Історія та розвиток українського кобзарства

«Шлях кобзарів – це шлях народу!» Михайло Стельмах

Кобза́р український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами епічної традиції у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, моралізаторських пісень, а також казок та переказів. О.Г.Сластіон Портрет кобзаря Самійла Яшного

Кобзарство унікальне явище не лише української, а й світової культури, коріння якого губиться в історичних глибинах древньої Русі.. Попередниками кобзарів були військові співці-гуслярі, які в часи Київської Русі піднімали бойовий дух ратників, звеличуючи у билинах бойову славу руських князів та їх непереможних дружин. Вони грали на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва лірники або бандуристи.

Значення народних співців зберігали і передавали наступним поколінням найважливіші знання про минуле і світогляд їхніх предків, у найдоступнішій формі, яка легко запам'ятовується пісень-оповідань. закликали до боротьби за соціальне і національне визволення

Перші кобзарі Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. "Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, писав Гнат Хоткевич. Прямий їх попередник се віщий Боян, «соловій старого времені». Попередниками кобзарів були також музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. З князівських часів дійшло до нас ім'я Мануйла, «певца гораздого». У Галицько-Волинському літописі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпископа співець Митуса

Безіменні народні співці передавали з покоління в покоління своє мистецтво, яке виховувало в народу патріотизм, почуття національної гордості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнавався, що як поет зростав на думах та піснях кобзарських, з поваги до цих народних співців назвав збірник своїх творів «Кобзар».

Незрячі співці утворювали братства або гурти на взірець ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учні, які впродовж двох років опановували не тільки кобзарську майстерність, а й таємну так звану «лебійську» мову й мали дотримуватися встановлених корпоративних правил, порушення яких каралося. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують милостиню, а професійними виконавцями, які грою на бандурі та співом заробляли собі на життя.

Відомі кобзарі Остап Вересай( ) Був блискучим імпровізатором. Його репертуар, порівняно з репертуаром інших кобзарів, невеликий: шість дум: «Як три брати з Азова втікали», «Отчим», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі», «Про вдову і трьох синів», «Дума про Хведора Безрідного»;

Гончаренко Гнат Тихонович ( ) Епічний репертуар Г. Гончаренка складався з 3-х дум: Олексій Попович, Про вдову, Про сестру і брата. Ходив кобзарювати «на пару» з незрячим товаришем-стихівничим (зі Змійова) та хлопчиком- поводарем.

Кравченко Михайло Степанович ( ) До репертуару М. Кравченка входили: думи - «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Бідна вдова і три сини», два невольницькі плачі; сатиричні пісні - «Дворянка», «Чечітка», «Сусідка» та інші, а також пісні різноманітного змісту.

Радянські кобзарі Кушнерик Федір Данилович( ) Думи : «Втеча братів з Озова» «Олексій Попович» «Самійло Кішка» «Федір безрідний» «Про сестру та брата» «Маруся Богуславка» Портрет сліпого бандуриста Ф. Кушнерик в 1928 р. Робота О. Сластіона

Сучасні кобзарі Тарас Компаніченко Перепелюк Володимир Максимович Василь Григорович Нечепа Білий Дмитро Дмитрович Тарас Компаніченко на «Країні мрій» 2009 виконує кант

Кобзарська «пісенна наука» містила: Молитви, псальми і канти;-кожен співець (стихівничий, кобзар або лірник) до Одклінщин мусить знати не меньше 12 псальмів. «Журні» пісні (наприклад, «Сирітка» тощо). «Запросницькі» пісні;(наприклад, жебранки та інші). «Причити»;(серед цього й голосіння). «Сердешні подяки». «Битовщини» співані оповідання про життя буття. «Старини» (билини) співані оповіді про «богатирські часи». «Козацькі псальми», або «козацькі пісні» цей жанр із початку XIX ст. почали називати думами (серед дум також і побутові наприклад, «Про сестру та брата» тощо). «Звичайні» світські та обрядові пісні. «Гуртоправські», «пияцькі», «гультяйські» та сороміцькі («срамні») пісні. Крім «пісенної навуки», у кобзарському репертуарі є сила силенна інструментальних творів танців, усяких козачків тощо.

Висновок Непроста історія кобзарства, багато в ній славних героїчних сторінок, багато сумних та гірких, а ще більше недосліджених та втрачених. Але незважаючи на все кобзарське мистецтво стало невідємною частиною життя українського народу, а кобза та бандура назавжди залишаються символом України.