Розвинуте первісне суспільство. Розвиток суспільства в умовах відтворювального господарства

Розвиток відтворювальних форм господарства та інтенсивного рибальства як засіб подолання кризи привласнювального господарства

Відтворювальне господарство дало можливість одержати надлишковий продукт, що створило умови для експлуатації чужої праці, появи приватної власності і зрештою, заклало основи для остаточного переходу від первісного до цивілізованого суспільства.

Внаслідок удосконалення відтворювальних форм господарства відбувся розвиток знарядь індивідуальної праці. Удосконалення луку і стріл посприяло розвитку мисливства. Винайдення вудок у свою чергу посприяло розвитку інтенсивного рибальства. Зростає значення риболовлі, поширюється ловля на раків і молюсків. Відбувається остаточний перехід до рибальсько-збиральницько- мисливських господарських комплексів із спеціалізованим сітково- човниковим рибальством.

Крім того, відтворювальне господарство характеризується відокремленням тваринництва як самостійної сфери господарства від землеробства, виділення окремої ремісничої діяльності. В цей період відбувається також винайдення прясла і веретена, примітивного ткацького верстата, вдосконалення водного транспорту, посилення спеціалізації праці та господарських занять на основі віку і статі, відбувається демографічний вибух, що призводить до формування центрів племінних обєднань, а саме центрів концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту.

Перша сировинна криза: поява шахт по видобутку кременю. Екстенсивне (вогневе, вирубне) та інтенсивне (зрошуване) землеробство

Найдовший період в історії людства – це кам'яний вік. Це доба, що насамперед характеризується використанням каменю в усіх сферах життя, передусім, як знаряддя праці для забезпечення харчами.

Найпоширенішим матеріалом був кремінь. Його використовували для виготовлення всіх типів артефактів. Спочатку вистачало тієї сировини, що знаходилася на поверхні.

Згодом, на межі приблизно 8 тис. р. до н. е. запасів кременю на поверхні стало бракувати, у зв'язку з чим, кремінь почали видобувати у спеціальних місцях – примітивних шахтах. Вони з'явилися на території Європи (Кшемьонки (Польща)) та України (с. Новомлин (Волинь), с. Широке (Харківщина)).

На перших порах технологія землеробства не була дуже розвинутою, а поверхня Землі була вкрита переважно лісами. Тому люди вели екстенсивне господарство, вирубуючи дерева. Також спалені рослини давали попіл, що був природнім добривом для посівних культур.

Згодом знання у сфері землеробства значно накопичилися й люди винайшли більш продуктивні форми господарства. Окрім цього, збільшилася кількість населення й часта зміна місця проживання стала неможливою, суспільство мало ефективно використовувати наявні земляні ресурси. Так з'явилося зрошуване землеробство.

Господарсько-культурні типи та історико- етнографічні спільності. Діалектична взаємодія господарсько-культурних типів та історико- етнографічних спільностей. Генетичні та синхронні господарсько-культурні типи, їхнє співвідношення

Господарсько - культурний тип - комплекс господарства та культури, типовий для різних за походженням народів, що існують у подібних екологічних умовах і перебувають приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку. Підґрунтям формування господарсько - культурного типу є фізико-географічні пояси земної кулі.

Відповідно до фізико-географічних поясів земної кулі, в умовах привласнювального господарства формуються наступні господарсько - культурні типи : 1)Збирачі та мисливці лісів жаркого поясу 2)Мисливці та збирачі степів і напівпустель 3)Збирачі, мисливці та рибалки помірного теплого поясу 4)Мисливці та рибалки північних тайгових лісів 5)Мисливці лісотундри та тундри 6)Арктичні мисливці на морського звіра

Після неолітичної революції утворилися нові ГКТ : 1)Ручні землероби жаркого поясу 2)Ручні землероби та скотарі гірської зони 3)Мотичні землероби степів і сухих предгір`їв 4)Ручні землероби лісової зони помірного поясу 5)Скотарі-кочівники степів і напівпустель 6)Високогірні скотарі-кочівники 7)Тайгові мисливці-оленярі 8)Оленярі тундри

Також, утворились нові ГКТ із розвитком рільництва: 1)Рільничі землероби посушливої зони 2)Рільничі землероби вологих тропіків і субтропіків 3)Рільничі землероби лісостепів і лісів помірного поясу

Господарсько-культурні типи

На основі локальних особливостей традиційної матеріальної і духовної культури та побуту народу визначаються певні етнографічні групи й історико-етнографічні зони чи регіони території його розселення.

