Підприємство в сучасній системі господарювання Виконав: студент 4 курсу, спец. 6504, ФЕУ, Ісай Володимир

Підприємство як суб'єкт господарювання Підприємництво це ініціативна самостійна діяльність окремих фізичних або юридичних осіб, що спрямована на отримання прибуткуі здійснюється на власний ризик з майновою відповідальністю Визначення, цілі й напрями діяльності підприємства. Класифікація і структура підприємств. Правові засади функціонування підприємства. Добровільні форми об'єднання підприємств. Внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства. Підприємництво як сучасна форма господарювання. Галузева структура економіки і промисловості України

У Законі України "Про підприємства в Україні" наводиться таке визначення поняття "підприємство": це "самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)". Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємства здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Окремими видами діяльності підприємство може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії). Як самостійний господарюючий суб'єкт підприємство має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Внутрішня діяльність кожного підприємства регулюється його статутом і колективним договором.

Основні напрями діяльності підприємства: маркетинговий (вивчення ринку товарів, послуг); виробничий (обгрунтування обсягу випуску продукції відповідно до потреб ринку, забезпечення матеріально-технічними ресурсами тощо); післяпродажний сервіс (організація гарантійного ремонту, сервісного обслуговування клієнтів); інноваційний (науково-технічні розробки, технологічна підготовка виробництва); економічний (планування, облік, звітність, ціноутворення, зовнішньоекономічна діяльність, фінансування); соціальний (управління персоналом професійна підготовка кадрів, створення належних умов праці та відпочинку працівників). Під терміном "підприємство" розумітимемо виробниче підприємство. Виробниче підприємство це окрема спеціалізована одиниця, основою якої є професійно організований колектив, який за допомогою наявних засобів виробництва виготовляє потрібну споживачеві продукцію або надає послуги відповідного призначення.

Найважливіші цілі виробничого підприємства: одержання прибутку; забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом; своєчасна виплата заробітної плати; створення робочих місць; охорона довкілля; створення для працівників належних і безпечних умов праці; створення можливостей для професійного зростання.

Основні функції виробничого підприємства: матеріально-технічне забезпечення; виготовлення продукції для продажу і власної потреби; продаж і постачання продукції споживачеві; післяпродажне обслуговування продукції; управління та організація праці персоналу; підвищення якості продукції, збільшення обсягів її виробництва; дотримання чинних законів, державних стандартів; підприємницька діяльність; сплата податків, платежів у бюджет та інші позабюджетні фонди

Класифікаційні ознаки підприємств Класифікаційна ознака Види Мета і характер lіяльності Комерційні та некомерційні Форма власності Державні, приватні, колективні, комунальні Належність капіталу Національні, іноземні, змішані Правовий статус Одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства Галузево-функціональний вид діяльності Промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, банківські, страхов Потужність виробничого потенціалу (чисельність працівників) Великі, середні, малі Територіальне підпорядкування Головні, дочірні, асоційовані, філії Структура виробництва Головні, дочірні, асоційовані, філії Вузькопрофільні, багатопрофільні, комбіновані

Харектеристика видів Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться: освітянські, медичні, наукові. Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сімї, виключно їх особистій праці. Колективне - це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативну. В Україні функціонують державні та державні комунальні підприємства. Їх майно вважається відповідно власністю загальнодержавних чи адміністративно-територіальних одиниць. Якщо підприємство засноване на базі обєднання майна різних власників, то його називають спільним підприємством. Національні - капітал належить підприємцям своєї країни; Закордонні - капітал є власністю іноземних підприємств. Змішані - капітал належить підприємцям двох або декількох країн.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини: воно несе відповідальність за свої зобовязання своїм майном. Кооперативні - добровільні обєднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності. Характерною їх ознакою є особиста участь кожного в діяльності. Орендні підприємства - оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для підприємницької діяльності. Господарські товариства являють собою певні обєднання підприємців Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства, дочірні - юридично самостійна, проте головна фірма суворо контролює діяльність, оскільки володіє контрольним пакетом акцій. малі підприємства - з чисельністю у промисловості і будівництві до 200 чоловік, а в інших галузях до 50 чоловік: наука - до 100 чоловік, роздрібна торгівля - до 15 чоловік. великі підприємства - з середньобліковою чисельністюбільше 1000 чоловік, а обсяг валового доходу перевищує 5 млн.Євро.

