ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ЕТИКИ 1.Моральна вимога та моральний вибір. 2.Моральні чесноти та моральні вади. 3.Добро і зло як базові бінарні категорії етики. 4.Етична категорія любові. 5.Сенс життя людини як категорія етики. 6.Ставлення людини до смерті.

Література: 1.Тофтул М.Г. Етика // М.Г.Тофтул. Етика. Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», – С Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник // В.А.Маклахов. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник. – К.: Либідь, – С , Волошко І.Є., Вкчірко І.М. Етика. Естетика. Навчальний посібник // І.Є.Волошко, І.М.Вечірко. Етика.Естетика. Навчальний посібник. – К., – С Прибутько П.С., Дубчак Л.М. Етика // П.С.Прибутько, Л.М.Дубчак. Етика. Посібник для підготовки до іспитів. – К., – С , 176.

1. Моральна вимога та моральний вибір. це найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності. Моральна вимога обумовлена суспільним прошарком, у її основі лежить поняття терпимості стосовно різних спільнот.

Спільні ознаки для всіх виявів моральних вимог: -імперативність; -усезагальність; -усепроникність; -безособовість; -Неадекватність виражальним засобам (адресується моральна вимога не так розуму людини, як її почуттям і уявленням, проте виражається в раціональній формі – у формі судження).

Шляхи формування моральних вимог: Моральна норма; Моральне правило; Моральний припис; Заповідь. Шлях переходу моральної вимоги як обєктивної одиниці у моральний обовязок як субєктивний чинник тривалий і не завжди успішний.

Моральний вибір - це акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.

Складові морального вибору: Моральний намір (рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату). Моральна спонука (чуттєва форма, в якій виявляється мотив і намір до здійснення відповідного вчинку).

Чинники реалізації морального вибору: 1. Моральна свобода (можливість і здатність людини бути самостійною, самодіяльною, творчою особистістю і разом з тим виражати в моральній діяльності свою суспільну сутність).

2. Моральна відповідальність (здатність людини взагалі виконувати предявлені їй моральні вимоги): моральна самооцінка, моральний самоконтроль, самовладання.

Я – АПОЛОГЕТ Я – ВИМОГА Самовиправдання (через упевненість у відсутності справедливості) Моральний сором; Каяття.

2. МОРАЛЬНІ ЧЕСНОТИ І МОРАЛЬНІ ВАДИ Народжуються в процесі моральних стосунків особистості. Можуть стати у протистоянні особистості й індивідуальності ( як в опозиції внутрішнього і зовнішнього).

Арістотель виділяє наступні чесноти: Мужність; Помірність; Щедрість; Пишність (розкішність); Великодушність; Лагідність; Правдивість; Товариськість; Любязність; Справедливість.

МОРАЛЬНІ ВАДИ: Моральні вади, що проявляються в схильності до проступків розумом (наведіть власні приклади); Моральні вади, що проявляються у схильності до проступків словом(наведіть власні приклади); Моральні вади, що проявляються у схильності до проступків ділом (наведіть власні приклади).

3. Добро і зло як базові бінарні категорії етики. Добро – це найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей. Дайте власне визначення зла.

Концепції етимології добра і зла: Абсолютистські (зороастризм, Платон, Сократ); Релятивістські (Протагор, Гіппій, Т.Гоббс,Б.Рассел, Р.Карнап);

Дві форми існування зла: Зло як антиблаго; Моральне зло. У чому, на Вашу думку, різниця?

4. Етична категорія любові. Давня культура розрізняла кілька різновидів любові. Для Давньої Греції існувала така понятійна база: -Ерос; -Філія; -Сторге; -агапе;.

Для Давнього Риму понятійна база була наступною: -Амор; -Консупіскентія; -Деліктіо; -Керітас;

Для арабської культури понятійна база така: -Ішк; -Садака; -Рахма.

ЕРОС – чуттєва любов (розвинув концепцію Платон); основною функцією еросу є поєднання душі з Абсолютною Душею (світом ідей)

ФІЛІЯ (деліктіо, садака) – дружня любов, зумовлена соціальними стосунками і вибором людини (основна концепція Арістотеля)

СТОРГЕ – любов- прихільність, проявляється у привязаності й турботі у ставленні до рідних і близьких людей.

Агапе (керітас, рахме) – любов-милосердя, жертовна, смиренна й вибачлива (прощенна) любов. Набула розвитку в християнській традиції, ґрунтується на самопожертві.

КОНСУПІСКЕНТІЯ – любов як прояв низької чуттєвості, трактувалася як суто сексуальність (Т.Лукрецій Карр); передбачала лише збереження людського виду.

РИСИ ЛЮБОВІ: -Суто людське почуття; -Почуття моральне; -Є результатом вільного вибору, до неї не можна примусити; -Ірраціональне почуття; -Не піддається загальним соціальним стереотипам; -Завжди є концептуальною (має власну істину); -Звеличує свій предмет; -Є продуктивною силою; акумулює позитивну енергію, стимулює силу пізнання (згідно з Августином, Б.Паскалем); -Не має меж; -Можлива у будь-якому віці.

5. Сенс життя людини як категорія етики. Людина – це єдина тварина, для якої власне існування є проблемою (Е.Фромм).

Проблема сенсу життя виникає при постановці наступних питань: 1.Чому є нужда і хвороби? 2.Що таке зрада і нерозділене кохання? 3.Що таке смерть? 4.Чому та коли людина помирає? 5.Для чого людина загалом існує? 6.У чому цінність життя кожного?

Підходи до осмислення проблеми сенсу буття: 1.Релігійний підхід (організація власного життя за велінням Бога, тобто не самостійно). 2.Марксистській підхід (людина сама визначає собі сенс буття і сенс існування всього навколо). 3.Діалогічний підхід (людина має бути відкритою навколишньому буттю – вона готова на спілкування з іншими людьми, на сприйняття цінностей своєї та іншої культур).