У мене немає ніг, але є почуття, Я не можу бачити, але я постійно думаю. Хоча я не чую, я хочу спілкуватись. Чому люди вважають мене непотрібною, безмовною, бездумною? Як і інші, я спроможна думати про наш світ. У мене немає ніг, але є почуття, Я не можу бачити, але я постійно думаю. Хоча я не чую, я хочу спілкуватись. Чому люди вважають мене непотрібною, безмовною, бездумною? Як і інші, я спроможна думати про наш світ. Коралі Северс, 14 років, Велика Британія Коралі Северс, 14 років, Велика Британія Цей вірш написаний від імені мільйонів дітей і дорослих з особливими потребами, які проживають у всьому світі Цей вірш написаний від імені мільйонів дітей і дорослих з особливими потребами, які проживають у всьому світі

3 грудня у всьому світі відзначають Міжнародний день інвалідів. Його проголошенням у жовтні 1992 року Генеральна Асамблея ООН засвідчила увагу Міжнародної спільноти до людей з особливими потребами та визнала піклування про них однією з визначальних рис цивілізованості кожної держави.

Тема кожного Дня ґрунтується на меті, заради якої цей день був проголошений, тобто повне і рівне дотримання прав людини і участь інвалідів у житті суспільства. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій щодо інвалідів, прийнятої Генеральною Асамблеєю у 1982 році Тема кожного Дня ґрунтується на меті, заради якої цей день був проголошений, тобто повне і рівне дотримання прав людини і участь інвалідів у житті суспільства. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій щодо інвалідів, прийнятої Генеральною Асамблеєю у 1982 році

У 1992 році, у кінці Десятиріччя інвалідів Організації Об'єднаних Націй ( рр.), Генеральна Асамблея ООН проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. Проведення Міжнародного дня інвалідів спрямоване на привертання уваги до їхніх проблем, захист їхньої гідності, прав і добробуту, на привертання уваги суспільства до переваг, які воно отримує від участі інвалідів у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Проведення Міжнародного дня інвалідів спрямоване на привертання уваги до їхніх проблем, захист їхньої гідності, прав і добробуту, на привертання уваги суспільства до переваг, які воно отримує від участі інвалідів у політичному, соціальному, економічному і культурному житті.

Організація соціальної допомоги підліткам, позбавленим можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного або психічного розвитку, потребує, в першу чергу, зміни ставлення суспільства до дітей з особливими потребами та проблеми інвалідності в Україні взагалі. Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей залежить від задоволення їх потреб іншими людьми.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ІНВАЛІДІВ КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ІНВАЛІДІВ прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2006 року і набула законної сили 03 травня 2008 року ратифікована Законом України від 16 грудня 2009 року і набрала чинності з 06 березня 2010 року

ДЕКЛАРАЦіЯ прав інвалідів прав інвалідів принята Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1975 року Конвенція ООН про права дитини Конвенцію підписану Українською РСР 21 лютого 1990р., ратифікувано Постановою ВР України 27 лютого 1991 року. Набуття чинності для України: 27 вересня 1991р.

Актуальність проблеми. Актуальність проблеми. В Україні спостерігається тенденція до зростання чисельності підлітків з особливими потребами. Більшість дітей народжуються з фізичними і психічними вадами внаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту наркоманії та алкоголізму, підвищення екологічної небезпеки. 3 грудня - міжнародний День інвалідів Це день, коли всі ми повинні приділити особливу увагу тим, хто нас оточує, хто потребує допомоги. В Україні, за даними Міністерства праці і соціальної політики, на початку 2010 року нараховувалося 2 млн. 639 тис. осіб з інвалідністю

Державна політика щодо людей з обмеженими можливостями вміщує: послідовний перехід від медичної до соціальної моделі інвалідності; створення умов для інтеграції інвалідів в активне суспільне життя; підвищення державних гарантій у досягненні вищих соцстандартів у матеріальному забезпеченні інвалідів; створення безперешкодного середовища для інвалідів; забезпечення активної взаємодії держорганів і громадських організацій у вирішенні їхніх проблем. Державна політика щодо людей з обмеженими можливостями вміщує: послідовний перехід від медичної до соціальної моделі інвалідності; створення умов для інтеграції інвалідів в активне суспільне життя; підвищення державних гарантій у досягненні вищих соцстандартів у матеріальному забезпеченні інвалідів; створення безперешкодного середовища для інвалідів; забезпечення активної взаємодії держорганів і громадських організацій у вирішенні їхніх проблем.

Для полегшення руху інвалідів закуповується рухомий склад з низьким рівнем підлоги, облаштовуються пандуси й поручні в житлових будинках та підземних пішохідних переходах. У метро нанесено обмежувальні смуги для сліпих, встановлено інформаційні табло. Світлофори переобладнують на звукові, але усього цього однак замало. Повчитися варто у Данії, Швеції та Канади, де соціальні працівники особисто перевіряють якість роботи. Для полегшення руху інвалідів закуповується рухомий склад з низьким рівнем підлоги, облаштовуються пандуси й поручні в житлових будинках та підземних пішохідних переходах. У метро нанесено обмежувальні смуги для сліпих, встановлено інформаційні табло. Світлофори переобладнують на звукові, але усього цього однак замало. Повчитися варто у Данії, Швеції та Канади, де соціальні працівники особисто перевіряють якість роботи.