Структура підприємства Під структурою підприємства розуміється його внутрішня будова, тобто склад підрозділів, система їх зв'язку, взаємодії та підпорядкованості. Сукупність виробничих підрозділів Сукупність виробничих підрозділів утворює виробничу структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого утворює виробничу структуру підприємства. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють структуру цехову, безцехову, покладено в основу виробничої структури, розрізняють структуру цехову, безцехову, корпусну і комбінатську. корпусну і комбінатську.

Цеховою виробничу структуру вважають тоді, коли основним виробничим підрозділом підприємства є цех. Цехи, у свою чергу, поділяються на такі: основні виготовляють продукцію для реалізації на сторону: обробні, складальні, прокатні; допоміжні виготовляють напівфабрикати для забезпечення насамперед власних виробничо-технологічних потреб підприємства; обслуговуючі надають послуги або виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормальної роботи основних і допоміжних виробничих структур підприємства: ремонтні, інструментальні, транспортні, енергетичні, складські; побічні виконують зачисні, прибиральні роботи після відпрацювання основного виробництва (утилізація відходів, відновлення окремих видів сировинно-матеріальних ресурсів); експериментальні випробовують і розроблюють нові вироби й технологіі: хімічні та випробувальні; підсобні виконують роботи підсобного характеру (виробництво тари, тепличне господарство, відгодівельний комплекс).

Безцехова виробнича структура притаманна невеликим підприємствам. Основою її будови є виробнича дільниця, де виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція. Корпусна виробнича структура характерна для великих підприємств, де кілька однотипних цехів можуть об'єднуватись у корпус. Комбінатська виробнича структура існує на підприємствах з багатостадійними процесами виробництва, що здійснюються згідно з технологічною послідовністю переробки сировини.

На діяльність підприємства впливає стан його внутрішнього та зовнішнього середовища. Внутрішнє середовище підприємства складається з людей, які працюють на цьому підприємстві, засобів виробництва, наявних коштів підприємства, а також інформації, що живить і об'єднує підприємство як складну систему. Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікрота макросередовище. Макросередовише охоплює матеріально-технічні й економічні умови, суспільні відносини та інститути й інші чинники, що впливають на підприємства і їх мікросередовище опосередковано. Основними компонентами макросередовища є становище держави і території, де розташовані підприємства. Розрізняють довкілля природне, демографічне, науково-технічне, економічне, екологічне, політичне та міжнародне. Мікросередовише це середовище прямого впливу на підприємство, яке утворюють споживачі, конкуренти, постачальники та державні органи. Держава за допомогою законодавчих актів, інструкцій та положень впливає на діяльність підприємств. Державні органи забезпечують обов'язковість виконання законів, умови свободи підприємництва, розподіл і перерозподіл обмежених ресурсів шляхом податкових пільг, субсидій, цінової політики тощо.

Форми інституціональних та добровільних обєднань Діяльність інституціональних об'єднань започатковується в директивному порядку міністерствами та Кабінетом Міністрів України. Серед них розрізняють науково-виробничі, науково-технічні об'єднання і такі, що належать до агропромислового комплексу, будівництва та житлово-комунального господарства.

Розглянемо найпоширеніші форми добровільних об'єднань підприємств в Україні. Асоціація найпростіша форма договірного об'єднання підприємств з метою постійної координації підприємницької діяльності. Як правило, асоціація є юридичною особою, що не має права втручатись у виробничу й комерційну діяльність її учасників. Корпорація акціонерна форма власності, що передбачає колективне володіння власністю, концентрацію функцій управління підприємствами в руках професійних менеджерів, тобто об'єднання на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень у централізований орган управління. Консорціум тимчасове статутне об'єднання промислового та банківського капіталу для реалізації певної спільної мети підприємницької ідеї, інвестиційного проекту тощо.

