Йому вклоняється у шані Україна Я слів його не можу повторити, Але й забути їх не можу, ні! Вони в душі немов засохлі квіти. То ж він сказав у найчорніші дні Доріг сибірських порохом укритий: А все-таки поперед нас вогні! М. Рильський Підготувала вчитель світової літератури Полянської ЗОШ І-ІІІ ст. Тимчук Г. В.

видатний письменник, гуманіст, громадський діяч. І. Бунін назвав його живою совістю російського народу. В. Г. Короленко –

Походження і дитинство Володимир Короленко народився 1853 р. в Україні, в м. Житомирі. Перші свідомі враження дитинства були пов'язані з життям в тихому українському містечку, де батько майбутнього письменника служив повітовим суддею. Галактіон Короленко походив зі старовинного роду українських козаків. Він відзначався непідкупною чесністю, за що шанували його прості люди. Мати Евеліна Осипівна була полячкою. Багатодітна сім'я Короленків жила дуже скромно.

Житомирський дім, в якому народився і провів дитячі та ранні юнацькі роки В.Короленко, з 1972 року музей

Навчання Вчився Короленко в житомирській гімназії, після переведення батька в Рівне в Рівненській гімназії. У рр. В. Короленко навчається в реальній гімназії в м. Рівне. Канікули гімназист Короленко проводив у селі свого дядька - Гарний луг, чудові краєвиди якого полонили юне серце на все життя. В цей період майбутній письменник захоплюється українською народною культурою, зачитується творами Т. Шевченка, особливо його вразила поема "Гайдамаки" р. після закінчення гімназії Короленко переїздить до Петербурга і на 29 років залишає Україну. Після закінчення Рівненської гімназії Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту (1871), але через матеріальні нестатки мусив залишити навчання. Йде працювати коректором та намагаєтся знайти собі роботу в видавнацтві географічних карт року він перейшов до Петровської хліборобської та лісової академії у Москві (сьогодні Тімірязєвська академія).

Реальна гімназія в Рівному, у котрій навчався Короленко

Самый счастливый период в моей жизни… наступил по возвращении из ссылки, когда я женился на любимой женщине и вошел в литературу (Корол енко В.Г., т.7, с.299 Короленко з родиною: дружиною Євдокією та доньками Софією і Наталією

На фото "Серед рідних і друзів": Н. Ф. Анненский, Ф. Д. Батюшков, В. Г. Короленко, Е. С. Короленко, С. В. Короленко, Н. В. Короленко, Е. О. Скуревич. Фото, Петербург (1900)

Літературна діяльність Початком літературної діяльності В. Г. Короленка вважається 1879 р., коли на сторінках петербурзького журналу «Слово» з'явились « Епізоди з життя шукача ». Наступні твори вийшли друком лише через шість років. Володимиру Галактіоновичу було дозволено оселитися у Нижньому Новгороді. Співчуттям до знедолених і покривджених сповнені його роздуми. Пронизливий вітер свободи пробуджує соціальну свідомість героїв оповідань « Яшко », « Убивець », « Сон Макара », « Соколинець » та ін. На папір лягяють рядки про наболіле, пережите й вистраждане. Нижегородське десятиліття (1885–1895) час найактивнішої літературної та громадської діяльності письменника справедливо назване сучасниками «епохою Короленка»

У 1886 р. вийшла його перша книга « Нариси та оповідання », яка дістала захоплений відгукА. П. Чехова. Інші твори: «Ліс шумить» (1886), «На затемненні» (1882–1892), «Річка виграє», «Ат-Даван» (1892), «Парадокс» (1894), «Марусина заїмка» ( га ред. 1903), «Сон Макара» (1885), «Упоганім товаристві» (1885) В останні роки життя ( ) Короленко працював над великим автобіографічним твором автобиографическим « Історія мого сучасника », який мав узагальнити все, що він пережив систематизувати філософські погляди писателя. Твір залишився незавершеним, письменник помер, працюючи над його четвертим томом.

Могила Короленка у Полтаві

Вшанування памяті В 1922 році Харківській державній науковій бібліотеці присвоєно імя Короленка. В 1961 році російському державному драматичному театру Удмуртії в Іжевську присвоєно імя В. Г. Короленка, який виступав як захисник удмуртських селян в Мултанській справі. Про події справи був поставлений спектакль «Російський друг». В 1973 році на батьківщині письменника в Житомирі установлений памятник (скульптор В. Вінайкін, архітектор Н. Іванчук). Імя Короленка присвоєно Полтавському педагогічному інституту, Чернігівській обласній бібліотеці, школам в Полтаві і Житомирі, Глазівському державному педагогічному інституту. Імя було присвоєно пасажирському теплоходу СССР. В 1977 році мала планета 3835 була названа Короленко. В 1978 році до 125-річчя письменника установлений памятник біля дачі в селі Хатки Шишакського району Полтавської області. В 1990 році Союз письменників України запровадив літературну премію імені Короленка для кращого російськомовного твору України. Чимало вулиць в багатьох містах колишнього СССР названо в честь Короленка; вулиця Короленка є також і в Тель-Авіві.

