Щука звичайна вид мясоїдних риб роду щук. Ці риби типові мешканці солонуватих та прісноводних водоймищ північної півкулі. Назва виду латинською мовою означає «водяний вовк». Щуки можуть досягати в довжину більш ніж 1.8 метра, ваги 35 кг, самиці завжди більші за самців.

Найбільш комфортні місця помешкання для щуки річки з уповільненою течією, озера, водосховища. Також вона може зустрічатись і в розпріснених частинах морів наприклад в Фінській, Ризькій та Куршській затоках Балтійського моря, в Таганрозькій затоці Азовського моря. Щука добре витримує кислу реакцію води, може комфортно жити в водоймах з рН При зниженні вмісту кисню до мг/літр наступає пригнічення дихання, тому в заморних водоймах взимку щука часто гине.

Щука звичайна розповсюджена в північних водах Європи, Азії та Північної Америки. Її ареал один з найбільших ареалів серед прісноводних риб. На території України звичайна щука зустрічається всюди, окрім водойм Кримського півострова (хоча останнім часом здійснюються спроби штучної її там акліматизації зокрема, в Чорноріченському водосховищі поблизу Севастополя).

Забарвлення тіла плямисто- смугасте, світлі смуги проходять вздовж та поперек тіла. Залежно від характеру та ступеню розвитку рослинності прибережної зони щуки можуть мати сірувато-зеленуватий, жовтуватий або сіро-бурий колір, спина темна, черево білувате, з сірими крапками; в деяких озерах зустрічаються сріблясті щуки. Спинний, анальний та хвостовий плавці бурі, з чорними плямками, грудні та черевні жовтувато-червоні.

Голова сильно видовжена, нижня щелепа видається вперед. Внутрішня її поверхня вкрита м'якою тканиною, під нею розташовані навкісні ряди з 2-4 зубів, які періодично змінюються. Вони примикають ззаду до кожного діючого і утворюють з ним єдину групу (зубну сім'ю).

Для щук характерна зміна зубів на нижній щелепі: Коли робочий зуб виходить із вжитку, на його місце стає своєю основою сусідній заміщуючий зуб тієї ж сім'ї. Спочатку він хитається, але потім щільно приростає основою до кістки щелепи і укріплюється. Зуби у щуки змінюються не одночасно. В один і той же час одні зубні групи закінчуються на краю щелепи старим зубом, що вже розсмоктується, інші міцним робочим, треті ще рухливим молодим. В деяких водоймах у щук зміна зубів посилюється протягом певних сезонів, і тоді щука в цих водоймах перестає брати крупну здобич.

Тіло щуки має видовжену, стріловидну форму. Самців та самок ззовні можна відрізнити за формою статево- сечового отвору, котрий у самців має вигляд вузької довгастої щілини, забарвленої в колір черева, а у самок овального поглиблення, облямованого валиком рожевого кольору.

В водоймі щука тримається в заростях водяної рослинності. Зазвичай вона там стоїть нерухомо і затаївшись, раптово кидаючись на здобич. Впіймана здобич проковтується тільки в напрямку з голови якщо щука вхопила її поперек тіла, то, перед тим як проковтнути, вона швидко розвертає здобич головою в глотку. При нападі щука орієнтується за допомогою зору та бокової лінії, органи якої розвинуті не тільки на середній лінії тіла, а й на голові (переважно на передній частині нижньої щелепи).

Об'єкти харчування дорослих щук досить різноманітні. Вона поїдає більш численну рибу: в озерах та водосховищах України це плотва, окунь, йорж, лящ, густера; в річках це піскар, голець, гол'ян, бичок підкамінник. Загалом, щуки здатні нападати і вбивати доволі крупніших риб. Навесні щука з охотою поїдає жаб. Відомі випадки, коли великі щуки хапали та затягували під воду мишей, пацюків, куликів і навіть білок, що перепливали річки. Найбільші щуки можуть напасти навіть на качку, особливо в період линьки, коли ці птахи не підіймаються з води у повітря.

В харчуванні щук середнього розміру (до 0,5 м) переважають численні та малоцінні, або смітні´ риби, тому щука є необхідною складовою раціонального рибного господарства на озерах; за її відсутності в озерах різко зростає чисельність дрібного йоржа та окунів.