Інвалідність - явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство і кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з фізичними або розумовими вадами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких, як стан здоровя нації, розвиток системи охорони здоровя, соціально-економічне зростання, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема участь у війнах та військових конфліктах, техногенні та природні катастрофи, тощо. Деякі з перелічених факторів мають місце і в Україні, що зумовлює зростання чисельності інвалідів у суспільстві. Інвалідність - явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство і кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з фізичними або розумовими вадами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких, як стан здоровя нації, розвиток системи охорони здоровя, соціально-економічне зростання, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема участь у війнах та військових конфліктах, техногенні та природні катастрофи, тощо. Деякі з перелічених факторів мають місце і в Україні, що зумовлює зростання чисельності інвалідів у суспільстві.

За останні десятиліття в Україні, як і в усьому світі, збільшилась частка людей з інвалідністю. Чисельність інвалідів в нашій державі становить 2,7 млн. осіб. За останні десятиліття в Україні, як і в усьому світі, збільшилась частка людей з інвалідністю. Чисельність інвалідів в нашій державі становить 2,7 млн. осіб. Як наслідок, з кожним роком підвищується рівень соціальної захищеності інвалідів, посилюється реабілітаційна спрямованість їх соціального захисту, набирає обертів робота щодо створення для них доступного життєвого середовища, вдосконалюється нормативно – правова база. Як наслідок, з кожним роком підвищується рівень соціальної захищеності інвалідів, посилюється реабілітаційна спрямованість їх соціального захисту, набирає обертів робота щодо створення для них доступного життєвого середовища, вдосконалюється нормативно – правова база.

За останні десятиліття державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема, це закони України: Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали - внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, Про психіатричну допомогу, Про реабілітацію інвалідів в Україні та інші нормативно-правові документи. За останні десятиліття державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема, це закони України: Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали - внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, Про психіатричну допомогу, Про реабілітацію інвалідів в Україні та інші нормативно-правові документи. Наприкінці 2009 року був ухвалений Парламентом України Закон Про ратифікацію Конвенції ООН про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї, яким перераховані права осіб з інвалідністю та встановлені правила їх практичного застосування. Наприкінці 2009 року був ухвалений Парламентом України Закон Про ратифікацію Конвенції ООН про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї, яким перераховані права осіб з інвалідністю та встановлені правила їх практичного застосування.

Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті суспільства. Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті суспільства. 3 грудня - Міжнародний день інвалідів - день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня. В тому числі, цей день - це добра нагода звірити, що вже зроблено і що треба зробити для формування гідних умов життя людей з обмеженими фізичними можливостями, щоб ніхто не почувався забутим чи залишеним наодинці зі своїми проблемами. 3 грудня - Міжнародний день інвалідів - день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня. В тому числі, цей день - це добра нагода звірити, що вже зроблено і що треба зробити для формування гідних умов життя людей з обмеженими фізичними можливостями, щоб ніхто не почувався забутим чи залишеним наодинці зі своїми проблемами.

Жодна категорія громадян Жодна категорія громадян не повинна залишитися без уваги влади, не повинна залишитися без уваги влади, суспільства, громадських організацій суспільства, громадських організацій незалежно від національності, релігії, матеріального. стану, стану здоров'я незалежно від національності, релігії, матеріального. стану, стану здоров'я Метою Дня боротьби за права інвалідів є сприяння більш глибокому розумінню проблем, пов'язаних з інвалідністю, і мобілізація підтримки прав, гідності і благополуччя інвалідів. Люди з обмеженими можливостями мають такі ж права на працевлаштування, доступну освіту і інфраструктуру, як і інші категорії громадян. На жаль, життя людей з обмеженими фізичними можливостями продовжує залишатися дуже складним. Такі проблеми, як недолік спецпристосувань для пересування, складність отримання освіти, брак робочих місць і невелика грошова допомога, позбавляють інвалідів можливості вести повноцінний спосіб життя й ізолюють їх від суспільства. Тим часом, хоча інваліди обмежені фізично, вони безмежні у своїх здібностях, талантах і прагненні до самовираження. Завдяки величезній силі духу й волі, ці люди досягають успіхів у найрізноманітніших сферах: науці, підприємницькій діяльності, художній творчості, мистецтві, спорті. Час показав, що дуже часто люди з обмеженими фізичними можливостями можуть досягти навіть більшого, ніж зовсім здорові люди. Метою Дня боротьби за права інвалідів є сприяння більш глибокому розумінню проблем, пов'язаних з інвалідністю, і мобілізація підтримки прав, гідності і благополуччя інвалідів. Люди з обмеженими можливостями мають такі ж права на працевлаштування, доступну освіту і інфраструктуру, як і інші категорії громадян. На жаль, життя людей з обмеженими фізичними можливостями продовжує залишатися дуже складним. Такі проблеми, як недолік спецпристосувань для пересування, складність отримання освіти, брак робочих місць і невелика грошова допомога, позбавляють інвалідів можливості вести повноцінний спосіб життя й ізолюють їх від суспільства. Тим часом, хоча інваліди обмежені фізично, вони безмежні у своїх здібностях, талантах і прагненні до самовираження. Завдяки величезній силі духу й волі, ці люди досягають успіхів у найрізноманітніших сферах: науці, підприємницькій діяльності, художній творчості, мистецтві, спорті. Час показав, що дуже часто люди з обмеженими фізичними можливостями можуть досягти навіть більшого, ніж зовсім здорові люди.