Локальні відмінності та різновиди традиційної культури характерні для всіх відносно великих народів, що займають значну територію. Так, у німців вирізняються нижньо-саксонці, шваби, баварці; у французів бретонці, нормандці, провансальці; в італійців флорентійці, сіцілійці, генуезці; в англійців валлійці; у поляків мазури, підгаляни, краков'яки, кашуби та ін.

Походження етнографічних груп у складі народу різне. Часто це нащадки колишніх племен, котрі злилися у етнічну спільність, зберігши певні особливості побуту, матеріальної і традиційної духовної культури, мови тощо. Так, у туркменів етнографічні групи це переважно нащадки різних колишніх племен.

Етнографічна група може утворитися і внаслідок асиміляції в складі певного народу, групи інонаціонального населення або й цілих народностей. Такого походження етнографічні групи російських камчадалів, мещера, польських кашубів, згаданих етнографічних груп італійців, котрі в минулому були окремими народами, французьких провансальців та ін.

Перший суспільний поділ праці (перше колесо та віз, псалії). Від мотикового до ораного землеробства. Центри агрокультури та тваринництва. Другий суспільний поділ праці (поселення та поховання ремісників). Забезпечуючий та надлишковий продукт. Зміна об'єкту власності залежно від форми господарювання

Поділ праці – це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі.

Поділ праці є важливим чинником подолання суперечності між безмежними потребами і обмеженістю ресурсів. Однак цей чинник діє у певних межах і тому не стосується всіх економічних ресурсів, зокрема тих, що обмежені природою і не відновлюються після виробничого споживання. Інакше кажучи, поділ праці не може відновити запаси нафти, газу, вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів.

Першим великим суспільним поділом праці було відокремлення пастуших племен і поділ сільськогосподарського виробництва на землеробство й тваринництво. Це вже були зачатки виникнення товарного виробництва. Однак слід зауважити, що обмін відбувався не всередині племен, а на стиках їх зіткнення. Причиною виникнення першого поділу праці був розвиток виробничого досвіду членів общин та поява принципово нових засобів праці, а головне – нових потреб.

Як наслідок, починають виникати перші засоби транспортної комунікації для полегшення життєдіяльності – вози, відповідно до чого, було винайдено колесо. А задля зручності користування худобою (конем), почали використовувати псалії - давні деталі вудил які являли собою пару вертикальних стрижнів, що прикріплювалися перпендикулярно до кінців вудил.

У ході синтезу землеробства й скотарства зявляється орне землеробство, яке було засноване на використанні тяглової сили домашніх тварин при обробітку землі, різними за характером орними знаряддями праці (соха, рало, плуг та інші).

Центри (осередки) походження культурних рослин та тварин це, відповідно, географічні центри їхнього генетичного різноманіття. Можуть бути первинними (район споконвічного виростання диких форм і одомашнення) та вторинними (в результаті подальшого поширення тарозвитку). Найдавнішим був східносередземноморський (передньоазійський) осередок, який простягався від східного узбережжя Середземного моря до гір Загросу (в Ірані) й від Палестини до Закавказзя (ІХ-VIII тис. до н. е).

Другим великим суспільним поділом праці стало відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від сільського господарства; починають виникати міста. Передумовами виникнення другого поділу праці були поява металевих знарядь праці, винахід технології металообробки і підвищення продуктивності праці.

Цей етап вважають особливо помітним кроком у зародженні товарного виробництва. Це сприяло подальшому зростанню продуктивної сили праці, її спеціалізації та кооперації, поглибленню обміну виробничої діяльності людей у звязку з виробництвом матеріальних і духовних цінностей, які використовує людина, виникненню гончарного виробництва, ткацтва, ковальського ремесла.

Ремісниче виробництво сприяло розвиткові товарного обміну, торгівлі. Як наслідок, зростає продуктивність праці, зявляється та розмежовується надлишковий та забезпечуючий продукт, що у свою чергу сприяло появі та розвитку приватної власності, експлуатації людини людиною, майнової диференціації суспільства. Відбувається зміна обєкту власності залежно від господарювання.

КІНЕЦЬ Дякуємо за увагу!