Зуби на нижній щелепі мають різний розмір і слугують для захвату жертви. Зуби на інших кістках ротової порожнини дрібніші, спрямовані гострими кінцями в глотку і можуть занурюватись в слизову оболонку, що встеляє ротову порожнину та глотку. Завдяки цьому здобич легко проковтується, а якщо вона намагається вирватись, глоткові зуби підіймаються та утримують жертву.

Розмноження щуки відбувається при температурі 3-6°С, відразу після танення льоду, біля берегу на глибині метр. Риби виходять на мілководдя і шумно плескаються. Звичайно на нерест спочатку підходять найменші особини, а останніми найкрупніші. В цей час щуки тримаються групами: 2-4 самці біля однієї самки; біля великих самок до 8 самців. Самка пливе попереду, самці пливуть за нею, відстаючи приблизно на половину корпусу. Вони або притиска- ються з боків до самки, або намагаються триматись безпосередньо над її спиною. З води в цей час постійно з'являються спинні плавці та верхні частини спини риб.

Під час нересту щуки труться об кущі, пні, стебла очерету та рогозу і інші предмети. На одному місці риби довго не затримуються, весь час переміщуючись по нерестилищу і метаючи ікру. Наприкінці ікрометання всі особини групи, що нерестилась, кидаються в різні боки, викликаючи гучний плеск; при цьому самиці часто вистрибують з води в повітря.

Одна самиця щуки залежно від розміру може відкладати від 17.5 до 215 тисяч ікринок. Ікринки великі, близько 3 мм в діаметрі, слабоклейкі, можуть приклеюватись до рослинності, але легко спадають при струсі. Через 2-3 дні клейкість пропадає, більшість ікринок скочується і подальший їхній розвиток відбувається на дні.

Залежно від температури води розвиток ікри відбувається 8-14 днів. Нормальний розвиток ікри щуки на дні в непроточній воді можливий тільки тому, що навесні при низькій температурі вода відносно сильно насичена киснем, а по мірі прогрівання води концентрація кисню в ній швидко падає. Таким чином, чим раніше щуки починають нереститись, тим менше ікри гине. Якщо після нересту щук відбувається швидкий спад води, це призводить до масової загибелі ікри таке явище часто спостерігається у водосховищах, рівень яких є несталим.

Личинки, що виходять з ікри мають мм в довжину. По мірі розсмоктування залишкового жовточного міхура личинки переходять до харчування зовнішніми ресурсами: маленькими ракоподібними циклопами та дафніями. При довжині мм щуки можуть вже полювати на личинок коропових риб. Нерест коропових риб звичайно відбувається після щуки, що сприяє харчуванню щучої молоді. Після досягнення щукою розміру 5 см вона повністю переходить на харчування молоддю інших риб, переважно коропових.

Навесні щуки разом з паводковими водами заходять в заплавні озера. Через деякий час зв'язок цих водойм з рікою переривається, і життя молоді, що вийшла з ікри в таких умовах, дуже відрізняються від такого в річці або великих сталих водоймах. З огляду на недостатні харчові ресурси зростання щук тут іде вкрай нерівномірно, різниця в довжині між рибами одного віку може досягати рази. Дрібні особини стають здобиччю для більших, іноді, при особливій нестачі кормових ресурсів, щуки довжиною 3-4 см вже вдаються до такого канібалізму.

Щуки живуть до років, але бувають і винятки. Під Москвою в 1794 році очищалися Царицинські стави. В одному з них була спіймана щука, яка мала в зябрах золоте кільце, на якому було вигравірувано: «Посадив цар Борис Федорович». Так, як Борис Годунов царював у роках, то неважко підрахувати, що щука прожила в ставку біля 200 років.

Особливою популярною серед оповідань такого типу є історія «гейльборнської щуки», котру, начебто, в 1230 році впіймав особисто імператор Фрідріх II, позначив золотим кільцем і випустив в озеро Бьоккінген поблизу Гейльбронна, де цю щуку виловили через 267 років. При цьому вона досягала довжини 570 сантиметрів та ваги 140 кг. Хребет цієї щуки був переданий на зберігання в собор міста Мангейм. Це оповідання викликало зацікавлення німецького натурфілософа Окена. Окен докладно вивчив історичну хроніку і встановив, що Фрідріх II того часу безвиїзно жив в Італії і ніяк не міг позначити щуку на території Німеччини. Вдалося також дослідити хребет гігантської щуки, виставлений в соборі Мангейма. Виявилось, що це фальсифікація, та що його зкомпоновано з хребців кількох окремих щук.