Бельгійський поет, драматург, глибокий філософ та естет, теоретик і практик символістської драми, творець «театру смерті» - і все це про одну людину - … Моріса Метерлінка

Символізм - творчий метод і напрям у літературі, представники якого були переконані, що навколишній світ створений вищими силами і керується ними, що існують глибини душі та руху, які ще належить пізнати та відкрити. Пізнання вищого, пізнання духу, спілкування з ним може здійснюватись за допомогою мистецтва а завдання митця, на думку символістів, полягає у тому, щоб шукати шляхи до пізнання справжнього світу. Найкращим засобом для осмислення інших світів у літературі, найдосконалішим виразом вічного є символ.

Творчість бельгійського драматурга- символіста Моріса Метерлінка, лауреата Нобелівської премії 1911 року, ввібрала в себе всі типові ознаки цього напряму. Містичність поглядів Метерлінка-письменника, його глибока релігійність, які були наслідком виховання, стали частиною його творів.

Шлях у літературу Метерлінк розпочав зі збірки віршів "Теплиці", але його поезія не привернула до себе уваги критиків. Зате перша драма "Принцеса Мален" (1889) мала значний успіх. П'єса засвідчила нове піднесення жанру драми. Одразу відчувалось, що її автор має нові ідеї, оригінальні погляди на світ, на призначення людини.

Перші драматичні твори Метерлінка написані на підставі літературних джерел. З них автор запозичував героїв та сюжети, але поводився з ними дуже вільно: вводив нових персонажів, створював нові сюжетні лінії. Так, сюжет драми "Принцеса Мален" запозичено з казки братів Грімм "Дівчина Мален". Метерлінк увів у неї нових персонажів, змінив розв'язку, спрямувавши своїх героїв до трагічного кінця, наповнив драму новим змістом.

Усі ранні твори Метерлінка сповнені глибокого песимізму, дія часто розгортається в лісі, герої завжди приречені бути іграшкою в руках потойбічних сил, а будь-який спротив цим силам є марним.

Творчість Моріса Метерлінка - це втілення в життя власних концепцій, які він обгрунтовує у своїх роботах про театр. Цю теорію, яка визначає сутність та художню своєрідність драм Метерлінка, називають теорією "театру мовчання, або "театру смерті". Джерелом її було глибоке переконання драматурга в тому, що за реальним світом криється невидимий і невідомий світ, який і є світом істинним, справжнім. Світ реальний і людина залежать від потойбічних сил, є їхнім творінням і водночас вічною і безсилою жертвою.

Справжнє життя відбувається поза діями і вчинками; його не описати словами, якими люди спілкуються між собою. Головне у житті - не мова слів, а внутрішня мова, внутрішні передчуття і голоси. Саме до них слід прислухатися у мовчанні. Метерлінк вважав, що "лише у мовчанні створюється справжнє життя", тому "якщо нам справді належить щось сказати, ми найкраще скажемо мовчанням", бо повного взаєморозуміння можна досягти лише в цілковитій тиші.

У символістській драмі Метерлінка чітко вирізняються два плани життя: перший - реальний, який розгортається перед глядачами, безпосередньо на сцені, і другий - справжній, який глядачі повинні осмислити і зрозуміти самостійно.

Оскільки долю людини визначають таємничі сили, фатум, то драма Метерлінка є драмою фатуму. Реальність, яка залежить від справжнього світу, тобто потойбічного, не має в цій драмі значення: вона не має ознак.

Головним у творах Метерлінка є символізм ідеї. Ним просякнуті всі його твори. Прикладом втілення символізму ідеї може бути одноактна п'єса "Сліпці" (1890).

Події в ній розгортаються на березі моря, на острові. Дванадцять сліпців, сидячи на повалених деревах, очікують свого поводиря - старого священика, який має відвести їх у дім сліпців. Та марне їхнє чекання: поводир сидить перед ними мертвий, його бліде обличчя немов світиться. Драматург майстерно передає трагізм становища людей, які очікують свого порятунку. Сліпих чекає смерть у хвилях припливу. У цій драмі Метерлінк демонструє складний духовний стан героїв, до яких наближається смерть.

Ідея твору стане зрозумілою, якщо правильно "розшифрувати" ідейні символи драматурга: острів - життя, чекання на кроки - ілюзії життя, приплив - смерть, сліпці - людство, яке змушене гинути без віри. Це трагедія людства, яке опинилось у страшному вакуумі: острів, ліс, ніч, сліпота, страх перед невідомим.

Творчість драматурга другого періоду - після 900-х років - багато в чому відрізняється від попереднього. В драмах Метерлінка залишається головне - віра у "вторинність" людини, та докорінно змінюються погляди на її призначення у цьому світі.

Людина - не іграшка в руках долі, вона сама творить собі життя і має те, на що заслуговує. Драматург порушує проблему сенсу життя, шукає шляхи до пізнання щастя в ньому.

В творчому плані Метерлінк стає у драматургії прогресивним романтиком, хоч образи-символи й надалі посідають чільне місце в його п'єсах. Його драми перестають бути "театром смерті" і стають "театром любові", бо його персонажі сповнені любові, живуть для любові, діють в ім'я любові.

Нові погляди Метерлінка на життя загалом і творчість зокремавтілено у створеній 1908 р. філософській драмі-казці "Синій птах". Нові погляди Метерлінка на життя загалом і творчість зокрема втілено у створеній 1908 р. філософській драмі-казці "Синій птах".

Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають з волі феї у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров'я і щастя. Що ж змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея Бірюліна зуміла розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов'язково навчитися бачити те, що "не на виду".

І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей, як і тварини й дерева. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди простує життям кожна людина.

Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, Садами Блаженств і Царством Майбутнього.

Таїнство смерті таке ж величне, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо вмовити пустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння - добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження - принести щось світові.

Шукаючи птицю щастя, діти знайшли її у себе. Подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися діти. Варто зрозуміти, що головне - це готовність вирушити у похід за істиною, бажання змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс буття - усвідомити, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш і що життя - вічне.