пластичного шарніру в середині прольоту за рахунок зниження межі текучості або міцності розігрітої арматури до розміру робочих напруг у її перерізі. У цей момент відбувається різке збільшення температурної повзучості арматури, що викликає інтенсивне розкриття тріщин у розтягнутій зоні. Тріщини, що розкриваються, зменшують висоту стиснутої зони до мінімального значення, при якому відбувається руйнація стиснутого бетону і завалення елемента. b = R b st = R st f = f u

При дії вогню конструкція руйнується під дією постійного нормативного робочого згинального моменту М. Рішення статичної задачі розрахунку вогнестійкості статично визначених простих плоских згинальних елементів зводиться до визначення часу досягнення критичної температури розтягнутою арматурою. N а) б)

5.2. Статично невизначені елементи, що вигинаються Статично невизначеними вважають конструкції, кінцівки яких жорстко закріплені або які при шарнірному закріпленні мають проміжні вузли обпирання. Наприклад, нерозрізні балки, консольні балки та плити з замуруванням на опорах. Міцність прольотних перерізів зменшується в результаті нагрівання стиснутого бетону і стиснутої арматури до високих температур. Але прогинанню елементу в прольоті униз перешкоджає замуровування його кінців або опорні реакції на проміжних опорах. При дії вогню в статично невизначених стрижневих елементах відбувається перерозподіл сил і моментів. У прольоті момент від нормативного навантаження знижується через утворення температурного моменту іншого знака. Елемент намагається вигнутися униз, чому перешкоджає замуровування на опорах.

У елементів при нагріванні утворюються пластичні шарніри на опорах. Після утворення опорних пластичних шарнірів елемент перетворюється в статично визначну конструкцію з відомими моментами на опорах. Повна руйнація елемента викликається утворенням третього пластичного шарніру в середині прольоту, коли в нагрітій до високих температур прольотній розтягнутій арматурі різко збільшуються деформації температурної повзучості. Статично невизначені елементи мають більшу межу вогнестійкості, чим статично визначні за рахунок перерозподілу зусиль в елементах і особливостей роботи цих конструкцій. ММ N а) б) N в) N

6. Вогнестійкість ферм Межа вогнестійкості ферм визначається мінімальною межею вогнестійкості найбільш слабкого елемента. Якщо слабкий елемент явно намітити не можна, то визначають межі вогнестійкості усіх несучих елементів, із яких вибирається найменша. Межу вогнестійкості розраховують шляхом побудови кривої зміни середньої температури стрижнів елемента в часі. За межу вогнестійкості приймають час, протягом якого середня температура досягне величини t кр.

7. ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ВОГНЕЗАХИСТУ Умови виникнення і подовження горіння: - наявність горючої речовини; - наявність окислювача; - наявність джерела запалювання. Фактори, що впливають на процес горіння: - хімічний склад матеріалів і/або властивості їх окремих компонентів (реагування з окислювачем); - щільність та агрегатний стан пальної речовини; - кількість окислювача (кисню): при його бракуванні реакція йде не інтенсивно, згоряння неповне, утворюється багато диму; - вид джерела запалювання: полум`я, іскри, тління.

Основні способи вогнезахисту будівельних матеріалів: 1) зміна речовини (модифікація) з метою підвищення температури її спалахування, горіння, уповільнення транспорту горючих компонентів до поверхні; 2) перешкоджання потраплянню окислювача до горючої речовини; 3) запобігання нагріванню поверхні. Шляхи реалізації способів вогнезахисту будівельних матеріалів: 1) модифікація складу, мікро- та макроструктури матеріалу для переведення його у групу з меншою горючістю; 2) створення захисного покриття на поверхні, яке зменшує прогрівання матеріалу і/або затримує вихід горючих газів назовні та підхід кисню до місця реакції окислювання; 3) встановлення захисних екранів із негорючих речовин, які захищають матеріал конструкції від впливу джерела запалення.