Українські спортсмени на Х зимових Параолімпійських іграх, що відбувалися в березні 2010 року у Ванкувері (Канада), здобули 19 медалей: пять золотих, вісім срібних та шість бронзових. У загальнокомандному заліку за кількістю нагород Україна поділила третє місце з Канадою. Цей успіх видається ще більш вражаючим, адже українська олімпійська збірна повернулася з Канади без жодної медалі. Представляли нашу параолімпійську команду 26 осіб. Поміж них 14 спортсменів-інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, пять – із вадами зору, а також сім спортсменів-лідерів, які виступали разом із сліпими спортсменами й допомагали їм фінішувати. Українські атлети змагалися в біатлоні, лижних гонках та гірськолижному спорті. До складу збірної увійшли відомі всьому світу Олена Юрковська, Людмила Павленко, Світлана Трифонова, Юлія Батенкова, Юрій Костюк, Віталій Лукяненко, Олег Мунц, Сергій Хижняк і дебютанти. Анатолій Завідеєв, перший тренер лижниці-параолімпійки Олександри Кононової: «Найголовніше, що ця дитина – інвалід і сирота. Олександра не просто здобула для України великий результат, вона довела собі, що насправді існує в цьому світі. Вибороти три золоті медалі й одну срібну – це неймовірний результат для такої молодої людини». Українські спортсмени на Х зимових Параолімпійських іграх, що відбувалися в березні 2010 року у Ванкувері (Канада), здобули 19 медалей: пять золотих, вісім срібних та шість бронзових. У загальнокомандному заліку за кількістю нагород Україна поділила третє місце з Канадою. Цей успіх видається ще більш вражаючим, адже українська олімпійська збірна повернулася з Канади без жодної медалі. Представляли нашу параолімпійську команду 26 осіб. Поміж них 14 спортсменів-інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, пять – із вадами зору, а також сім спортсменів-лідерів, які виступали разом із сліпими спортсменами й допомагали їм фінішувати. Українські атлети змагалися в біатлоні, лижних гонках та гірськолижному спорті. До складу збірної увійшли відомі всьому світу Олена Юрковська, Людмила Павленко, Світлана Трифонова, Юлія Батенкова, Юрій Костюк, Віталій Лукяненко, Олег Мунц, Сергій Хижняк і дебютанти. Анатолій Завідеєв, перший тренер лижниці-параолімпійки Олександри Кононової: «Найголовніше, що ця дитина – інвалід і сирота. Олександра не просто здобула для України великий результат, вона довела собі, що насправді існує в цьому світі. Вибороти три золоті медалі й одну срібну – це неймовірний результат для такої молодої людини».

Безумовно, головною героїнею української збірної можна назвати 19- річну лижницю Олександру Кононову з села Шевченкове Київської області, що привезла на Батьківщину три золоті медалі. В завершальний день Олімпіади в жіночій лижній гонці на 5 км (клас стоячих спортсменів із порушенням опорно- рухового апарату) від неї лише на дві секунди відстала ще одна наша землячка Олена Юрковська, яка посіла другу сходинку параолімпійського пєдесталу. Безумовно, головною героїнею української збірної можна назвати 19- річну лижницю Олександру Кононову з села Шевченкове Київської області, що привезла на Батьківщину три золоті медалі. В завершальний день Олімпіади в жіночій лижній гонці на 5 км (клас стоячих спортсменів із порушенням опорно- рухового апарату) від неї лише на дві секунди відстала ще одна наша землячка Олена Юрковська, яка посіла другу сходинку параолімпійського пєдесталу. Анатолій Завідеєв, перший тренер Анатолій Завідеєв, перший тренер лижниці-параолімпійки Олександри Кононової: «Найголовніше, що ця дитина – інвалід і сирота. Олександра не просто здобула для України великий результат, вона довела собі, що насправді існує в цьому світі. Вибороти три золоті медалі й одну срібну – це неймовірний результат для такої молодої людини».

Українські параолімпійці довели: вони – люди з необмеженими можливостями. Українські параолімпійці довели: вони – люди з необмеженими можливостями.