Концерн форма статутних об'єднань підприємств, для якої характерна єдність власності й контролю, найчастіше з використанням принципу диверсифікації виробництва, коли концерн інтегрує підприємства різних галузей народного господарства. Після такого об'єднання підприємства втрачають господарську самостійність. Холдинг організаційна форма об'єднання капіталів, товариство, яке безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує власні кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. Об'єднані в холдинг суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність, але основні питання їх діяльності вирішує холдингова фірма. Фінансова група об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. Фінансову групу очолює один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять у неї, і координує всі сфери діяльності цих підприємств. Кожна з наведених форм об'єднань має певні переваги і недоліки й може утворюватись або зникати залежно від умов внутрішнього та зовнішнього середовища.

Існує два основних види підприємницької діяльності виробнича і посередницька. Виробнича підприємницька діяльність може мати характер основної (створюються вироби, готові до кінцевого споживання) і допоміжної (надаються послуги консалтингові, лізингові, маркетингові, проектні та ін.). Фізичні або юридичні особи, які репрезентують інтереси виробників або споживачів, називаються посередниками. Основна їх мета інтегрувати економічні інтереси виробника і споживача

Агентування в посередницькій підприємницькій діяльності відбувається за участю агентів, брокерів, комісіонерів та консигнантів. Агент діє від імені й на користь виробника або споживача і працює на довготерміновій основі. Брокер виконує функції одноразового агента. Комісіонер приймає товар на комісію від виробника і в подальшому діє на власний розсуд. Консигнант реалізує продукцію з власного складу на підставі договора-доручення. Суб'єктами торгово-комерційної діяльності можуть бути оптово-роздрібні фірми, торгові доми, дилери, дистриб'ютори та комівояжери. Оптово-роздрібна фірма безпосередньо реалізує продукцію традиційним способом. Торговий дім здійснює експортно-імпортні операції, включаючи організацію виставок, презентацій, реклами, заснування своїх представництв в інших країнах. Дилер перепродує товар від свого імені й за власний рахунок. Дистриб'ютор купує товар безпосередньо у виробника і реалізує постійним клієнтам. Комівояжер перепродує товар з доставкою його покупцям.

Аукціонна торгівля за специфікою об'єктів поділяється на торгівлю промисловими товарами, нерухомістю та майновими сертифікатами. Аукціонна торгівля за формою поділяється на внутрішньота міждержавну. Аукціони це прилюдний торг з попереднім оголошенням стартової ціни й лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавні аукціонні торги відбуваються постійно і стосуються промислових товарів та нерухомості. Міждержавна аукціонна торгівля відбувається періодично і стосується тільки специфічних товарів (хутро, антикваріат, дорогоцінне каміння, коні тощо). Біржове підприємництво здійснюється на біржах: праці, фондовій, валютній та товарній. Біржа це постійно діючий оптовий ринок, який виконує спеціалізовані функції. На товарній біржі відбувається торгівля товарами масового вжитку, на фондовій купівля-продаж цінних паперів, на валютній купівля-продаж валюти, золота, інших дорогоцінних металів. На біржі праці відбувається облік попиту і пропозиції робочої сили.

в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Розрізняють три види поділу праці: загальний, частковий і одиничний. Структура виробництва в будь-якому суспільстві формується під впливом суспільного поділу праці. Розрізняють три види поділу праці: загальний, частковий і одиничний. Загальний поділ праці призвів до виокремлення таких галузей народного господарства, як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво та ін. Частковий поділ праці спричинив виокремлення галузей всередині промисловості, сільського господарства тощо. Одиничний поділ праці спостерігається безпосередньо на підприємствах і впливає на структуру промислового виробництва.

Під галузевою структурою промисловості розуміється комплекс об'єднаних у промисловість галузей та їх частка в загальному обсязі промислового виробництва. Для характеристики галузевої структури промисловості й аналізу зрушень у ній використовують певні показники Основні ознаки, що впливають на формування галузей промисловості: виробництво у великих масштабах однорідної або спорідненої продукції; наявність великої кількості підприємств виробників цієї продукції; специфічні технологічні процеси і організація праці; однорідність споживаної підприємствами сировини; особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

Основні фактори, що визначають галузеву структуру виробництва: рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП); рівень спеціалізації й кооперування на виробництві; розвиток електрифікації, механізації та автоматизації виробництва; наявність природних ресурсів і корисних копалин; суспільно-історичні умови та геополітичне становище держави; кліматичні умови держави; розвиток транспорту і зв'язку; підвищення матеріального добробуту і культурного рівня населення.