7.1. Основи вогнезахисту деревини і деревних матеріалів Шляхи зниження горючості деревини: – знизити швидкість нагрівання поверхні матеріалів, що дає змогу утворення більш товстого шару вугілля, яке має погану теплопровідність; – направити піроліз матеріалу в сторону утворення негорючих газів або зменшення виділення пальних газів; – створити умови для неможливості тління вугілля. Методи зниження горючості деревини: 1) просочування деревних матеріалів або введення в їхній склад речовин, що сприяють дегідратації деревини з мінімальним виділенням пальних газів і максимальним виходом вугілля; 2) нанесення на поверхню матеріалів вогнезахисного покриття, що забезпечує утворення коксового шару і відвертання його тління і горіння; 3) екранування виробів з деревини від впливу високої температури захисними сорочками з вогне- і теплоізоляційних матеріалів.

Вогнезахисне просочування деревини Суть просочування антипіренами виражається у створенні в капілярній системі (і на клітинному рівні) деревини після висушування соляного шару, який заважає розкладенню целюлози і лігніну та чинить опір дифузії пальних газів Кількість просочувального розчину визначають за формулою: a К =, c де К – необхідна кількість просочувального розчину, % маси деревини; a – необхідна щільність деревини після просочування антипіреном, кг/м 3 ; с – концентрація антипірену у розчині, %; – щільність деревини, кг/м 3.

Методи просочування антипіренами 1) просочування під тиском у автоклаві – чергування вакууму і тиску (p = 1…1.6 МПа; = 1 година; t = 60 о С). Забезпечує до 75 кг сухої солі на 1м 3 деревини (I група вогнезахисту). 2) просочування у ванні (вимочування) – методом холодно-гарячих ванн. Забезпечує до 50 кг сухої солі на 1 м 3 деревини (II група вогнезахисту); 3) поверхневе просочування – багатократне нанесення гарячого (до 60 о С) просочувального розчину; 4) дифузійне просочування – нанесення на вологу деревину пастовидної суміші антипірену з добре набухаючою клейкою речовиною; 5) просочування органорозчинюваними антипіренами – використання розчинів з малим поверхневим натягненням. Для зниження горючості деревних матеріалів використовують: - водорозчинювані антипірени (солі алюмінію, фосфорної кислоти, сполученнями бору, хрому, міді, цинку і ін.); - полімерні антипірени (карбамідні, фенолформальдегідні, фуранові, кремнійорганічні сполуки).

Вогнезахисні покриття деревини - вогнезахисні обмазки товщиною мм - штукатурні розчини; - вогнезахисні фарби товщиною мм – мінеральні, силікатні – на основі рідкого скла, магнезіальні, полімерні; - захисні плівки товщиною до 1 мм - з термореактивних полімерів; - покриття, що спучуються - багатокомпонентні системи із звязуючого, антипірену і піноутворювачів; - комбіновані покриття.

Екранування деревяних конструкцій Екрани відрізняються від покриттів - більшою товщиною (понад 100 мм), або - тим, що, складаються зі штучних виробів, або - наявністю повітряного прошарку між захисною сорочкою і деревяною конструкцією. Використання облицювання азбестоцементними плитами товщиною 10 мм подовжує межу вогнестійкості на хв. Застосування теплоізоляційних плит "ROCKWOOL" товщиною 80 мм підвищує вогнестійкість на 60 хв.

7.2. Основи вогнезахисту металів Основна небезпека при прогріванні металевих конструкцій полягає у тому, що вони дуже швидко втрачають міцність, при цьому стають більш пластичними, і лінійні температурні деформації викликають великі зміни розмірів, короблення і навіть руйнування конструкцій. Вогнезахист металевих конструкцій полягає в підвищенні жароміцності, а також у створенні на поверхні металевих елементів конструкцій теплоізолюючих екранів. Напрямки підвищення вогнестійкості металевих конструкцій : 1) легування; 2) застосування захисних покриттів; 3) екранування.