Музей Короленка в Полтаві

Інтерєр: вітальня

Інтерєр: робочий стіл

Для вшанування памяті було навіть випущено дві поштові марки, присячені Короленку Марка СРСР 1953 р. Марка України 2003 р.

Сліпий музикант Справжнім тріумфом став твір « Сліпий музикант » (1886). У повісті В.Короленко з великим знанням людської психології, по- філософськи підходить до розв'язання вічної проблеми людини і суспільства. Простежуючи долю сліпонародженого хлопчика, він підводить читача до думки про те, що природним покликанням людини є не тільки боротьба за власне щастя. Повноту й гармонію життя можна відчути лише усвідомивши себе кровною часточкою народу, подолавши почуття егоїзму.

Короткий зміст твору На південному Заході України, в сім'ї багатих сільських поміщиків Попельских, народжується сліпий хлопчик. Спочатку ніхто не помічає його сліпоти, лише мати здогадується про це по дивному виразу обличчя маленького Петруся. Лікарі підтверджують страшну здогадку. Петрусь любить слухати гру конюха Иохима на дудці. Свій чудовий інструмент конюх зробив сам; нещасна любов надихає Юхима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір, і в один з таких вечорів до нього у стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться у Иохима грі на дудці.

У Петруся немає друзів. Сільські хлопченята цураються його. А в сусідньому маєтку літніх Яскульских росте дочка Евеліна, ровесниця Петруся. Ця красива дівчинка спокійна і розсудлива. Евеліна випадково знайомиться з Петром на прогулянці. Спершу вона не здогадується, що хлопчик сліпий. Коли Петрусь намагається обмацати її обличчя, Евеліна лякається, а дізнавшись про його сліпоту, гірко плаче від жалості.

Петро і Евеліна стають друзями. Вони разом беруть уроки у дядька Максима. Діти зростають, а дружба їх стає все міцнішою, поступово переростаючи у любов

Дядько Максим запрошує у гості свого старого приятеля Ставрученка з синами студентами - народолюбцями і збирачами фольклору. Сліпий юнак грає на фортепіано перед гостями. Усі приголомшені і передбачають йому популярність. Уперше Петро усвідомлює, що і він здатний щось зробити в житті.

Попельські наносять візит в маєток Ставрученків. Хазяї і гості їдуть в N -ский монастир. У монастирі усіх проводжає на дзвіницю сліпий дзвонар, послушник Єгорій. Він молодий і особою дуже схожий на Петра. Єгорій озлоблений на весь світ. Ця зустріч примушує Петра зрозуміти усю глибину свого нещастя. Він немов стає іншим, таким же озлобленим, як Єгорій. У своєму переконанні, що усі сліпонароджені злі, Петро мучить близьких. Він навіть заздрить убогим сліпим, яких поневіряння примушують на якийсь час забути про сліпоту.

Петро важко занедужує. Після одужання він оголошує домашнім, що поїде з дядьком Максимом в Київ, де братиме уроки у відомого музиканта. Дядько Максим дійсно їде в Київ і звідти пише додому заспокійливі листи. А Петро тим часом потайки від матері разом з убогими сліпими, серед яких знайомий дядька Максима Федір Кандиба, йде в Почаїв. У цих мандрах Петро пізнає світ в його різноманітті і, співпереживаючи чужому горю, забуває про свої страждання. У садибу Петро повертається зовсім іншою людиною, душа його зціляється. Тієї ж осені Петро одружується на Евеліні, у них народжується син. Батько боїться, що хлопчик буде сліпим. І коли лікар повідомляє, що дитина безперечно зряча, Петра охоплює така радість, що на декілька митей йому здається, ніби він сам усе бачить: небо, землю, своїх близьких. Проходить три роки. Петро стає відомий своїм музичним талантом. У Києві, в час ярмарки «Контракти», численна публіка збирається слухати сліпого музиканта, про долю якого вже ходять легенди.

Серед публіки і дядько Максим. Він прислухається до імпровізацій музиканта, в які вплітаються мотиви народних пісень. Раптом в жваву мелодію уривається пісня убогих сліпих. Максим розуміє що Петро зумів відчути життя в його повноті, нагадати людям про чужі страждання. Усвідомлюючи в цьому і свою заслугу, Максим переконується, що прожив життя не даремно.

Дякую за увагу