Галузева структура промисловості характеризує: рівень індустріального розвитку країни; рівень технічного розвитку країни; ступінь економічної самостійності країни; рівень продуктивності суспільної праці.

В Україні першочерговим є створення організаційно- економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Зарубіжний досвід та аналіз вітчизняної практики господа¬рювання дають змогу стверджувати, що державна політика щодо активізації підприємницької діяльності має передбачати: створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення вихо¬ду вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке завершення реальної трансфор¬мації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж); практичну реалізацію державної системи підтримки всіх на¬прямів підприємництва (завершення формування належної ринко¬вої інфраструктури; реалізація системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; ство¬рення умов для зовнішньоекономічної діяльності; започаткування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; І максимально можлива активізація малого підприємництва).

Державне регулювання називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних процесів у сучасний період нарівні із плануванням (програмуванням) організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, Державним протекціонізмом (підтримкою приватного підприємництва), правовою організацією державного сектора ринкової економіки. Підприємництво, згідно зі ст.42 Господарського кодексу України, є видом господарської діяльності. Оскільки, у свою чергу, господарська діяльність є видом економічної діяльності, слід дійти висновку, що державне регулювання підприємницької діяльності є складовою частиною державного регулювання економічної діяльності.

Засоби регулюючого впливу держави на підприємства державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Методи регулювання

Нормативно-правова база регулюючого впливу держави на діяльність об'єднань підприємств Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від р. Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від р. 89/2000

Принципи і методи державного регулювання Принципи - мінімальне пряме втручання: а)держави в економічні процеси; б)здійснення опосередкованого впливу на суб'єктів господарювання через використання ефективних важелів та нормативів. До методів державного регулювання відносять: фінансово-економічні; адміністративні. Основними формами (засобами) державного регулювання є належна фінансова і кредитна політика (державний бюджет), національні цільові фонди, державний, банківський і комерційний кредити, відлагоджена податкова система.

Зміст регулювання підприємницької діяльності Етапи здійснення підприємницької діяльності Зміст підприємницької діяльності Суть регулювання підприємницької діяльності підприємства Створення підприємства Державна реєстрація підприємстваЛіцензування певних видів діяльності; Визначення переліку документів, що засвідчують створення підприємства; Встановлення переліку осіб, які не мають права здійснювати підприємницьку діяльність; Функціонування підприємства Функціонування підприємства в умовах конкуренції з іншими підприємствами Процес здійснення функцій підприємством Робота колективу підприємства Законодавче забезпечення свободи конкуренції, недопущення проявів монополізму Податкове регулювання; Фінансово-кредитна політика; Правила ціноутворення (на певне коло товарів та послуг); Екологічні норми та нормативи; Безпека підприємництва; Регулювання умов праці; Забезпечення охорони праці; Умови оплати праці (не нижче встановленого мінімуму) Ліквідація підприємства Процес припинення діяльності підприємства Умови санації підприємства, якщо є потреба Визначення пакету документів, що засвідчують припинення функціонування підприємства Умови розрахунку боржника з кредиторами

Принципи державної регуляторної політики доцільність обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятих альтернатив; ефективність забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян і держави; збалансованість забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян і держави; передбачуваність послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Методи державного регулювання

Засоби антимонопольного регулювання обмеження на встановлення вищого рівня цін і тарифів, запровадження граничних нормативів рентабельності; декларування зміни цін; установлення стандартів і показників якості для товарів і послуг; квотування обсягів виробництва товарів послуг); використання державних замовлень; розподіл ринків; тарифне регулювання імпорту та експорту товарів та ін.

Державне регулювання підприємництва спрямоване на створення підприємницького середовища, сприятливого для розвитку підприємництва. Таким чином, державне регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути продуманим і збалансованим. Співвідношення публічних і приватних інтересів при державному регулюванні підприємницької діяльності повинне виражатися в такому державному впливові, що надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби й інтереси.

Дякуємо за увагу !

Девочка, шпагат Девочка