Легування металів Мета легування – підвищити температуру межі текучості, температуру рекристалізації, корозійну стійкість та зберегти оптимальний розмір зерен сплаву. Низьколеговані сталі до температури 600 о С не втрачають своєї міцності. Підвищенню жароміцності сталей сприяють, в основному, додатки молібдену, вольфраму, ванадію та кремнію. Розповсюдженими марками низьколегованих жароміцних сталей є 12МХ, 12ХМФ, Х5ВФ.

Вогнезахисні покриття металевих конструкцій Для підвищення межі вогнестійкості металевих конструкцій розроблено декілька складів вогнезахисних покриттів. Фосфатне покриття ОФП-ММ. Це покриття формується при взаємодії: - звязуючого - калієвого або натрієвого рідкого скла; - отверджувача - нефелінового антипірена - теплоізолюючого наповнювача - низькосортного азбеста або гранульованого (шлакового) мінерального волокна.

Фарби, що спучуються - при температурі біля 170 о С спучуються і утворюється пористий шар, товщина якого складає декілька сантиметрів. При товщині сухого шару фарби, що спучується, 4-5 мм забезпечується межа вогнестійкості: - сталевої конструкції години, - алюмінієвої години. Фарба ВПМ-2, що спучується, являє собою суміш термостійких газоутворюючих і волокнуватих наповнювачів у водному розчині полімерних звязуючих. При витраті 4.5 кг/м 2 вона підвищує межу вогнестійкості до 0.8 години.

Екранування металевих конструкцій Засобами вогнезахисту для металевих конструкцій є важкі і легкі бетони, цегла, цементно-піщані штукатурки. Для забезпечення межі вогнестійкості сталевої конструкції, рівної 2 годинам, необхідно: - шар важкого бетону або гіпсу товщиною 60 мм, - штукатурки мм, - цегли - 65 мм. Покриття з цементно-піщаних штукатурок застосовують для вогнезахисту як зовнішніх, так і внутрішніх конструкцій. При нанесенні шару штукатурки товщиною більше 100 мм його армують сталевою сіткою, яку кріплять на поверхні, що захищається. Найбільш ефективні штукатурки, в склад яких входить, % мас.: швидкотвердіючий цемент БТЦ-500 – 62.5; перліт – 10; рідке скло – 6.5. Плитні і листові теплоізоляційні матеріали - гіпсокартонні і гіпсоволокнисті листи, перлітофосфогелеві і азбоцементні плити. Перлітофосфогелеві плити витримують температури до 800 о С і при товщині до 50 мм) забезпечують межу вогнестійкості сталевих конструкцій 2.5 год. Гіпсокартонні листи товщиною мм забезпечують межу вогнестійкості більше 1 години.

7.3. Основи вогнезахисту полімерних матеріалів Зниження пожежної небезпеки полімерних будівельних матеріалів (ПБМ) можна добитися, активно впливаючи фізичними та хімічними засобами на кожну стадію горіння. Фізичні засоби: 1 Зниження тепло- та масопереносу між полумям і конденсованою фазою. 2 Охолодження полумя в результаті втрати тепла у зовнішнє середовище: – відтік тепла від покриття через теплопровідну підставу; – флегматизація полумя негорючими газами; – втрати тепла на випаровування і піроліз полімерної матриці; – розкладення наповнювачів, які утримують хімічно звязану воду. 3 Зрив полумя потоком окислювача. Хімічні засоби впливу включають: – цілеспрямовані зміни хімічної будови та структури полімерів; – зміну складу та співвідношення компонентів ПБМ.

Методи зниження пожежної небезпеки ПБМ: – хімічна модифікація полімерів; – введення наповнювачів; – введення антипіренів, димоподавлювачів або інших цільових додатків; – нанесенням вогнезахисних покриттів; – комбінація різних методів.

ЗАВДАННЯ ДО САМОПІДГОТОВКИ Вивчити матеріали лекції та відповідні розділи в літературі: – Конспект. – Пушкаренко А.С., Васильченко О.В. Будівельні матеріали та їх поведінка в умовах високих температур. – Харків: АПБУ, – ДБН В Пожежна безпека обєктів будівництва.